Корені солодки — radices glycyrrhizae

Солодка гола —

G lycyrrhiza glabra L., род. бобові — Fabaceae

Солодка голая; латині­зована н^зва походить від грецьк. glykys — солодкий і rhiza — корінь; латин, glab­ra — гола>.

Солодка гола розгляда­ється в розділі «Лікарські рослини та сировина, fjci містять сапоніни». Поряд з тритерпеновими сапонінами корені, солодки містять значе­ну кількість флавоноїдів. Ліквіритин був виділений японськими хіміками — ШИ- нода та Уеда у 1933 р. У по­дальшому флавоноїдні спо­луки вивчалися у ДНЦЛС

Сума флавоноїдів (3-4 %) представлена халконами і флавано- нами, основний^ яких ліквіритигенін і його глікозиди — ліквіри­тин (4ґ-0-ГлЮ$6зид ліквіритигеніну), неоліквіритин (4Ґ-О-ГЛЮК0- зил-апіозил ліквіритигеніну), уралозид (7-О-глюкозил-апіозид ліквіритигеніну). Основним халконом є ізолікзіритигенін і його глікозиди: ізряіквіритин (4г-0-глюкозид ізоліквіритигеніну), ліку- разид (4-0-гй«Лсозил-апіозид ізоліквіритигеніну) та ін.

Біологічна дія та застосування. Флавоноїди солодки вияв­ляють спазмолітичну, протизапальну і противиразкову дію. Препа­рати ліктритон, флакарбін застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

Трава череди — herba bidentis

Ч ереда трироздільна —

Bidens tripartita L., род. ай­строві — Asteraceae

Череда трехраздельная; латин. Ы — двох- та dens — зуб, за будовою плодів, які мають два зубчастих вістря, tripartita — трироздільний від tri — три- та pars, partis — частина, за формою листка.

Рослина однорічна тра­в’яниста, з прямостоячим, супротивнорозгалуженим стеблом заввишки 15-60 (100) см, голим або з рідкими волосками. Листки супро­тивні, короткочерешкові, гли- бокотрироздільні або цілісні (верхні); лопаті листків лан­цетні, гострі, великопилчасті.

Квітки зібрані у прямостоячі або. пониклі, поодинокі на кінцях стебел та гілок кошики, оточені дзвоникоподібною дворядною обгорткою, зовнішні листочки об­гортки зелені, листкоподібні, довші за кошики, відстовбурчені, при основі черешкоподібно-звужені; внутрішні — коротші за зовнішні, довгасті, загострені, червонуваті, з ясно-плівчатим краєм. Квітки у кошику трубчасті, двостатеві, жовто-брунатні. Плід — сім’янка, вгорі з 2-3 зазубреними щетинками

Поширення. Росте по всій території України на вологих місцях, по болотах, біля струмків, у канавах.

Заготівля. Траву заготовляють в період бутонізації. Збирають верхівки не довші за 15 см, окремі листки. Зібрану сировину су- шатв у затінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, розкладаючи тонким шаром на тканині або папері.

' Хімічний склад сировини. Трава череди містить флавоноїди: глюкозид лютеоліну, халкони (бутеїн та його глюкозид), аурони (суль­фуретин), конденсовані дубильні речовини (до 6,5 %), кумарини (ум­беліферон і скополетин), каротин, аскорбінову кислоту, ефірну олію (сліди), слиз, аміни, мікроелементи (зокрема марганець).

Біологічна дія та застосування. Настій трави виявляє сечогі­нну, потогінну, жовчогінну і бактерицидну дії, поліпшує травлення, нормалізує порушений обмін речовин. Масляний екстракт має про­тизапальні і ранозагоювальні властивості.

КОРЕНІ ВОВЧУГА — RADICES ONONIDIS

В овчуг польовий —

Ononis arv4nsis L., род. бо­бові — Fabaceae

Стальник полевой; ла­тинізована назва пов’язана з грецьк. onos— віслюк, тому що віслюки добре їдять цю рослину, латин, arvensis — орний, польовий, від arvum— поле, рілля.

