8.7. Розвиток мовлення молодших школярів

Дитина приходить до школи, практично володіючи певним словником мови та її граматикою. Істотним у дальшому розвитку її мовлення є те, що вона вперше починає свідомо вживати різні форми слова.

Щоб формувати способи розвитку думки в мовленні учнів початко­вих класів, зазначає В.В. Андрієвська, необхідно: 1) створювати в них активну установку на адекватну передачу думки в мовленні; 2) підбирати завдання, у виконанні яких поєднувалося б розв'язування мислительних і комунікативних задач; 3) допомагати учням усвідомлювати типові по­рушення структури в мовленні їхніх товаришів; 4) сприяти їм в усвідом­ленні та аналізі власних прийомів уточнення думки в мовленні; 5) вироб­ляти в учнів спеціальні форми самоконтролю власного непідготовленого мовлення.

Граматичні знання, уміння і навички мають формуватись з максималь­ною активізацією мислительних дій, які мають підняти їх не тільки на номінальний, термінологічний, а й теоретичний рівень. Тільки при такій умові граматичні знання будуть відігравати провідну роль в : оволодінні учнями мовлення (В.В.Рєпкін).

Розвиток мовлення у молодших школярів багато залежить від розвитку у першокласників мовного слуху. Для усвідомлення звука, як одиниці мов­лення, учень має навчитися виділяти його із звукового комплексу (слова), знаходити-чути і впізнавати в інших звукових спілкуваннях, зіставляти звуки, які висловлюються окремо та у словах, встановлювати звуковий склад, співвідношення між звуками і буквами у словах. Неодмінною пе­редумовою успішного засвоєння залежностей між звуковою і графічною системами мови є звуко-буквенний аналіз слів. Основа звуко-буквенного аналізу - це чітке усвідомлення двох знакових систем, що служить для зображення тієї самої мовної одиниці - слова. Перехід від однієї звукової системи (орфографічної) до іншої (фонематичної) вимагає від учнів пев­ного ступеня абстракції (М.С. Ващуленко, Н.Ф. Скрипченко).

14О

Вікова і педагогічна психологія

_Г

У. Молодший шкільний вік

141

За даними дослідження Ж.Піаже, мовлення дітей шести-восьми років виявляється в таких його функціональних формах:

• повторення (дитина повторює почуте слово, не звертаючи уваги на суть);

• монолог (дитина говорить, ні до кого не звертаючись);

• колективний монолог (дитина звертається до уявного співбесідника);

• усвідомлення (дитина обмінюється думками з товаришами чи до­ рослими, будучи зацікавленою в тому, щоб її слухали і розуміли);

• прохання й погрози, питання і відповіді.

їх співвідносеність є одним з показників розвитку мовлення. Ж.Піаже започаткував порівняльний аналіз значення егоцентричного і соціального мовлення дітей, їх егоцентричного і спонтанного мовлення, вивів коефіці­єнт егоцентричності мовлення. Він відзначав, що з погляду розуміння мов­лення необхідно звертати увагу на два моменти, розуміння: дитини-розпо-відача по відношенню до дорослого розуміння дитини, відтворювача по відношенню до розуміння дитини-розповідача. Це двояке відношення при­вело Ж. Піаже до встановлення декількох коефіцієнтів розуміння. Серед інших показників виділяють зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, зміни у словесних асоціаціях. У молодшому шкільно­му віці, зазначає О.І. Пенькова, значно розширюється коло слів, якими озна-чаються предмети навколишнього світу, явища, їх ознаки, способи вживан­ня, дії, процеси, але далеко не всі з цих слів усвідомлюються учнями. Тіль­ки 10-18% учнів 1-3 класів наближають визначення слів до наукових.

Зростає з віком швидкість письма учнів, підвищується його якість. В кінці першого року навчання учні пишуть у середньому 10 букв за хви­лину, в кінці другого - 33 і в кінці третього - 52. Оцінюючи вміння шко­лярів писати, треба звернути увагу і на якість письма, орфографічну його правильність та інші сторони писемного мовлення, що є показником не тільки навчальних успіхів, а й розвитку учнів (Н.Ф. Скрипченко). Важли­во здійснювати індивідуальний підхід до дітей, особливо, до дітей з дис-графією, які з великими труднощами оволодівають письмом. Таких дітей не можна відносити до розумово відсталих, а проводити з ними індиві­дуальну роботу. Важливим показником успіхів учнів в оволодінні мов­ленням є мовчазне читання. У 1 класі читання про себе відстає в темпі від читання вголос. Якщо вголос першокласник у середньому прочитує 36 слів за хвилину, то про себе він за цей час може прочитати 24 слова. У 2 класі швидкість читання вголос і про себе стає майже однаковою. У З класі швидкість читання про себе (120 слів на хв.) перевищує темп чи­тання вголос. Змінюється і якість читання про себе. Так, більшість учнів 2 класу, читаючи про себе, здатна уявити звучання фрази й усвідомити її зміст (Н.Ф. Скрипченко). У навчальній роботі важливо враховувати, як впливає мовчазне читання на голосне і навпаки.