- •Біологічно активні речовини, які одержують методом культури тканин
- •Трава ехінацеї —herba echinaceaepurpureae кореневища та корені ехінацеї —
- •Абрикосова камедь — gummi armenia cae
- •Трагакант — gummi tragacanthae
- •Листя подорожника великого — folia plantaginis majoris трава подорожника великого свіжа —
- •Plantago major l., род. Подо- рожникові — Plantaginaceae
- •Насіння подорожника блощиного —
- •Трава подорожника блошиного свіжа —
- •Листя підбілу звичайного (мати-й-мачухи) — folia farfarae
- •Папаїн — papainum
- •Арахідонова кислота
- •Мигдальна олія — oleum amygdalarum
- •Персикова олія — oleum persicorum
- •Рицинова олія — oleum ricini
- •Соняшникова олія — Oleum Helianthi
- •Кукурбітин
- •Насіння льону —seminAlini, льняна олія — oleum uni
- •Масло какао (олія какао) —
- •Цибулини часнику — bulbi allii sativi
- •Кислоти
- •Альдегіди
- •Тригідроксифеноли
- •Ехінакозид
- •Трава фіалки — herba violae
- •Herba paeoniae anomalae кореневища і корені півонії — rhizomataet radices paeoniae anomalae
- •Плоди малини - fructus rubi idaei
- •Цинарин
- •Кореневища дріоптерису чоловічого — rhizomata filicis maris
- •Умбеліферон Ескулетин Фраксетин
- •Псорален
- •Ангеліцин (ізопсорален) (фуро-2',3': 7,8-кумарин)
- •Глюкозид-о-пдроксикумарової кислоти (цис-форма)
- •Трава буркуну — herba meliloti
- •Насіння каштана—semina hippocastani листя каштана — folia hippocastani
- •Плоди амі великої — fructus аммі majoris
- •Плід пастернаку посівного —
- •6 Мм. Колір бурувато-со- лом ’який.
- •Імператорин
- •Листя смоковниці (інжиру) — folia ficusi caricae плоди смоковниці (інжиру) — fructus ficusi caricae
- •Кореневища та корені дягелю —
- •Дигідросамідин
- •Плоди віснаги морквоподібної —
- •Плоди кропу запашного —
- •Плоди моркви дикої — fructus dauci carotae
- •6. Флавон
- •7 Флавонол
- •10 Дигідрохалкон
- •Листя чаю — folia тнеае
- •Плоди горобини чорноплідної свіжі —
- •Квітки пижма — flores tana сеті
- •Корені шоломниці байкальської — radices scutellariae baicalensis
- •Frucrus sophorae japonicae пуп’янки софори японської—
- •Листя гінкго — folia ginkgo
- •Трава хвоща польового —
- •Корені солодки — radices glycyrrhizae
- •Трава череди — herba bidentis
- •Еритроцентаурин
- •Кора крушини — cortexfrangulae
- •Корені щавлю кінського — radices rumicis
- •Листя сени — folia sennae, плоди сени — fructus sennae
- •Трава звіробою —herba нурешсі
- •Кореневища і корені марени красильної — rhizomata et radices rubiae
- •Кореневища змійовика — rhizomata bistortae
- •Плоди черемхи — fructus padi
- •Класифікація ізопреноїаів
- •Листки бобівника трилистого
- •Кора калини — cortex viburni
- •Сесквітерпени і сесквітерпеноїди
- •Варіанти зображення молекули фарнезену
- •Біогенетичний взаємозв 'язок основних структурних типів сесквітерпенових лактонів
- •Госипол
- •Folia menthae piperitae м’ятна олія — oleum menthae piperitae
- •Кореневища з коренями валеріани — rhizomata cum radicibus valerianae
- •Плоди ялівцю — fructus juniperi
- •Мм; на поперечному розрізі видно шість канальців з ефірною олією. Запах ароматний, сильний, смак гіркувато-пряний.
- •Квітки ромашки — flores chamomillae
- •Хамазулен
- •Плоди анісу — fructus anisi vvlgAklS анісова олія — oleum anisi
- •Кореш аралі, маньчжурсько, —
- •Трава астрагалу шерстистоквіткового—
- •Спіростаноловий тип сапогеніну
- •Кореневища з коренями діоскоре, — rhizomata cum radicibus dioscoreae
- •Трава горицвіту весняного — herba adonidis vernalis
- •Трава конвалії—herba convallariae листя конвалії-folia convallariae квітки конвалії—flores convallariae
- •Азометин (шифова основа)
- •Кислота
- •Ізомери термопсин і анагірин
- •Трава софори товстоплодої —
- •Трава плауна баранця —
- •Меконова кислота
- •Я дро пептидних алкалоїдів споринні
- •Насіння шоколадного дерева —
- •Трава дельфінію сітчастошюдого—
- •Трава пасльону дольчастого —
- •Метилметіонінеульфонія хлорид
- •Рутин (3-рутинозид кверцетину)
- •Трава очитку великого свіжа —
- •Корені лопуха — radices bard anae
- •Трава полину звичайного —
- •Корені любистку — radiceslevisticae
- •Прополіс — propolis
- •Квітковий пилок
- •Лрс, яка містить па.Іс»іяри.Иі і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить фенольні сполуки і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить моно- та сесквітерпеноїди, ефірні олії і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить алкалоїди і використовується у складі бад
- •Лікарські ферментні препарати, які випускаються в країнах снд
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ліпіди
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить лігнани
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ірндоїди
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ефірні олії
- •Фармакогнозія з основами біохімії рослин
Пгрин-сс-карбоноеа
Кислота
СН,
Біосинтез біциклічного ядра тропанових алкалоїдів можна розглядати як продовження біосинтезу піролідинового ядра. Катіон N-метил-Д-пірол- інію конденсується з ацетооцтовою кислотою, внаслідок чого утворюється гігрин-а-карбонова кислота. Продуктом декарбоксилювання цієї кислоти є гігрин, який через проміжні стадії перетворюється на тропін — біциклічну сполуку, яка є продуктом конденсації піролідинового і піпери- динового ядер із спільним для обох кілець атомом азоту. З тропіну (тропан- 3-олу) утворюються алкалоїди тропанового ряду.
