Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фармакогнозія UKR.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Пгрин-сс-карбоноеа

Кислота

СН,

Біосинтез біциклічного ядра тропанових алкалоїдів можна розглядати як продовження біосинтезу піролідинового ядра. Катіон N-метил-Д-пірол- інію конденсується з ацетооцтовою кислотою, внаслідок чого утворюєть­ся гігрин-а-карбонова кислота. Продуктом декарбоксилювання цієї кисло­ти є гігрин, який через проміжні стадії перетворюється на тропін — біциклічну сполуку, яка є продуктом конденсації піролідинового і піпери- динового ядер із спільним для обох кілець атомом азоту. З тропіну (тропан- 3-олу) утворюються алкалоїди тропанового ряду.

Тропанові алкалоїди

Похідні тропану можна поділити на дві групи: групу тропіну (гіосціамін, скополамін, апоатропін, беладанін) і групу екгоніну (кокаїн, а- і р-труксиліни).

Для більшості алкалоїдів групи тропіну характерна наявність складноефірного зв’язку з кислотою по ОН-групі тропіну. Кислот­ним компонентом (зокрема в родині Solanaceae) виступає тропо- ва кислота. Початковим продуктом її біосинтезу є амінокислота фенілаланін.

Тропова кислота

Тропін і скопін, який має епоксидний місток, утворюють з тро­говою кислотою відповідно гіосціамін та скополамін. Тропова кисло­та легко рацемізується, внаслідок чого 1-гіосціамін перетворюється на 1,d-гіосціамін, який називають «атропіном».

О—с—сн—с.н. II І 65

о СН2ОН

N

у— \_

Q N-CH.)—О—С—СН—С-Н,

\L__Z Г д і

-CH

L

о сн,он

Z :

Гіосціамін Скополамін

За біологічною активністю гіосціамін удвічі сильніший за атропін, але в медичній практиці частіше застосовується атропін, який блокує м-холінореактивні системи організму і холінестеразу. Активність про­являється в зниженні тонусу органів (око, бронхи, судини, органи че­ревної порожнини), у зменшенні секреції залоз (слинних, потових, шлун­кових, підшлункової). Атропін застосовують як спазмолітичний та противиразковий засіб; він розширює зіниці та збільшує внутрішньо- очний тиск.

Скополамін також проявляє м-холінолітичний ефект, але на відміну від атропіну не збуджує, а пригнічує ЦНС, що призводить до сонли­вості, тому його застосовують як седативний засіб, використовують для лікування паркінсонізму.

Кокаїн — алкалоїд (Erythroxylum coca кокаїнового куща Erythroxylaceae). Рослина походить з Перу, Болівії, культивується.

Л

соон

Екгонін

У.

N-CH3y>-0— С-С6Н5

истки містять 0,7-1,5 % алкалоїдів, серед яких кокаїн, циманоїл- кокаїн, труксилін. Співвідношення цих основних алкалоїдів варіюєть­ся в залежності від сорту куща. Серед інших алкалоїдів знайдені ек- гонін і рідкі алкалоїди — гігрин, гігролін, кускгігрин, дигідрокускгігрин, тропакокаїн.

Кокаїн

Листки справляють тонізуючу дію при стомленні, підтримують м’я­зову енергію і тамують почуття голоду. Кокаїн та його солі (кокаїну гідрохлорид) були першими анестетиками, але зараз застосовуються тільки як місцеві анестезуючі засоби в офтальмології, хірургії вуха, горла, носа і ротової порожнини.

Постійне надмірне застосування кокаїну призводить до наркотич­ної залежності — у кокаїністів руйнується нервова система, що при­зводить до швидкої смерті.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ І СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ТРОПАНОВІ АЛКАЛОЇДИ

ЛИСТЯ БЕЛАДОННИ — FOLIA BELLADONNAE ТРАВА БЕЛАДОННИ —HERBA BELLADONN4E КОРЕНІ БЕЛАДОННИ — RADICES BELLADONNAE

Б еладонна звичайна —

Atropci belladonna L., бела­донна кавказька — Atropa eaucasica Kreyer., род. пасль­онові — Solanaceae

Красавка обыкновенная (белладонна, сонная одурь); назва Atropa — за ім’ям однієї з трьох мойр — богинь долі; ла­тин. belladonna — від італ. bella — гарна, donna — жінка.