Рослина багаторічна трав’яниста, з коротким, бага­тоголовим темно-бурим ко­реневищем і стрижневим циліндричним, злегка спло­щеним, перекрученим, пря­мим або зігнутим, дерев’янистим коренем, внизу розгалуженим. Повер­хня коренів світло-брунат­на, на зламі вони жовтува­то-білі. Стебла розгалужені, опушені, гілки часто закінчуються колючками. Нижні та середні стеблові листки трійчасті, верхні — прості, листочки овальні, краї — гострозубчасті, з обох боків — залозистоопушені, пахучі. Характерні великі парні прилистники, ши- рокояйцеподібні, стеблообхоплюючі, рівні з черешками і прирослі до них. Квітки рожеві, по дві на коротких квітконіжках, у пазухах листків утворюють на кінцях стебел і бокових гілок густі колосо­подібні суцвіття. Плід — біб, коротший за зубці, широкояйце- подібний, опушений, з 2—4 насінинами.

Поширення. Росте на луках, серед кущів, по річках, у лісовій та лісостеповій зонах європейської частини СНД, в Україні, на Кав­казі, Алтаї. Рослина культивується.

Заготівля. Корені викопують восени, очищають від землі, швидко промивають холодною водою; сушать на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 40-45 °С; довгі корені розрізають на шматки.

Хімічний склад сировини. Корені містять ізофлавоноїди (1,5-2,5%): формононетин, ононін, оногенін, 7-глюкозид оногені- ну (онозид), оноспін, птерокарпани, ефірну олію, яка легко осмо­люється, дубильні речовини, тритерпенові сапоніни.

Оногенін (R=OR) Онозид (R=0—Glu)

Біологічна дія та застосування. Застосовують відвар як сечогінний і кровоспинний засіб при геморої; настойка, а також препарат флаванобол справляє анаболізуючу дію.

У гомеопатії використовується свіже коріння О. spinosa як се­чогінний засіб при асцитах, нефролітіазі.

ЛІГНАНИ

Лігнани — димери похідних фенілпропану (С₆—С₃),, фрагменти яких з’єднані С—С-зв’язком між середніми вуглецями бічних ланцюгів: .

Термін «лігнан» запропоновано у 1936 р. Вперше ці сполуки були одержані з деревини (латин. lignum — деревина, дерево), звідки й отримали свою назву.

Класифікація

Власне лігнани утворюють декілька типів. В основі кла­сифікації лежить наявність замісників в ароматичному кільці, ступінь насиченості розгалуженого вуглецевого ланцюга і окис­лення в Су і Суп

1. діарілбутановий тип;

2. дигідронафталіновий тип;

3. діоксабіциклооктановий, або сезаміновий, тип;

4. діарілоктановий тип;

5. тетрагідронафталіновий тип;

6. діарілтетрагідрофурановий тип:

Дигідрогваяретова кислота

Д

Діарілоктановий тип

Тетрагідронафталіновий тип Діарілтетрагідрофурановий тип ОН

Подофілотоксин

іоксабіциклооктановий тип

Неолігнани складаються з двох С₆—С_} фрагментів, з’єднаних за типом «голова до хвоста»; в положенні С_р—С часто буває по­двійний зв’язок:

Л ігноїдами називають різноманітні групи фенольних сполук, які містять додаткові фрагменти лігнану С₆—С₃, наприклад, флаволігнани, ксан- толігнани, кумаринолігнани.

Т

Тип бензофурану

ипи флаволігнанів

Кількорин Дафнетицин

Біосинтез та поширення

Про біосинтез лігнанів відомо небагато. Лігнани споріднені з лігнінами, але не синтезуються через вільні радикали, як лігніни, тому що в молекулі є хіральні центри. Можливо, біосинтез їх має зв’язок з відновлювальною конденсацією фенілпропанових спо­лук (С₆—С₃) з ненасиченими бічними ланцюгами.