Тропанові алкалоїди
Похідні тропану можна поділити на дві групи: групу тропіну (гіосціамін, скополамін, апоатропін, беладанін) і групу екгоніну (кокаїн, а- і р-труксиліни).
Для більшості алкалоїдів групи тропіну характерна наявність складноефірного зв’язку з кислотою по ОН-групі тропіну. Кислотним компонентом (зокрема в родині Solanaceae) виступає тропо- ва кислота. Початковим продуктом її біосинтезу є амінокислота фенілаланін.
Тропова кислота
Тропін і скопін, який має епоксидний місток, утворюють з троговою кислотою відповідно гіосціамін та скополамін. Тропова кислота легко рацемізується, внаслідок чого 1-гіосціамін перетворюється на 1,d-гіосціамін, який називають «атропіном».
О—с—сн—с.н.
II
І 65
о
СН2ОН
у— \_
Q N-CH.)—О—С—СН—С-Н,
\L__Z Г д і
-CHL
о сн,он
Z :Гіосціамін Скополамін
За біологічною активністю гіосціамін удвічі сильніший за атропін, але в медичній практиці частіше застосовується атропін, який блокує м-холінореактивні системи організму і холінестеразу. Активність проявляється в зниженні тонусу органів (око, бронхи, судини, органи черевної порожнини), у зменшенні секреції залоз (слинних, потових, шлункових, підшлункової). Атропін застосовують як спазмолітичний та противиразковий засіб; він розширює зіниці та збільшує внутрішньо- очний тиск.
Скополамін також проявляє м-холінолітичний ефект, але на відміну від атропіну не збуджує, а пригнічує ЦНС, що призводить до сонливості, тому його застосовують як седативний засіб, використовують для лікування паркінсонізму.
Кокаїн — алкалоїд (Erythroxylum coca кокаїнового куща Erythroxylaceae). Рослина походить з Перу, Болівії, культивується.
Л
соон
Екгонін
У.
N-CH3y>-0— С-С6Н5
истки містять 0,7-1,5 % алкалоїдів, серед яких кокаїн, циманоїл- кокаїн, труксилін. Співвідношення цих основних алкалоїдів варіюється в залежності від сорту куща. Серед інших алкалоїдів знайдені ек- гонін і рідкі алкалоїди — гігрин, гігролін, кускгігрин, дигідрокускгігрин, тропакокаїн.Кокаїн
Листки справляють тонізуючу дію при стомленні, підтримують м’язову енергію і тамують почуття голоду. Кокаїн та його солі (кокаїну гідрохлорид) були першими анестетиками, але зараз застосовуються тільки як місцеві анестезуючі засоби в офтальмології, хірургії вуха, горла, носа і ротової порожнини.
Постійне надмірне застосування кокаїну призводить до наркотичної залежності — у кокаїністів руйнується нервова система, що призводить до швидкої смерті.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ І СИРОВИНА,
ЯКІ МІСТЯТЬ ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ
ЛИСТЯ БЕЛАДОННИ — FOLIA BELLADONNAE ТРАВА БЕЛАДОННИ —HERBA BELLADONN4E КОРЕНІ БЕЛАДОННИ — RADICES BELLADONNAE
Б
еладонна
звичайна —
Atropci belladonna L., беладонна кавказька — Atropa eaucasica Kreyer., род. пасльонові — Solanaceae
Красавка обыкновенная (белладонна, сонная одурь); назва Atropa — за ім’ям однієї з трьох мойр — богинь долі; латин. belladonna — від італ. bella — гарна, donna — жінка.
Рослина багаторічна трав’яниста з багатоголовим кореневищем та гіллястим циліндричним коренем, колір яких світло-брунатний, а злам — жовтий. Стебла заввишки 1-2 м, зверху поділяються на три гілки.
Листки чергові, але попарно зближені; один з них завжди значно більший за інший. Великі листки еліптичні, а парні до них — дрібно яйцеподібні; листки цілокраї, загострені, тонкі, голі, завдовжки 10-20, завширшки 5-12 см. Квітки поодинокі, пониклі, виходять з пазух листків. Чашечка п’ятизубчаста, віночок трубчастий, з п’ятьма відігнутими лопатями, буро-фіолетовий. Плід — двогнізда чорна блискуча соковита багатонасіннєва ягода завбільшки з вишню, із зеленою чашечкою і темно-фіолетовим соком.