Рослина багаторічна тра­в’яниста з багатоголовим коре­невищем та гіллястим ци­ліндричним коренем, колір яких світло-брунатний, а злам — жовтий. Стебла заввишки 1-2 м, зверху поділяються на три гілки.

Листки чергові, але попарно зближені; один з них завжди значно більший за інший. Великі листки еліптичні, а парні до них — дрібно яйцеподібні; листки цілокраї, загострені, тонкі, голі, завдовж­ки 10-20, завширшки 5-12 см. Квітки поодинокі, пониклі, виходять з пазух листків. Чашечка п’ятизубчаста, віночок трубчастий, з п’ятьма відігнутими лопатями, буро-фіолетовий. Плід — двогнізда чорна блиску­ча соковита багатонасіннєва ягода завбільшки з вишню, із зеленою ча­шечкою і темно-фіолетовим соком.

Беладонна кавказька відрізняється від беладонни звичайної стеблом: воно із сизим нальотом і голе.

Поширення. Беладонна звичайна зустрічається в лісах Криму, Кар­пат, у Прикарпатті. Її занесено до Червоної книги України. Культивується в Україні (Лубни, Крим) і більшості країн Європи.

Заготівля дикорослої беладонни не проводиться. У господар­ствах заготовляють три види сировини. Листки збирають на початку цвітіння, кілька разів протягом літа. Пізніше, на стадії утворення насіння, скошують всю надземну частину рослини на висоті 10 см від землі. Плантації використовують 3-5 років. Після заключного збирання трави, перед ліквідацією плантації викопують корені, об­трушують tx від землі, миють, великі розрізають уздовж. Сушать швидко при температурі 40-45 °С. При заготівлі, переробці та зас­тосуванні необхідно дотримуватися правил безпеки.

Хімічний склад сировини. Вся рослина містить тропанові ал­калоїди. Загальна сума алкалоїдів: у коренях до 1,3%, у листках — до 1,2, у стеблах — до 0,65, у квітках — до 0,6, у стиглих плодах — до 0,7%.

Основний алкалоїд — лівообертаючий гіосціамін, який після його виділення з сировини переходить у рацемат атропін. У меншій кількості міститься апоатропін, беладонін, кускгігрин, скополамін. Супутні речовини - флавоноїди, кумарини, стерини.

Біологічна дія та застосування. Препарати беладонни є анти- холінергічними aacoeairfH, виявляють спазмолітичну, бронхолітичну та болетамувальну активність, знижують секрецію слинних, потових та шлункових залоз, розширюють зіниці ока, викликають тахікардію.

Сухий екстракт, настойку беладонни, беластезин, бесалол, белалгін, бекарбон, белатамінал — спазмолітичні засоби при зах­ворюваннях шлунково-кишкового тракту; краплі Зеленіна — при не­врозах серця; белоїд — при функціональних порушеннях вегетатив­ної нервової системи; аклімйи — при вегетативних дистоніях, . клімактеричних порушеннях; беласпон — при безсонні, клімактерич­них неврозах, вегетоневрозах; супозиторії анузол і бетіол мають болетамувальну дію і використовуються при лікуванні геморою.

У гомеопатії використовується вся рослина, зібрана на почат­ку цвітіння при артеріальній гіпертонії. Беладонна викликає спазм капілярів, що веде до припинення запального процесу, тому її при­значають при всіх гострих запаленнях і на початку багатьох інфекц­ійних захворювань (грип, скарлатина тощо).

Блекота чорна — Hyoscyamus niger L., род. пасльонові —

S olanaceae

Белена черная, куриная сле­пота; назва походить від грецыс. hyoskyamos: hys — свиня, kyamos — боби; niger — чорна, тому, що зів квітки чорно-фіолетовий.

Рослина дворічна трав’яниста опушена. Стебло прямостояче, роз­галужене заввишки 20-60 см. Лис­тки завдовжки 5—20, завширшки 3-Ю см; чергові, прості, нижні довгочерешкові, видовжено- яйцеподібні, виїмчастоперисто- надрізані, верхні — сидячі, напівстеблоохоплюючі, яйце­подібні, виїмчасто-зубчасті, вкри­ті м’якими волосками, переважно по жилках і краю пластинки, се­редня жилка білувата, сильно розширюється поблизу основи; колір листків сірувато-зелений. Квітки брудно-жовтого кольору з фіоле­товими жилками, зібрані в суцвіття-завиток. Плід — двогнізда, суха багатонасіннєва глечикоподібна коробочка, відкривається кришечкою.

