1. Художні особливості «Декамерону» Дж. Боккаччо.

Джованні Боккаччо (1313-1375) - великий письменник-гуманіст, учений, філолог,але за х-тером творчості дуже відрізнявся від нього. Відтворення людського буття в усій різноманітності його проявів і запитів.

«Декамерон» (1350-1353), збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Вона становить цілісний твір, сюжетно й композиційно завершений. У збірку входить 100 новел, з'єднаних вступним оповіданням-обрамленням.

Починається цей вступ з опису чуми, яка охопила Флоренцію у 1348 р. Автор розповідає про форми прояву хвороби, про злигодні, які вона викликала в місті, про те, як загроза смерті впливала на поведінку і моральний стан людей. Після опису цього лихоліття автор зосереджує увагу на окремому випадку, від якого й починаються наступні події.

10 молодих флорентійців - 7жінок і 3юнаків, зустрівшись одного дня у церкві Санта Марія Новелла. домовилися покинути зачумлене місто і оселитися у віллі поблизу Флоренції. На цьому вступ закінчується.

Події переносяться в сільську живописну місцевість. Розташувавшись у палаці, веселе товариство дотепних вихованих людей проводить час у забавах, прогулянках і бесідах. Протягом 10 днів молоді люди розповідають новели - кожний щодня по одній. Звідси й назва збірника - «Декамерон»(від гр. десятиденник). Новели й становлять його зміст. Десята новела десятого дня, тобто сота новела збірки, закінчується словами автора, що всі його герої повернулись у Флоренцію, кавалери «пішли шукати собі нових розваг», а «дами розійшлися по своїх домівках». Сюжетна лінія завершена, але твір не закінчився.

У збірці є ще одна організуюча рамка - авторське слово про твір. «Декамерон» відкривається переднім словом Боккаччо і завершується його післямовою.

У післямові автор вказує на читацьке призначення твору, розповідає про цілеспрямовану працю над ним, визначає мету своїх оповідок - дати читачам розраду і добру пораду. При цьому Боккаччо вказує на необхідність постійно мати на увазі конкретного читача і відповідно для нього писати. Він присвячує свій простому читачеві, жінкам, які «не вигострили свого розуму науками». Автор робить спробу передбачити сприйняття читача і відреагувати на нього.

У всіх цих міркуваннях виражене усвідомлення мигцем своєї творчої індивідуальності, права на творчу свободу. Він дбає про художні властивості твору, продумано добивається його певного естетичного впливу на читача. Т.ч. Боккаччо своєю післямовою композиційно завершує збірник, пропонуючи його як плід індивідуальної продуманої творчості на суд читача.

Особливість змісту «Декамерона»- це його енциклопедичність. У творі широко зображується повсякденне життя з усією розмаїтістю подій і людських вчинків, різноманітністю людських типів, люди усіх станів і соц прошарків тогочасного італ сусп. Новели різноманітні за настроями: одні сповнені комізму, інші - романтичності й трагізму, буття постає в них з усіма сврїми радощами і болями.

Сюжети для новел Боккаччо брав із різних джерел. Переважна більшість їх запозичена з античної, східної, середньов літератур, з фольклору, в окремих групах новел відтворені реальні події з флорентійського життя. Увесь цей матеріал переосмислено і перетворено в дусі гуманістичних ідей та естетики гуманізму.

Теми новел різноманітні. Однією з провідних - антиклерикальна тема. У змалюванні Бок попи і ченці - це пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які прикидаються аскетами і обдурюють довірливих людей. Бок заперечує церковну аскетичну мораль; потяг до земних благ він вважає природним для люд і відстоює її право на життєві насолоди.Ці пороки Боккаччо знаходить у духівництва всіх рангів - від волоцюги-ченця до вищих священиків папського двору. Рим змальований як «диявольське місце», де немає ні святості, ні доброчесності, а панує лише обман, заздрість, обжерливість та ін.

Антиклерикальна спрямованість новел виявляється не тільки в осміянні духівництва, показав, як падає церковний авторитет і людська свідомість звільн від церковної моралі. Викриваючи пороки духівництва, висміюючи аскетизм, торгівлю «священними предметами», сповідь, і позбавляючи все це ореолу святості, Бок завдавав відчутного удару католицькій церкві та середньовічній релігійній моралі. Проте як людина свого часу письменник залишався правовірним католиком і не піднявся до повного заперечення церкви і релігії.

Центральне місце в «Декамероні» займають новели-любовної тематики. Боккаччо по-новому зобразив жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту злу і гріховну, показав її як повноправну людину, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородне. Любовна тема розгортається в новелах у різних аспектах, часто пов'язується з важливим і соц питанням.

засуджує шлюб з розрахунку, безправне становище жінки в сім'ї і славить любов як велике природне почуття, що руйнує станові упередження.

Гуманістичне звеличення людини незалежно від походження, знаходимо в багатьох любовних новелах.

Прагнучи до широкого охоплення реального життя, він показує це почуття в реальних різноманітних проявах. В багатьох новелах воно показане приземленим, нерідко грубо еротичним. Все це відповідало інтерпретації кохання як чуттєвої природної пристрасті, сприймалося як законне і підкорювалося ренесансній «реабілітації плоті» та запереченню релігійно-аскетичної моралі.

Разом з тим не можна не помітити, що в оповіданнях останнього дня апологія всевладдя нестримної чуттєвості приглушується. Гідним людини вважається уміння підкорювати плотське духовному.

Багато уваги приділяється в «Декамероні» зображенню побуту. В ряді новел вимальовуються особливо яскраві и живі х-тери італ городян. У дусі нової моралі Боккаччо цінить у людині розум, енергійність, дотепність, висміює, і часто безжалісно, різні прояви глупості. В новелах створена ціла галерея образів дурнів (кум П'єтро, маестро Сімоне, Каландріно), над якими потішаються, а то й знущаються з них кмітливі, веселі й вигадливі міські гуляки й бешкетники (Бруно, Буффольмако).

Боккаччо - майстер розповіді, його новели відзначаються багатством і різноманітністю гострих ситуацій, цікавих фактів, вільним і широким розвитком сюжету. Багатою і складною є мова «Декамерона», для якої властиве поєднання різних тенденцій - міська говірка, каламбур, дотеп, прислів'я і примовка.