Поглинальна здатність підстилки і її склад, % (за в. А. Васильєвим, н. В. Філіповою)

Підстилка	100 частин під­стилки погли­нає частин води	Склад підстилки
		Вода	N	р2о5	к2о	СaО
Солома пшениці жита	170-300 300	14,0 14,3	0,57 0,45	0,20 0,26	0,90 1,00	0,28 0,29
Торф низинний верховий	500-700 1000-1500	60,0 50,0	0,90 0,60	0,05 0,04	0,04 0,05	1,00 0,15
Тирса	400-445	30,0	0,04	0,02	0,04	-

Основними видами підстилки є солома й торф. Інші воло­гоємкі матеріали (тирса, стружка тощо) використовують рідко.

Вихід гною значною мірою залежить від виду тварин, їхнього стійлового періоду, застосування підстилки. Так, від 1 голови великої рогатої худоби за 220-240 діб стійлового періоду нагро­маджується 9-10 т гною, за 200-180 діб — 6-8 т. За ці періоди вихід гною від однієї свині становить відповідно 2,2 і 1,5 т. Збільшення використання соломи, торфу на підстилку дає змогу підвищити виробництво гною та продуктивність тварин (табл. 32).

Таблиця 32

Вплив кількості підстилки на вихід гною (за і. П. Мамчєнко)

Підстилка	Вихід гною		Втрати гною за 3 міс. збері­гання, %
	на одну корову за добу, кг	за 200 діб стійлового періоду, т
Солома житня те саме те саме	2 4 6	6,8 8,2 9,4	44 31 12
Торф низинний верховий	6 20	10,4 12,2	13 3

На підстилку використовують подрібнену солому, а також торф з вологістю до 50% і ступенем розкладання не більш як 25%.

Зберігання, виробництво, застосування. Підстилковий (твер­дий) гній із ферм транспортують у гноєсховища або на місце майбутнього внесення, де його зберігають у буртах. Для збері­гання гною і збільшення виробництва органічних добрив при ви­користанні соломи, торфу та відходів господарства повинні мати гноєсховища наземні або заглиблені (котлованні).

Транспортування підстилкового гною безпосередньо з фер­ми до поля для буртування має деякі недоліки, наприклад нера­ціональне використання транспорту.

Зберігання гною у невкритих гноєсховищах, пухких буртах призводить до значних втрат поживних речовин. Втрати орга­нічної речовини й азоту протягом 4 міс. відповідно досягають 40 і 30-44%. Особливо великі втрати поживних речовин спостері­гаються з малих куп гною.

Для зберігання і виготовлення гною використовують два спо­соби: холодний (щільний) і гаряче-пресований (пухкий спосіб збе­рігання з наступним ущільненням). При щільному способі збе­рігання гній укладають щільно в гноєсховищах або буртах (до 2,5-3 м висоти), вкривають зверху соломою, торфом або 5-10-сантиметровим шаром ґрунту. Доцільно в період зберігання гною зволожувати його гноївкою, сечею та стоками тваринницьких ком­плексів. Для боротьби з бур'янами застосовують гербіциди. За гаряче-пресованого способу зберігання гній складають пошарово (пухко) з наступним ущільненням. Поверхню гноєсховища (бур­ту) вкривають соломою, торфом або шаром ґрунту. У дослідах при холодному зберіганні гною протягом 4 міс. Утворилося 170 л гноївки, при гаряче-пресованому — 450 л. Отже, при зберіганні гною на дно гноєсховища (бурту) треба класти шар соломи або торфу. Гарячий період зберігання гною (при 55-60°С) сприяє знеш­кодженню насіння бур'янів і збудників хвороб. Через 3-4 міс. зберігання у буртах втрачається 15-25% органічної речовини. У масі гною видно бурі рештки соломи, що легко руйнуються. Та­кий гній називається напівперепрілим. Після 6-8 міс. зберігання втрачається половина органічної речовини. Гній перетворюєть­ся на однорідну масу. Такий гній називається перепрілим.

Підстилковий гній використовують за двома технологіями: пря­моточною (ферма — поле) або перевалочною (ферма — бурт — поле).

Гній з буртів навантажують на гноєрозкидачі, за допомогою яких його розподіляють по поверхні поля. Використання перева­лочної технології застосування гною призводить до значних втрат поживних речовин та забруднення навколишнього середовища. Гній потрібно заробляти у ґрунт одразу після розподілу його по поверхні.

Краще гній вносити під зяблеву оранку. Весняне внесення гною менш ефективне. У районах надмірного зволоження гній вносять навесні при переорюванні зябу. Заробляння гною дис­ковими боронами сприяє більш інтенсивній його мінералізації, значним втратам газоподібного азоту.

Норми внесення підстилкового гною залежать від ґрунтово-кліматичних умов, окультурення поля, сівозміни, біологічних особ­ливостей культури, насичення сівозміни добривами.

Оптимальними нормами гною (т/га) є: на Поліссі і в Лісосте­пу під просапні культури — 30-50, під озимі — 20-30, у Степу — відповідно 30-40 і 20-35, при зрошенні — до 60.

Під цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, овочеві культури застосовують більші норми гною, ніж під зернові. Найбільша оп­лата одиниці гною на Поліссі (табл. 33).

Таблиця 33