Поширення. Зустрічається на всій території СНД як бур’ян на пу­стирях, луках, полях, коло житла. Заростей не утворює. Культивується в південних районах України та в Росії.

Заготівля. Стеблові листки збирають на початку цвітіння, тра­ву — в період дозрівання плодів. Обривають усі великі листки, а дрібні розеткові ще раз збирають восени, якщо вони встигли відрости. Зібра­ну сировину складають пухко, щоб не викликати ферментації і почор­ніння при сушінні. Сушать швидко, на горищах, що добре вентилю­ються, розкладаючи тонким шаром (1-2 см) і періодично ворушать. Дозволяється сушити в сушарках при температурі 40-45 °С. Рослина отруйна, з неприємним запахом.

Хімічний склад сировини. Вміщує алкалоїди тропанового ряду: гіосціамін, скополамін та ін. (0,05-0,1 %). Листки багаті на флавоної­ди, передусім рутин. Знайдено також глікозиди гіосципікрин, гіосцире­зин, метилескулін.

Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу ци­гарок для астматиків астмвтин. Зовнішньо застосовують олію бле­коти як засіб при невралгіях, ревматизмі.

У гомеопатії використовується вся свіжа рослина (збирають на другому році життя під час цвітіння) як при збудженні ЦНС, так і при її пригніченні. Призначають при білій гарячці, галюцинаціях, при психічних порушеннях, під час інфекційних захворювань, як спаз­молітичний засіб — при спазмах зорових м’язів, діафрагми, спазма­тичному кашлі.

ЛИСТЯ ДУРМАНУ — FOLIA DA TURAE

Д урман звичайний —

Datura stramonium L., род. пасльонові — Solanaceae Дурман обыкновен­ный; назва datura походить від латинізованої санскритсь­кої назви dhattura або араб. tatura від tat — колоти; stra­monium — латинізована франц. stramoine — смердю­чий бур’ян.

Рослина однорічна тра­в’яниста, з неприємним запа­хом, заввишки до 1 м. Стебло пусте, порожнисте, розгалуже­не. Листки короткочереш- кові, чергові, яйцевидні, виї­мчасто-зубчасті, майже лопатеві, на верхівці загос­трені, при основі клино­подібні; жилкування перисте. По жовтувато-білих жилках, які виступають зісподу, помітне слабке опушення; запах специфіч­ний, неприємний. Квітки білі, лійкоподібні, в пазухах листків; чашеч­ка трубчаста, п’ятигранна. Плід — багатонасіннєва чотиристулкова ко­робочка яйцевидної форми, вкрита жорсткими колючками.

Поширення. Росте по всій території України, на Кавказі, в краї­нах Балтії, Середній Азії, на пустирях, уздовж доріг, поблизу житла, на полях. Культивується.

Заготівля. Збирають з пересторогою розвинуті листки у фазі цвітіння рослини в суху погоду. Восени висмикують всю рослину, об­ривають листки, стебла спалюють, попіл використовують як добри­во. Сушать так само, як сировину блекоти.

Листки гігроскопічні, тому зберігають їх у добре запакованій тарі, в сухому провітрюваному приміщенні. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Сума алкалоїдів становить 0,25-0,4%, головним чином містяться гіосціамін та скополамін, є леткі олії (0,04%), каротиноїди, дубильні речовини.

Біологічна дія та застосування. Листки входили до складу про- тиастматичного збору, цигарок астматин та астматол. Олію дур­ману застосовують як розтирання при невралгіях, ревматизмі, входить вона до складу лініментів.

У гомеопатії використовується свіжа квітуча рослина і плоди при інфекційних захворюваннях або інтоксикаціях, які супрово­джуються галюцинаціями та маніакальним психозом, при сильних су­домах.

ПЛОДИ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО —

FRUCTUS DATURAE INNOXIAE НАСІННЯ ДУРМАНУ ІНДІЙСЬКОГО —

SEMINA DATURAE INNOXIAE

Д урман індійський —

Datura innoxia Mill., род. пас­льонові — Solanaceae Дурман индийский Рослина багаторічна тра­в’яниста заввишки до 1,5 м.

Стебло прямостояче, порож- нисте, гіллясте, густоопушене.

