2. Соціальна ситуація розвитку юнацтва. Криза юнацького віку та особливості її перебігу

Характеристика фізичного розвитку. В юнацький період фізичний розвиток в основному завершується. Зокрема, темп росту уповільнюєть­ся й стабілізується, швидко наростає м'язова сила, досягаючи максимуму до 20-25 років. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліт­кова непевність рухів. Збільшується об'єм грудної клітки. Завершується окостеніння скелету і формування тканин органів й організму в цілому. В юнацькому віці завершується дозрівання кори головного мозку, про­ходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відпо­відних функцій, встановлюються характерні для дорослих корково-під­кіркові взаємовідношення, складаються основні властивості нервових процесів.

Проте, зв'язки між нервовими клітинами формуються протягом всьо­го періоду індивідуального розвитку (цей процес не припиняється й у дорослих) і залежить від того, чи навантажуємо ми свій мозок роботою.

2О2

Вікова І педагогічна психологія

_г

VII. Психологія особистішого розвитку в юнацькому віці

2ОЗ

Набуття знань, отримання нової інформації, збагачення асоціаціями веде до посиленого розвитку зв'язків між окремими нервовими клі­тинами та відділами головного мозку. Оскільки пластичність мозку в юнацькому віці досить значна, то нервові функції розвиваються і ускладнюються під впливом оточуючого середовища, зокрема проце­сів навчання та учіння, що вдосконалює будову й роботу центральної нервової системи. В юнацькому віці закінчується дозрівання лобних областей, а, відповідно, завершується формування механізмів довіль­ної уваги й вибіркового сприйняття. Все вищеназване створює в юна­ків широкі можливості для навчання й розвитку розумової діяльності, Старші школярі знаходяться на етапі завершення статевого розвитку та початковій стадії фізичної зрілості. Вони готові до значних фізич­них і розумових навантажень.

Фізичний розвиток впливає і на розвиток певних якостей особистос­ті. Так, серед старшокласників, як і серед людей будь-якого віку, розріз­няються три головні типи будови тіла: екдоморфний (з надлишком ва­ги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ендоморфний (худий, кіст­лявий). Важливо враховувати належність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в очах однолітків неоднакова (перевага надається мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення особистості теж різний.

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед однолітків, це ускладнює їх входження в малу групу, їм частіше, ніж ін­шим, необхідна підтримка. І навпаки, юнаки і дівчата з мезоморфним ти­пом будови тіла знаходяться завжди в центрі уваги, адже зі струнким ті­лом асоціюються якості ватажка, спортивність, енергійність у хлопців та краса, привабливість у дівчат.

Проте, вплив типу будови тіла на особистість не однозначний і не фатальний. Багато залежить від особливостей розвитку самосвідомості старшокласника. Один, усвідомивши свою фізичну слабкість, пасивно підкоряється або починає відчувати себе неповноцінним. Інший компен­сує недолік досягненнями в іншій сфері (наприклад, у навчанні). Третій намагається виправити фізичний недолік (наприклад, заняттями спор­том). Вибір цих варіантів обумовлений як особистісною позицією стар­шокласника, так і позицією дорослих, що його оточують.

Разом з тим, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості со­ціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрі­лість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти, оволодіння професією та завершення процесів соціалізації.

Таким чином, в юнацькому віці відбуваються суттєві морфофунк-ціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Старший школяр поступово досягає соціальної зрілості, набуття якої за­лежить від цілого ряду культурних, економічних, правових та ін. умов. Психологічний критерій „входження" в юнацький вік, пов'язаний зі зміною внутрішньої позиції - ставлення до майбутнього. Якщо під­літок, за словами Л. І. Божович, дивиться на майбутнє з позиції теперіш­нього, то юнак дивиться на теперішнє з позиції майбутнього. В юності відбувається розширення часового горизонту - майбутнє стає головним мірилом і теперішньої й перспективної ситуації розвитку. Змінюється основна спрямованість особистості (одночасно й новоутворення особис-тісної сфери), яка може бути визначена як устремління (спрямованість) в майбутнє, визначення подальшого життєвого шляху, спрямованість на вибір професії. Зверненість в майбутнє", побудова життєвих планів та перспектив - „афективний центр" життя юнака (за Л. І. Божович).

Суспільство, в свою чергу, ставить перед юнаками цілком конкретну й життєво важливу задачу професійного самовизначення (ще одне новоут­ворення віку, що стосується реалізації як особистісної, так і пізнавальної сфери), і, таким чином, створюється характерна соціальна ситуація роз­витку в юнацькому віці. Соціальна ситуація розвитку в ранньому юнаць­кому віці - це етап переходу у самостійне життя.

Юнак все більше входить у загальне життя суспільства. У цей же час відбувається завершення ідентифікації з певною статтю та орієнтація на „чоловічу" й „жіночу" діяльність, залежно від статевої приналежності. Прагнучи до самореалізації (за А. Маслоу), юнак починає демонструвати успіхи в конкретному виді діяльності, висловлювати думки про майбут­ню професію. Інтереси юнаків стають більш диференційованими і стій­кими, з яскраво вираженою орієнтацією на доросле життя.

Як було зазначено вище, в ранній юності виділяється криза 17років як рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя, з приводу чого Д.Б. Ельконін відмічає, що це найбільш тяжкий кризовий період, поряд з кризами 3 і 11 років. В процесі розв'язання цієї кризи вирішується задача становлення людини як суб'єкта власного розвитку.

За умов, що юнак залишає школу після 9 класу і продовжує навчання в спеціалізованому середньому навчальному закладі, професійному учили­щі чи розпочинає трудову діяльність зміщення кризи відбувається до 15 років, особливо це характерно для тих, хто має досить виражену гедоніс­тичну установку. Юнацький період для таких підлітків - це час спроб і по­милок, що часто супроводжується цинічним ставленням до життя, оскіль­ки значна їх частина ще не має сформованих світоглядних установок і перебуває (за Л. Кольбергом) на рівні конвенційної моралі, а в окремих випадках, пов'язаних з асоціальною поведінкою, на доморальному рівні.

2О4

Вікова і педагогічна психологія

_г