Вплив добрив і пестицидів на врожайність і якість зерна озимої пшениці

Варіант досліду	Урожай­ність, ц/га	Приріст врожаю, ц/га від		Вміст білка, %
		добрив	пести­цидів
1. N30P90K90 - фон	48,1	—	—	10,2
2. Фон + N30 (II етап) + N30 (IV етап)	55,3	7,2	—	12,3
3. Фон + N30 (II етап) + N30 (IV етап) + N30 (VIII етап)	60,2	12,1	—	12,7
4. 1 варіант + пестициди	55,5	7,4	7,4	10,7
5. 2 варіант + пестициди	63,9	15,8	8,6	11,7
6. 3 варіант + пестициди	68,5	20,3	8,3	13,1

Вносити добрива можна з поливною водою як до сівби, так і при проведенні вологозарядкових, зволожувальних і освіжаю­чих поливів у період росту і розвитку рослин.

При дощуванні допустима така концентрація розчинів міне­ральних добрив, %: азотних — 0,5, фосфорних — 2, калійних — 2-3, складних розчинів — 0,5.

Основне та припосівне внесення добрив і підживлення здійснюють за допомогою прямоточної, перевантажувальної та перевалочної технологій. За прямоточною технологією добрива вносять за схемою: склад — агрегат для внесення добрив — поле; за перевантажувальною: склад — перевантажувач — агре­гат для внесення добрив — поле; за перевалочною: склад — ав­тосамоскид — перевантажувальний майданчик — агрегат для внесення добрив — поле.

Контрольні запитання

1. Чим відрізняються способи внесення добрив, їх ефективність?

2. Способи застосування добрив в інтенсивних технологіях.

17. Хімічна меліорація ґрунтів

17.1. Вапнування ґрунтів

Підвищена кислотність ґрунту та недостатня кількість кальцію і магнію одна з основних причин низької родючості багатьох ґрунтів, особливо дерново-підзолистих. Інтенсивне ведення господарства, високі урожаї зумовлюють щорічний винос 350-450 кг/га СаС0₃. Вимивання кальцію зростає із збільшенням застосування міне­ральних добрив. Нестача кальцію і магнію посилює токсичність водню й алюмінію, що виявляється у зниженні проникності про­топлазми, ослизненні кореневої системи, зменшенні надходжен­ня поживних речовин у рослину та недоборі врожаю.

Підвищена кислотність ґрунту порушує оптимальне мінераль­не живлення рослин, пригнічує життєдіяльність мікрофлори, підвищує токсичну концентрацію алюмінію, заліза, мангана. Кис­лотність ґрунтового середовища змінюється протягом року і її величина залежить від кислотності ґрунту, виділень рослин та мікроорганізмів, надходжень у ґрунт добрив і різних речовин, що можуть підвищувати кислотність ґрунту.

Для зменшення кислотності ґрунту проводять його вапнуван­ня. При внесенні вапна в ґрунті воно перетворюється і дисоціює:

СаСО₃ + Н₂O + СO₂ = Са(НСОз)₂

Са(НС0₃)₂ + 2Н₂O = Са(ОН)₂ + 2Н₂O + 2СO₂

Са(ОН)₂ = Са²⁺ + 2OН^-.

Кальцій взаємодіє з ґрунтовим вбирним комплексом:

[ГВК]^Н+ + Са²⁺ + 2OН → [ГВК]Са²⁺+ 2Н₂O.

Гідрокарбонат кальцію Са(НСO₃)₂ взаємодіє з органічними і мінеральними кислотами ґрунту, а також з ґрунтовим вбирним комплексом:

[ГВК]^Н+ + Са²⁺ → [ГВК]Са²⁺ + 2Н⁺.

Д. М. Прянишников вважав, що основним у багатосторонній дії вапна на ґрунт є ліквідація підвищеної кислотності ґрунту. Внесений кальцій сприяє гуміфікації рослинних решток, коагу­ляції гумусу та утворює малорозчинні гумати кальцію.

Вапнування ґрунтів не тільки зумовлює збільшення азотфік­суючої здатності мікрофлори, а й підвищує нітрифікаційну здат­ність ґрунту, зменшує газоподібні втрати азоту. Неправильне за­стосування амонійних добрив, сечовини, зумовлює збільшення втрат азоту цих добрив до 20-36%.

Вапнування поліпшує фосфатне живлення рослин за рахунок перетворення фосфатів заліза та алюмінію на більш рухомі сполу­ки, збільшує поглинальну здатність кореневої системи, зменшення антагонізму між фосфором і алюмінієм. При сумісному застосуванні вапна і фосфоритного борошна, преципітату, фосфат-шлаку умо­ви фосфатного живлення рослин погіршуються. Тому вапно і наз­вані вище фосфорні добрива потрібно вносити окремо.

Вапнування сприяє більшому виносу калію з ґрунту, мобілі­зації запасу молібдену, причому рухомість молібдену і мангану при вапнуванні зменшується.

Насичення сівозмін на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах бобовими культурами сприяє зменшенню обмінної та гідролітичної кислотності, просапними — сприяє їх збільшенню. Вапнування знижує обмінну кислотність переважно за рахунок зменшення вмісту рухомості алюмінію, що особливо важливо в умовах Прикарпаття і Карпат, де вміст його великий.