Листки чергові, черешкові, яй­цевидні, опушені. Квітки білі, поодинокі, завдовжки до 15 та діаметром 8,5 см, розміщені в розгалуженнях стебла. Плоди — кулясті багатонасіннєві коробочки діаметром до 5 см, вкриті колючками завдовжки до 1 см. Насіння кулясто-нир­ковидної форми, сплюснуте, завдовжки 4-5, завширшки

  1. 4 мм, з дрібноямчастою поверхнею, від сіро-бурого до вохрис­то-жовтого кольору.

Поширення. Батьківщина — Центральна та Південна Африка. Вважається заносною та сміттєвою рослиною. Культивується як од­норічна культура в Росії, Південному Казахстані, Середній Азії. Культура апробована в Криму.

Заготівля. Збір ведуть 2-3 рази протягом літа, в період побуріння нижніх коробочок. Зрілі плоди містять менше алкалоїдів. Одразу після зби­рання їх ріжуть на соломорізці і сортують на насіння та частини коробочок; сушать окремо в сушарках при температурі 40-45 °С або на сонці під тен­тами.

Хімічний склад сировини. Сировина містить алкалоїди (0,2-0,4 %), основним з яких є скополамін; є також гіосціамін, тропін, псевдотропін, ніко­тин тощо. Вміст алкалоїдів залежить від фази вегетації та ступеня стиглості насіння.

Біологічна дія та застосування. Плоди є промисловою сировиною для отримання скополаміну гідробраміду, а також скополаміну та гіосціа­міну камфорно-кислого для таблеток аерон, які використовують при морській та повітряній хворобі.

КОРЕНЕВИЩА СКОПОЯІЇ КАРШОЛІЙСЬКОЇ — RHIZOMATA SCOPQLIAE С ARNIOLICAE

С кополія карніолійська —

Scopolia carniolica Jacq., род. пасльонові — Solanaceae

Скополия карниолийская; родинна назва походить від імені італійського ботаніка і лікаря J. Scopoli, латин. carnioUcus, -а — карніолійський, крайнський.

Рослина багаторічна тра­в’яниста заввишки 30^-80 см, зі слабо розгалуженим кореневищем. Корені зігнуті, сильно горбисті і зморшкуваті, зовні бурувато- сірі, на зламі світло-сірі, зав­товшки 1-2 см. Стебла інколи при основі фіолетові, знизу вкриті лу- сочковидними листочками. Лист­ки яйцевидні, цілокраї або з 1-2 зубчиками біля верхівки. Череш­ки крилаті, завдовжки до 2 см. Квітки поодинокі, завдовжки до 3,5 см, на довгих квітконіжках із дзво­никуватим віночком, вишнево-фіолетові зовні та жовто-бурі в сере­дині. Плід — округла коробочка, відкривається кришечкою. Цвіте в квітні-травні, плоди достигають у червні. У липні наземна частина по­вністю відмирає. В ся рослина отруйна.

Поширення. Ареал виду охоплює гірські райони Середньої та Південної Європи, рослина розповсюджена на Кавказі, в Карпатах, Молдові. Росте в широколистих лісах, по схилах та річних долинах.

Заготівля ведеться з ранньої весни до кінця літа. Кореневища викопують, обтрушують, швидко миють, товсті розрізають уздовж, 2-3 дні підв’ялюють, а потім сушать у сушарках при температурі не вище 60 °С. У ясну погоду можна сушити на сонці або на добре про­вітрюваних горищах.

Допускається лише ліцензійний збір.

Рослина внесена до Червоної книги України, ареал її скоро­чується.

Хімічний склад сировини. Всі частини рослини містять тропа­нові алкалоїди гіосціамін, скополамін та ін. Найбільш багаті на алка­лоїди кореневища (0,55 %). Крім алкалоїдів присутні кумарини (ско­полетин).

Біологічна дія та застосування. Кореневища використовують для вилучення атропіну, гіосціаміну та скополаміну, однак у зв’язку з отриманням синтетичного атропіну потреба у сировині зменшилась. Заготовляють скополію в невеликій кількості для експорту та потреб народної медицини.

Піролізидинові алкалоїди

Піролізидинове ядро алкалоїдів є циклічною структурою з двох піролідинових кілець із загальним атомом азоту; утворюється з орнітину через стадію проміжного продукту — путресцину. Цей діамін спочатку зазнає окислювального дезамінування або переамі- нування з утворенням 4-амінобутаналя. Дві молекули сполуки з’єдну­ються і дають шифову основу.

