Контрольні запитання

1. Якими особливостями клімату і рельєфу обумовлені умови ґрунтотворення в гірському Криму?

2. Які ґрунти характерні для різних районів гірського Криму?

3. Яка будова профілю червоно-коричневих ґрунтів сухих субтропіків південного берегу Криму? Як вони використовуються?

11. Земельні ресурси україни. Охорона ґрунтів

11.1. Земельні ресурси України і основи земельного законодавства

У вирішенні основної задачі сільськогосподарського вироб­ництва — забезпечення матеріального і продуктового достатку в країні — провідна роль відводиться ефективному використанню земельних ресурсів, планомірному та систематичному підвищен­ню родючості ґрунтів на основі широкого застосування досягнень аграрної науки.

Україна належить до країн з найсприятливішими ґрунтово-кліматичними умовами. Переважання родючих земель, висока щільність населення та історичні особливості розвитку сільського господарства зумовили високий рівень освоєння земельного фонду країни.

Рівень сільськогосподарського освоєння території — 70,4%. Площа розорюваних земель становить 57%, тоді як в інших роз­винутих країнах світу вона коливається від 17 до 32%. Основну площу сільськогосподарських угідь (67,7%) займають чорнозе­ми і лучно-чорноземні ґрунти. Близько третини всієї площі ста­новлять еродовані ґрунти, 7,6% — заболочені і перезволожені землі, 7,5% — засолені й солонцюваті. У деяких районах спосте­рігаються вторинне засолення, осолонцювання, підтоплення зро­шуваних земель, підвищення кислотності ґрунтів.

Слід зазначити, що тривале екстенсивне використання ґрунтів, а також неправильний підхід до інтенсифікації землероб­ства призвели до значного зниження родючості ґрунтів (змен­шився вміст гумусу, погіршилися агрофізичні властивості ґрунтів, збільшився розвиток ерозійних процесів).

Сучасний стан землеробства в Україні вимагає докорінного перегляду способів використання земельних ресурсів, розробок основних напрямів їх ефективного використання і розширеного відтворення родючості ґрунтів.

У листопаді 2001 р. затверджено «Земельний кодекс Украї­ни», який регулює земельні відносини і передбачає створення умов для раціонального використання та охорони земель, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення при­родного середовища для рівноправного розвитку всіх форм гос­подарювання. У цьому документі (розд. III) приведений зміст і порядок в галузі використання і охорони земель. Землевласни­ки і землекористувачі, в тому числі орендарі, повинні здійсню­вати весь комплекс заходів для відновлення і підвищення родю­чості ґрунтів, захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії.

Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р. є складовою частиною економічної рефор­ми, що здійснюється у зв'язку з переходом економіки до ринко­вих відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадкування громадянам та іншим землекористувачам з метою створення умов для різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Ерозія ґрунтів і райони її поширення. Ерозія ґрунтів (від лат. eroziо — роз'їдання) — це руйнування їх під дією природних та антропогенних факторів.

Залежно від природного фактора руйнування розрізняють водну і вітрову ерозію. Водна ерозія виявляється у змиванні вер­хнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під дією та-лих, дощових і поливних вод. Розрізняють площинну, або повер­хневу, ерозію, яка руйнує і змиває поверхневий шар ґрунту рівномірно, по всій площі. При цьому втрачається найродючіший шар ґрунту. Встановлено, що втрата лише 1 см верхнього шару ґрунту рівноцінна втраті шару ґрунту, що сформувався за 100 років. Якщо змивається 20-сантиметровий шар чорнозему, то на 1 га втрачається, т: гумусу — 150-200, азоту — 10-15, фосфору — 5-6, калію — 40-60, кальцію — 50-60.

При лінійній ерозії руйнування ґрунту відбувається вглиб. Ут­ворюються спочатку промоїни, потім яри. На території України щорічно внаслідок розвитку лінійної ерозії втрачаються великі площі орних земель. Яри розсікають поля, утруднюють пересу­вання сільськогосподарських машин, дренують ґрунтову товщу.

Розвиток водної ерозії залежить від рельєфу місцевості. Так, руйнування ґрунтів водою починається при нахилі території 1-2°С.

За ступенем змиву основних генетичних горизонтів еродо­вані ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильно- і дуже змиті ґрунти. Змитість ґрунту визначають порівнянням еталон­ного (незмитого) ґрунту з фактичною наявністю в профілі ґрун­ту не зруйнованих ерозією генетичних горизонтів.

У слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусово­го горизонту. Такі ґрунти є на слабкопологих схилах серед не-змитих ґрунтів. Середньозмиті ґрунти — це ґрунти, у яких гуму­совий горизонт змитий на 2/3. Знаходяться вони на пологих і покатих схилах. Сильнозмиті ґрунти — це ґрунти, у яких зовсім немає гумусового горизонту і частково зруйнований перехідний. Залягають вони на крутих і випуклих схилах. Дуже змиті ґрунти — майже повністю зруйновані. В орний горизонт входить нижній перехідний горизонт і частково ґрунтотворна порода.

На середньо- і сильнозмитих ґрунтах урожаї сільськогоспо­дарських культур у 2-5 разів нижчі, ніж на незмитих.

Руйнування поверхні ґрунту під дією сильних вітрів називаєть­ся вітровою ерозією, або дефляцією, яка виявляється у вигляді пилових (чорних) бур і місцевої (повсякденної) вітрової ерозії. Процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3-4 м/с на супіщаних, 4-6 — на легкосуглинковйх, 5-7 — на важкосуг-линкових і 7-9 м/с — на глинистих ґрунтах. Часточки ґрунту по­над 0,25 мм переносяться вітром по поверхні або над поверх­нею ґрунту на висоті кількох десятків сантиметрів. Часточки ґрунту, менші за 0,25 мм,. переносяться вітром інколи на великі відстані, на різній висоті в атмосфері. У зв'язку з цим розрізня­ють зону дефляції, звідки видувається ґрунт, і зону акумуляції, де він відкладається. Так, під час пилових бур у лютому 1969 р. зо­ною дефляції були чорноземи Кубані та півдня України, а зоною акумуляції — територія Східної та Центральної Європи. Часточки пилу випадали аж у Норвегії. За даними авторів, у Голосй'всько-му лісі (м. Київ) в ті дні випало близько 750 кг/га пилу.

Площа земель в Україні, що зазнають водної і вітрової ерозії, становить близько 18 млн га, в тому числі водної — 13 млн га, а вітрової — 5 млн га.

На території України за ступенем розвитку ерозійних про­цесів виділено 22 ерозійних райони. Найбільш небезпечними зонами розвитку ерозії є Волино-Подільська, Придніпровська та Наддністровська височини, Донецький кряж і відроги Середньо-російської височини. Значні площі земель еродовані в Карпатах і гірському районі Криму.

Вітрова ерозія характерна переважно для південних і півден­но-східних районів України. Найбільше зазнають вітрової ерозії чорноземи і темно-каштанові ґрунти Луганської, Донецької, Хар­ківської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей. Випадки вітрової ерозії спостерігаються на піщаних та занадто осушених торф'яних ґрунтах Полісся.