- •Питання до заліку з курсу «порівняльна адвокатура»
- •1. Поняття порівняльного правознавства. Основні завдання курсу «Порівняльна адвокатура»
- •2. Місце порівняльного правознавства у системі юридичних наук.
- •3. Класифікація правових систем світу.
- •4. Поняття, роль та задачі адвокатури.
- •5. Предмет та система курсу «Порівняльна адвокатура». Особливості методології курсу
- •6. Адвокатська діяльність у структурі правових систем сучасності, порівняльно-правовий аспект.
- •7. Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.
- •8. Виникнення та розвиток адвокатури у Римі (період імперії та республіканський період).
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •10. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
- •11. Загальна характеристика етапів розвитку адвокатури у Росії.
- •12. Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту адвокатури в Росії та країнах Європи.
- •13. Становлення інституту адвокатури у сша.
- •14. Характеристика законодавства про адвокатуру різних країн сучасних Європейського союзу.
- •15. Правове положення адвокатів у правових системах світу.
- •16. Особливості допуску до адвокатської діяльності у сша та Великобританії.
- •17. Права та обов'язки адвоката за законодавством Німеччини та Франції.
- •§ 43 Цього закону, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов'язки, бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката".
- •18. Проведення порівняльного аналізу, виявлення загальних рис та відмінностей правового статусу адвоката.
- •19. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.
- •20. Правий статус іноземних адвокатів у сучасних країнах світу
- •21. Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.
- •22. 3Агальні правила для адвокатів країн європейського співтовариства.
- •23. Кодекс професійної етики сша. Порівняльна характеристика з європейськими стандартами.
- •24. Етичні основи взаємовідносин адвоката з клієнтом, органами слідства, судом, колегами.
- •25. Адвокатська таємниця та адвокатська недоторканість.
- •26. Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.
- •27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та сша: проведення порівняльного аналізу.
- •28. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини, Росії.
- •29. Правове положення адвоката в Європейському суді з прав людини.
- •30. Процесуальні основи діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини. Вимоги, яким повинен відповідати адвокат-представник у Європейському суді з прав людини.
- •31. Підготовка та проведення справи в Європейському суді з прав людини.
- •32. Участь адвоката на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини.
- •33. Особливості оплати юридичної допомоги адвоката-представника в Європейському суді з прав людини.
- •34. Участь адвоката у Європейському суді з прав людини.
- •35. Європейський суд з прав людини - головний орган міжнародного захисту прав людини
- •36. Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
- •37. Американська Асоціація адвокатів, її структура та повноваження.
- •38. Умови набуття адвокатської професії; допуск до адвокатської практики у сша. Канаді, охарактеризувати відмінності.
- •39. Правовий статус адвоката у сша та Канаді. Порівняльно-правовий аналіз з країнами Європи.
- •40. Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства сша.
- •41. Правове положення іноземних адвокатів у сша.
- •42. Особливості організації та діяльності адвокатури у Великобританії.
- •43. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.
- •44. Розподіл функцій між адвокатами, правовий статус соліситорів та баристерів.
- •45. Позитивні та негативні аспекти розподілу функцій між адвокатами у Великобританії.
- •46. 3Агальні положення діяльності адвокатури Німеччини.
- •47. Правовий статус адвоката у Німеччині, його професійні права та обв'язки.
- •48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
- •49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
- •50. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.
- •51. Правове регулювання адвокатської діяльності Франції.
- •52. Структура адвокатури Франції та організаційні форми її діяльності.
- •53. Умови необхідні для допуску до адвокатської діяльності у Франції.
- •54. Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
- •55. Порівняльно-правовий аналіз основних інститутів адвокатури у країнах Євросоюзу.
- •56. Система юридичної освіти у Франції. Допуск до адвокатської діяльності.
- •57. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги у країнах Європи.
- •58. Правове регулювання адвокатської діяльності країн снд (Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану)
- •59. Поняття та зміст адвокатської діяльності за законодавством країн снд.
- •60. Визначення поняття адвокатури як виду професійної діяльності за законодавством країн снд.
- •61. Правовий статус адвоката за законодавством країн снд.
- •62. Членство адвоката у професійних об'єднаннях за законодавством країн снд.
27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та сша: проведення порівняльного аналізу.
Великобританія. Здійснювати захист інтересів сторони в кримінальній справі можуть як баристери, так і соліситори. Вони мають право брати участь в усіх судових інстанціях. Але в Палаті лордів, Апеляційному і Високому судах це право за деякими винятками належить виключно баристеру. При розгляді кримінальних справ Судом корони (він розглядає справи з участю присяжних) обвинувачення підтримують баристери.
Баристер не має права особисто укладати з клієнтами угоди на ведення кримінальної справи і одержання від них гонорару. Це є прерогативою соліситора, який розпочинає переговори з клієнтом, домовляється про гонорар, збирає докази.
Повноваження адвокатів із загалу соліситорів ґрунтується на дорученні, яке дається клієнтом у письмовій формі. У такий спосіб виникають договірні відносини.