Темпи вапнування ґрунтів мають випереджати інтенсивність хімізації землеробства.

Для визначення необхідності вапнування ґрунтів ураховують величину рН та ступінь насичення їх основами. У більшості ви­падків ґрунти, в яких рН > 5,5 і ступінь насичення основами 75-80%, не вапнують.

Норму вапна N встановлюють за формулою

N = 1,5 · Нг,

Де Нг — гідролітична кислотність ґрунту, мг-екв/100 г ґрунту;

1,5 — кількість вапна, потрібна для нейтралізації 1 мг-екв гідролітичної кислотності, т/га.

Розрахована за цією формулою норма СаС0₃ вважається повною, що встановлена за гідролітичною кислотністю. Для вста­новлення фізичної маси вапнякового матеріалу враховують вміст СаС0₃ (MgСO₃), вологи та кількість домішок малопридатних час­точок, діаметр яких більш як 1 мм.

Досвід вапнування ґрунтів у Білорусії, Нечорноземній зоні показує, що вапнування треба проводити за повною нормою гідролітичної кислотності.

Найбільший ефект від вапнування спостерігається на 3-4-й рік після внесення вапна. Найкраще реагують на вапнування конюши­на, кукурудза, цукрові буряки, озима пшениця, огірки, цибуля, і капуста. Луки і пасовища вапнують при корінному їх поліпшенні, а сади — при їх закладанні. Вапно вносять безпосередньо під кар­топлю. При проведенні вапнування під льон треба вносити долом­ітове борошно, бор і збільшити удвоє рекомендовану норму калію.

Однією з вимог високої ефективності вапнування є рівномір­ний розподіл вапна і взаємодія його з ґрунтом. Вапнування ґрунтів проводять згідно з проектно-кошторисною документа­цією. Найкращий для вапнування весняно-осінній період.

Інтенсивна хімізація вимагає повторного вапнування. При цьому в ґрунтах з рН = 5,6...6 рекомендують вносити 3 т/га СаСO₃ що дає змогу зберегти ґрунтовий вбирний комплекс від дегра­дації і створити кращий фон для ефективного застосування міне­ральних добрив. При цьому відбувається нейтралізація кислот­ності мінеральних добрив. Великий винос кальцію з урожаями, значне насичення сівозмін мінеральними добривами, особливо азотними, зумовлює тривалість дії вапна до 4-6 років. Найкра­щого ефекту від вапнування досягають при сумісному застосу­ванні вапна, мінеральних та органічних добрив.

У проектно-кошторисній документації на вапнування обґрун­товують необхідність вапнування, зазначають місце внесення вапна, види вапнякового матеріалу, норми і строки внесення, загальну потребу у вапняковому матеріалі, технологію вапнуван­ня, його кошторисну вартість, окупність, авторський нагляд.

Для вапнування використовують матеріали промислового ви­робництва (вапнякове або доломітове борошно), відходи промис­ловості (золу сланців, дефекат, пил цементних заводів, металургійні шлаки) та місцеві (мергель, дрібняк крейди, доломіти).

Вапнякове борошно. Вміст СаСО₃ не менш як 85%; вміст вологи до 1,5% (І клас) і 4-6% (II клас) добрива. Залишок на ситі часточок 0,25 мм становить не більш як 45%.

Доломітове борошно. Містить не менш як 80% СаСO₃ і МgСO₃. Вміст вологи — до 12%.

Дефекат — відходи виробництва цукрових заводів сірого ко­льору. Вміст СаС0₃ не менш як 75%, органічних речовин — до 10, азоту — 0,2-0,5, 0,4-0,7 фосфору, 0,1-0,8% калію, мала кількість міді, мангану, бору, кобальту. Дефекат використовують після його провітрювання.

Зола сланців. У пиловидній золі вміст СаСO₃ становить 72-82%, у циклонній — 93-103, камерній — 99-105%, вміст вологи — не більш як 0,5%. Розмір пилуватих часточок 0,01-0,06 мм. Насип­на маса 900-1300 кг/м³. Зола містить: бору — 20-115 мг/кг, міді — 43-77, мангану — 700-1025, молібдену — 30-95 мг/кг, а також кобальт і цинк.

Для внесення сланцевої золи використовують прямоточну технологію: завод — склад — авторозкидач — поле або завод — склад — причіпний розкидач — поле, або інші агрегати.

Технологічні схеми транспортування пилуватих вапнякових матеріалів такі: прямоточна (транспортування залізничним транс­портом, завантаження автотранспорту, транспортування, заван­таження агрегату для внесення, внесення) і перевантажувальна (транспортування залізничним транспортом, перевантаження на склад, зберігання на складі, завантаження в автотранспорт, пе­ревезення, завантаження агрегату для внесення, внесення).

Технологічні схеми завезення і внесення місцевих пилуватих вапнякових матеріалів: прямоточна (завантаження в автотранс­порт, перевезення, навантаження в агрегат для внесення, вне­сення) і перевантажувальна (завантаження в автотранспорт, пе­ревезення, буртування, навантаження в агрегат для внесення, внесення).

Приріст урожаю від вапнування зерна озимої пшениці становить 2,1-4,2 ц/га, кукурудзи — 4,7-8, гороху — 3,6-4,5, ячменю — 1,2-2,7, коренеплодів цукрових буряків — 24-47 ц/га.