1. Формування основ монарх влади в Стародавньому Римі.

З правлінням Октавіана громадянські війни скінчилися. Сенат, що був оборонцем республі­ки, тепер радісно вітав одноосібного володаря, губителя республік ладу. Змагаючись між собою, сенатори навперейми дарували Октавіану почесні звання та титули. У 29 р. до н.е. Октавіан відсвяткував тріумф за перемогу в Єгипті й отримав від сенату та коміцій почесний титул імператора довічно. Усу­нувши із сенату прибічників Марка Антонія, він роздав легіонерам землі з конфіскованих маєтків політичних ворогів. У 27 р. до н.е. Октавіан удавано забажав усунення від влади. Та сенат догідливо "наказав" йому лишитися володарем і дарував на все життя титул Августа. Т.ч., з 13 січня 27 р. до н.е. до самої смерті в серпні 14 р. н. е. Октавіан Август правив Римс д-вою згідно з постановою сенату. Офіційна посада Августа — принцепс сенату(перший в списку сенаторів), нада­ла назву формі його правління — принципат. Перебуваючи при владі, Октавіан Август праг­нув зміцнити рабовласницький лад. Всіх рабів за його наказом було повернено до їхніх господарів, запроваджено закон, за яким підлягали страті раби, що були в оселі на момент убивства господаря. За правом принцепса Август першим висловлював свою думку в сенаті. Октавіан призначив на всі посади своїх прибічників, навіть з числа вільно­відпущеників, тобто своїх колишніх рабів. Призна­чення залежали від власного розсуду та особистих симпатій принцепса. Головнокомандувач зброй­ними силами Август тримав у руках всю воєнну й політичну владу в Римі. Щоб його не спіткала доля Юлія Цезаря, Август всіляко маскував своє справжнє становище у д-ві. Він прагнув не відрізнятися від аристократів одягом, під тогою завжди носив панциря і меча, бо все життя боявся замаху. Для своєї охорони він створив гвардію імператора — преторіанців у кількості 9 когорт. Щоб надати можливість заробітку для плебсу, Август, за прикладом Цезаря, розгорнув по всій Італії широке будівництво доріг, акведуків. Рим прикрасився новими храмами, базиліками, цир­ками і перетворився на справжню столицю ве­ликої імп. Республік устрій, за якого влада нале­жала урядовцям, обраним народом, остаточно зник. Тепер вся влада була надана верховному правителю, який мав титул імператора.

Нова с-ма держуправління→с-ма держуправл була пристосова­на до величезних терит імп. Тепер усі поса­дові особи не обиралися, а призначалися за розсудом імператора. К-сть сенаторів зменшилася з 900 до 600 чоловік. Коміціям доводилося лише обгово­рювати проекти законів, які пропонував правитель. Провінції управлялися прокураторами, призначени­ми августом. Їм надавалася воєнна та адмін влада, відповідальна за збирання податків. У цілому влада Октавіана спиралася на стан вершників — римських багатіїв, становище яких було найбільш шанованим у д-ві. Зн політ та утворення нових провінцій → Октавіан Август не мав таланту полководця, але мав чуття на обдарованих людей, якими оточував себе. Тому всі його перемоги на війні були здобуті іншими командирами.Тепер, ставши імператором, Август воював дуже обережно. Тонким та хитрим поводженням Октавіан зміг привабити до себе правителів сусідніх дер­жав. Навіть парфяни на його прохання поверну­ли римлянам прапори легіонів, здобуті при за­гибелі Красса. Йому вдалося приєднати до римс д-ви землі в долині Дунаю, зх ча­стину Піренейського п-ва та землі гер­манців до річки Альба (сучасна Ельба). Він також повернув до покори Аквитанію (в Галлії), яка відпала після смерті Цезаря. Ним були утвор нові провінції: Іллірик (27 р. до н.е.), Ахайя (27 р. до н.е.), Галатія (25 р. до н.е.), Паннонія (10 р. до н.е.) і Далмація (6 р. н.е.). Однак, крім успіхів, римляни зазнали в цей час і кількох поразок. Так у 6 р. н.е. був роз­битий Легат Лолій під час повстання в Германії. У 9 р. н.е., під час підготовки до свят, у Рим надійшла страшна звістка: вождь германського племені Арміній заманив три легіони намісника Квінтілія Вара у болотяний Тевтобургський ліс і цілком винищив їх. У місті здійнялася паніка. Август очікував безпорядків і наказав розстави­ти по місту караули. Кілька місяців він носив траур і час від часу стогнав: "Квінтілій Вар, поверни легіони!" Але загони германців, здобув­ши перемогу, розійшлися по домівках. Галлія лишилася покірною. Повстання рабів не стало­ся. Щоправда, зросло незадовол римської знаті, яка мріяла про відновлення респ. В цілому ж правління Августа привело до зміцнен­ня рабовласницького ладу.

