2.Централізація та бюрократизація державного апарату Росії в пер. Чв. Хуііі ст. Завершення процесу формування абсолютизму.

Х-ною рисою абсолютизму є прагнення регламентувати правове становище кожного із існуючих станів. Таке втручання могло мати як політичний так і правовий характер. Законодавець прагнув визначити правовий статус кожної соціальної групи і регулювати її соціальні дії.

Правовий статус дворянства був суттєво змінений прийняттям Указу про єдиноспадкування 1714 р. Цей акт мав декілька наслідків:

1) Юридичне злиття таких форм земельної власності, як вотчина і помістя призвело до виникнення єдиного поняття “нерухомості”. На її основі відбулась консолідація стану. Поява цього поняття призвела до формування більш точної юридичної техніки, розробки правових повноважень власника, стабілізації зобов’язальних відносин.

2) Встановлення інституту майорату - спадкування нерухомості тільки одним старшим сином, не властивого російському праву, метою якого було збереження від роздроблення земельної дворянської власності.

Але реалізація нового принципу призводила до появи значних груп безземельного дворянства, змушеного влаштовуватись на військову чи цивільну службу. Це положення Указу викликало найбільше невдоволення дворян (було відмінено в 1731 р.).

3) Перетворивши помістя в спадкове землеволодіння, Указ разом з тим знайшов новий спосіб прикріпити дворянство до державної служби - обмеження спадкування змушувало його представників служити за платню. Дуже швидко почав формуватись багаточисельний бюрократичний апарат і професійний офіцерський корпус.

Логічним продовженням Указу про єдиноспадкування став Табель про ранги (1722 р.). Його прийняття свідчило про ряд нових обставин:

1. Бюрократичний підхід при формуванні державного апарату переміг аристократичний (зв’язаний з принципом місництва). Професійні якості, особиста відданість і вислуга стають визначальними при просуванні по службі.

2. Сформульована Табелем про ранги нова система звань і посад юридично оформила статус правлячого класу. Були підкреслені його службові якості: будь-яке вище звання могло бути присвоєне тільки після проходження через весь ланцюг нижчих звань. Встановлювались строки служби в певних званнях. З досягненням звань восьмого класу чиновник одержував звання спадкового дворянина і міг передати титул у спадщину.

3. Табель про ранги зрівняв військову службу з цивільною: звання присвоювались в обох сферах, принципи просування по службі були однакові.

4. Підготовка кадрів для нового державного апарату стала здійснюватись в спеціальних школах і академіях в Росії і за кордоном. Ступінь кваліфікації визначався не тільки чином, але й освітою, спеціальною підготовкою.

Бюрократизація держапарату відбувалась на різних рівнях і на протязі тривалого періоду. Об'єктивно вона співпадала з процесами подальшої централізації владних структур. Вже в другій половині 17 ст. зникають залишки імунітетних феодальних привілеїв і останні приватновласницькі міста. Боярська Дума із органу, який відав разом з царем найважливішими справами в державі в кінці 17 ст. перетворюється в періодично скликувану раду приказних суддів. Вона стає контрольним органом, який спостерігав за діяльністю виконавчих органів і органів місцевого управління. В кінці 17 ст. відбувається об'єднання галузевих і територіальних приказів.

Процес централізації торкнувся і системи місцевих органів: з 1626 р. по всій території держави поряд з органами місцевого самоуправління (губні, земські хати, міські приказчики) стали з'являтись воєводи. На кінець 17 ст. їх кількість виросла до 250 тисяч, вони зосередили адміністративну, судову і військову владу на місцях, підкоряючись центру. Воєводи вже в 80 рр. 17 ст. витіснили по всій території держави виборні місцеві органи.

Реформи вищих органів влади і управління, що відбулися в першій чверті 17 ст. прийнято ділити на три етапи:

- 1699-1710 рр. - часткові перетворення в системі вищих державних органів, в структурі місцевого самоуправління, військова реформа;

- 1710 - 1719 рр. - ліквідація колишніх центральних органів влади і управління, створ. нової столиці, Сенату, проведення першої обласної р-ми;

- 1719-1725 рр. – створ. нових органів галузевого управління для колегій, проведення другої обласної р-ми, р-ми церковного управління, фінансово-податкової р-ми, створення правової основи для всіх установ і нового порядку проходження служби.

В 1711 р під час знаходження Петра І у військовому поході був створений Сенат. По Указу Сенат повинен був, керуючись діючим законодавством тимчасово заміщувати царя. Пізніше Сенат стає постійно діючим органом. До компетенції Сенату відносились: судова і організаційно-судова діяльність фінансовий і податковий контроль, зовнішньоторгові і кредитні повноваження.

В 1718 р. в склад Сенату, крім призначених царем членів, ввійшли всі президенти створених установ-колегій (іноземних справ, юстиції, військова, бюджетна).

В 1722 р. Сенат був реформований трьома указами імператора. Був змінений його склад. В склад Сенату вже не входили президенти колегій.

Для контролю за діяльністю Сенату в 1715 р. була введена посада генерал-ревізора, якого пізніше замінив обер-секретар Сенату. Реформа 1722 р. Перетворила Сенат у вищий орган центрального управління.

Місцеве управління на початку XVIII ст. здійснювалось на основі старої моделі: воєводське управління і система обласних приказів. В процесі реформ Петра І в цю систему стали вноситись зміни. В 1702 р. вводиться інститут воєводських товаришів, виборних від місцевого дворянства. В 1705 році цей порядок стає обов’язковим, що повинно було посилити контроль за старою адміністрацією.

В 1702 р. відміняється інститут губних старост, а їх ф-ції передаються воєводам, які завідували справами разом з виборними дворянськими радами.

В 1708 р. вводиться нове територіальне ділення д-ви: засновувалось 8 губерній, по яких були розписані повіти і міста. В 1713 – 1714 рр. число губерній виросло до 11.

На чолі губернії був поставлений губернатор чи генерал-губернатор, які об’єднували в своїх руках всю адміністративну, судову і військову владу. Їм підкорялись 4 помічники по галузях управління.

Під час р-ми (до 1715 року) склалась с-ма місцевого управління, що включала в себе три ланки: повіт – провінція – губернія.

Військова р-ма була однією з найголовніших державних перетворень початку XVIII ст. Після невдалих походів на Азов(1695-1696рр.) закінчило своє існування дворянське кінне ополчення. Зразком для перетворення військових частин стали полки особистої охорони Петра І.

З 1699 р. розпочинається формування рекрутської системи набору в армію. З 1723 року на підставі перепису населення була введена система подушної розкладки рекрутів. В 1719 році вводиться “Статут військовий”, який регламентував склад і організацію армії, відносини командирів і підлеглих, обов’язки військових чинів.

В 1720 р. був прийнятий Морський статут.

В 1721 р. був заснований Святійший Синод, який став вищим органом церковного управління. Синод очолював світський чиновник – обер прокурор. Управління церковними землями став здійснювати Монастирський приказ, який став складовою структурою Синоду. Монарх перетворився в юридичного главу церкви. Він вирішував питання організації церковного життя, призначення ієрархів. Церква втратила свою роль ідеологічної опозиції світським властям: будь-які рішення монарха обговоренню не підлягали.

В жовтні 1721 р. в зв’язку з перемогою в Пн. війні Сенат і Святійший Синод присвоюють Петру І титул “Батька Вітчизни, Імператора Всеросійського”, і Росія стає імперією.