Хвороби овочів

Картопляна гниль (фітофтороз) – розповсюджена хвороба листя, стебел і бульб картоплі, збудником якої є гриб фітофтора (Phytophthora infestans). Бульби заражаються у полі в період росту, розвитку і збирання врожаю за допомогою зооспорангій.

Підвищена вологість, помірна температура, дрібні ураження бульб сприяють розвитку хвороби.

На уражених фітофторою бульбах утворюються спочатку сіруваті, а потім бурі витиснені плями, покриті білуватим нальотом спорів гриба. На розрізі, під плямами, тканина бура, у вигляді "зубців" на межі зі здоровою тканиною. Під час зберігання добре просушеної картоплі хвороба не передається здоровим бульбам. При зберіганні недостатньо просушених бульб або в умовах підвищеної вологості повітря і температури фітофтороз розповсюджується досить швидко. На порожніх бульбах часто починають розвиватися інші мікро­організми. Фітофтора уражає також томати, огірки, кабачки.

Рис. 21. Фітофтороз картоплі (1) і томатів (3) (збудник – гриб Phytophora infestans):

1 – уражена бульба (на розрізі); 2 – міцелій гриба у бульбі.

Суху гниль (фузаріоз) картоплі спричиняють кілька видів грибів роду Fusarium (F.oxysporium, F.culmorum, F.sambucium). На поверхні бульб утворюються сірувато-бурі або матові, легко увібгані плями різної конфігурації, а на них – невеликі випуклі подушечки (міцелій гриба з конідієносцями) сіро-білого, рожевого або жовтого забарвлен­ня залежно від виду фузаріума.

Заражаються бульби картоплі фузаріозом у полі під час збиран­ня врожаю. Хвороба бурхливо розвивається на бульбах, уражених фітофторою та іншими мікроорганізмами.

Проникаючи у тканину бульб, фузаріум пошкоджує клітинну стінку, міжклітинні перегородки і цитоплазму.

У сухих сховищах бульби, уражені грибом, висихають, мають темно-буре забарвлення, шкірка стає плюсклою, у вигляді складок, у сирих – гниль стає вологою, мокрою, але не перетворюється у сли­зисту масу з неприємним запахом як при бактеріальній гнилі.

Рис. 22. Суха гниль картоплі (збудник – гриб Fusorium):

1 – уражена бульба; 2 – вид на розрізі.

Виникнення мокрої бактеріальної гнилі картоплі обумовлене різними видами бактерій. Найчастіше збудниками хвороби є Pseudomonas xanthochora (syringae) і Erwinіa carotovora – паличко­подібні, рухливі безспорові бактерії. Бактеріальну гниль бульб картоплі можуть викликати також спороутворюючі бактерії Bас. sublilis (Bac. mesentericus), Bac. cereus, Bac. mycoides, неспоро­утво­рююча Pseudomonas fluorescens.

Збудники бактеріальної гнилі переважно розвиваються на буль­бах механічно пошкоджених, підморожених, уражених фітофторою або іншими грибами. Хворі бульби стають м'якими, мокрими, темно-бурими і перетворюються у кашоподібну або слизисту тягучу масу з неприємним запахом. Бактеріальна гниль швидко розповсюджується у сховищі і призводить до значних втрат картоплі під час зберігання.

Кільцева гниль картоплі зумовлена аеробною паличкоподібною бактерією Corynebacterium sepedonicum. Вона пошкоджує і закупорює судинно-провідну систему бульб. На поперечному розрізі видно, що камбіальне кільце пом’якшене, має жовтувате забарвлення, при натисканні із ураженої тканини виділяється світло-жовта слизувата маса. Найбільш активно бактерії розмножуються при зберіганні картоплі в умовах підвищеної вологості повітря і температури у весняно-літній період.

Парша картоплі має кілька видів: звичайна, чорна, порошиста, срібляста, горбкувата.

Паршу звичайну викликають актиноміцети, переважно Actinomyces scabies, що знаходяться у ґрунті. На поверхні уражених бульб видно неглибокі виразки неправильної округлої форми діаметром від кількох міліметрів до 1 см і більше. Є чотири типи звичайної парші: плоска, випукла, глибока і сітчаста.

Плоска парша зустрічається переважно на молодих бульбах і характеризується ураженням шкірки або тільки верхнього шару –перидерми. На бульбах утворюється іржаво-коричневі, у вигляді струпів, виразки.

Випукла парша має вигляд бородавок або випуклих струпів.

Глибока парша утворює увібгані у м’якуш до 0,5 мм виразки. Їхні краї часто трохи підняті, дно червонувате або фіолетове.

Сітчаста парша характеризується суцільною шорсткою поверх­нею у вигляді неглибоких, взаємно переплетених рівчаків, що нагадують сітку.

Паршу чорну бульб картоплі викликає гриб Rhizoctonia solani. На поверхні уражених бульб утворюються тверді чорні коростинки (склероції) різного розміру, що нагадують грудочки прилиплої землі.Гриб розвивається при високій вологості повітря і температурі від 9 до 27º С. При сильному розвитку хвороби товарні якості бульб різко знижуються.