Деякі алкалоїди цього класу є ефірами нецинових основ з однією чи двома монокарбоновими, дикарбоновими кислотами (так званими нециновими кислотами). Вони утворюються, як правило, з розгалу­жених амінокислот (ізолейцину, валіну).

З групи піролізидинових алкалоїдів у природі найчастіше зустрі­чаються похідні ретронецину, геліотридину, платин єдину й отонецину. Вони присутні в рослинах родини Fabaceae, Orchidaceae, Santalaceae, Scrophulariaceae. За винятком платинецину всі вони містять подвійний зв’язок у піролідиновому кільці; є гепатотоксичними і канцерогенни­ми сполуками. Наявність піролізидинових похідних скорочує можли­вості тривалого застосування коренів живокосту лікарського (Radices Symphyti), трави огірочника лікарського (Herba Boraginis), листя мати-й-мачухи (Folia Farfarae).

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ПІРОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ

КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ ЖОВТОЗІЛЛЯ ШИРОКОЛИСТОГО —

RHIZOMATA CUM RADICIBUS SENECIONIS PLATYPHYLLOIDES ТРАВА ЖОВТОЗІЛЛЯ ШИРОКОЛИСТОГО —

HERBA SENECIONIS PLATYPHYLLOIDES

Ж овтозілля широколис­те — Senecio platyphyUdides, syn. Adenostyles platy- phylloides (Willd) M. Pimen., род. айстрові — Asteraceae Крестовник широколи­стный, аденостилес; назва походить від латин, senex — старий; латинізована platy- phylloides — від грецьк. platys — широкий, phyllon — лист і oides — подібний.

Рослина багаторічна трав’яниста, з товстим, до 20 см завдовжки, горизонталь­ним, часто порожнистим, сіро-бурим кореневищем, від якого відходять тонкі чис­ленні корінці довжиною 2—15 і шириною 0,1-0,2 см. Стебло тонке, пряме, ребристе, опушене, у верхній частині розгалужене, заввишки 75-150 см. Прикореневі та нижні стеблові листки завширшки до 50 см, довгочерешкові, нирко­видно-серцевидні, загострені, при основі глибоковиїмчасті, по краю нерівнозубчасті. Серединні стеблові листки мають трикутну або стріловидно-трикутну форму, короткочерешкові; черешки ширококри- латі, із стеблообгортними великими «вушками». Верхні листки сидячі, ланцетовидні, майже цілокраї. Квітки вузькозубчасті, яскраво-жовті, у 10-15 квіткових циліндричних щитках. Плід — сім’янка.

Поширення. Ендем Кавказу. Росте по луках, узліссях гірських лісів.

Заготівля. Траву зрізають серпом або секатором у період буто­нізації і на початку цвітіння. Підземні частини рослини викопують після достигання плодів, витримують 1-2 дні на повітрі, потім ми­

ють і сушать у сушарках при температурі 50 °С. Траву сушать у ясну погоду на відкритому повітрі. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять алка­лоїди платифілін, сенецифілін, сарацин, неоплатифілін і сенеционін переважно у N-оксидній формі. Загальна кількість алкалоїдів ста­новить: у листках — 0,49-3,5%, у стеблах — 0,2-1,2%, у кореневи­щах з коренями — 2,2-4%, у насінні — до 5%>. Кількість платифілі- ну у траві становить 0,5-0,9%.

Н3С—сн сн, сн,

II І І

о=с—с—сн—сн—с—с=о

І он І

о

Платифілін

Біологічна дія та застосування. Платифіліну гідротартрсіт діє спазмолітично. Активність його слабша аніж в атропіна, але й токсичність значно менша. В ампулах, таблетках та комплексних пре­паратах назначають при бронхіальній астмі, стенокардії, холециститі тощо. Завдяки заспокійливій дії на ЦНС застосовують при «морській хворобі».

ПІРИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ

Піридинове кільце зустрічається у структурі алкалоїдів досить рідко (нікотин, анабазин), проте воно дуже поширене у при­родних сполуках, наприклад, входить до складу піридинових нукле- отидів (НАД, НАДФ), нікотинамідних коферментів тощо. Поперед­ником піридину завжди є нікотинова кислота. Та у рослин, на відміну від людини, тварин і більшості мікроорганізмів, вона утворюється не з триптофану, а внаслідок перетворень аліфатичних сполук про­стішого складу (аспарагінова кислота і гліцерин або його фосфори- льоване похідне — фосфогліцериновий альдегід).

