27.3.4. Обробіток ґрунту після зернових колосових культур

Непаровими попередниками для озимої пшениці, озимого жита та ячменю інколи можуть бути ярий ячмінь та озима пше­ниця. За даними дослідних установ, після таких попередників обробіток ґрунту складається з лущення стерні та оранки. При лущенні переважно подрібнюються стерньові рештки для кращо­го їх загортання в ґрунт. Як правило, оранку проводять на глиби­ну 20-22 см, а за умов посушливого року та при запізненні з підготовкою ґрунту її зменшують до 16-18 см.

Ефективним і обов'язковим прийомом у системі обробітку ґрунту під озимі після стерньових попередників є його коткуван­ня з одночасним боронуванням. У період від оранки до сівби проводять одну, а в разі потреби і більше культивацій. Глибину культивації щоразу зменшують, а передпосівну культивацію про­водять на глибину загортання насіння.

При підготовці ґрунту під озимі після зернових колосових куль­тур, так само як і після інших попередників, велике значення має вирівнювання поверхні ґрунту, що сприяє появі дружніх сходів.

Система післяпосівного обробітку ґрунту, її завдання і значення. Післяпосівний обробіток ґрунту проводять у період після сівби до збирання вирощуваних культур і з урахуванням особливостей кожної культури та технології її вирощування. Зав­данням системи післяпосівного обробітку ґрунту є створення оптимальних умов для проростання насіння і появи дружніх сходів, забезпечення необхідної густоти стояння та розміщення рослин просапних культур, збереження вологи в ґрунті та змен­шення її втрат від випаровування, поліпшення аерації ґрунту, посилення діяльності корисних ґрунтових мікроорганізмів, зни­щення бур'янів тощо.

До прийомів у системі післяпосівного обробітку ґрунту нале­жать: прикочування, боронування, міжрядний обробіток та підгор­тання.

Прикочування фунту забезпечує подрібнення брил, ущільнен­ня та вирівнювання поверхні поля, Його здійснюють одночасно із сівбою озимих і ярих культур або відразу після неї. Прикочуван­ня поліпшує умови проростання насіння та сприяє появі дружних сходів при недостатньому зволоженні верхнього шару ґрунту.

Боронування сприяє розпушуванню ущільненого шару ґрун­ту, руйнуванню ґрунтової кірки та знищенню сходів малорічних бур'янів. До появи сходів ґрунтову кірку руйнують зубовими або сітчастими боронами, а після появи сходів — ротаційними зна­ряддями, які не пошкоджують рослин.

Ярі культури суцільного посіву боронують у фазі кущення, коли рослини добре вкоріняться. Для цього використовують легкі зу­бові або сітчасті борони, а також ротаційні мотики. Просапні куль­тури боронують як до, так і після появи сходів. Картоплю та куку­рудзу, насіння яких загортають на глибину до 10 см, боронують звичайними зубовими або сітчастими боронами, а культури, на­сіння яких заробляють на глибину 5-6 см, — легкими боронами або райборінками.

Весняне боронування озимих допомагає поліпшити водно-повітряний режим ґрунту, активізувати в ньому мікробіологічні процеси, знищити сходи бур'янів, видалити відмерлі рослинні рештки. Боронування проводять упоперек рядків для меншого пошкодження рослин. Боронують лише добре розвинені після зимівлі озимі при досягненні ґрунтом фізичної спілості. Як пра­вило, цей прийом застосовують після ранньовесняного піджив­лення посівів.

Міжрядний обробіток забезпечує розпушування ґрунту та підрізування бур'янів у міжряддях. Його виконують на посівах просапних культур під час їх вегетації.

Глибина та кількість міжрядних обробітків залежать від біоло­гічних особливостей рослин, забур'яненості посівів, ґрунтово-кліматичних та погодних умов у рік вирощування культур.

Перший міжрядний обробіток просапних культур, як прави­ло, мілкий (так зване шарування), другий — глибокий (10-12 см), а при наступних обробітках глибину зменшують для того, щоб менше пошкоджувати кореневу систему рослин та запобігти зай­вим непродуктивним втратам вологи з ґрунту.