Rh.solani уражає моркву, буряк, редьку, щавель, капусту, огірки, салати, гарбуз та інші овочі.

Парша порошиста пошкоджує бульби картоплі у вигляді виразок з обривками шкірки, що надає їм вигляд зірочок. На дні виразок утворюється бура спорова маса. Збудником хвороби є гриб Spongospora subterranea. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість і невисока температура.

Парша срібляста, збудником якої є гриб Helminthosporium solani, виявляється на поверхні свіжовикопаних молодих бульб у вигляді численних темно-сірих плям діаметром від 1 до 6 мм, з нальотом спороношення, що легко стирається. У місцях ураження тканина твердіє і шкірка відшаровується від м’якушу. Плями зі сріблястим відтінком добре видно, коли вони змочені водою.

Парша горбкувата – збудником її є гриб Oospora pustulans; в період збирання урожаю непомітна. Хвороба виявляється через 4–5 місяців після закладки картоплі на зберігання. На бульбах утворюються темні горбики діаметром 3–4мм, обмежені увібганою боріздкою біля основи. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість повітря і недостатня вентиляція.

Бульби картоплі, уражені паршою, мають непривабливий зовнішній вигляд, низькі смакові і товарні якості. При зберіганні вони швидше загнивають, термін їхнього зберігання знижується.

Суху гниль (фомоз) моркви викликає гриб Phoma. На коренеплоді, частіше біля верхівки, утворюються сухі, бурі, легко увібгані плями. Під ними тканина коричневого кольору, трухлява, суха, порошиста. При зберіганні плями заглиблюються у тканину. У середині їх утворюються пустоти з білим міцелієм, а на поверхні розвиваються пікніди – спороносні органи гриба. Гриб уражає моркву у полі переважно в кінці вегетації .Недозрілі і перезрілі коренеплоди пошкоджуються швидше.

Виникнення чорної гнилі моркви (альтернаріоз) обумовлене розвитком гриба Alternaria radicina. На коренеплодах збоку або на верхівці утворюються сухі увібгані плями. На розрізі видно, що уражена тканина різко відрізняється від здорової вугільно-чорним забарвленням. Під час зберігання коренеплоди заражаються в умовах недостатньої вентиляції і при закладанні їх у неостиглий ґрунт траншей. На сходах чорна гниль з’являється у вигляді "чорної ніжки".

Чорна гниль пошкоджує петрушку і селеру.

Рис. 23. Чорна гниль моркви (збудник – гриб Alternaria radicina):

1 – зовнішній вигляд ураженої моркви;

2 – конідії гриба.

Біла гниль зустрічається на моркві, петрушці, селері, пастер­наку. Збудник хвороби – гриб Sclerotinia sclerotiorum. На уражених коренеплодах утворюється білий оксамитовий наліт з краплями вологи. Через деякий час міцелій ущільнюється, перетворюючись у плівку з великим, 1–3 см у діаметрі, білими (недозрілими) і чорними склероціями. Тканина коренеплодів стає м’якою, кашоподібною. Гриб швидко розповсюджується, особливо при підвищеній вологості повітря. Навіть при відносно низьких температурах він може бути причиною масового мокрого загнивання коренеплодів.

Рис. 24. Біла гниль моркви (збудник – гриб Sclerotinia sclerotiorum):

1 – уражений коренеплід; 2 – зовнішній вигляд склероцій; 3 – вигляд склероцій у розрізі.

Сіра гниль моркви і буряка – розповсюджене захворювання, що виникає при їхньому зберіганні. Збудником його є гриб Botritis cinerea. На уражених коренеплодах спочатку з’являється сірий пух­нас­тий наліт з міцелію. Потім на ньому формуються дрібні склероції. Тканина коренеплодів стає м'якою, буруватою, змокрілою. Гниль розповсюджується спорами гриба. Особливо швидко вона уражає переохолоджені та зів’ялі коренеплоди.

Сіра гниль уражає перець, томати, баклажани, огірки.

Кагатна гниль буряка виявляється при зберіганні його у кагатах. Збудниками хвороби є цілий комплекс грибів і бактерій (більше 150 видів). Найбільш часто зустрічаються Botritis cinerea (сірий наліт), різні види гриба Fusarium (білий наліт з рожевим відтінком) і Rhizopus (світло-сірий наліт), гриби родів Aspergillus, Penicillium та ін. На поверхні уражених коренеплодів з’являється наліт різного кольору, тканини стають сухими, ущільненими, ослизненими. Підвищена температура і вологість у сховищі сприяють розвитку гнилі.

Серцевинна гниль буряка, збудником якої є гриб Phoma betae – одне з найбільш поширених захворювань при зберіганні. На уражених грибом місцях утворюються бурі увібгані плями. Тканина стає щіль­ною, чорною, загниваючою, з порожнинами, у яких розвивається білий міцелій. При зберіганні буряка хвороба швидко розповсюд­жується на здорові коренеплоди.