Беладонна кавказька відрізняється від беладонни звичайної стеблом: воно із сизим нальотом і голе.
Поширення. Беладонна звичайна зустрічається в лісах Криму, Карпат, у Прикарпатті. Її занесено до Червоної книги України. Культивується в Україні (Лубни, Крим) і більшості країн Європи.
Заготівля дикорослої беладонни не проводиться. У господарствах заготовляють три види сировини. Листки збирають на початку цвітіння, кілька разів протягом літа. Пізніше, на стадії утворення насіння, скошують всю надземну частину рослини на висоті 10 см від землі. Плантації використовують 3-5 років. Після заключного збирання трави, перед ліквідацією плантації викопують корені, обтрушують tx від землі, миють, великі розрізають уздовж. Сушать швидко при температурі 40-45 °С. При заготівлі, переробці та застосуванні необхідно дотримуватися правил безпеки.
Хімічний склад сировини. Вся рослина містить тропанові алкалоїди. Загальна сума алкалоїдів: у коренях до 1,3%, у листках — до 1,2, у стеблах — до 0,65, у квітках — до 0,6, у стиглих плодах — до 0,7%.
Основний алкалоїд — лівообертаючий гіосціамін, який після його виділення з сировини переходить у рацемат атропін. У меншій кількості міститься апоатропін, беладонін, кускгігрин, скополамін. Супутні речовини - флавоноїди, кумарини, стерини.
Біологічна дія та застосування. Препарати беладонни є анти- холінергічними aacoeairfH, виявляють спазмолітичну, бронхолітичну та болетамувальну активність, знижують секрецію слинних, потових та шлункових залоз, розширюють зіниці ока, викликають тахікардію.
Сухий екстракт, настойку беладонни, беластезин, бесалол, белалгін, бекарбон, белатамінал — спазмолітичні засоби при захворюваннях шлунково-кишкового тракту; краплі Зеленіна — при неврозах серця; белоїд — при функціональних порушеннях вегетативної нервової системи; аклімйи — при вегетативних дистоніях, . клімактеричних порушеннях; беласпон — при безсонні, клімактеричних неврозах, вегетоневрозах; супозиторії анузол і бетіол мають болетамувальну дію і використовуються при лікуванні геморою.
У гомеопатії використовується вся рослина, зібрана на початку цвітіння при артеріальній гіпертонії. Беладонна викликає спазм капілярів, що веде до припинення запального процесу, тому її призначають при всіх гострих запаленнях і на початку багатьох інфекційних захворювань (грип, скарлатина тощо).
Блекота чорна — Hyoscyamus niger L., род. пасльонові —
S
olanaceae
Белена черная, куриная слепота; назва походить від грецыс. hyoskyamos: hys — свиня, kyamos — боби; niger — чорна, тому, що зів квітки чорно-фіолетовий.
Рослина дворічна трав’яниста опушена. Стебло прямостояче, розгалужене заввишки 20-60 см. Листки завдовжки 5—20, завширшки 3-Ю см; чергові, прості, нижні довгочерешкові, видовжено- яйцеподібні, виїмчастоперисто- надрізані, верхні — сидячі, напівстеблоохоплюючі, яйцеподібні, виїмчасто-зубчасті, вкриті м’якими волосками, переважно по жилках і краю пластинки, середня жилка білувата, сильно розширюється поблизу основи; колір листків сірувато-зелений. Квітки брудно-жовтого кольору з фіолетовими жилками, зібрані в суцвіття-завиток. Плід — двогнізда, суха багатонасіннєва глечикоподібна коробочка, відкривається кришечкою.
Поширення. Зустрічається на всій території СНД як бур’ян на пустирях, луках, полях, коло житла. Заростей не утворює. Культивується в південних районах України та в Росії.
Заготівля. Стеблові листки збирають на початку цвітіння, траву — в період дозрівання плодів. Обривають усі великі листки, а дрібні розеткові ще раз збирають восени, якщо вони встигли відрости. Зібрану сировину складають пухко, щоб не викликати ферментації і почорніння при сушінні. Сушать швидко, на горищах, що добре вентилюються, розкладаючи тонким шаром (1-2 см) і періодично ворушать. Дозволяється сушити в сушарках при температурі 40-45 °С. Рослина отруйна, з неприємним запахом.
Хімічний склад сировини. Вміщує алкалоїди тропанового ряду: гіосціамін, скополамін та ін. (0,05-0,1 %). Листки багаті на флавоноїди, передусім рутин. Знайдено також глікозиди гіосципікрин, гіосцирезин, метилескулін.
Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу цигарок для астматиків астмвтин. Зовнішньо застосовують олію блекоти як засіб при невралгіях, ревматизмі.
У гомеопатії використовується вся свіжа рослина (збирають на другому році життя під час цвітіння) як при збудженні ЦНС, так і при її пригніченні. Призначають при білій гарячці, галюцинаціях, при психічних порушеннях, під час інфекційних захворювань, як спазмолітичний засіб — при спазмах зорових м’язів, діафрагми, спазматичному кашлі.
ЛИСТЯ ДУРМАНУ — FOLIA DA TURAE
Д
урман
звичайний —
Datura stramonium L., род. пасльонові — Solanaceae Дурман обыкновенный; назва datura походить від латинізованої санскритської назви dhattura або араб. tatura від tat — колоти; stramonium — латинізована франц. stramoine — смердючий бур’ян.
