- •Питання до заліку з курсу «порівняльна адвокатура»
- •1. Поняття порівняльного правознавства. Основні завдання курсу «Порівняльна адвокатура»
- •2. Місце порівняльного правознавства у системі юридичних наук.
- •3. Класифікація правових систем світу.
- •4. Поняття, роль та задачі адвокатури.
- •5. Предмет та система курсу «Порівняльна адвокатура». Особливості методології курсу
- •6. Адвокатська діяльність у структурі правових систем сучасності, порівняльно-правовий аспект.
- •7. Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.
- •8. Виникнення та розвиток адвокатури у Римі (період імперії та республіканський період).
- •9. Характеристика адвокатури періоду раннього та пізнього Середньовіччя.
- •10. Проведення порівняльного аналізу становлення інституту адвокатури у сучасних європейських країнах: Великобританія, Франція, Німеччина.
- •11. Загальна характеристика етапів розвитку адвокатури у Росії.
- •12. Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту адвокатури в Росії та країнах Європи.
- •13. Становлення інституту адвокатури у сша.
- •14. Характеристика законодавства про адвокатуру різних країн сучасних Європейського союзу.
- •15. Правове положення адвокатів у правових системах світу.
- •16. Особливості допуску до адвокатської діяльності у сша та Великобританії.
- •17. Права та обов'язки адвоката за законодавством Німеччини та Франції.
- •§ 43 Цього закону, "адвокат зобов'язаний сумлінно виконувати свої професійні обов'язки, бути гідним поваги і довіри, яких вимагає становище адвоката".
- •18. Проведення порівняльного аналізу, виявлення загальних рис та відмінностей правового статусу адвоката.
- •19. Особливості допуску до адвокатської діяльності у Німеччині та Франції: порівняльний аспект.
- •20. Правий статус іноземних адвокатів у сучасних країнах світу
- •21. Поняття професійної етики адвоката, її зміст та значення.
- •22. 3Агальні правила для адвокатів країн європейського співтовариства.
- •23. Кодекс професійної етики сша. Порівняльна характеристика з європейськими стандартами.
- •24. Етичні основи взаємовідносин адвоката з клієнтом, органами слідства, судом, колегами.
- •25. Адвокатська таємниця та адвокатська недоторканість.
- •26. Поняття та зміст професійної етики адвоката за законодавством Франції.
- •27. Обов'язкова участь адвоката-захисника у кримінальному процесі за законодавством Великобританії, Німеччини та сша: проведення порівняльного аналізу.
- •28. Обов'язкова участь адвоката у цивільному процесі за законодавством Франції Німеччини, Росії.
- •29. Правове положення адвоката в Європейському суді з прав людини.
- •30. Процесуальні основи діяльності адвоката в Європейському суді з прав людини. Вимоги, яким повинен відповідати адвокат-представник у Європейському суді з прав людини.
- •31. Підготовка та проведення справи в Європейському суді з прав людини.
- •32. Участь адвоката на стадії виконання рішення Європейського суду з прав людини.
- •33. Особливості оплати юридичної допомоги адвоката-представника в Європейському суді з прав людини.
- •34. Участь адвоката у Європейському суді з прав людини.
- •35. Європейський суд з прав людини - головний орган міжнародного захисту прав людини
- •36. Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
- •37. Американська Асоціація адвокатів, її структура та повноваження.
- •38. Умови набуття адвокатської професії; допуск до адвокатської практики у сша. Канаді, охарактеризувати відмінності.
- •39. Правовий статус адвоката у сша та Канаді. Порівняльно-правовий аналіз з країнами Європи.
- •40. Роль адвоката-захисника у системі кримінального судочинства сша.
- •41. Правове положення іноземних адвокатів у сша.
- •42. Особливості організації та діяльності адвокатури у Великобританії.
- •43. Умови набуття адвокатської професії у Великобританії.
- •44. Розподіл функцій між адвокатами, правовий статус соліситорів та баристерів.
- •45. Позитивні та негативні аспекти розподілу функцій між адвокатами у Великобританії.
