1)Специфіка класицистичного образу (розкрити на прикладі прочитаних творів).

Класицистичний образ тяжіє до зразка, в якому життя зупинена у своєму ідеально вічному вигляді, він особливу дзеркало, де індивідуальне перетворюється на родове, тимчасове у вічне, реальне в ідеальне, історія в міф, він зображує те, що є скрізь і чого немає ніде в реальності; він торжество розуму і порядку над хаосом і текучої емпірією життя. Класицистичний образ, наприклад, твориться за регламентованими правилами, він є засобом ідеалізації. Мистецтво класицизму тяжіло до ідеалізованих абстрактних образів, зображувало облагороджену реальність, базуючись на позачасовій красі творів античності.

ХУІІ ст. у Франції – століття театру. П’єр Корнель був автором п’єс “Сід”, “Горацій”, де панують ідеї перемоги громадянського обов’язку над особистими почуттями. Ідеалом Корнеля була відважна, вільна людина, що гордує смертю в ім’я обов’язку, який він втілював у образі Геракла. Все на світі залежить від людини і від її доброї волі – головна етична засада його трагедій.

Сюжети п’єс Жана Расіна “Андромаха” і “Федра” змальовують особисті стосунки між людьми, його герої обстоюють свою гідність перед деспотією. Расін – неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики. Пристрасті героїв часто перемагають розум, спричиняють насильство, а розум повинен чинити опір насильству. У Расіна мораль допомагає глибше проникнути в людську натуру і переважає над громадянським звучанням тем.

2)Творчість Альфонса де Ламартина: жанрова репрезентація, тематика і проблематика, особливості романтичного героя.Літературне значення мають насамперед його перші віршовані збірки. Французька критика одностайно визнає автора одним з найбільших поетів Франції. Його талант, на думку фахівців, не поступається Вікторові Гюго , проте він не очолював школу романтизму. Він стояв поза літературними чварами свого часу, не мав літературного самолюбства (його фізична краса і елеґантна аристократична постава більш задовольняли його, ніж літературний успіх) і сам називав себе дилетантом - «curiosus litterarum. У своїх перших віршах Ламартін наслідував Вольтера , Парні й жартівливими жанру Грессе . Його великі філософські поеми в олександрійських віршах («L'homme», «La Prière», "L'Immortalité"), оди (наприклад, «Enthousiasme») і деякі станси повторюють манеру Ж.-Ж. Руссо та інших поетів XVIII ст. Шатобріан , Гете , мадам де Сталь залучили його до духу часу; під їхнім впливом зміцнів ліричний талант Ламартіна, що шукав стилю для відображення свого внутрішнього світу.

Темою його поезії, суб'єктивної й часом ораторської, стала окреслена вже до нього мадам де Сталь «загадковість людської долі»; її головний зміст - «сумний споглядальний настрій, усамітнення лісів, безмежність обрію, зоряне небо, вічність і нескінченність, що криються в душі християнина» . Шатобріан вніс ідею християнства в художню прозу, Ламартін вніс глибокий християнський настрій в поезію; ці риси об'єднують двох великих представників романтизму . Але Шатобріан, поет пристрасті й яскравих барв, приносить в релігію елемент любові й пристрасті, його християнство сповнене чуттєвості й життєрадісності, Ламартін, в якому віра - справа природного інстинкту і виховання, оспівує любов, очищену і одухотворену скорботою і близькістю смерті, що насувається або вже настала.

У французькій літературі Ламартін створив жанр елегії. «Lac», «Isolement», «A Elvire», «Le Vallon», «Crucifix» найбіль відомі його елегії, наділені значно більшою поетичною силою, ніж довгі поеми - «Jocelyn», «Chute d'un Ange », де поетична краса чергується з риторичною декламацією. У поезії Ламартіна жінка є посередницею між земним життям і вищим, божественним світом; скорбота від думки про втрачену кохану забарвлюється глибокою вірою в безсмертя. Поєднання поетичної меланхолії з інстинктивною вірою становить головну чарівність поезії Ламартіна, що не відрізняється новизною задуму. Вся справа в безпосередності почуття, яким дихає, наприклад, поезія Озеро «Lac», де стара думка про тлінність земного щастя одягнена в неповторно зворушливу форму.«

У ліричних збірках, що з'явилися після перших «Méditations», релігійний настрій все більш посилюється і виливається в гімни, перейняті християнським смиренням. «Harmonies» більш музичні за мовою, але поступаються «Méditations» за ніжністю форми.