Схема біосинтезу лігнанів

(* хіральний центр)

Лігнани поширені в родинах Pinaceae, Berberidaceae, Araliaceae, Schizandraceae, Crassulaceae, Piperaceae, де є частиною смолистого ексудату дерев і кущів.

Фізико-хімічні властивості

Лігнани — кристалічні речовини, які добре розчиняються в жирних, ефірних оліях і смолах, а також у хлороформі, бензолі, диетилово- му ефірі. Для лігнанів властиві реакції на феноли: з солями заліза, диазоре­активом, лугом та ін.

В УФ-світлі лігнани флуоресціюють блакитним або жовтим кольором.

Для виділення лігнанів використовують етиловий, петролей­ний ефіри, бензол і хлороформ з подальшим розподілом екст­рактів за допомогою колонкової хроматографії на силікагелі та оксиді алюмінію. •

Біологічна дія та застосування

Останнім часом ці біологічно активні сполуки широко вивчаються. Вони мають цінні фармакологічні властивості: проти­пухлинні (подофілотоксин), стимулюючі і адаптогенні (схізанд- рин та похідні сирінгорезинолу), антигеморагічні (сезамін), про­тимікробні (арктиїн) та ін. Флаволігнани росторопші плямистої виявляють гепатозахисну дію.

Відомості про лікарські препарати з сировини, яка містить лігнани, наведені в табл. 8 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ЛІГНАНИ

КОРЕНЕВИЩА І КОРЕНІ ЕЛЕУТЕРОКОКА — RHIZOMATA ЕТ RADICES ELEUTHEROCOCCI

Елеутерокок колючий — Eleutherococcns senticosus (Rupr. et Maxim.) Maxim., род. аралієві —Araliaceae

Элеутерококк колючий, свободноягодник колючий; назва по­ходить від грецьк. eleutheros — вільний та kokkos — горішок; латин. senticocvs — вкритий колючками.

Рослина. Високий (2-2,5 м) гіллястий кущ. Коренева система розгалужена, до ЗО м завдовжки. Кора кореневищ гладенька або видовжено-зморшкувапш, щільно прилягає до деревини. Поверхня коренів із світлими поперечними виступами, злим довговолокнис­

тий, з дірчастою серцевиною, світло-жовтий або кремовий.

П агони прямі, вкриті числен­ними тонкими шипами. Листки довгочерешкові, п’ятипальча- стороздільні; листочки еліп­тичні, з клиноподібною осно­вою, з краю дрібнопилчасті.

Квітки дрібні, на тонких квітко­ніжках, зібрані в майже кулясті зонтичні суцвіття; тичинкові і двостатеві квітки блідо-фіоле­тові, маточкові — жовтаві. Цвіте у липні-серпні. Плід — чорна куляста кістянка.

Поширення. Мішані ліси Далекого Сходу. В Україні ви­рощується в деяких ботанічних садах.

Заготівля. Восени підземні органи викопують з ррунту, обтру­шують від землі, миють і підв’ялюють на вільному повітрі. Далі розрубують на шматки, товсті корені розщеплюють уздовж і вит­римують у сушарках при температурі 70-80 °С, доки корені не стануть ламкими.

Хімічний склад сировини. Сировина містить вісім елеутерозидів (А, В, В,, С, D, E, F, G), які відносяться до різних груп БАР — тритерпенових сапонінів, кумаринів, лігнанів. Основним лігнаном є сирінгорезинол. Містяться також ефірна олія, смоли, камідь.

І зофраксидин (аглікон елеутерозиду В,)

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт застосо­вують як стимулятор ЦНС, для підвищення гостроти слуху, зору: він є адаптогеном, зменшує рівень цукру в крові. Протипоказан­ня — інфаркт міокарда, гіпертонічний криз, гострі інфекційні зах­ворювання.

