VI. Психологія особистості підлітка

173

завжди відбувається без психологічних травм. До цього додається стерео­тип сприйняття підлітків як підлеглих і залежних, а тому дорослі не за­вжди здатні задовольнити їх потребу в нерегламентованому спілкуванні. Про це свідчить величезна кількість листів підлітків у сучасні молодіжні газети і журнали, в яких вони реалізують дану потребу незнайомим до­рослим. Характер цих листів відрізняється високим рівнем емоційності і щирості:

1. «Ввечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи у школі?» А нам на це питання надокучило відповідати, і здається, що батьків більше вже нічого і не цікавить... Тому ми часто не розуміємо батьків, а батьки нас...»

2. «Повинні ж бути в них (вчителів) спільні інтереси з нами? Вони просто відпрацьовують свої години у школі, а до наших проблем їм не­ має діла!»

3. «Дізнатися про кохання у дорослих я не намагаюся, вважаю, що це не має сенсу, вони все одно не скажуть.»

4. «...Вони (батьки) не бачать у нас людину, здатну самостійно оціню­ вати і розуміти життя. Вони не дозволяють нам гуляти, дружити, бачать у дружбі щось погане, непристойне... намагаються спіймати на слові... не вірять, коли говоримо правду... не дають думати і жити самостійно...»

5. «...Ми з мамою ще жодного разу не говорили по душам ...я б могла розповісти все, що мене хвилює, іншій жінці, яка мене зрозуміє...»

6. «Дуже багато вчителів, на мою думку,... вчать одному, а роблять зо­ всім інше». (За матеріалами В.Е. Пахальян).

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на проти­лежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть при­зводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеже­ність словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням. Все це призводить до того, що у контактах підлітків перева­жають малоусвідомлювані поведінкові реакції.

Найхарактернішою є реакція «відходу» від ситуації, коли підліток об­минає «гострі кути», або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Проте невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В си­туаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються завище­ні очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовних і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризується тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети — увійти в світ дорослих,— поля­гає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопців

зразком часто стає та людина, яка веде себе «як істинний мужчина» і воло­діє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У дівчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприйма­ються «як істинна жінка»: старших подруг, привабливих, розумних, попу­лярних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, космети­ці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг - тобто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує реакцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки до­рослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої лю­дини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку Р.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підліт­ків власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

При недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції імітації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Не­гативна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування ви­бирається негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

У цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації - коли підлітки для самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно дола­ти певні труднощі. У взаємостосунках вони намагаються продемонстру­вати, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіха­ми в іншій - в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Згадувані вже реакції емансипації в даний період розвиваються за двома напрямками. По-перше, це відторгнення від минулого заради устремління в майбутнє. По-друге, це подолання емоційних зв'язків з батьками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю. Реакції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків пов'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою в межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку - від 11 до 16 років.

Вимоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше помітні у молодших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу того, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, суваро контролюють від­сутність дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку такі реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші батьківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці

1 У А

Вікова І педагогічна психологія

_Г