Рослина однорічна трав’яниста, з неприємним запахом, заввишки до 1 м. Стебло пусте, порожнисте, розгалужене. Листки короткочереш- кові, чергові, яйцевидні, виїмчасто-зубчасті, майже лопатеві, на верхівці загострені, при основі клиноподібні; жилкування перисте. По жовтувато-білих жилках, які виступають зісподу, помітне слабке опушення; запах специфічний, неприємний. Квітки білі, лійкоподібні, в пазухах листків; чашечка трубчаста, п’ятигранна. Плід — багатонасіннєва чотиристулкова коробочка яйцевидної форми, вкрита жорсткими колючками.
Поширення. Росте по всій території України, на Кавказі, в країнах Балтії, Середній Азії, на пустирях, уздовж доріг, поблизу житла, на полях. Культивується.
Заготівля. Збирають з пересторогою розвинуті листки у фазі цвітіння рослини в суху погоду. Восени висмикують всю рослину, обривають листки, стебла спалюють, попіл використовують як добриво. Сушать так само, як сировину блекоти.
Листки гігроскопічні, тому зберігають їх у добре запакованій тарі, в сухому провітрюваному приміщенні. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Сума алкалоїдів становить 0,25-0,4%, головним чином містяться гіосціамін та скополамін, є леткі олії (0,04%), каротиноїди, дубильні речовини.
Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу про- тиастматичного збору, цигарок астматин та астматол. Олію дурману застосовують як розтирання при невралгіях, ревматизмі, входить вона до складу лініментів.
У гомеопатії використовується свіжа квітуча рослина і плоди при інфекційних захворюваннях або інтоксикаціях, які супроводжуються галюцинаціями та маніакальним психозом, при сильних судомах.
ПЛОДИ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО —
FRUCTUS DATURAE INNOXIAE НАСІННЯ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО —
SEMINA DATURAE INNOXIAE
Д
урман
індійський —
Datura innoxia Mill., род. пасльонові — Solanaceae Дурман индийский Рослина багаторічна трав’яниста заввишки до 1,5 м.
Стебло прямостояче, порож- нисте, гіллясте, густоопушене.
Листки чергові, черешкові, яйцевидні, опушені. Квітки білі, поодинокі, завдовжки до 15 та діаметром 8,5 см, розміщені в розгалуженнях стебла. Плоди — кулясті багатонасіннєві коробочки діаметром до 5 см, вкриті колючками завдовжки до 1 см. Насіння кулясто-нирковидної форми, сплюснуте, завдовжки 4-5, завширшки
4 мм, з дрібноямчастою поверхнею, від сіро-бурого до вохристо-жовтого кольору.
Поширення. Батьківщина — Центральна та Південна Африка. Вважається заносною та сміттєвою рослиною. Культивується як однорічна культура в Росії, Південному Казахстані, Середній Азії. Культура апробована в Криму.
Заготівля. Збір ведуть 2-3 рази протягом літа, в період побуріння нижніх коробочок. Зрілі плоди містять менше алкалоїдів. Одразу після збирання їх ріжуть на соломорізці і сортують на насіння та частини коробочок; сушать окремо в сушарках при температурі 40-45 °С або на сонці під тентами.
Хімічний склад сировини. Сировина містить алкалоїди (0,2-0,4 %), основним з яких є скополамін; є також гіосціамін, тропін, псевдотропін, нікотин тощо. Вміст алкалоїдів залежить від фази вегетації та ступеня стиглості насіння.
Біологічна дія та застосування. Плоди є промисловою сировиною для отримання скополаміну гідробраміду, а також скополаміну та гіосціаміну камфорно-кислого для таблеток аерон, які використовують при морській та повітряній хворобі.
КОРЕНЕВИЩА СКОПОЯІЇ КАРШОЛІЙСЬКОЇ — RHIZOMATA SCOPQLIAE С ARNIOLICAE
С
кополія
карніолійська —
Scopolia carniolica Jacq., род. пасльонові — Solanaceae
Скополия карниолийская; родинна назва походить від імені італійського ботаніка і лікаря J. Scopoli, латин. carnioUcus, -а — карніолійський, крайнський.
Рослина багаторічна трав’яниста заввишки 30^-80 см, зі слабо розгалуженим кореневищем. Корені зігнуті, сильно горбисті і зморшкуваті, зовні бурувато- сірі, на зламі світло-сірі, завтовшки 1-2 см. Стебла інколи при основі фіолетові, знизу вкриті лу- сочковидними листочками. Листки яйцевидні, цілокраї або з 1-2 зубчиками біля верхівки. Черешки крилаті, завдовжки до 2 см. Квітки поодинокі, завдовжки до 3,5 см, на довгих квітконіжках із дзвоникуватим віночком, вишнево-фіолетові зовні та жовто-бурі в середині. Плід — округла коробочка, відкривається кришечкою. Цвіте в квітні-травні, плоди достигають у червні. У липні наземна частина повністю відмирає. В ся рослина отруйна.
Поширення. Ареал виду охоплює гірські райони Середньої та Південної Європи, рослина розповсюджена на Кавказі, в Карпатах, Молдові. Росте в широколистих лісах, по схилах та річних долинах.