ПЛОДИ ЛИМОННИКА — FRUCTUS SCHIZANDRAE НАСІННЯ ЛИМОННИКА—SEMINA SCHIZANDRAE

Л имонник китайсь­кий — Schizandra chinensis (Turcz.) Baill., род. лимон­никові — Schizandraceae Лимонник китайский; назва походить від латин. schizo — розколювати, ап- dros— чоловік (за двороз­дільні пильники).

Рослина. Одно- або дво­домна дерев’яниста листопад­на, із специфічним запахом лимона ліана завдовжки 4-8 (до 15) м. Листки чергові, обернено-яйцеподібні або за- гострено-еліптичні, цілокраї або слабкозазубрені, з черво­ними черешками. Квітки одно-, рідко — двостатеві, білі або рожево-білі, за­пашні, з воскоподібними членами оцвітини, по 3-5 у пазухах листків. Плід — соковита багатолистянка, яка складається з числен­них червоних ягодоподібних одно- або двонасінних плодиків. На­сіння неправильної форми, завдовжки 3-5 мм, з глянцевою обо­лонкою бурого кольору. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у вересні.

Поширення. Росте на Далекому Сході, у Приморському та Ха­баровському краях, на Сахаліні, у змішаних лісах. В Україні трап­ляється на присадибних ділянках.

Заготівля. Зібрані плоди 2-3 дні прив’ялюють під укриттям на вільному повітрі, а потім досушують у сушарках, починаючи з тем­ператури 35 °С і закінчуючи 60 °С. Насіння сушать при температурі 50 °С.

Хімічний склад сировини. Плоди містять лігнани (4-5 %). Дослідженням їх на початку 60-х рр. займався Д. А. Баландін, який

виділив схізандрин і встановив його структуру. Крім схізандрину, си­ровина містить дезоксисхізандрин, схізандрод, у-схізандрин тощо.

У плодах знайдено до 20 % органічних кислот, (лимонна, яблуч­на, винна та ін.), флавоноїди, антрахінони, сапоніни, вітамін С (до 500 мг %), ефірну олію. У насінні с ефірна (2 %) та жирна (до 33 %) олії.

Біологічна дія та застосування. Настойка лимонника із на­сіння застосовується як збуджуючий, тонізуючий, стимулюючий ЦНС засіб. З плодів роблять настій. Препарати збільшують сома­тичну масу тіла, масу м’язів. Протипоказані при безсонні, гіпертонії, органічних захворюваннях серцево-судинної системи.

НАСІННЯ РОЗТОРОПШІ — SEMINA SILYBI

Розторопша плямиста —

S ilybum marianum (L.) Gaerth., род. айстрові — Asteraceae

Расторопша пятнистая, ос­тро-пестро; назва sylibum похо­дить від латинізованої грецької назви рослини sylibon, тобто ки­тиця; латин. Marianus, -а, -ит - за ім’ям Богоматері, діви Марії.

Рослина. Дворічна (в куль­турі однорічна)трав’яниста, зав­вишки до 1,5 м. Листки чергові, еліптичні, перистолопатеві або перисторозсічені, по краю колю- чезубчасті, завдовжки до 80 см, з білими плямами на зеленому тлі.

Суцвіття — кулеподібні кошики, квітки трубчасті, рожеві або білі.

Плід — сім’янка з «чубчиком», яйцеподібної форми, сплющена з боків. Основа сім’янки тупа, верхівка гостра, поверхня глад­ка, зморшкувата, блискуча або матова. Колір — від чорного до світло-брунатного, іноді з бу­рим відтінком, часто з плямами.

Поширення. Зустрічається як бур’ян у південних районах Ук­раїни, країн СНД. Культивується.

Заготівля. Надземну частину рослини скошують, висушують, обмолочують, потім досушують насіння у сушарках і очищають від домішок.

