1.Світоглядні основи, естетика, поетика літератури доби Відродження.

Літерату́ра Відро́дження (література Ренесансу) — це період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 — початок 16 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса.

Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.

Характерно, що в часи Ренесансу народжується жанр апофегма — коротке оповідання про репліку чи витівку мудреця, найпопулярнішими пеЖанр утопії

Поява жанру утопії пов’язана з вищезгаданою орієнтацію на античність, зокрема у політичному житті. Суттєвою ознакою Відродження було апробування в політичному і соціальному житті античних державоутворюючих моделей.

Утопія виникла за зразком "Держави" Платона і "Політії" Арістотеля. Автором першої утопії був англієць Томас Мор (1516). В Італії цей жанр представлений твором Томмазо Кампанелли "Місто Сонця" (1602, надруковано 1623). Не в усіх регіонах Європи, а тим більше світу, поширювались античні політологічні моделі. У більшості слов’янських країн інтерес до античності обмежувався лише естетичною сферою.

Факт появи утопії свідчить про певні зміни в парадигмі історичного часу порівняно з середньовічним християнством. "Золотий вік", перенесений з ідеальної сфери у сферу земну, втрачає в утопії суто християнський смисл і зображається в поняттях і реаліях земного життя. Це — ідеальна організація земного суспільства. Разом з тим "небесна" утопія, ставши земною, втрачає для віруючої людини свою ціннісну орієнтацію, в основі якої — подвиг віри, вільний моральний вибір, ідея доступності вічного щастя, а отже, й надія, віра і гармонія душі. Утопія орієнтує на виключно земні прагнення, земну активність.рсонажами яких були саме античні мудреці.

Періоди літератури Відродження

Починаючи з доби Відродження можна говорити про формування у Європі національних літератур, тому літературознавство, як правило, розглядає літературу цього періоду відповідно. Цьому сприяє й нерівномірний розвиток національних літератур, різні часові рамки доби Відродження у них. Загалом розрізняють три періоди:

Раннє Відродження (14 століття);

Високе Відродження (15—16 століття);

Пізнє Відродження (кінець 16 — початок 17 століття).

Джованні Боккаччо

Італійське Відродження стоїть дещо окремо через свої своєрідні часові рамки. В італійському Відродженні виділяють три періоди:

« Треченто » (14 століття), ранній період, традиційно його представниками вважаються Данте, Боккаччо (хоч сучасними літературознавцями їхня належність до літератури Відродження ставиться під сумнів) і Петрарка, а також новеліст Франко Саккеті (1335-1396).

« Кватроченто » (15 століття), зрілий період, це був час захоплення всім античним після переселення до Італії візантійських вчених, вік гуманістів; певною мірою були навіть забуті літературні здобутки раннього Відродження, падала популярність італійської мови на користь латинської; найпомітніші постаті: Луїджі Пульчі (1432-1482), Маттео Баярдо (1441-1494), Анджело Поліціано (1454-1494).

« Чінквеченто » (16 століття), пізній період, що переходить у бароко; найяскравіші представники: поети Лодовіко Аріосто (1474-1533), Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), історик і драматург Нікколо Макіавеллі (1469-1527), останній ренесансний і перший бароковий поет Торквато Тассо (1544-1595), гуманіст-утопіст Томмазо Кампанелла (1568-1639).