2.Внутрішня та зовнішня політика гетьманату Скоропадського

Укр Д-ва — офіційна назва гетьманського держ устрою (Гетьманату), Укр у квітні-грудні 1918 р. Очолювалася гетьманом Павлом Скоропадським. Перебувала під опікою Центр держав.

Курс внутр політ урядів гетьмана Павла Скороп відбивали положення «Грамоти до всього укра народу»: «Права приватної власності як фундаменту к-ри й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього Укр уряду, так само як і Тимчасового рос уряду скасовуються і анулюються… На фінансовому та екон полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємництва і ініціативи…»

Провідною політ опорою гетьман уряду вваж Укр демократ хліборобська партія і Союз земельних власників.

Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій Укр» (прототип — «Основні закони» Рос імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., д-ва очолювалася гетьманом, держуправл здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Укр Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.

У кадровій політ спирався на земських діячів і професійних управлінців царського держ апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центр й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «держ варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Рос імп, не скасованих урядом Укр Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма р-ми судової с-ми, земського самоврядування тощо. Створено с-му державних нагород.

Роботи зі створ армії, штатна чисельність: 8 піхотних корпусів (округів: I — Волинський, II — Подільський, III — Одеський, IV — Київський, V — Чернігівський, VI — Полтавський, VII — Харківський, VIII — Катеринославський у складі 54 піхотних й 28 кавалерійських полків, 48 польових артилерійських полків, 33 важких артилерійських полків, 4 кінно-артилерійських полків) — армія мирного часу: 75 генералів, 14 930 старшин, 2 975 військових службовців, 291 120 підстаршин і козаків), 4,5 кавалерійських дивізій. Формування за територіальним принципом. Гвардійська Сердюцька дивізія. Чорноморська флотилія. Реальна чисельність збройних сил у листопаді — до 60 тисяч осіб.

Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Серйозну загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.

У земельному питанні — скасування земельного закону Центр Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи.

Продовження курсу Столипінської аграрної р-ми (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням.

Відкриття нових укр гімназій, введення укр мови, іст та географії як обов'язкових предметів. Створені Укр державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філол ф-тет у Полтаві, Держ укр архів, Нац галерея мистецтв, Укр Істор музей, Укр нац бібліотека, Укр Театр драми і опери, Укра Держ Капела, Укр Симфонічний Оркестр, Укр академія наук. Видавництво.

Зовнішня політика

Укр д-ва була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Укр мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Нім, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії).

Будувалися на основі ратифікації Брест-Литовських угод. Мали істотне значення:

галицьке питання: таємна угода з Австро-Угорщ про створ коронного краю на землях Сх Галичини, Холмщини і Буковини — анульована в липні 1918 р.;

поставки продовольства і товарів державам-протекторам;

інциденти, пов'язані з діями військ Нім та Австро-Угорщини в Україні.

Проблема відносин з РРФСР й Білим рухом, новими державними утвореннями.

У ході переговорів з РРФСР досягнуто прелімінарної мирної угоди. Встановлена так звана «нейтральна зона», що розмежовувала сторони до встановлення держо кордону. Укр приєднала окремі території Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній. Велике значення мала боротьба з більшовицькою підривною агітацією і шпигунством.

Надання технічної і фінансової допомоги Білому руху на півдні Росії. Створ підлеглого гетьманові Особливого Корпусу із числа рос офіцерів-добровольців для боротьби з більшовизмом. Роботи зі створення Пд, Пн і Астраханської білих армій.

Встановл політ, військового і екон союзів з Всевеликим Військом Донським,Кубанською Радою та Кримською Нар Республікою.

Спроби встановлення відносин із країнами Антанти через нейтральні країни як і переговори у Яссах успіху не мали. Країни Антанти стояли на позиції усунення «германофільського уряду гетьмана».