Хімічний склад сировини. Насіння містить флаволігнани: тип 1,4- діоксану (силібін, силідіанін), тип бензофурану (силікристин та ін.), тип цик- логексаноїду (неогіднокарпін), а також до 32 % жирної олії, біогенні аміни, смоли. " -

Біологічна дія та застосування. З насіння отримують гепатопротек- торні препарати — силібор, легален, карсіл, гепабене.

У гомеопатії використовується зріле насіння при захворюван­нях печінки і травних органів, а також геморої, випадінні прямої кишки, аменореї, варикозному розширенні вен.

КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ПОДОФІЛУ — RHIZOMATA CUM RADICIBUS PODOPHYLLI

П одофіл щитковидний —

Podophyllum peltatum /., род. барбарисові — Berberidaceae Подофилл щитковидный (ноголист); назва походить від грецьк. Pus, podos — нога; phyl­lon — листок, бо листки рослини нагадують лапки птахів; латин. peltatus — від pelta — щит.

Рослина багаторічна трав’я­ниста, заввишки 25—ЗО см. Має повзуче гориіонтальпе цилінд­ричне колінчасте червоно-бру­натне кореневище, від потов­щених вузлів якого відходять м’ясисті, іинуроподібні додат­кові корені. Стебло гладеньке, прямостояче, на верхівці несе два супротивні, довгочерешкові, пальчастоп’яти — семироздільні лис­тки, між якими на короткій квітконіжці розвивається велика (5 см у діаметрі) поникла шести — дев’ятипелюсткова біла квітка. Плід — соковита жовта ягода. Цвіте на початку червня, плоди достигають у серпні.

Подофіл гімалайський, або п. емода (Podophyllum emodi Wall.), росте в гірських лісах Західних Гімалаїв. Його кореневища містять 12 % подофіліну. Застосовується так само, як кореневища подофілу щиткоподібного.

Поширення. У дикому стані росте у Північній Америці. Куль­тивується під Москвою та Санкт-Петербургом.

Заготівля. Кореневища викопують у вересні, очищають від сте­бел, розрізають на шматки довжиною 10-15 см, сушать на сонці.

Хімічний склад сировини. З сировини одержують глікозидосмолу— подофілін (4-8 %), в якій розчинені лігнани (3%). Основними серед них є подофілотоксин, а-пельтатин, Р-пельтатин (3 %).

R , = Н, R₂ = ОН, R₃ = СН₃- подофілотоксин R, = ОН, R₂ = R₃ = Н - а-пельтатин R, = ОН, R, = Н, R₃ = СН₃ - Р-пельтатин

Біологічна дія та застосування. Подофілін використовують при папіломатозі сечового міхура і папіломах горлянки, як сильний послаблюючий препарат. Конділін НСА і подофілотоксин застосо­вують зовнішньо для лікування конділом. Вони виявляють цито- статичну, антивірусну, муміфікуючу дію.

У гомеопатії використовується свіже кореневище при вираз­ковій хворобі дванадцятипалої кишки, панкреатиті, гастроентеритах.

КСАНТОНИ

Ксантон (дибензо-у-пірон)

Назва походить від гредьк. xanthos, що означає «жовтий», тому що речовини мають звичайно кремовий або жовтий колір.

Перший представник цієї групи був виділений Генрі у 1821 р. з коренів Gentiana lutea і названий гентизином. Пізніше була встановлена та підтверджена синтезом його структура — 1,7-ди- окси-3-метоксиксантона. У 1901 р. Вієговські з листя манго Mangifera indica род. Anacardiaceae одержав кристалічну речовину і назвав її мангіном. Структура його була встановлена у 1957 р. як

7. тетраоксиксантон. З плодів манго Ізеда виділив жовту кри­сталічну речовину, яку назвав мангіферином. Пізніше було дове­дено його структуру. У 1961 р. описано 17 природних ксантонів, у 1969-му відомо вже понад 70 сполук: 20 речовин з родини Gentianaceae, 50 — з родини Clusiaceae (Нурегісасеае). Тепер виді­лено і вивчено понад 300 ксантонових сполук з 150 рослин родин тирличеві, китяткові, клузієві, тутові тощо.

