1.5. Морфологічні ознаки ґрунту

При взаємодії складних біологічних та фізико-хімічних про­цесів ґрунтоутворення формується ґрунтовий профіль. Залежно від умов і процесів ґрунтоутворення формуються відповідні ге­нетичні горизонти. їх відрізняють один від одного за морфоло­гічними ознаками. До основних морфологічних ознак, які беруть до уваги при польовому дослідженні ґрунтів, є такі: будова профі­лю, товщина ґрунту та окремих його горизонтів, забарвлення, гранулометричний склад та структура, складення, новоутворен­ня, включення та характер переходу одного горизонту до іншого.

Для ознайомлення з будовою ґрунту та морфологічними оз­наками окремих його генетичних горизонтів викопують яму зав­глибшки 1,5 – 2 м так, щоб одна стінка була вертикальною.

Розподіл ґрунтової товщі на окремі горизонти називається будовою ґрунтового профілю. Формування ґрунтових горизонтів пов'язане з пересуванням різних продуктів ґрунтоутворення по ґрунтовій товщі. Залежно від клімату і напряму пересування ґрун­тових розчинів вони можуть пересуватись в ґрунтовому профілі вниз або вгору. У верхньому горизонті завжди утворюються і нагромаджуються органічні речовини. Тому верхній горизонт ґрунту називається перегнійно-акумулятивним (від лат. ассити-Іаііо — акумуляція, нагромадження), або гумусовим. Разом з акумуляцією гумусових речовин у верхніх горизонтах ґрунту при низхідному русі вологи відбувається розчинення та винос у нижні горизонти мінеральних та органічних сполук. Такий верхній го­ризонт ґрунту називається гумусово-елювіальним (від лат. еіио — вимивати). Отже, в цьому горизонті ґрунту одночасно з нагро­мадженням гумусу відбувається і його вимивання. Горизонт ґрун­ту, в якому винос речовин переважає над нагромадженням і який, як правило, формується безпосередньо під гумусово-елювіаль­ним горизонтом, називається елювіальним. Горизонт ґрунтово­го профілю, що знаходиться нижче елювіального горизонту і в якому осідають вимиті зверху речовини, називається ілювіаль­ним (від лат. illио — вмивати). Потім ілювіальний горизонт пере­ходить у ґрунтотворну породу.

Усі названі вище горизонти при морфологічному дослідженні ґрунтового профілю позначають умовними знаками — симво­лами. Для цього використовують літери латинського алфавіту. В Україні застосовують символи, запропоновані акад. О. Н.Со-коловським, а в інших країнах СНД — символи В.В. Докучаєва (табл. 4).

Таблиця 4

Система символів генетичних горизонтів

Назва горизонту	Символи, прийняті в Україні	Символи В. В. Докучаєва
Лісова підстилка або степова повсть	Н0	А0
Гумусовий	Н	А1
Елювіальний	Е	А2
Ілювіальний	І	В
Материнська порода	Р	С

Якщо основні ознаки однакові за формою своєї прояви, то їх можна записати двома великими літерами (наприклад — НР). У випадку, коли ступінь вираження ознаки слабкий, то її можна відобразити малою літерою, та ще й у дужках — Р(h)k.

Кожний горизонт ґрунту має свою потужність (товщину), яка вимірюється в сантиметрах. Загальна потужність профілю різних ґрунтів залежить від процесу ґрунтоутворення та стадії розвитку і буває від кількох сантиметрів (примітивний ґрунт в екстремальних умовах полярних або пустельних областей, слабкорозвинутий ґрунт на продуктах звітрення твердих пород) до 200-250 см (ґрунти Полісся, Лісостепу і північного Степу).

Велике значення при описі ґрунтового профілю має визна­чення окремих його горизонтів, яке залежить від наявності у ґрунті гумусу, сполук заліза, кремнієвої кислоти та карбонатів. Гумусові речовини зумовлюють чорне, темно-сіре й сіре забар­влення. Так, гумусовий горизонт у сухому стані має темно-сіре забарвлення, у вологому — майже чорне. Елювіальні горизонти, як правило, збагачені кремнієвою кислотою і мають білясте за­барвлення, ілювіальні — червонувато-буре, оглеєні горизонти, де є закисне залізо,— сизувато-блакитне. На забарвлення ґрунту впливає також структурний стан ґрунту. Оструктурені ґрунти темніші, ніж безструктурні — останні більш розпилені.