Заготівля ведеться з ранньої весни до кінця літа. Кореневища викопують, обтрушують, швидко миють, товсті розрізають уздовж, 2-3 дні підв’ялюють, а потім сушать у сушарках при температурі не вище 60 °С. У ясну погоду можна сушити на сонці або на добре провітрюваних горищах.
Допускається лише ліцензійний збір.
Рослина внесена до Червоної книги України, ареал її скорочується.
Хімічний склад сировини. Всі частини рослини містять тропанові алкалоїди гіосціамін, скополамін та ін. Найбільш багаті на алкалоїди кореневища (0,55 %). Крім алкалоїдів присутні кумарини (скополетин).
Біологічна дія та застосування. Кореневища використовують для вилучення атропіну, гіосціаміну та скополаміну, однак у зв’язку з отриманням синтетичного атропіну потреба у сировині зменшилась. Заготовляють скополію в невеликій кількості для експорту та потреб народної медицини.
Піролізидинові алкалоїди
Піролізидинове ядро алкалоїдів є циклічною структурою з двох піролідинових кілець із загальним атомом азоту; утворюється з орнітину через стадію проміжного продукту — путресцину. Цей діамін спочатку зазнає окислювального дезамінування або переамі- нування з утворенням 4-амінобутаналя. Дві молекули сполуки з’єднуються і дають шифову основу.
Деякі алкалоїди цього класу є ефірами нецинових основ з однією чи двома монокарбоновими, дикарбоновими кислотами (так званими нециновими кислотами). Вони утворюються, як правило, з розгалужених амінокислот (ізолейцину, валіну).
З групи піролізидинових алкалоїдів у природі найчастіше зустрічаються похідні ретронецину, геліотридину, платин єдину й отонецину. Вони присутні в рослинах родини Fabaceae, Orchidaceae, Santalaceae, Scrophulariaceae. За винятком платинецину всі вони містять подвійний зв’язок у піролідиновому кільці; є гепатотоксичними і канцерогенними сполуками. Наявність піролізидинових похідних скорочує можливості тривалого застосування коренів живокосту лікарського (Radices Symphyti), трави огірочника лікарського (Herba Boraginis), листя мати-й-мачухи (Folia Farfarae).
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,
ЯКІ МІСТЯТЬ ПІРОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ
КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ЖОВТОЗІЛЛЯ ШИРОКОЛИСТОГО —
RHIZOMATA CUM RADICIBUS SENECIONIS PLATYPHYLLOIDES ТРАВА ЖОВТОЗІЛЛЯ ШИРОКОЛИСТОГО —
HERBA SENECIONIS PLATYPHYLLOIDES
Ж
овтозілля
широколисте — Senecio
platyphyUdides,
syn.
Adenostyles platy- phylloides (Willd) M. Pimen., род.
айстрові — Asteraceae
Крестовник
широколистный, аденостилес; назва
походить від латин, senex
— старий; латинізована platy-
phylloides
— від грецьк. platys
— широкий, phyllon
— лист і oides
— подібний.
Рослина багаторічна трав’яниста, з товстим, до 20 см завдовжки, горизонтальним, часто порожнистим, сіро-бурим кореневищем, від якого відходять тонкі численні корінці довжиною 2—15 і шириною 0,1-0,2 см. Стебло тонке, пряме, ребристе, опушене, у верхній частині розгалужене, заввишки 75-150 см. Прикореневі та нижні стеблові листки завширшки до 50 см, довгочерешкові, нирковидно-серцевидні, загострені, при основі глибоковиїмчасті, по краю нерівнозубчасті. Серединні стеблові листки мають трикутну або стріловидно-трикутну форму, короткочерешкові; черешки ширококри- латі, із стеблообгортними великими «вушками». Верхні листки сидячі, ланцетовидні, майже цілокраї. Квітки вузькозубчасті, яскраво-жовті, у 10-15 квіткових циліндричних щитках. Плід — сім’янка.
Поширення. Ендем Кавказу. Росте по луках, узліссях гірських лісів.
Заготівля. Траву зрізають серпом або секатором у період бутонізації і на початку цвітіння. Підземні частини рослини викопують після достигання плодів, витримують 1-2 дні на повітрі, потім ми
ють і сушать у сушарках при температурі 50 °С. Траву сушать у ясну погоду на відкритому повітрі. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять алкалоїди платифілін, сенецифілін, сарацин, неоплатифілін і сенеционін переважно у N-оксидній формі. Загальна кількість алкалоїдів становить: у листках — 0,49-3,5%, у стеблах — 0,2-1,2%, у кореневищах з коренями — 2,2-4%, у насінні — до 5%>. Кількість платифілі- ну у траві становить 0,5-0,9%.
Н3С—сн сн, сн,
II І І
о=с—с—сн—сн—с—с=о
І он І
о
Платифілін
Біологічна дія та застосування. Платифіліну гідротартрсіт діє спазмолітично. Активність його слабша аніж в атропіна, але й токсичність значно менша. В ампулах, таблетках та комплексних препаратах назначають при бронхіальній астмі, стенокардії, холециститі тощо. Завдяки заспокійливій дії на ЦНС застосовують при «морській хворобі».
ПІРИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ
Піридинове кільце зустрічається у структурі алкалоїдів досить рідко (нікотин, анабазин), проте воно дуже поширене у природних сполуках, наприклад, входить до складу піридинових нукле- отидів (НАД, НАДФ), нікотинамідних коферментів тощо. Попередником піридину завжди є нікотинова кислота. Та у рослин, на відміну від людини, тварин і більшості мікроорганізмів, вона утворюється не з триптофану, а внаслідок перетворень аліфатичних сполук простішого складу (аспарагінова кислота і гліцерин або його фосфори- льоване похідне — фосфогліцериновий альдегід).
Після конденсації і ряду проміжних реакцій на рівні циклічного продукту з цих сполук утворюється хінолінова кислота. Далі вона проходить реакції так званого піридиннуклеотидного циклу, внаслідок чого відщеплюється СО, й утворюється нікотинова кислота. Остання є безпосереднім прекурсором піридинових алкалоїдів. У випадку біосинтезу нікотину ця кислота конденсується з катіоном N-метил-Д-піролінію, а у випадку біосинтезу анабазину — з Д-піпе- ридеїном.
Б
сн2—соон І
сн—соон
І
nh2
+
СН2ОН
інон
£н2он
Гліцерин
а
соон
N
N' 'СООН
Хінолінова
кислота
Аспарагінова
кислота
Цикл
Анабазин
іосинтез піридиновихалкалоїдів, які походять з L-аспартату через стадію утворення нікотинової кислотиНікотин — найвідоміший представник цієї групи. Міститься у листках і насінні тютюну і махорки (Nicotiana spp., Solanaceae), які використовують для паління. Батьківщина махорки — Мексика і Техас. Тютюн — давня культура індіанців, що поширилася по всій Америці до появи там європейців.
Культивується в Криму, на Кавказі, в Середній Азії. Листки містять від 0,3 до 6% нікотину, в залежності від сорту, клімату та інших факторів. Нікотин — безбарвна рідина, пекуча на смак, без запаху. На повітрі окислюється й набуває тютюнового запаху, переганяється з водяною парою. Сильна отрута, гальмує діяльність нервової системи; за ступенем дії наближається до синильної кислоти (токсична доза для людини 50-100 мг).
Водний розчин сульфату нікотину використовують для боротьби зі шкідливими комахами. З нікотину можна отримувати нікотинову кислоту і нікотинамід (вітамін РР). У медицині тютюн безпосереднього використання не має. Нікотин входить до складу жувальної
гумки, яку застосовують для відвикання від паління. За кордоном випускають препарат Nicorette.
У гомеопатії використовуються сухі листки тютюну поточного року при розладах вегетативної нервової системи, в основному — парасимпатичної: запамороченні з холодним потом, блюванні, морській хворобі, судомах м’язів; невриті зорового нерва, ларингіті із сухим кашлем, гіпертонічній хворобі, колапсі, облітеруючому ендартеріїті, токсикозах вагітних.
Анабазин (а-піперидил-|3-піридин) — алкалоїд, що міститься в їжачнику безлистому (Anabasis aphylla, Chenopodiaceae) і тютюні разом з нікотином. Він є гангліонарною отрутою, за дією на організм наближається до нікотину. У терапевтичних дозах збуджує ЦНС, посилює дихання, підвищує артеріальний тиск. Раніше суміш алкалоїдів з їжачника безлистого під назвою анабазину сульфат використовувалася як інсектицид для лікування вошивості та стригучого лишаю у тварин, але тепер внаслідок високої токсичності не застосовується.
ПШЕРИДИНОВІ ТА ХІНОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ (ГРУПА ЛІЗИНУ)
Піперидинові алкалоїди
Близько половини відомих алкалоїдів містять у своїй структурі піперидинове кільце. Біосинтез у рослинах може йти двома шляхами: з лізину та його метаболітів або з ацетату. «Лізи- новий» і «ацетатний» шляхи не ізольовані і при біосинтезі деяких алкалоїдів функціонують паралельно. У природі переважає «лізи- новий» шлях.
Лізин перетворюється на піперидин трьома шляхами. При першому внаслідок окислювального дезамінування відщеплюється а-аміногрупа й утворюється є-аміно-а-кетокапронова кислота. Вона спонтанно циклізується у А-піперидеїн-2-карбонову кислоту. З неї при декарбоксилюванні виникає Д-піперидеїн — безпосередній прекурсор піперидинового кільця алкалоїдів.
Другий шлях до утворення цього попередника починається з відщеплення від лізину кінцевої аміногрупи. У такому випадку проміжними продуктами є напівальдегід ос-аміноадилінової кислоти і Д-ігіпе- ридеїн-6-карбонова кислота.
Можливий шлях через декарбоксилювання лізину у симетричний амін кадаверин. Далі за цим механізмом йде дезамінування кадаверину у 5-амінопентаналь з подальшим замиканням аліфатичного ланцюга аміноальдегіду й утворенням Д-піперидеїну.
«
NH,
NH,
НООС—СН-СН2— CH2-CHj—СН2
Лізиновий»
шлях біосинтезу піперидинового ядра
алкалоїдів
Серед лізннових алкалоїдів виділяютьтакі групи: піперидину (лобелін з Lobelia inflata, Lobeliaceae, піперин з Piper nigrum, Рірегасеае, седамін з Sedum spp., Crassulaceae): коніїну (коніїн з Conium maculatum, Аріасеае): ізопелет ’єрину (ізопелет’є- . рин, пелет’єрин з Punica granatum, Рипісасеае)\ ареколіну (ареколін з Areca catechu, Агесасеае); рицину (рицинін з Ricinus communis, Euphorbiaceae); хінолізидину (цитизин, пахікарпін з Thermopsis lanceolata, Sophora pachycarpa, Fabaceae).
