Контрольні запитання

1. За яких природних умов протікає процес буроземоутворення?

2. Які особливості буроземельних ґрунтів Українських Карпат?

3. Яка будова профілю буроземів кислих Карпатської буроземно-лісо­вої області?

10. Ґрунти гірського криму

Гірська частина Криму представлена трьома дугоподібними і паралельно розташованими гірськими грядами із загальним на­прямком з південного заходу на північний схід.

Висота гірських грядів знижується з півдня на північ. Головна південна гряда має максимальну висоту 1540 м над рівнем моря, висота внутрішньої гряди — 535-550 м, а третьої — 250-350 м над рівнем моря.

Кліматичні умови гірського Криму дуже різноманітні. Вони пов'язані з висотою місцевості, експозицією схилів, сезонною температурою води Чорного моря, з температурою повітря сте­пових районів півострова. Взаємопоєднання цих факторів в різних співвідношеннях зумовило добре виражену вертикальну ландшафтну зональність.

В передгірській лісостеповій зоні поширені дерново-карбо­натні гірсько-лісостепові, сірі гірсько-степові і коричневі ґрунти, на південних схилах в приморській частині головної гряди — ко­ричневі ґрунти, в гірсько-лісовій — буроземи і в гірсько-лучній (на плоскогір'ях, яйлах) — гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти.

Формування вказаних ґрунтів проходило на елювії вапняків, конгломератів і піщаників, елювії і делювії глинистих сланців.

На північних схилах головної гряди в західній частині другої гряди і частково на північних схилах третьої гряди гір поширена лісова рослинна формація, представлена дубовими, буковими, сосновими, грабовими і змішаними лісами. Під впливом цих рослинних формацій при сумі річних опадів — 550-900 мм сфор­мувалися буроземи.

Буроземи в гірській лісовій зоні сформувалися на абсолют­них висотах вище 300 м над рівнем моря. Вони утворились як на елювії — делювії твердих карбонатних порід, так і на безкарбо-натних породах — глинистих сланцях, піщаниках, конгломератах твердих порід. В останньому випадку вони мають більш вира­жені ознаки буроземного процесу ґрунтотворення.

Так, буроземи на елювії глинистих сланців широко поширені на північних і південних схилах першої гряди і значних площах Другої гряди гір.

Потужність профілю буроземів — 65-90 см; відсутнє закипан­ня дрібнозему, реакція ґрунтового середовища слабокисла, вміст гумусу — 3,5-6%; сума обмінних катіонів складає 30-35 м.екв на 100 г ґрунту (рис. 16).

Н₀ — лісова підстилка (0-3 см);

Н — гумусовий (4-25 см) горизонт, темно-бурий, глинистий, грудкуватий, слабоскелетний;

Нр — верхній перехідний горизонт (26-55 см), сірувато-бурий, глинистий, щебенистий, ущільнений, грудкувато-горіхуватий, перехід помітний;

Рh — 56-85 см - буруватий, сильнощебе-нистий, глинистий, щільний, горіхуватий, пе­рехід помітний;

Р — 86-100 см - слабозвітрені глинисті сланці.

Рис. 16. Будова профілю бурозему на елювії глинистих сланців

На карбонатних твердих породах і на їх делювії на північних і частково південних схилах першої гряди гір, на абсолютних ви­сотах вище 500-600 м над рівнем моря під дубовими, соснови­ми, буковими, ясеневими і змішаними лісами сформувались бу­роземи. Потужність профілю ґрунту — 60-110 см; закипає на глибині 40-50 см. Вільні карбонати відсутні, рН водний — 6,2-6,8, вміст гумусу — 3-6%, сума ввібраних основ — 20-30 м.екв/100 г ґрунту.

Виділяють такі горизонти: Н₀— (2-3 см) — лісова підстилка; Нd — (8-12 см) — гумусово-дернинний горизонт; Не — (10-25 см) — гумусовий слабко-елювійований горизонт; Нрі(gl) — (15-25 см) — верхній перехідний горизонт, помітно ілювійований; Рhі(gl) — (20-50 см) — нижній перехідний горизонт, оглеєний; Р — порода — елювій глинистого сланця.

Зональними ґрунтами південних схилів Головної (першої) гря­ди є коричневі ґрунти. Вони поширені переважно на південних схилах прибережної зони до висоти 550 м над рівнем моря на елювії і делювії глинистих сланців і верхньоюрських вапняків.

Кліматичні умови в зоні поширення коричневих ґрунтів мають ознаки сухого Середземномор'я і характеризуються позитивни­ми середніми температурами зимових місяців, рівномірним роз­поділом опадів протягом року. Середньорічна кількість опадів відносно невелика — 320-430 мм. Посушливий клімат даної зони сприяє розвитку зріджених лісів і чагарників. Особливості ґрун­тотворних порід обумовили властивості коричневих ґрунтів. На вапняках вони карбонатні, реакція ґрунтового середовища (рН водний — 7,5-7,7), на безкарбонатних породах — слабокисла (рН водний — 5,9-6,7). Вміст гумусу — 6-9%.

Коричневі карбонатні ґрунти на елювії вапняків поширені на вирівняних ділянках і схилах під чагарниковою і трав'янистою рослинністю. Потужність профілю — 80-110 см; має таке чер­гування горизонтів: Нк — (0-20-25 см) — гумусовий горизонт; Нрк — (22-27 см) — верхній перехідний горизонт, щебенистий; Рhк — (30-35 см) — нижній перехідний горизонт, щебенистий; глибше — слабковивітрений елювій вапняків.

Колір коричневих ґрунтів залежить від особливостей ґрунто-утворюючих порід. При загальному їх коричневому забарвленні, ґрунти, що утворилися на червонозабарвлених вапняках з підви­щеним вмістом заліза, мають червонувато-бурий відтінок. Вони займають нижню смугу зони поширення коричневих ґрунтів і їх описують як червоно-коричневі ґрунти сухих лісів і чагарників. Такий ґрунт описаний М. І. Полупаном в заповідній частині Нікітського ботанічного саду — сухий ліс на мисі «Мартьян» (рис.17).

Профіль ґрунту містить щебенювато-кам'янисті включення щільної породи, які сприяють формуванню досить добрих вод­но-повітряних властивостей червоно-коричневих ґрунтів, їх за­довільну водопроникність, що оберігає їх від руйнівної дії повер­хневого стоку.

Коричневі і червоно-коричневі ґрунти сухих лісів і чагарників придатні під виноградники, вирощування тютюну і окремих суб­тропічних культур.

Н₀ — лісова підстилка (0-2 см);

Н(к) — (3-16 см) — гумусовий, червоно-ко­ричневий, середньоглинистий, слабохрящува-тий, грудкувато-горіхувато-зернистий, пухкий, тонкопористий; дрібні уламки вапняку, що заки­пають від НСІ, перехід ясний;

Нр(к) — (17-52 см) — верхній перехідний коричнево-червоний, середньоглинистий серед-ньохрящуватий, грудкувато-зернисто-горіхува-тий, ущільнений, тонкопористий, багато уламків вапняка, перехід поступовий;

Рhк — (53-110 см) — нижній перехідний, різко виділяється на фоні інших горизонтів більш темний коричнево-червоним забарвленням, легкоглинистий, сильнощебенистий, щільний, тріщинуватий, перехід поступовий;

Рк — (111-130 см) —делювій вапняку, буро-коричневий з жовтуватим відтінком, середньо­глинистий, сильно-щебенистий, щільний.

Рис. 17. Будова профілю червоно-коричневого ґрунту сухих лісів і чагарників на делювії вапняків