Сіра гниль капусти – збудником її є гриб Botritis cinerea. Поверхня качанів покривається сірим ватоподібним порошистим нальотом з численними чорними склероціями. Листя темнішає, ослиз­нюється, розкладається, має неприємний запах. Захворювання швидко розповсюджується на здорові качани капусти при достатній відносній вологості повітря і температурі від –2 до +35ºС.

Біла гниль капусти – збудником її є гриб Sclerotinia sclerotiorum, що спочатку пошкоджує зовнішні листки качанів, які ослизнюються і загнивають. Між листям розвивається біла вато­подібна грибниця з плоскими чорними склероціями.

При порушенні режиму зберігання у сховищі качани капусти повністю загнивають.

Слизистий бактеріоз капусти качанної і цвітної викликають бактерії Erwinia carotovora, Erwinia aroideae і Pseudomonas fluorescens. Під час вегетації рослин вони розповсюджуються капустяною мухою та іншими шкідниками. Уражені качани у вологу погоду ослиз­ню­ються і гниють. Часом загниває внутрішня частина качана, а в кочеригах утворюються пустоти. Качани недорозвиваються і відпа­дають. При зберіганні в умовах підвищеної температури капуста, особливо підморожена і пошкоджена, швидко загниває. Оптимальні умови для розвитку слизистого бактеріозу – температура 20–25ºС і вологість повітря 50%.

Уражена капуста для споживання у їжу непридатна.

Мокра гниль цибулі уражає цибулини під час зберігання. Навколо шийки (стеблевого кінця) утворюється світла або блідо-роже­ва пляма. Перший зовнішній шар лушпиння здоровий, а наступні два набувають жовто-бурого забарвлення. При сильному ураженні цибу­лини стають м’якими, ослизнюються і мають неприємний гострий запах. Мокра гниль передається здоровим цибулинам і викликає їх загнивання, зумовлюючи великі втрати під час зберігання.

Збудник хвороби – гнильні бактерії Erwina carotovora, що проникають у рослину в полі через пошкодження і в місцях, уражених шкідниками.

Шийкова гниль цибулі – одне з найбільш розповсюджених і небезпечних хвороб при зберіганні. Збудник хвороби – гриб Botrytis allii.

Характерною ознакою захворювання є пом’якшення і ослиз­нення шийки цибулі (стеблового кінця). На ній з’являється сірий пухнастий наліт (міцелій з конідієносцями), який з часом стає порохнистим, і в ньому утворюються дрібні чорні склероції, що перетворюються у суцільну шкурку. При сильному розвитку хвороби наліт покриває всю цибулину. Проникнувши всередину цибулини, гриб пошкоджує соковиті луски, які стають жовто-рожевими, водянистими, ніби вареними.

При зберіганні цибулі гриб розповсюджується міцелієм, тому захворювання часто має осередковий характер.

Фузаріоз цибулі викликають гриби з родини Fusarium, пере­важно Fus. cepae. На денці поражених цибулин розвивається рожева грибниця з щільними рожевими подушечками – органами споро­ношення гриба. Поверхня цибулі покривається білим нальотом, тканина пом’якшується. У сховищі захворювання розповсюджується дуже швидко.

Біла дінцева гниль цибулі і часнику уражає рослини у полі та під час зберігання. Збудник хвороби – гриб Sclerotinia cepivorum. У молодих рослин листя жовтіє і відмирає. При більш пізньому зараженні хворобу виявляють під час збирання та зберігання. На денцях цибулин розвивається добре помітна щільна біла грибниця з дрібними чорними склероціями. Цибуля і часник стають м’якими, водянистими і загнивають.

Антракіноз, збудником якого є гриб Colletotrichum lagenаrium уражає огірки, кавуни, дині, рідше – гарбузи.

На плодах з’являються дрібні буруваті плями, які швидко збільшуються і перетворюються у виразки. На огірках і динях вони розміщені концентричними колами, на кавунах – темні і увібгані. На поверхні виразок утворюються сіро-жовті або рожеві подушечки – органи спороношення гриба. Тканина плодів стає гіркою. Зара­жаються плоди ще в полі. Хвороба швидко розвивається при транспортуванні і зберіганні продуктів.

Зниження втрат свіжих фруктів та овочів від мікробних уражень можливе тільки при дотриманні ряду заходів та вимог. До них відносять: селекцію і районування сортів, стійких до мікробних захворювань, вчасне збирання і обробку для закладки на зберігання врожаю, використання відповідних пакувальних матеріалів і тари, транспортних засобів, дотримання режиму зберігання. Для зберігання свіжих фруктів та овочів застосовують різні методи, спрямовані на зниження чисельності мікроорганізмів на продукції і припинення їхнього розвитку. Рекомендують обробку свіжих фруктів та овочів бромистим метилом, йодкрохмалем, йодинолом, дифенілом та іншими хімічними речовинами, радуризацію, холодильне зберігання у регульованому та модифікованому газовому середовищі. Важливими заходами є дотримання санітарно-гігієнічних вимог на всіх етапах товарообігу, систематичний нагляд за станом продукції, своєчасне видалення недоброякісних фруктів та овочів.