Підгортання рослин передбачає присипання ґрунтом їх сте­бел біля основи, розпушування та підрізування підземних органів бур'янів у міжряддях. Цей прийом застосовують при вирощуванні картоплі та деяких інших культур, наприклад кукурудзи, внаслі­док чого знищуються бур'яни, краще прогрівається ґрунт, інтен­сивніше накопичуються доступні для рослин поживні речовини. Підгортання картоплі сприяє додатковому утворенню столонів, а підгортання помідорів, кукурудзи, соняшнику — розвитку коре­невої системи рослин та зменшенню забур'яненості у зоні рядків.

Осінній і зимовий догляд за посівами озимих культур. Агротехнічні заходи осінньо-зимового догляду розпочинають восени, що сприяє кращій перезимівлі і найменшій загибелі ози­мих культур.

В Україні посіви озимих культур гинуть або помітно зріджу­ються від випрівання та вимокання. Для запобігання випріванню під глибоким сніговим покривом та при недостатньому промер­занні ґрунту сніг ущільнюють важкими котками. Застосування цього заходу дає змогу знизити температуру і припинити актив­ну життєдіяльність рослин.

Проти вимокання озимих поле борознують. На схилах на­різають борозни під певним кутом або по ламаній лінії, що по­мітно знижує ерозійні процеси. Там, де воду з поверхні поля восени відвести неможливо, застосовують вертикальний дре­наж глибиною нижче граничної межі промерзання ґрунту, а от­вори дренажу закривають зверху гноєм. На перезимівлі озимих культур згубно можуть позначатися низькі температури, якщо зима малосніжна, у яких вузол кущення розміщений мілко і в ньому міститься багато води. Для запобігання вимерзанню про­водять снігозатримування. Проти випирання вузлів кущення за­стосовують прикочування поверхні ґрунту кільчастими котками.

Посіви озимини інколи гинуть від льодової кірки. Розрізня­ють кірку висячу (у сніговому покриві) і притерту (змерзлася з землею). Для знищення висячої кірки застосовують кільчасті котки, а для знищення притертої — на поверхні поля розсипа­ють темні матеріали, наприклад торф, попіл, калійні добрива тощо.

Для більшого накопичення вологи в ґрунті на посівах прово­дять снігозатримування можливими в господарствах засобами.

Обробіток ґрунту в умовах водної і вітрової ерозії. Для боротьби з ерозією ґрунтів застосовують комплекс заходів — організаційно-господарських, агротехнічних, меліоративних, гідротехнічних та ін.

У системі протиерозійних, агротехнічних заходів основним є обробіток ґрунту, спрямований на затримування весняних талих і зливових вод, а також вод улітку.

На схилах ґрунт обробляють упоперек схилу або в напрямі горизонталей. Ефективні також оранка з ґрунтопоглибленням, щілювання ґрунту, переривчасте борознування ріллі, лункування зябу. На схилах крутизною понад 8° застосовують оборотні плуги.

Нині проти водної ерозії ґрунту широко застосовують безпо-лицевий обробіток, залишаючи на поверхні стерню.

Вітрова ерозія особливо небезпечна у степових районах, тому тут застосовують плоскорізний обробіток ґрунту. Дослідження­ми встановлено, що головною причиною вітрової ерозії є від­сутність на поверхні ґрунту рослинного покриву та розпущеність його верхнього шару, наприклад, зяблева оранка із зароблянням стерні сприяє прояву вітрової ерозії. Стерня зменшує силу вітру та промерзання ґрунту, дає змогу нагромаджувати сніг. Тому в системі зяблевого обробітку ґрунту та під час глибокого обро­бітку чистих парів застосовують плоскорізи-глибокорозпушувачі КПШ-5 і КПШ-9. Після обробітку ними поля на поверхні зали­шається 80% стерні, ґрунт добре розпушується і не розпилюєть­ся. Для передпосівного обробітку ґрунту використовують куль-тиватори-плоскорізи ККП-3,6, КПШ-9, для обробітку запирієних парових полів — протиерозійний культиватор КПЗ-3,8 із штан­гою та інші знаряддя.

У табл. 74-76 подано орієнтовні системи обробітку ґрунту в окремих ґрунтово-кліматичних зонах України.