Важливою подією в історії незалежної України ста­ли президентські вибори 2005 р., які переросли у „по­маранчеву революціюЦі вибори проводилися на основі нової редакції За­кону України „Про вибори Президента України", ухва­леної парламентом 5 березня 2004 р. На відміну від по­передньої редакції висування кандидатів здійснювало­ся лише партіями або блоками та шляхом самовисуван-ня. Певні зміни були* внесені у процедуру реєстрації кандидатів, у порядок формування та роботи тери­торіальних виборчих комісій, передбачалося обов'яз­кове проведення дебатів між кандидатами у телеефірі. Загалом нова редакція Закону мала на меті забезпечи­ти демократичні та чесні вибори.

Напередодні першого туру виборів, призначеного на 31 жовтня, на пост Президента України було вису­нуто 26 кандидатів. Найбільш реальними претенден­тами вважалися кандидати від провладних сил, діючий прем'єр В.Янукович та лідер опозиційного блоку „Сила народу" В.Ющенко.

31 жовтня 2004 р. відбувся перший тур виборів. У ньому взяли участь 75% громадян України. Напере­додні виборів голова ЦВК заявив про те, що попередні результати будуть отримані 1 листопада. Проте підра­хунок голосів затягнувся і про результати голосування у першому турі стало відомо лише 10 листопада. Згідно із підрахунками ЦВК найбільше голосів - 39,87% ви­борці віддали за В.Ющенка. За В.Януковича проголо­сували 39,32%, за лідера соціалістів О.Мороза-5,81%, за лідера комуністів П.Симоненка - 4,97% виборців. Та­ким чином, до другого туру виборів, який мав відбути­ся 21 листопада 2004 р. потрапили В.Ющенко та В.Яну­кович.

Після першого туру виборів політичні сили, які підтримали провладного кандидата, намагаються мобілізувати всі засоби для перемоги В.Януковича у другому турі. У свою чергу відбувається консолідація опозиційних сил: в листопаді 2004 р. В.Ющенко підпи­сав політичну угоду про єднання демократичних сил з лідером соціалістів О.Морозом, до них приєдналися лідер Партії промисловців та підприємців А.Кінах, мер столиці О.Омельченко та інші.

21 листопада 2004 р. відбувся другий тур виборів Президента України. Він засвідчив ріст активності ви­борців, яка за попередніми даними ЦВК, склала 80,78%. Проте під час другого туру виборів були допу­щені численні порушення, що ставило під сумнів до­стовірність результатів голосування. Комітет виборців України, переважна більшість міжнародних спос­терігачів оцінили другий тур виборів як такий, що не відповідає демократичним нормам і стандартам.

Станом на 18 год. 22 листопада було опрацьовано 99,38% бюлетенів. Згідно з повідомленням ЦВК за В.Януковича проголосували 49,42% виборців, за В.Ющенка-46,7%.

Практично ще у день голосування, коли стали відомі випадки масових порушень, фальсифікацій і навіть провокацій, мешканці столиці та інших міст почали ви­ходити на вулиці та майдани з наміром відстояти чесні вибори. Вже у ніч з 21 на 22 листопада на заклик лідерів опозиції люди з помаранчевою символікою заповни­ли майдан Незалежності у Києві. Наступного дня на майдан почали прибувати мешканці з інших регіонів. Це був початок „помаранчевої" революції.

24 листопада увечері ЦВК було ого­лошено офіційні результати другого туру виборів, згідно з якими новообраним Президентом України було названо В.Януковича. Проте Верховний Суд Ук­раїни своєю ухвалою від 25.ХІ.2004 р. заборонив ЦВК оприлюднення цих результатів у газеті „Урядовий кур'єр" до закінчення розгляду скарги В.Ющенка на не­законність постанови про обрання В.Януковича Пре­зидентом України.

Тим часом у столицю продовжували прибувати при­хильники як В.Ющенка, так і В.Януковича. По всій країні відбувалися масові мітинги та демонстрації на підтримку того чи іншого кандидата. Політична криза в Україні поглиблювалась з кожним днем. Під загрозу була поставлена навіть територіальна цілісність Ук­раїни: 26 листопада 2004 р. група депутатів Дніпропет­ровської обласної ради виступила з пропозицією ство­рення Південно-Східної автономії. 28 листопада у М.Сєвєродонецьку Луганської області відбувся з'їзд де­путатів рад різних рівнів за участю В.Януковича, де також порушувалося питання про автономізацію східних обл.

