IV. Психологія дошкільного дитинства

1О5

Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття як са­молюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських відносин, в які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини - схвалення, подяка, по­вага, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. Вона складається як відоб­раження оцінок навколишніх людей і є формою прояву моральної само­свідомості (П.Р. Чамата).

У процесі спілкування з дорослими на другому році життя у дитини формується емоційна реакція на схвалення (Р.Х. Шакуров). Зародження емоційної реакції на похвалу створює внутрішні умови для розвитку са­мооцінки, самолюбства, для формування стійкого позитивно-емоційного ставлення дитини до себе і своїх якостей.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В.К. Ко-тирло). Найбільшу спонукальну силу для довільних дій дитини має по-каз-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Виконуючи вимоги та прохання дорослих, діти у кінці третього року спроможні визначити мету своїх дій, свої на­міри. Спочатку слова виступають у них як аккомпанемент дій, пізніше починають випереджати їх, стаючи засобом саморегуляції.

Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов'язаний із заро­джуваною в цей час самосвідомістю. Приблизно в два роки дитина по­чинає впізнавати себе в дзеркалі. Американські психологи провели такий експеримент: дітей підводили до дзеркала, потім непомітно доторкува­лись до носа кожної дитини, залишаючи на ньому маленьку пляму чер­воної фарби. Знову подивившись у дзеркало, діти до двох років ніяк не реагували на свої брудні носи, не відносячи до себе червоні плями, які бачили в дзеркалі. Більші діти, побачивши своє відображення, доторку­валися пальцями до носа, - відповідно, впізнаючи себе.

Впізнавання себе - найпростіша, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку самосвідомості починається, як ми вже згадува­ли, коли дитина починає себе називати спочатку по імені, в третій особі: «Вова», «Ната». Потім, в три роки, з'являється займенник «Я». У цьому ж віці дитина нерідко заявляє «Я сама» у тих випадках, коли дорослі ро­блять за неї те, що вона вже може сама зробити.

Криза трьох років

Криза трьох років - це рубіж між раннім дошкільним віком - один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд ста­рої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років - це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою ви­ділення свого «Я».

Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосун­ки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Ця криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї лю­ дини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії- зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Л.І. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав зго­ ду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого - ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуа­ ції: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він із задоволенням почав малювати. Інший хлопчик читав «навпаки» відомі рядки О. Пушкіна: «И не по синим, и не по волнам, и не океана, и не звездьі, и не блещут, и не в небесах».

2. Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість поля­ гає в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут від­ бувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особис­ тістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.

3. Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але має свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямо­ вана не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що скла­ лися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдово- лена всім, що їй пропонують і роблять інші. «Да ну!» - найбільш поширена реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість - це риса, яка влас­ тива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.

4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло, яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до своєвілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.

5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних пе­ ріодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або по­ ламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини «дура».

1О6

Вікова І педагогічна психологія