1.Давньоруський героїчний епос, його ідейно-художні особливості

Свій національний епос, який став історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати власне значення у всесвітній історії, витворив і український народ. До нього можна віднести найдавніші за походженням, тому й найменше відомі в сучасну епоху, билини та більш пізні жанри - думи та історичні пісні.

Слово о полку Ігоревім — давньоруська героїчна поема кін. XII ст.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році обєднанні дружини князів здійснили успішний похід. Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо.

Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої - Державної богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря.

Мова, якою написано «Слова о полку Ігоревім», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної.

Особливо багаті епітети «Слова…», порівняння й метафори, метонімії й гіперболи.

2. Романтичні ідеї та мотиви у драматургії і прозі Генріха фон Клейста.

Творча спадщина Клейста, до якого виявилися такими байдужими його сучасники, у повному обсязі вперше була представлена після його смерті завдяки зусиллям Л. Тіка, котрий видав у 1826 р. зібрання його творів у 3-х томах. Одним із небагатьох творів, які побачили світ за життя автора, була п'єса «Родина Шроффенштайн» («Die Familie Schroffenstein», 1802), яку історик німецької драми О. Манн назвав «шедевром віртуозності». Вперше п'єса вийшла у Швейцарії без зазначення автора, а 9 січня 1804 р. була поставлена в Граці. Проте постановка не стала подією в театральному житті. На довгі роки усталилася думка про несценічність творів Клейста. Деякі постановники вдавались до значних переробок п'єси. Сюжетну основу трагедії становить ворожнеча двох родин: графа фон Шроффенштайна-Россіца та графа Шроффенштайна-Варванда, з одного боку, та кохання їхніх дітей Агнесси й Оттокара — з іншого. Сюжет перегукується з шекспірівською трагедією «Ромео і Джульетта». Дія трагедії відбувається у Швабії і перенесена в минуле. Але ні місце дії, ні дотримання історичного колориту не є визначальними у творі. На відміну від шекспірівської трагедії, іншим є трактування причин конфлікту. Родинні чвари — лише одна з причин загибелі закоханих, трагедія полягає в тому, що плином життя керує випадок, саме він — вершитель людських доль. Трагедія німецьких Ромео та Джульєтти — це трагедія фатуму. У першій драмі Клейст повною мірою знайшло втілення його уявлення про життя як ляльковий театр, у якому люди виявляються маріонетками, керованими невидимими «лялькарями». Але людина живе надією на подолання трагедії, тому не випадковим було і звернення Клейста до пошуку виходу з трагічного світовідчуття. Він створив комедію «Розбитий глек» («Derzerbrochene Krug», 1807; опубл. 1811), що є, поза сумнівом, однією з вершин світової літератури в комедійному жанрі. Витоки комедії Клейст слід шукати не в книжній традиції, а в фастнахшпілях, масничних фарсах, які були неабияк популярні у народі. Комічний ефект у творі народжується із ситуації та характерів персонажів. Дія відбувається у голландському селі поблизу Утрехта. Селянка Марта Рулль подає позов до суду, вимагаючи, аби знайшли винуватця завданих їй збитків: розбитого глека. Але як би не прагнув Клейст уникнути в «Розбитому глекові» трагічного усвідомлення суті людської природи, він не міг відмовитися від пошуків причин цієї трагедії. І в болісних пошуках відповіді з'явилася трагедія про царицю амазонок «Пентесілея» («Penthesiliea», 1807). У другій трагедії Клейст продовжив свій болючий шлях до глибин людської душі, відкриваючи нові її грані.Сюжет для нового твору Клейст запозичив з грецької міфології. Це історія про кохання цариці амазонок Пентесілеї й Ахілла. Завершивши працю над «Лентесілеєю», Клейст написав одну із найкращих своїх новел «Міхаель Кольхаас» (1808—1810), жанрову природу якої означив «хронікою». Експозиція, що відкриває твір, відразу ж уводить читача в курс справи. Автор переносить дію в середину XVI ст., у часи Лютера. Герой, іменем якого названо твір, — син шкільного вчителя, гендляр, що заробляє на прожиття продажем коней. Серед односельців мав славу людини чесної, працелюбної і справедливої, був відомий як «гідний громадянин» і зразковий сім'янин. Справи його йшли незле, односельці, як пише Клейст К, «благословляли б його пам'ять, якби він не перегнув палицю в одній зі своїх чеснот, бо почуття справедливості зробило з нього розбійника та вбивцю». Цією фразою оповідач закінчує лаконічний вступ і переходить до детального дослідження причин, що змусили «гідного громадянина» залишити свій маєток, закинути свою справу і стати ватажком зграї розбійників, яка із незвичною жорстокістю розправлялася не лише з представниками офіційної влади, а й з простими людьми. Останнім завершеним твором Клейста, який дивом дійшов до нас, була трагедія «Принц Фрідріх Гамбурзький» (1810; опубл. 1821). Історичний принц Гессен Гамбурзький був шанованим сорокатрирічним генералом, коли брав участь у битві під Фербелліном. Він уже двічі був одружений, і його остання дружина зовсім не була втіленням романтичних мрій. Та й сам «факт непослуху» реального «ландграфа зі срібною ногою» (так звали Ф. Гамбурзького сучасники, через те, що в нього була ампутована нога) закінчився вельми щасливо, позаяк курфюрст на честь перемоги добровільно відмовився від дотримання законів військового часу. Клейст, як і в попередніх своїх драмах, в останній п'єсі не прагне дотримуватися фактографічної точності. Для нього, як і раніше, залишається важливим дослідження мотивів, якими керується герой у ситуації вибору. Принц Гамбурзький втілює у творі романтичний кодекс честі, основа якого полягає не лише в дотриманні права на свободу вибору самого романтичного героя, а й у визнанні свободи дій іншого, у повазі до цих дій. Принц обстоює право кожної людини на свободу дій, а це неможливо в умовах усталених просторово-часових відносин. Клейст до останнього подиху залишався вірним своїм поглядам на людину як втілення могутніх сил і можливостей, що дають їй цілковите право кинути виклик Фатуму та протиставити у сутичці з ним свій незламний дух, людську гідність і невситиму жадобу серця.