Лобелін, нікотин, цитизин, анабазин відносяться до «дихальних» анадептиків, які рефлекторно впливають на дихальний центр. Вони стимулюють або відновлюють функції дихальних та судинорухових центрів довгастого мозку, збуджують ганглії вегетативного відділу нервової системи й мозкового шару надниркових залоз, що веде до значного підвищення артеріального тиску.
Анабазин, лобелін, цитизин використовують для усунення нікотинового голоду та нікотинової абстиненції, що сприяє відвиканню від паління. Однотипність біологічної дії алкалоїдів при нікотиновому голоді можна пояснити спорідненістю їх хімічної будови з нікотином, особливо з просторовим розміщенням активних центрів—азоту й кисню, що мають непо- ділені пари електронів.
А
2 Ц С.Н. о 65
налептичні
властивості алкалоїдів використову
ють при отруєнні чадним газом,
морфіном, снодійними засобами.
П
Пелетьєрин Ізопелетьєрин
елетьєрин, ізопелетьєрин, метилізопелетьєрин, а також псев- допелетьєрии — алкалоїди з кори коренів гранатника звичайного (Cortex Granati radicis, гранатник звичайний — Punica granatum L., род. Punicaceae). Рослина культивується в тропічних та субтропічних районах Ірану, Малої Азії, на Кавказі, в Америці.Кора коренів містить 0,5-0,9 % рідких летких алкалоїдів і близько 22 % дубильних речовин. Шкірка плодів багата на дубильні речовини й застосовується для лікування дизентерії. Плоди гранатника є джерелом лимонної кислоти.
Піперин і піперитин — алкалоїди з плодів перцю чорного (Fructus Piperis nigri, перець чорний — Piper nigrum L.. род. Piperaceae).
П
ерець
був найдорожчою спецією в середні віки.
Культивується на Малайському архіпелазі,
Цейлоні, в Індії, Індонезії, Південній
Америці.
Плоди містять 5-9 % алкалоїдів, 1-2,5 % ефірної олії, дитер- пени, смолу.
Перець чорний має велике значення в харчовій промисловості як спеція, що збуджує апетит та сприяє травленню. Раніше плоди застосовували для лікування гонореї та хронічних бронхітів.
Коніїн — головний леткий алкалоїд, який виділено з трави і насіння болиголова плямистого (Herba et fructus Conii maculati, болиголов плямистий — Conium maculatum, род. Apiaceae). Дія коніїну подібна до нікотину. Доза 0,5-1 г викликає смерть, яка настає внаслідок рефлекторної зупинки дихання. Трава і насіння містять 0,1 % алкалоїдів (коніїн, конгідрин, метилконіїн, коніцеїн тощо), ефірну олію, кавову кислоту, флавоноїди.
У терапевтичних дозах препарати болиголову мають болетамувальні, протисудорожні і кровоспинні властивості. У гомеопатії використовують як засіб, що розсмоктує доброякісні пухлини.
Рицинін виділений з насіння рицини звичайної (Ricinus communis, род. Euphorbiaceae). Він є сильною отрутою.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,
ЯКІ МІСТЯТЬ ПІРИДИН-ПІПЕРИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ
ТРАВА ЛОБЕЛІЇ —HERBA LOBEUAE
Лобелія одутла — Lobelia inflata L., род. лобелієві —
Lobeliaceae
Лобелия вздутая, индийский табак; рослина названа за ім’ям М. Лобеля (1538-1616) — голландського лікаря і ботаніка, який жив в Англії та деякий час очолював королівський ботанічний сад; латин, inflatus, -а, -ит — роздутий від inflare — надимати.
Рослина однорічна трав’яниста, з прямостоячим чотиригранним малорозгалуженим, злегка опушеним стеблом заввишки 40-70 см, яке містить молочний сік. Листки почергові, голі, темно-зелені. Квітки
дрібні, світло-зелені, двогубі, в коротких китицях. Плід — двогнізда одутла срібляста коробочка з чашечкою, що залишається. Насінин багато, вони дрібні, видовжені, ямкуваті, бурі.
П
оширення.
Дико росте і культивується в США
та Канаді. Раніше вирощували в
Росії.
Хімічний склад сировини. У траві знайдено 14 алкалоїдів (0,25-0,4 %), серед яких основним є лобелін, а також ло- беланін, лобеланідин, ізолобелін тощо.
Біологічна дія та застосування. Із трави лобелії виробляють аналептичний препарат лобеліну гідрохлорид. За кордоном лобелін використовують для лікування бронхіальної астми та хронічних бронхітів; він входить до складу препаратів, що знімають нікотинову абстиненцію (лобесил).
У гомеопатії використовується вся свіжа квітуча рослина при псоріазі, бронхіальній астмі, ревматичних болях у суглобах.
Хінолізидинові алкалоїди
На віддалених стадіях біосинтезу піперидинових алкалоїдів D-піперидеїн може вступати у реакції конденсації, циклізації, окислення тощо. Внаслідок цього утворюються різноманітні бі-, три- і тетрациклічні похідні піперидину. Серед них найхарактернішими є молекули з одно- або двоконденсованим хінолізидиновим ядром.
