1. Тематичне, жанрове багатоманіття лірики вагантів.

У латинській літературі особливе місце займає поезія вагантів (або голіардів) - мандрівних священиків, які не мали своїх парафій, попіврозстриг, які втратили свій духовний стан, молоді, що вчилася. Заробляли вони на життя складанням віршів і пісень. Розквіт поезії вагантів припадає на ХІІ-XIII ст. Характерними рисами її є орієнтація на античні традиції (Овідій, Горацій, Ювенал), а саме - життєлюбні мотиви, і релігійну лірику, відчутний вплив народної поезії, особливо в жанрах хвалебних словословій, релігійних піснях, віршах, що оспівували свободу, кабацький розгул, красу природи, земні радощі і безпритульне життя тощо, своєрідних гімнах Бахусу, Венері, Флорі. Але їх весела і розгульна поезія зовсім не означала, що були вони “затхлою цвіллю”. Латина, якою складали вірші, була на той час ознакою високої освіченості.

Це на перший погляд їх вірші легкі і безтурботні, насправді кожний з них добре був обізнаний в античній літературі і Святому Письмі, а тому по можливості намагався інкрустувати свій текст цитатами, парафразами, натяками тощо - і все це пристосовував до пісенних мелодій. Поезія вагантів відрізнялася глибиною, широтою поглядів на світ. Отже, самі ваганти були людьми освіченими, допитливими, сягали вершин науки, аби отримати заповітну чорну шапочку, а з нею і стабільне становище в суспільстві.

2.Романтичне світовідчуття – головна особливість поезії г. Гейне.

Ім'я Гейне пов'язується з найвищими здобутками німецької романтичної поезії, але творчість поета не вкладається цілком у хронологічні та естетичні межі літератури романтизму і знаменує пошуки нових шляхів художнього відображення дійсності, шляхів, які започатковують у німецькій літературі і в творчості Гейне тенденції нового — реалістичного — напряму, що прийде на зміну застарілій романтичній естетиціРання поетична творчість Гейне ще цілком виходить з настанов та правил традиційної романтичної поетики. Можна сказати; що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 – 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична творчість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсько-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе "барабанщиком революції". В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, – його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й творчості – період "матрацної могили" – Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту та звучання.Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 – 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, усталених в попередні періоди, Переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало розрив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, – пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи "Молода Німеччина", Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне. У його творчості продовжують жити філософські, політичні і естетичні ідеї революційної епохи, епохи Просвітництва, епохи німецької класики, прагнення подолати застарілі відносини, мрія про царство розуму і людське щастя, думка про здібність людини до вдосконалення. Але у міру того, як ідеальне царство гармонії перетворювалося на дисгармонійну реальність буржуазного миру, ці ідеї вже не сприяли ні розумінню, ні освоєнню дійсності, і у Гейне ще на ранньому етапі можна спостерігати відхід від просвітницьких ідеалів і зростання ролі суб'єктивного відчуття, індивідуального самоствердження у ворожому відсталому світі, що було характерне і для німецького романтизму. Пристрасні пошуки такого світопорядку, при якому соціальна справедливість поєднувалася б з необмеженими можливостями розвитку особистості. Світова слава Гейне визначається, перш за все, лірикою, і навіть не всією лірикою, а лише любовними віршами, написаними головним чином до 1830 року. Вони зібрані в першій великій збірці його віршів, в "Книзі пісень", в циклі "Нова весна", включеному потім в збірку "Нова поезія". Цикли "Книги пісень" відображають поетичний розвиток Гейне. Але, читаючи ці вірші, підмічаєш, що впродовж більше десяти років любовна тема займала в них, безперечно, перше місце. Судячи з цих віршів, між вісімнадцятим і двадцять восьмим роком життя всі бажання поета, все його щастя – все значення життя полягало в тому, чи відповість взаємністю обожнювана ним жінка. Він мріє у віршах про гармонію ідеальної любові – і показує кожного разу, наскільки руйнівним та примарним може бути це почуття. Із самого початку в ліриці Гейне є відчуття нерозв'язних суперечностей, які і визначають відношення поета до навколишнього світу, а тим самим і його особа. Саме сильному і яскравому виразу цього відчуття лірика Гейне зобов'язана в значній мірі своєю популярністю. Твори Гейне різні за своєю тематикою, стильовою спрямованістю, композицією. Особливо це відчутно за його періодами творчості. Якщо початок творчого шляху поета позначений романтичними мотивами, звернення до духовних джерел німецького народу, то в більш пізніх періодах знаходить своє відображення публіцистичний напрям, політична лірика. Пізній Гейне – це роздуми про долю народу, держави, звернення до власного світовідчування, власного життєвого досвіду. Своєрідністю збірок Гейне є наявність в них різних за стилем, композицією творів. Він може включати в основний зміст поеми уривки з народної пісні, балади, романсу. Великі поетичні форми перемежаються в нього з малими. Багато критиків звертали увагу на те, що він не завжди додержувався рими або застосовував її невірно. Однак, не зважаючи на це, саме ідея будь-якого твору Гейне, його пафос, емоційний фон, нівелює ці „недоліки”, змушує сприймати вірші як ідеальні форми. Сьогодні, безперечно, можна сказати, що саме своїми високими почуттями, глибоким розумінням найтендітніших духовних рухів особистості, талановитим їх відображенням за допомогою віршованих форм, Гейне вславився у світовій літературі, зайняв в неї гідне місце.