2. Сус-но-політ. і нац. рух в Наддніпрянській Укр. в др.п.ХІХ ст.

Соц-еко­н і нац політика рос царизму щодо Укр мала колоніальний х-р і була спрямована на боротьбу із найменшими нац виявами у політ, дух, екон сферах. Царський уряд усіма засобами намагався заперечити самобутність ук­р народу, його право на вільний нац розвиток. Ставлення правлячих кіл Рос імп до укр населення найвиразніше відбилося у двох офіційних документах - Валуївському циркулярі й Емському акті. Так Валуївський циркуляр 1863 р. заперечував факт існування укр мови і забороняв друк цією мовою книг, а Емський акт 1876 р. пішов ще далі -забороняв не лише друк укр мовою оригінальної та перекладеної літ-ри (навіть тексти пісень), а й завозити до Рос імп укр кни­ги, видані за кордоном. Заборонялося також влаштовув концерти укр пісень, ставити п'єси ук­р мовою.

З одного боку, гноблення укр, а з іншого - підне­сення нац свідомості, спричинене процесами нац відродження у п.п.XIX ст., зу­мовили активізацію нац руху. Однією з його течій був громадівський рух Перша громада виникла в Києві у 1859 р. До неї увійшли В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський, Т.Рильський та ін. Згодом громади утвор у Харкові, Полтаві, Чернігові та ін містах. Члени громад вважали своїм обов'язком проведення к-но-просвітн роботи серед населення, відкриття недільних шкіл, видання підруч­ників тощо. Через те, що громадівці працювали з широки­ми верствами населення, особливо у селянському середо­вищі, польські реакційні елементи називали їх хлопоманами.

Польське повстання.Апогеєм цього руху стало повст 1863-1864 рр. Воно почалося у ніч з 22 на 23 січня 1863 р. нападом повстанських загонів на гарнізони царських військ. У квітні 1863 р. повстання перекинулося на Правобер і охопило частину Київс та Волинс губерній, де діяло 20 повстансь­ких загонів. На Волині діяв загін Е.Ружицького у складі 500 осіб. У польс повстанні взяли участь близько 500 ук­р, росіян та білорусів. Серед них був українець А.Потебня, який очолив один із повстанських загонів і загинув у бою. У 70-80-х рр. XIX ст. у Наддніпр Укр набув поширення народницький рух. Його соц базою були вихідці із дворянської та різночинської інтеліг. Народники вважали безперспективним для Росії капіталістичний шлях розвитку. На їх думку, необхідним було встановлення соціалістичного устрою на базі селянсь­кої общини, основним шляхом створення якого вони вважали революцію. З 1874 р. народники розпочали практику "ходіння в народ" з метою поширення революційних ідей. В Укр діяли такі народницькі організації: "чайківці", "Київська комуна", гуртки в Одесі, Харкові, Житомирі та інших містах. Активними діячами були Я.Стефанович, Л.Дейч, І.Бохановський. Згодом народники переходять на позиції політ боротьби із самодержавством. На­пр 70-х рр. народництво поділ на 2 течії: помірковану, уособленням якої стала організація "Чорний переділ", і радикальну - "Народна воля".

Великий вплив на нац свідомість укр спра­вила д-сть М.Драгоманова (1841-1895) - видатного публіциста, історика, літературознавця, філософа. Він очо­лював ліве крило Київської громади. У своїх творах М.Драгоманов виступав проти соц і нац по­неволення укр народу рос царизмом і австр монархією. Він відстоював право укр народу на самовизначення у демократичній федера­тивній д-ві, популяризував його к-рні надбання. Основні його історико-публіцистичні твори: "Про ук­р козаків, татар і турків", "Шевченко, українофіли і соціалізм" та ін. У1876 р. він емігрував і заснував у Женеві укр друкарню, де видавав політ журнал "Гро­мада". Останні роки життя провів у Болгарії, але підтриму­вав зв'язки з Україною.