Класифікація

Ксантони звичайно поділяють на п’ять груп: власне ксан- тони, фураноксантони, пірано- і дигідропіраноксантони, дипіра- ноксантони, ксантолігноїди.

С

о

о

Фураноксантон

Лінійний піраноксантон

хема біосинтезу ксантонів подібна до схеми біосинтезу фла­воноїдів. Судячи з численних даних, ароматичні кільця утворю­ються з шикімової кислоти, а піронове кільце — з ацетату.

Власне ксантони. Ксантони — похідні дибензо-у-пірону, в яких замісниками бувають окси-, алкокси-, алкільні групи, С- і О- глікозильні залишки й атоми хлору. За кількістю радикалів ксан­тони поділяють на моно-, ди-, три-, тетра-, пента-, гекса-, геп­та- і октазаміщені.

Монозаміщені ксантони зустрічаються в родині клузієві (звіробійні). Це три сполуки: 2-оксиксантон, його метиловий ефір і 4-оксиксантон. ,

Дизаміщені ксантони зустрічаються у .вільному стані тільки в родині клузієві. Вони звичайно заміщені гідроксильними і мето- ксильними групами в положеннях 1 і 5 або 1 і 7. їх налічується понад 20 сполук.

Тризаміщені ксантони знайдені в родинах тирличеві, клузієві, китяткові у вигляді агліконів або D-глікозидів, цукрова частина яких представлена монозою (P-D-глюкопіранозою) або біозами (прим- верозою і рутинозою). Відомо близько 60 речовин цієї підгрупи.

У рослин з родини тирличевих заміщення відбувається ™о 1,3,5- або

7. положеннях, у клузієвих — у 1,3,5-; 1,5,6-; 1,6,7- або 2,3,4-поло- женнях, китяткових — ксантони виявлені в двох видах з роду китятки (Polygala), заміщення спостерігається в положеннях 1,2,3.

Тетразаміщені ксантони знаходяться в родинах тирличеві — тип зам­іщення 1,3,7,8 і 1,3,5,8; клузієві — тип заміщення 1,3,6,7; 1,3,5,6 і 1,3,4,5. По одній сполуці знайдено в родинах Lythraceae і Fabaceae. Вони часто глікозильовані D-глюкозою, примверозою або рутинозою і являють собою О-глікозиди.

Пентазамщені ксантони становлять найбільшу за кількістю групу. Вони поширені в родинах тирличеві, клузієві, бобові та ін. Для тирличевих характерні такі типи заміщення: 1,2,3,6,7; 1,2,3,4,5; 1,3,5,6,7. Глікозильні залишки з’єднані з агліконом як О-, так і С- типом зв’язку.

М

ОН О Мангіферин

Gill

ангіферин — один з найпоширеніших у природі ксан- тонів. Накопичується в значній кількості в листі манго Mangifera indica. У траві і коренях солодцю Hedysarum з родини бобових знай­дені власне ксантони, основним з яких є глікозид мангіферин і його похідні: глюкомангіферин і глюкоізомангіферин. Сполуки виявля­ють значну противірусну дію. Мангіферин стимулює ЦНС, у ве­ликих дозах діє кардіотонічно та діуретично; виявляє антибакте­ріальну і протизапальну активність.

Гомомангіферин Ізомангіферин

Гексозаміщені ксантони знаходяться в родині клузієві. Замі­щення гідроксильними, метоксильними та ізопренильними ра­дикалами звичайно відбувається в положеннях 1,2,3,5,6,7.

Гекта- та октазаміщені ксантони виявлені досі лише в ли­шайниках.