Структурою називають агрегати, на які може розпадатись ґрунт. Форма і розміри структурних агрегатів у різних ґрунтах та в окремих генетичних горизонтах неоднакові. У ґрунтах виділя­ють за формою три основних типи структури: кубоподібна — всі грані агрегатів рівномірні в трьох взаємно перпендикулярних осях; призмоподібна — агрегати більш витягнуті по вертикальній осі; плитоподібна — агрегати розвинені по горизонтальній осі. У межах типів агрегати залежно від їх форми та розмірів поділя­ють на роди і види. В окремому генетичному горизонті агрегатів лише однієї форми та розміру не буває. Найчастіше структура ґрунту змішана — грудкувато-зерниста, грудкувато-пилувата, грудкувато-пластинчасто-пилувата та ін.

Грудкувата і зерниста структура характерна для гумусово-аку­мулятивних горизонтів, горіхувата та призматична — для ілюві­альних, пластинчасто-листувата — для елювіальних.

В агрономічному відношенні найціннішими є грудкувато-зер­нисті водостійкі агрегати розміром від 10 до 0,25 мм.

Складення — це щільність та пористість ґрунту або окремих його горизонтів у їх природному стані. Розрізняють дуже щільне, Щільне, пухке та розсипчасте складення.

Дуже щільне складення характерне для глинистих безструктур­них ґрунтів, переважно для їхніх нижніх горизонтів, коли тонкодис-персні часточки щільно прилягають одна до одної. Таке складення властиве також ілювіальним горизонтам солонцюватих ґрунтів.

Щільне складення характерне для більшості збіднених на органічну речовину суглинкових та глинистих ґрунтів, особливо для ілювіальних горизонтів, де завдяки наявності мулистих час­точок відбувається цементація ґрунту.

Пухке складення мають збагачені на органічну речовину суг­линкові та глинисті ґрунти, що добре оструктурені і пористі. Таке складення мають також гумусовані піщані та супіщані ґрунти.

Сипуче складення властиве переважно піщаним ґрунтам, у яких окремі часточки не зв'язані одна з одною. При механічній дії вони легко розсипаються.

Отже, складення — дуже важлива властивість ґрунту, за якою можна оцінити його вологоємкість, водопроникність та аерацію, величину опору при обробітку ґрунтообробними знаряддями.

Під новоутвореннями розуміють утворення та накопичення різних речовин, які утворились у ґрунті внаслідок процесів ґрунтоутворення. Новоутворення виявляються у різних формах і зустрічаються в різних частинах профілю ґрунту. Розрізняють хімічні і біологічні новоутворення. До хімічних відносяться тон-кодисперсний оксид кремнію, сполуки карбонату кальцію, окислені і відновлені форми заліза, мангану і фосфору та лег­корозчинних солей. До біологічних новоутворень відносяться екскременти дощових черв'яків (копроліти) та безхребетних, ходи дощових черв'яків і землериїв, живі і мертві корінці тра­в'янистих рослин та інші наслідки життєдіяльності тварин і рос­лин. При польовому обстеженні ґрунтів новоутворення є тими ознаками, за якими діагностують ґрунти, часто визначають ха­рактер і напрям ґрунтотворних процесів, а також умови поход­ження ґрунту.

Включення — це уламки кристалічних порід (камені, щебінь, галька), рештки рослин і тварин, які тривалий час зберігають свою форму (кістки тварин, черепашки молюсків, товсте коріння дерев), реліктові залишки людської культури (черепки посуду, уламки цегли та різних знарядь, рештки вугілля та попелу).

Значення включень полягає в тому, що за ними можна орієн­товно визначати вік ґрунтів, походження ґрунтотворних порід. Так, наявність валунів у ґрунті свідчить про льодовикове поход­ження ґрунтотворних порід, а включення у вигляді уламків вап­няку — про карбонатність породи та ґрунту.

Характер переходу між горизонтами у ґрунтовому профілі виражає інтенсивність ґрунтоутворення та його напрям. При цьо­му звертають увагу на форму лінії переходу між горизонтами та її виявлення у профілі. За формою лінія переходу між двома го­ризонтами буває рівною, хвилястою, у вигляді кишені, язика або палісадника, затічною, розмитою, пилоподібною, а за ступенем вираження в ґрунті — чіткою, помітною або поступовою. Отже, вивчення морфологічних ознак профілю ґрунту дає уявлення про процеси ґрунтоутворення, стадії їхнього розвитку та агро­номічні властивості конкретного типу ґрунту.