Надання правової допомоги малозабезпеченим громадянам регулюється законом 1974 р. про правову допомогу, який консолідував ряд чинних актів законодавства. Відповідні кошти сплачуються "фонду правової допомоги", що фінансується державою. Малозабезпеченою вважається особа, річний доход якої не перевищує 1790 фунтів стерлінгів. Наявність коштів у особи, яка звертається по правову допомогу, визначається комісією з додаткових асигнувань міністерства соціального забезпечення.
Німеччина. Кримінальний процес Федеративної Республіки Німеччини за своєю формою належить до змішаного континентального процесу з самостійною стадією попереднього слідства Чинний КПК ФРН, як це визнають і процесуалісти Німеччини, не дає визначення поняття обвинуваченого. У § 157 є щодо цього лише дві конкретні процесуальні фігури: особа, проти якої прокурором висунуте публічне обвинувачення (позов), й особа, щодо якої судом прийнято рішення про відкриття головного судового провадження (за термінологією кримінально-процесуального закону України — віддання до суду). Згідно з § 137 КПК обвинувачений має право на будь-якому етапі провадження користуватися допомогою захисника, який допускається до участі в справі зі стадії попереднього слідства до початку допиту обвинуваченого суддею, котрий вирішує питання про підставність арешту за підозрою у вчиненні кримінальне караного діяння. Запросити захисника для участі у справі може як сам обвинувачений, так і його законний представник. Для захисту може бути запрошено й декількох захисників, але не більше трьох (§ 227 КПК). Поряд з цим закон не дозволяє одному захиснику захищати одночасно кількох осіб (§ 146 КПК).
КПК ФРН передбачає у ряді випадків обов'язкову участь захисника у кримінальному процесі. Як свідчать німецькі процесуалісти, у їхньому товаристві неодноразово обговорювалось питання про те, чи є потрібним обов'язковий захист, і завжди більшість висловлювалася за його збереження.
Випадки обов'язкової участі захисника поділяються на безумовні (абз. 1 § 140) і умовні (абз. 2 § 140). До першої групи належать ті з них, коли справа розглядається по першій інстанції вищим чи звичайним земельним судом, або обвинуваченому ставиться у вину вчинення злочину. Згідно з абз. 1 § 12 КК ФРН злочинами є кримінальне карані діяння, за які передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання, коли може бути застосовано позбавлення права займатися певною професійною діяльністю, або обвинувачений є глухим, німим або сліпим, коли обвинувачений на підставі суддівської постанови понад три місяці перебував у закритій установі (під вартою, у лікарні, в опікунській установі) і звільнений менш як за два тижні до початку головного судового розгляду, коли обвинуваченого відповідно до § 81 КПК поміщено до лікарні для підготовки висновку про його психічний стан, коли застосовуються примусові заходи медичного характеру (виправлення і безпеки) щодо неосудної або недієздатної особи, а також, коли усунено з процесу захисника, який брав участь в ньому до цього.
У інших випадках голова суду за клопотанням обвинуваченого або з своєї ініціативи має призначити захисника, якщо участь останнього є бажаною, з огляду на тяжкість діяння або. складність справи, або коли є очевидним, що обвинувачений не зможе себе самостійно захистити. В усіх перелічених випадках (абз. 1 і 2 § 140 КПК) особі, яка ще не має захисника, такий призначається, як тільки обвинуваченого буде викликано для ознайомлення з обвинувальним висновком.
США. Право обвинуваченого на захист і на захисника було закріплено в 1791 р., у VI Поправці до Конституції США 1787 р. В усіх випадках кримінального переслідування "обвинувачений має право... вимагати, щоб його ознайомили з мотивами обвинувачення і надали очну ставку зі свідками, які показують проти нього; обвинувачений може також вимагати примусового виклику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту"'.
Протягом тривалого часу дія VI Поправки не поширювалась на досудові стадії. З середини XX століття з метою усунення порушень прав обвинуваченого Верховний суд США сформулював ряд правил, пов'язаних з участю адвоката в досудових стадіях процесу.
Оскільки на обвинувача у кримінальному процесі США не покладається обов'язок всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, захисникам доводиться вдаватися до власного розслідування з метою одержання доказів, що виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його відповідальність.
За загальним правилом, адвокат вступає в процес на боці обвинуваченого на його запрошення.
Обвинуваченому, який не має коштів, щоб запросити адвоката, останній призначається, але лише у справах про найбільш тяжкі злочини2.
Прийнятий у 1964 р. федеральний закон про кримінальну юстицію закріпив надання юридичної допомоги кожному обвинуваченому, який її потребує, і визначив умови забезпечення безплатного захисту для матеріально неспроможних. Адвокатські колегії було зобов'язано подати до відповідних судів список адвокатів, які призначалися здійснювати захист зазначеної категорії обвинувачених. Особа, що звертається з таким клопотанням, має під присягою підтвердити відсутність у неї необхідних для захисту коштів. Якщо перевіркою буде встановлена неправдивість цих даних, заявник підлягає судовій відповідальності.
Закон 1964 р. позитивно вплинув на вирішення проблеми організації захисту вказаної категорії обвинувачених в справах, що підлягають юрисдикції штатів. Суд штату може призначити захисника неспроможному обвинуваченому у справі про фелонію (про тяжкий злочин), а в окремих випадках — і про місдимінор.