Фураногссантони бувають лінійні й ангулярні. Вони відкриті в 1977 р. у нижчих рослинах, зокрема, у род. Aspergillus, клас грибів Ascomycetes. Серед вищих рослин знайдені в A/lanb/ackia ftoribimda, род. Clusiaceae.

О

Ангулярний фураноксантон з Altanblackia floribunda

Н

ОН

П ірано- та дигідропіраноксантони можна розділити на групи моно-, ди-, три-, тетра- і пентазаміщені піраноксантони. Як і фураноксантони, вони бувають лінійними й ангулярними.

С полуки з групи дипіраноксантонів вивчені недостатньо. Для прикладу наведені формули товолтезину і товофеліну, які вилу­чені з роду Tovomita, род. Clusiaceae.

Сахарний залишок у молекулах пірано- і дипіраноксантонів представлений тільки (3-глюкозою.

Ксантолігноїди вилучені тільки з рослин родини клузієві. На­приклад, кількорин отриманий з коренів, звіробою звичайного, гадензин А — з тропічної рослини Vismia guar amir anga.

Вивчення ксантонів пов’язане з родинами тирличеві і клузієві, де вони переважно містяться. Ксантони виявлено також у рослинах з родин тутові, китяткові, логанієві, аспідієві, бобові, ірисові, сумахові тощо.

Локалізуються ксантони в різних частинах рослин: квітках, плодах, листі, стеблах, коренях, деревині.

Вважають, що ксантони беруть участь в окислювально-віднов­них процесах, виконують захисні функції при інфікуванні рослин.

Методи виділення і дослідження

Ксантони східні за структурою з флавоноїдами, тому методи вилучення їх з рослинної сировини такі ж самі.

Повітряно-суху сировину оброблюють нижчими спиртами; спиртовий екстракт упарюють до водяного залишку, із якого ви­діляють фенольні сполуки органічними розчинниками, починаю­чи з малополярних і поступово замінюючи їх на більш полярні, тобто проводять фракціонування. Так, ксантони з кількома меток- сильними групами і піраноксантони екстрагуються хлороформом або хлористим метиленом. Глікозиди ксантонів будуть екстрагува­тися у залежності від своєї полярності бутанолом або етилацета­том. Звичайно рослини містять від кількох до 20 ксантонових спо­лук, тому отримані комплекси розділяють на індивідуальні компоненти вибірковою екстракцією за допомогою колонкової та тонкошарової хро­матографії, застосовуючи різні сорбенти: поліамід, силікагель, целюлозу, сефадекс та ін. На силікагелі розділяють аглікони і глікозиди. З целюлози ксантони елююють оцтовою кислотою, починаючи з 5 % і поступово збільшуючи її концентрацію до 80 %.

Ксантонам властиві реакції з загальними реактивами для фенолів: со­лями заліза, ацетатом свинцю, хлоридом алюмінію.

Біологічна дія та застосування

Ксантони з заміщенням у положеннях 1,3,5,8 мають ан- тивірусні властивості; у 1,3,7,8 виявляють протитуберкульозну дію. Ксантони з замісниками в 1,6 і 1,3 положеннях є інгібіторами саркоми; ксантони тризаміщені в 1,3,8 положеннях діють як про­тигрибкові засоби.

Фармакологічна дія ЛРС та препаратів, які містять ксантони, наведена в табл. 9 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ КСАНТОНИ

ТРАВА ЗВІРОБОЮ ПЛЯМИСТОГО —

HERBA HYPERICI MACULATI

З віробій плямистий — Hypericum maculatum Grantz. (Hypericum quandrdn- gulum L.), род. клузієві (звіробійні) —

Clusiacaeae (Hypericaceae)

Зверобой пятнистый; назва походить від грецьк. hypo — біля і ereike — верес, тобто той, що росте коло вересу; латин. maculatum— плямистий.