У цій ситуації важливим стабілізуючим фактором ви­ступили Верховна Рада України та її спікер В.Литвин. 27 листопада 2004 р. відбулося позачергове засідання парламенту, на якому було ухвалено постанову, ключо­вими положеннями якої були наступні: визнання ви­борів такими, що не відповідають реальному волеви­явленню людей; зміна складу ЦВК; повторне голосуван­ня. 1 грудня 2004 р. Верховна Рада ухвалила рішення про відставку уряду України на чолі з В.Януковичем і формування уряду народної довіри, прийняла ухвалу про збереження територіальної цілісності України та запобігання проявам сепаратизму.

До врегулювання політичної ситуації в Україні до­лучилася і міжнародна громадськість. 26 листопада і 1 грудня у Марийському палаці відбулися „круглі столи" за участю Л.Кучми, В.Литвина, В.Ющенка, В.Янукови­ча та генерального секретаря ОБСЄ Януша Кубіша, Верховного комісара Євросоюзу Хав'єра Солани, пре­зидентів Польщі та Литви Олександра Квасневського і Валдаса Адамкуса, спікера Держдуми Російської Фе­дерації Бориса Гризлова. На цих зустрічах були вироб­лені важливі рішення для виходу з політичної кризи.

Остаточне рішення щодо результатів голосування у другому турі Президентських виборів ухвалив Верхов­ний Суд України 3 грудня 2004 р. Він визнав незакон­ними дії ЦВК щодо встановлення результатів голосу­вання 21 листопада 2004 р. і висловив недовіру її голові С. Ківгшову. 4 грудня 2004 р. ЦВК призначила дату по­вторного голосування на 26 грудня 2004 р.

Наступним важливим кроком у напрямку стабілізації політичної ситуації в Україні стало засідання Верхов­ної Ради України 8 грудня 2004 р. Парламент 402 голо­сами підтримав пакет документів, серед яких Закон про внесення змін до Конституції України, Закон України про особливості застосування закону про вибори Пре­зидента України при повторному голосуванні 26 груд­ня 2004 р. Було також обрано новий склад ЦВК. Но­вим головою Центрвиборчкому обрали Я.Давидовича.

Ці історичні рішення, по суті, поклали край періоду жорсткої конфронтації між владою та опозицією. 9 грудня В.Ющенко виступив на Майдані і, подякувавши усім, хто упродовж 17 днів відстоював свій вибір, привітав з перемогою. Цього ж дня було припинено блокування приміщення Кабміну, розпочато відправ­ку іногородніх учасників акції, хоча наметове містеч­ко залишалося на деякий час на місці.

26 грудня 2004 р. відбувся повторний другий тур ви­борів, участь у яких взяли 29068309 громадян України, що становило 77,22% від загальної кількості виборців. Комітет виборців України та міжнародні спостерігачі високо оцінили роботу виборчих комісій усіх рівнів, зазначивши, що серйозних та системних порушень під час переголосування не було виявлено. Наступного дня близько 18 год. ЦВК оприлюднив попередні дані, згідно з якими після опрацювання 99,72% протоколів у президентських перегонах лідирував В.Ющенко, який отримав 52,07% голосів. За В.Януковича прого­лосували 44,13% виборців.

10 січня 2005 р. ЦВК офіційно оголосила В.Ющен­ка переможцем у президентських виборах. Він набрав 51,99% голосів, а його суперник В.Янукович - 44,2%. Таким чином, В.Ющенко переміг з відривом у 2 267 365 голосів.

Виборчий штаб В.Януковича оскаржив результати ви­борців у Верховному суді України, проте суд 20 січня 2005 р. визнав законним рішення ЦВК про перемогу В.Ющен­ка у президентських виборах 26 грудня 2004 р.

23 січня 2005 р. відбулося урочисте засідання Вер­ховної Ради України, присвячене складанню присяги новообраним Президентом України В.А.Ющенком

1