2.Періодизація та своєрідність розвитку англійського романтизму.

Романтизм в Англії сформувався раніше, ніж в інших країнах Західної Європи і не був явищем раптовим, бо романтичні тенденції довгий час існували таємно.

Політична та економічна ситуація Англії багато в чому визначила атмосферу, духовний космос, в якому народжувалися нові романтичні ідеї суспільно-художнього характеру. Бурхливий розвиток міст, зростання чисельності робітників і ремісників, зубожіння селянства і відхід його у пошуках хліба і праці у міста: усе це викликало появу в літературі нових тем, конфліктів, людських характерів і типів.

Своєрідні особливості англійського романтизму:

• період передромантизму охопив кілька десятиліть II пол. XVIII ст.

• середньовіччя викликало особливий інтерес у британців. Готику багато хто розумів як початок національної історії і культури;

• звернення до релігійних джерел, зокрема до Біблії, — норма доби;

• захоплення національним фольклором, збирання його скарбів письменниками-романтиками;

• життя селянства, його своєрідна духовна культура, доля робітничого класу, його боротьба за свої права стали об'єктом вивчення романтиків;

• розробка нової теми — показ далеких подорожей через моря і пустелі, опанування простором далеких країн і континентів;

• перевага лірики, ліро-епічних форм і роману над традиційними епосом та драмою.

Відносно нетривалий період розквіту романтизму (30 — 35 років) дав Англії два покоління письменників, які суттєво відрізнялися один від одного.

Перший етап розвитку романтизму в Англії датувався 90-ми роками XVIII ст. Нове в літературі — наслідок сприйняття революційних подій, їх оцінки. Характер змін був очевидним у творчості письменників, які вступили у літературу на даному етапі сказали своє нове слово, подібно до Р. Бернса (незадовго до він смерті встиг оспівати «дерево волі»), або ж першого романтика У. Блейка.

Під знаком ставлення до революції складалася і творчість молодих поетів: У. Вордсворта, С. Т. Колріджа, Р. Сауті. Цих трьох митців об'єднали спільною назвою «Озерна школа» і назвали «лейкистами» (з англ. «лейк» — озеро). Але вони не вважали себе представниками однієї школи, доводячи свою оригінальність і самобутність таланту. Літературознавці чітко виділили спільні риси у їхній творчості:

• пройшли у чомусь схожий шлях духовного і творчого розвитку;

• зазнали спокуси руссоїзму і революційно-демократичних ідей ;

• були першовідкривачами і теоретиками нового напряму — романтизм (передмова до другого видання збірки «Ліричні балади» (1800 р.) стала першим естетичним маніфестом англійського романтизму).

Їх зусиллями була напрацьована і теоретично усвідомлена нова поетика, але поки що цей процес тільки починався.

Другий етап являв собою формування самостійної романтичної традиції. У ці роки одна за одною з'являлися поетичні книги, які знаменували прихід нових авторів, несхожих один на одного і конкуруючих між собою: Т. Мур, В. Скотт, Дж. Байрон.

Цей етап розпочався у 1815 р., після поразки Наполеона. В Англії були введені хлібні закони, під знаком протистояння яким йшла суспільна боротьба наступного 30-річчя (аж до їх відміни у 1846 р.). Суть цих законів — у забороні імпортувати зерно, поки ціни на внутрішньому ринку не піднялися до встановленого максимального рівня. Боротьба проти хлібних законів стала частиною набагато ширшого руху за зміну законодавства, всієї структурної влади, за парламентську реформу, яка була проведена у 1832 р. Реформа не поклала край суспільному руху, а стала приводом до появи чартизму.

У ці роки — між битвою під Ватерлоо і парламентською реформою — і відбувся розквіт англійського романтизму. Найбільш значні твори створив Дж. Байрон, який назавжди залишив Англію. В. Скотт розробив історичний роман, заклавши тим самим основу новій романній формі, яку пізніше розвивали письменники — реалісти. У поезію прийшли романтики молодого покоління: П. Б. Шеллі, Дж. Кітс.

До початку 30-х років романтична традиція у англійській літературі не завершує свого розвитку, але перестала бути центральним літературним явищем.