- •46. 3Агальні положення діяльності адвокатури Німеччини.
- •47. Правовий статус адвоката у Німеччині, його професійні права та обв'язки.
- •48. Спеціалізовані адвокати Німеччини.
- •49. Юридична освіта та допуск до адвокатської діяльності у Німеччині.
- •50. Гонорарна практика адвокатів у Німеччині.
- •51. Правове регулювання адвокатської діяльності Франції.
- •52. Структура адвокатури Франції та організаційні форми її діяльності.
- •53. Умови необхідні для допуску до адвокатської діяльності у Франції.
- •54. Оплата правової допомоги адвокатів у Франції, надання безоплатної правової допомоги.
- •55. Порівняльно-правовий аналіз основних інститутів адвокатури у країнах Євросоюзу.
- •56. Система юридичної освіти у Франції. Допуск до адвокатської діяльності.
- •57. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги у країнах Європи.
- •58. Правове регулювання адвокатської діяльності країн снд (Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Таджикистану та Узбекистану)
- •59. Поняття та зміст адвокатської діяльності за законодавством країн снд.
- •60. Визначення поняття адвокатури як виду професійної діяльності за законодавством країн снд.
- •61. Правовий статус адвоката за законодавством країн снд.
- •62. Членство адвоката у професійних об'єднаннях за законодавством країн снд.
36. Правове положення адвокатури у системі правових інститутів сша. Структура організаційно-правові форми адвокатської діяльності у сша та Канаді.
В США законодавче закріплення принципів організації та діяльності адвокатури фактично відсутнє як на федеральному рівні, так і у більшості штатів. Щоправда, Конституція США у шостій поправці закріплює право обвинуваченого на захист у кримінальному процесі ("В усіх випадках кримінального переслідування обвинувачений має право... на допомогу адвоката для захисту")',,. проте не визначає механізм його реалізації. Федеральне законодавство (Закон про кримінальне правосуддя 1964 р.) передбачає лише можливість призначення захисника у випадку відсутності у обвинуваченого матеріальних засобів, щоб найняти його.
Щодо штатів, то вони практично декларують право обвинуваченого на захист.
Важливе значення мають правила судочинства (в кримінальних та цивільних справах), що застосовуються Верховним судом США щодо федеральних судів, а також верховними . судами штатів для місцевих судів. Ними, зокрема, встановлюються обов'язкові вимоги, яким мають відповідати представники будь-чиїх інтересів, щоб мати право виступати в конкретному суді. Ними фактично визначаються умови допуску до виконання функцій, наприклад, захисника в кримінальних справах в певному штаті чи у федеральних судах.
Структура адвокатур і форми діяльності адвокатів США. У кожному штаті є асоціація адвокатів штату. У більшості штатів встановлено обов'язкове членство в асоціації для всіх осіб, допущених до адвокатської практики; у таких штатах адвокатура, по американській термінології, «інтегрована»: асоціація адвокатів тотожна поняттю «адвокатури». Асоціації адвокатів як добровільні організації існують у меншостях штатів, а також у великих містах і графствах. Загальнонаціональною організацією адвокатів з добровільним членством є Американська асоціація юристів.
У завдання асоціацій адвокатів входить установлення норм професійної етики, сприяння адвокатам, вживання дисциплінарних заходів, розробка стандартів адвокатської діяльності, сприяння вдосконалюванню права й правосуддя й т.п.
У США адвокат може практикувати поодинці або в складі невеликих адвокатських контор або великих адвокатських фірм. До половини адвокатів практикує поодинці; разом з невеликими (2-3 чоловік) адвокатськими конторами одинаки становлять 2/3 від загального числа адвокатів.
Але по своїй важливості головною формою адвокатської діяльності є великі (50 чоловік і більше) адвокатські фірми. Такі фірми, як правило, не займаються кримінальними справами й воліють вести справи забезпечених клієнтів, переважно корпорацій. Адвокати, що працюють у фірмі, підрозділяються на дві категорії - партнери (співвласники фірми, що ділять дохід) і співробітники (адвокати, що одержують платню від фірми).