«Лізиновий» шлях веде до утворення піперидинового кільця без проміжної стадії синтезу Д-піперидеїну. Так, біциклічне ядро простіших хінолізидинових алкалоїдів типу лупініну синтезується через проміжну стадію 5-амінопентаналю.
«Ацетатний» шлях утворення піперидинового кільця характерний для біосинтезу алкалоїдів типу коніїну.
Алкалоїди хінолізидинової групи синтезуються з лізину або відповідного аміну кадаверину. Вони належать до групи нор-лупіна- ну (хінолізидину) або лупінових алкалоїдів, які утворюють численні похідні. Кільце хінолізидину міститься у структурі алкалоїдів інших типів (протоберберину, деяких індольних, алкалоїдах блювотного кореня Ipecacuanha). Зустрічаються у багатьох видах лікарських рослин. Вперше лупаній виділено з люпину (Lupinus spp., Fabaceae).
сн2он
Н
Лупаній
ор-лупїнан ■Спартеїн — алкалоїд, що має високу фармакологічну активність через вплив на передачу нервових імпульсів у синапсах. Застосовується за кордоном як антиаритмічний засіб. Знайдений у багатьох родинах: Berberidaceae (Leontice), Chenopodiaceae (Anabasis), Papaveraceae (Chelidonium), Ranunculaceae (Aconitum), Monimeaceae (Peumus boldus). Сировиною для отримання спартеїну сульфату є саротамнус віниковий (дереза) — Sarothamnus scoparius, Fabaceae. Поряд з поширеним L (-)-спартеїном іноді зустрічається D (+)-спартеїн (пахікарпін), що отримують з рослин роду Sophora spp., Fabaceae.
П
ахікарпін
впливає на симпатичні ганглії, що веде
до зниження чутливості хромафінної
тканини надниркових залоз до хімічних
подразників. Пахікарпін підвищує
тонус та посилює скорочення м’язів при
міопатії, має властивість блокувати
Н-холінореактивні системи. Використовують
при спазмах периферійних судин.
Ізомери спартеїн і пахікарпін
Цитизин — аналептичний засіб, що за фармакологічною активністю наближається до нікотину. Міститься у рослинах родини Fabaceae: у родах ракитник (Cytisus spp.), термопсис (Thermopsis spp.), золотий дощ (Laburnum spp.), дрік (Genista spp.). Застосовують як засіб проти паління (препарат tabex).
Секуринін має аналептичну дію. Його застосовують при астенічному стані, неврастенії зі швидким стомленням, судинною недостатністю та гіпотензією, хронічному алкоголізмі, послабленні серцевої діяльності, при парезах та в’ялих паралічах після інфекційних захворювань.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ХІНОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ
ТРАВА ТЕРМОПСИСУ ЛАНЦЕТОВИДНОГО — HERBA THERMOPSIDIS,
НАСІННЯ ТЕРМОПСИСУ ЛАНЦЕТОВИДНОГО — SEMINA THERMOPSIDIS
Т
ермопсис
ланцетовидний, мишатник —
Thermopsis lanceoldta R. Br., род. бобові— Fabaceae
Термопсис ланцетовидный, мышатник; назва походить від грецьк. thermos — люпин i opsis — зовнішній вигляд, тобто «схожий на люпин»; латин, lanceolatus, -а — ланцетний, від lanceta — ланцет.
Рослина багаторічна трав’яниста заввишки 50-150 см.
Стебла прості або гіллясті, слабкоопушені. Листки чергові, трійчасті, на коротких черешках, з видовженоланцетннми листочками, завдовжки 3-6 см, завширшки 5-12 мм, зверху майже голі, зісподу вкриті притисненими волосками, з двома великими яйцевидно-ланцетними прилистками. Квітки зібрані кільцями в негусту верхівкову китицю з 2-6 кілець. Віночок метеликового типу, жовтий. Колір стебел і листків сірувато-зелений. Плід — біб, ви- довжено-лінійний, плаский, темно-бурий. Насіння рівне, блискуче, тверде, завдовжки 2,5-5,7, завтовшки 0,5-3 мм, чорне, рідше бурувате. „
Поширення. Росте в Сибіру, Прибайкаллі і Забайкаллі — степу, передгір’ях, низинах, на піщаних і солонцюватих ррунтах, іноді засмічує посіви.
Заготівля. Заготовляють траву у фазі бутонізації і на початку цвітіння, до появи плодів, як квітучі, так і вегетативні пагони, зрізуючи їх на висоті 3-5 см від поверхні землі, що забезпечує збереження бруньок і вегетативне розмноження. Можна це робити щорічно. Зрілі плоди збирають у вересні — листопаді.
Сушать на сонці, а в негоду — під накриттям, на горищах або в сушарках при температурі 50-60 °С.
Насіння є самостійною сировиною. Його збирають у період повної стиглості, очищають і сушать. Рослина отруйна.
Хімічний склад сировини. Трава містить до 2,5 % алкалоїдів, в основному термопсин, його ізомер анагірин, гомотермопсин, цитизин, метилцитизин, пахікарпін, а також глікозид термопсиланцин. З усіх алкалоїдів гомотермопсин є найбільш гідрованою сполукою.
