1. Особливості художнього світу давньогрецького роману.

Наприкінці ІІ або початку І ст. до н.е. сформувався основний жанр грецької прози – роман. Сам термін “роман” не існував у античній писемності, а з’явився у середні віки. Грецькому роману передували збірки розважальних оповідань, великим успіхом користувалась збірка оповідань “Мілетські оповідання” написана Арістідом. На становлення роману вплинула значно й “друга софістика”, ораторське мистецтво пізнього Еллінізму. Характерними справами для ораторів були: 1) екфраза, тобто опис предметів мистецтва або природи, 2) етопея, тобто зображення характеру людини, її душевного складу, етопея може прийняти й форму листів тієї або іншої людини. Використовуючи техніку оповідання, еротичної елегії, етнографічних описів та риторики, давньогрецькі романісти не поєднували все це механічно, а синтезували у новий, унікальний жанр – роман. До нас цілком дійшли такі романи: “Херей та Калліроя” Харітона, “Дафніс і Хлоя” Лонга, “Ефіопіка” Геліодора, “Левкіппа і Клітофонт” Ахілла Татія, “Ефесські оповідання” Ксенофонта Ефесського. Філософські у романах маємо і пізньоантичний випадок, і стоїцизм, і платонізм, і скептицизм, і природознавство з географією. Художньо – всі герої-коханці красиві, любов у їх серцях спалахує раптово, але доля розлучає молодих людей, проте в розлуці вони зберігають кохання і залишаються вірними одне одному. У фіналі коханці знаходять одне одного і поєднуються в шлюбному союзі. Грецькі романи – ідеалістичні, незважаючи на те, що написані у простій аттичній стилістиці.

2. Романтизм як нове світобачення, мистецький напрям, художня система (загальна характеристика теоретичних засад)

 Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Визначальні риси романтизму: 

- заперечення раціоналізму доби Просвітництва; 

- ідеалізм у філософії; 

- вільна побудова творів; 

- апологія (захист) особистості; 

- неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія); 

- культ почуттів; 

- ліричні та ліро-епічні форми; 

- захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів; 

- інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо. 

Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чудернацького. 

Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія». 

Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.