Частина адвокатів працює у відомствах «публічних захисників» - організаціях, що знаходяться на державному бюджеті штату й обслуговуючих на безкоштовній основі обвинувачуваних із числа незаможних громадян.
Існують і аналогічні служби юридичної допомоги незаможним, фінансовані з федерального бюджету. Ці служби з'явилися в середині 60-х років у рамках програм боротьби з бідністю. В 1974 році Конгрес заснував і фінансував Корпорацію по наданню юридичної допомоги - свого роду головну організацію для всіх цих служб.
Для юридичного обслуговування певних категорій населення (конкретних етнічних або професійних груп) у багатьох містах організовані товариства юридичної допомоги, що існують переважно на різного роду благодійні пожертвування й добровільні внески; органи влади також можуть виділяти кошти цим суспільствам.
В 1970-х роках з'явилася й така форма адвокатської діяльності, як адвокатські контори, «захищаючі інтереси суспільства» (pro bопо publico). Вони не ведуть справи окремих клієнтів, а виступають із позовами проти держави або корпорацій, пов'язаними з охороною прав і інтересів великих категорій громадян (споживачів, політичних активістів, виборців, платників податків) або з охорони природи й охорони здоров'я населення (наприклад, позови проти підприємств, що забруднюють навколишнє середовище, або проти будівництва атомних електростанцій).
Структура адвокатур і форми діяльності адвокатів Канади. "Бар енд бенч" (перегородка і лава) і адвокати та судді — це два стовпи правової системи Канади. Проте вони не є єдиними складовими судового процесу, але займають в ньому ключові позиції, маючи, зокрема, повноваження вирішувати справи, що стосуються інтересів найвищих державних інстанцій, а також справи, що виникають між урядом і приватними особами, та між останніми.
Описати стисло систему Канади досить важко, оскільки Канада є федеративною державою, де законодавча, виконавча та юридична влади розподілені між федеральним (центральним) та десятьма урядами провінцій. Крім питань, окреслених Конституцією Канади, уряди провінцій наділені правом законотворчості у питаннях цивільного права. Уряди ж провінцій наділені єдиним правом творити закони щодо юридичної професії. Через це права юристів у провінціях є різними. Крім цього, Канада є дещо унікальною й у іншому, маючи дві системи закону про приватну власність: систему цивільного права у Квебеку та систему прецедентного права у іншій частині Канади. Подвійна система законів походить з історії Канади та ряду законодавчих актів, що призвели до створення канадської конфедерації. Та частина Канади, що була колонією Англії, сприйняла юридичну систему, засновану на прецедентному праві. Територія ж Канади, яку тепер займає провінція Квебек, була у свій час колонізована Францією, яка встановила тут свою систему управління і традицій, в тому числі й цивільного права. Після того, як Квебек було приєднано до англійської корони (у 1750 р.), британський уряд, щоб привернути на свій бік населення завойованої території, надав французьким колоністам ряд пільг, серед яких — можливість залишити свою систему цивільного законодавства" Це право легалізувалося серією конституційних актів, які були включені до Акта Британської Північної Америки у 1867 р. — основи законодавства Канадської конфедерації. Ось чому в Канаді зараз дві системи законів про приватну власність.
Не зважаючи на те, що кожна провінція на свій розсуд регулює діяльність юристів, на практиці між законодавчими актами існує певна схожість. Кожна провінція має законодавство, на підставі якого створюються спілки адвокатів чи юридичні товариства, які вирішують усі питання, пов'язані з їх професією. Кожне товариство має свій керуючий орган, свого "бенчера" (керівника), котрий встановлює правила професійної поведінки юристів. Обов'язками спілок юристів є: вирішення питань, які мають відношення до юридичної професії у провінції; вироблення стандартів допуску до юридичної практики; нагляд за додержанням кодексу та правил доброчинної поведінки юристів; стягнення з тих, хто їх порушує; страхування клієнтів від помилкових або некваліфікованих дій юристів; нагромадження коштів для правової допомоги особам з низьким рівнем доходів або тих, які не мають їх зовсім.