Рослина багаторічна трав’яниста, заввишки 30-60 см. Стебло прямостоя­че, голе, чотиригранне, з чотирма по­здовжніми гострими ребрами. Листки супротивні, цілокраї, короткочерешкові, овальні, з розсіяними прозорими крап­ками. Квітки правильні, двостатеві, зі­брані у вузьку китицю. Чашолистки по краю без залозистих рисочок. Пелюст­ки жовті, з чорними крапками по краю.

Цвіте у червні-липні. Плід — коробочка.

Поширення. Росте по всій території України, окрім півден­них районів, у лісах, на галявинах, берегах річок, сухих луках.

Заготівля. Зрізають верхівки рослин завдовжки 25-30 см під час цвітіння. Сушать на горищах або під наметами, розклавши тонким шаром.

Хімічний склад сировини. Сировина містить ксантони і лігнано- ксантони: кількорин, макулатоксантон, катехіни; флавоноїди— квер­цитрин (0,13 %), рутин, кверцетин, гіперин; антрахінони — гіпери­цин, псевдогіперицин; дубильні речовини (3-8 %), ефірну олію, до складу якої входить а- і Р-пінен, мірцен, лімонен, гумулен та ін.

Біологічна дія та застосування. Настій трави застосовують як бактерицидний і протистоцидний засіб.

ТРАВА ЗОЛОТОТИСЯЧНИКА — HERBA CENTAURII

Золототисячник звичайний (син. з. малий, з. зонтичний) — Сеп- taurium erythraea Rafn. (С. umbellatum, С. minus, Erythraea centaurium), род. тирличеві — Gentianaceae

Золототысячник обыкновенный (з. зонтичный, з. малый); назва по­ходить від латинізованої Kenta- ureion— ім’я кентавра Хірона; латин. erythraea— від грецьк. erythros— чер­воний.

Р ослина дворічна (рідше одно—■ трирічна) трав’яниста, заввишки до 35-40 см. Стеблові листки супро­тивні, сидячі, видовжено-ланцетні, завдовжки близько 3 і завширшки 1 см, з трьома— п’ятьма добре по­мітними жилками. Прикореневі лист­ки зібрані в розетку, обернено- яицеподібні, з п’ятьма жилками, завдовжки близько 4, завширшки 2 см. Квітки правильні, двостатеві, дов­жиною до 1,5 см, темно-рожеві, з цвяхоподібним п’ятиматочковим віночком, зібрані в густу волоть. Плоди багатонасінні коробочки. Насінини дрібні, неправильно- округлі, сітчастоямчасті, брунатні.

Золототисячник гарний — Centaurium piillchelhim Druce також дозволений до заготівлі. Має менші розміри (до 20 см); стебло галузиться від основи; розетка прикореневих листків відсутня; квітки темніші, ніж у золототисячника зонтичного.

Поширення. Росте на сухих луках, галявинах, узліссях і степо­вих схилах по всій території України, Росії, на Кавказі.

Заготівля. Під час цвітіння рослину зрізають серпом або но­жем вище прикореневих листків. Сушать на горищах, рідше — під наметами з доброю вентиляцією або у сушарках при температурі 40-50 °С, розклавши тонким шаром.

Хімічний склад сировини. Переважають гексазаміщені ксанто- ни: 1,6,8-тригідрокси-3,5,7-триметоксиксантон, 1,8-дигідрокси-

7. тетраметоксиксантон тощо; монотерпенові глікозиди, се­ред яких головним є іридоїд генціопікрин, а також генціопікрозид, сверциамарин, амарогенцин. Агліконом сверциамарину є еритроцентаурин. Доведена присутність ефірної олії, флавоноїдів (апіїн, лютеолін, апігенін, скутеляреїн та ін.), фенолокислот, олеаноловоїкислоти, никотинаміду. Вид­ілені монотерпенові алкалоїди генціанін, генціамін, генціанідин.

осн,

н,о

он о он

1 ,6,8-трипдрокси-3,5,7-триметоксиксантон