1. Англійське бароко. Творчість Джона Мільтона (поема «Втрачений рай»), лірика Джона Донна.

Поезії бароко притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. Настрої песимізму, скепсису, розчарування посилюються від усвідомлення того, що людина — піщинка у Всесвіті, життя скороминуще, і в ньому панує фатум.

Джон Донн — визнаний лідер “метафізичної школи” в англійській поезії першої половини 17 ст., доктор богослов’я, автор понад 160 проповідей, що забезпечили йому славу відомого майстра; англійської прози. Одна з цитат проповіді: Донна: і дає, як відомо, назву роману Е.Хемінгуеяі “По кому подзвін?” Як поет метафізик, втілив типове для цього стилю відчуття і дисгармонії світу. Поезії Донна притаманні свіжа метафоричність, оригінальний паралелізм, палка чуттєвість з трагічними мотивами. Слова, образи, інтонації Донна, увійшли до складу поезії XX століття, вплинувши на багатьох великих поетів — від Томаса Еліота до Йосипа Бродського.

У цей час в Англії назрівали революційні події. Мільтон взяв активну участь у революційній боротьбі, спочатку виступивши як публіцист. Згодом він став консультантом з питань міжнародної політики. Від важкої праці слабне зір Мільтона, проте він продовжував свою діяльність. 1660 року йому загрожувала смертельна кара, а контрибуція зробила його бідняком.

Окрім публіцистичних робіт, Мільтон був автором цілого ряду трактатів, зокрема у 1644 році написав трактат "Про виховання", що став важливою віхою у становленні гуманістичної педагогіки.

Останні 14 років життя письменника — приклад морального та духовного героїзму. У період революції він майже не звертався до поезії.

У творчості Мільтона виділяли 4 періоди:

— Перший і другий періоди творчості (1620—1630). У цей час були написані ранні вірші — твори, яким не вистачало узагальнень, справжньої поетичної своєрідності, великої тематики. При цьому у них відчувався інтерес молодого автора до політичних подій.

— Третій період творчості охопив 1640—1660 роки. Це епоха бурхливої політичної боротьби. Мільтон виступив в основному як письменник-публіцист, який набув величезного політичного досвіду. Він писав трактати, статті та дослідження.

— Четвертий період творчості — 1660 — початок 1670 року. Були написані поеми "Втрачений рай", "Повернений рай" та драма "Самсон-борець".

У 53 роки Дж. Мільтон написав поему "Втрачений рай". Через три роки — "Повернений рай".

Твір складався з 12 пісень і містив близько 11 тисяч віршів. Поема стверджувала, що шлях страждання людства приводить до його прогресу. У центрі — боротьба сатани, пропащих янголів проти Бога — небесного "авторитету".

Сатана змушений покинути небеса і оселитися у Пеклі, де дуже важко було дихати. Але він і непереможні янголи не зупинилися і готувалися продовжити боротьбу проти Бога. Сатана вирішив нанести свій удар на краще, що було створено Богом,— Рай Земний, у якому жили перші люди- Адам і Єва. Далі сюжет розгортався у відповідності із біблійною легендою.

Заслуга Мільтона полягала в тому, що він першим у світовій літературі висвітлив образ Сатани.

Традиційні персонажі середньовічної містерії— Бог, Адам, Єва, диявол, янголи — набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобразив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, могла виявитися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра і зла (типова барокова думка). Так, Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жадоба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання зробили Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чергу — Фауста з твору Гете.

У поемі символом світового порядку, гармонії, непорушних законів Всесвіту був Бог. Він творець, суть його творчості — краса. Бог втілив в поемі античний (і ренесансний) ідеал прекрасного і гармонійного фатуму. Проте Мільтон не в змозі примирити індивідуальну вільну волю і бароковий фатум. Це надало його творові барокової напруженості, трагедійності.

Поету належила пальма першості у розробці нового жанру — так званої барокової поеми.

Домінантою поеми була колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкривав боротьбу мотивів у душі Адама і Єви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризували вишу людську сутність: відданість і вдячність (у даному разі — Богові, який створив людину) та розум і кохання; проте вони приходили у трагічне зіткнення між собою.

Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої (на жаль, незавершеної*) частини поеми "Повернений рай". Новим її героєм став Ісус Христос, а головним змістом — спроба Сатани спокусити Ісуса.

Спокуса гріхом — суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя — як спокусу.

Сатані у цій поемі протистоїть Ісус. Його образ був абстрактним втіленням ідеї поета.

Посилилась і класицистична тенденція. Порівняно з "Втраченим раєм" риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, — спокусник; Ісус— той кого спокушали. Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим.

Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та обмежена, відсутні ліричні відступи, зберігалися лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.