3. Піднесення життєвої хватки, рішучості та небажання визнавати поразку в романі м. Мітчелл «Віднесені вітром».

Роман охоплює події, що відбувалися протягом 12 років, в період з 1861 по 1873 роки.Це історія громадянської війни між північними промисловими і південними землеробськими штатами Америки. Політична і економічна обстановка в країні складалася таким чином, що жителям півночі для роботи на заводах невигідно було тримати рабів, їм потрібні були вільнонаймані працівники, в той час як жителям півдня для роботи в полях ідеально підходили раби.

Скарлетт О’хара стала улюбленицею американців, а потім і європейців, здивувавши власною популярністю навіть свою створювачку: Митчелл уважала загальне захоплення С. надмірним і невиправданим. Розпещена й норовлива дочка плантатора з Півдня, упевнена у своїй невідпорності, С. могла б прожити життя «щирої леді», відвідувати бали і їздити на полювання, господарювати на плантації, доглядати за неграми, розбивати серця всіх чоловіків, які по необережності заглянули в її зелені очі, але всьому цьому не призначено було збутися: почалася громадянська війна 1861 року між Північчю й Півднем. Ця війна, що знищила рабство в південних штатах, знищила й культуру Півдня, орієнтовану на аристократизм, традиції, поклоніння Дамі

З півночі прийшли янкі, що не володіли нічим, крім нахабності, страсті до наживи й нестерпної вульгарності. М.Митчелл переконана, що справжня американська культура, що погано знали в Європі, загинула під час війни, а жителі півночі носіями культури не є зовсім (ця думка буде прослизати потім і в п’єсах Т.Уильямса). Але героїні «Віднесених вітром» війна, ставши найтяжким випробуванням, дала можливість реалізувати сховані, невідомі їй самої сили, виявити до кінця свій характер. І виявилося, що ніжна панянка, кокетлив і примхлива, має мужність, сталевою волею й такою життєвою енергією, що їй можуть позаздрити багато бравих чоловіків. М.Митчелл описує війну жорстко, без романтичних прикрас, як це робили письменники «загубленого покоління»: війна – це бруд, кров, насильство, прояв далеко не кращих сторін людської натури.

Громадянська війна принесла Півдню руйнування й повна поразка, але самі важкі часи настали пізніше, коли довелося пристосовуватися до мирного життя. Від тихих садиб нічого не залишилося – одні минулого спалені, інші дісталися янкі. Чудом збереглася лише чудова Тара, володіння сім’ї О’хара, але і її треба було відстояти, сплативши величезні податки. Головна ж проблема полягала в іншому: жителі півдня повинні були навчитися жити у світі, що змінився, у якому вже не було рабів-негрів, великих маєтків і фамільних станів. По-справжньому працювати й заробляти собі на хліб змогли не все. А от Скарлетт О’хара змогла.

Вона пережила страшну ніч падіння Атланти, коли їй довелося вибиратися з палаючого міста, у який уже вступала армія жителів півночі, вона перенесла голод, страждала від холоду в нетопленій садибі, і вона заприсягла, що ніколи більше не буде голодувати, навіть якщо їй прийде заради цього красти й убивати. Вона вистояла й допомогла вижити тим, хто був поруч із нею, хоча засобу, використані С. для досягнення мети, часом важко назвати гідними: обманом вона женила на собі нареченого власної сестри, гроші якого були так потрібні для збереження Тари. Скарлетт О’хара збивала стан, працюючи в крамниці чоловіка й на власній лісопилці, вона навіть подружилася з янкі, тому що вважала це вигідним для своїх справ. На думку навколишніх, С. поводилася не так, як личить теперішньої леді, але їй було однаково й вона йшла вперед не оглядаючись. Ця сила С., життєва хватка, рішучість і небажання визнавати поразку зробили її національною героїнею Америки. Вона дійсно викликає замилування, але одночасно й дратує: С. напрочуд позбавлена щиросердечній тонкості й чуйності. Вона не почуває настрої інших людей, та й просто не бажає зважати на те, що перебуває за межами її інтересів (найчастіше досить практичної властивості). Вона не змогла зрозуміти й тих, кого любила, а коли розуміння прийшло, було вже занадто пізно: вона втратила їх.

Довгі роки Скарлетт О’хара була впевнена, що любить Эшли Уилкса, недосяжного для неї й тому ще більш бажаного. Але один раз вона зрозуміла: цей бездоганний джентльмен не володіє ні характером, ні справжньою мужністю, вона не здатний отрешиться від колишньої, збіглої назавжди життя. Эшли внутрішньо мертвий, він – усього лише її ілюзія, мрія, який вона тішилася. А реальність – це Ретт Батлер, якого вона, виявляється, любила, не віддаючи собі в цьому звіт. Відносини С. і Ретта – особлива тема в романі. Це – захоплююча історія любові-двобою, коли один приховує своє почуття за маскою недбалої іронії й зухвалих жартів, а інший взагалі не розуміє ні себе, ні партнера. Ретт занадто добре розумів, що, відкрившись С., дасть їй влада над собою й вона обов’язково цією владою скористається. С. же частіше думала про те, як вона ненавидить Ретта за його вічні глузування й вид переваги. Навіть вийшовши заміж за Ретта Батлера, С. так нічого й не зрозуміла. І тільки загибель їхньої маленької дочки, а потім рішення Ретта виїхати з Атланти змушують Скарлетт О’хара осягти – істину, що вислизала раніше: Ретт і є зміст її життя, без нього не потрібні навіть гроші, які вона так натхненно «робила». Фінал роману смутний, але в ньому є надія, як і в самій С., що ніколи не здавалася, і цього разу теж вирішила боротися: «Я подумаю про всім цьому завтра, у Тарі. Тоді я зможу. Завтра я знайду спосіб повернути Ретта».

В 1939 р. у Голливуде продюсер Д. Селзник і режисер В.Флеминг зняли фільм по книзі М.Митчелл. Роль С. зіграла тоді ще мало відома акторка Вивьен Чи, Ретта Батлера – Кларк Гейбл. Прем’єра «Віднесених вітром» в Атланті перетворилася в теперішній тріумф, і з тих пор ця стрічка входить до числа найбільш знаменитих і улюблених фільмів XX сторіччя

БІЛЕТ № 17