Після конденсації і ряду проміжних реакцій на рівні циклічного продукту з цих сполук утворюється хінолінова кислота. Далі вона проходить реакції так званого піридиннуклеотидного циклу, внаслі­док чого відщеплюється СО, й утворюється нікотинова кислота. Остання є безпосереднім прекурсором піридинових алкалоїдів. У випадку біосинтезу нікотину ця кислота конденсується з катіоном N-метил-Д-піролінію, а у випадку біосинтезу анабазину — з Д-піпе- ридеїном.

Б

сн2—соон І

сн—соон

І

nh2

+

СН2ОН

інон

£н2он

Гліцерин

а

соон

N

N' 'СООН

Хінолінова

кислота

Аспарагінова

кислота

Цикл

Анабазин

іосинтез піридиновихалкалоїдів, які походять з L-аспартату через стадію утворення нікотинової кислоти

Нікотин — найвідоміший представник цієї групи. Міститься у листках і насінні тютюну і махорки (Nicotiana spp., Solanaceae), які використовують для паління. Батьківщина махорки — Мексика і Те­хас. Тютюн — давня культура індіанців, що поширилася по всій Аме­риці до появи там європейців.

Культивується в Криму, на Кавказі, в Середній Азії. Листки містять від 0,3 до 6% нікотину, в залежності від сорту, клімату та інших факторів. Нікотин — безбарвна рідина, пекуча на смак, без запаху. На повітрі окислюється й набуває тютюнового запаху, пере­ганяється з водяною парою. Сильна отрута, гальмує діяльність не­рвової системи; за ступенем дії наближається до синильної кислоти (токсична доза для людини 50-100 мг).

Водний розчин сульфату нікотину використовують для бороть­би зі шкідливими комахами. З нікотину можна отримувати нікотино­ву кислоту і нікотинамід (вітамін РР). У медицині тютюн безпосе­реднього використання не має. Нікотин входить до складу жувальної

гумки, яку застосовують для відвикання від паління. За кордоном випускають препарат Nicorette.

У гомеопатії використовуються сухі листки тютюну поточ­ного року при розладах вегетативної нервової системи, в основно­му — парасимпатичної: запамороченні з холодним потом, блюванні, морській хворобі, судомах м’язів; невриті зорового нерва, ла­рингіті із сухим кашлем, гіпертонічній хворобі, колапсі, облітеру­ючому ендартеріїті, токсикозах вагітних.

Анабазин (а-піперидил-|3-піридин) — алкалоїд, що міститься в їжачнику безлистому (Anabasis aphylla, Chenopodiaceae) і тютюні разом з нікотином. Він є гангліонарною отрутою, за дією на організм наближається до нікотину. У терапевтичних дозах збуджує ЦНС, по­силює дихання, підвищує артеріальний тиск. Раніше суміш алка­лоїдів з їжачника безлистого під назвою анабазину сульфат вико­ристовувалася як інсектицид для лікування вошивості та стригучого лишаю у тварин, але тепер внаслідок високої токсичності не засто­совується.

ПШЕРИДИНОВІ ТА ХІНОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ (ГРУПА ЛІЗИНУ)

Піперидинові алкалоїди

Близько половини відомих алкалоїдів містять у своїй структурі піперидинове кільце. Біосинтез у рослинах може йти двома шляхами: з лізину та його метаболітів або з ацетату. «Лізи- новий» і «ацетатний» шляхи не ізольовані і при біосинтезі деяких алкалоїдів функціонують паралельно. У природі переважає «лізи- новий» шлях.

Лізин перетворюється на піперидин трьома шляхами. При першому внаслідок окислювального дезамінування відщеплюється а-аміногрупа й утворюється є-аміно-а-кетокапронова кислота. Вона спонтанно циклізується у А-піперидеїн-2-карбонову кислоту. З неї при декарбоксилюванні виникає Д-піперидеїн — безпосередній прекурсор піперидинового кільця алкалоїдів.

Другий шлях до утворення цього попередника починається з відщеплення від лізину кінцевої аміногрупи. У такому випадку проміжними продуктами є напівальдегід ос-аміноадилінової кислоти і Д-ігіпе- ридеїн-6-карбонова кислота.

Можливий шлях через декарбоксилювання лізину у симет­ричний амін кадаверин. Далі за цим механізмом йде дезамінування кадаве­рину у 5-амінопентаналь з подальшим замиканням аліфатичного ланцюга аміноальдегіду й утворенням Д-піперидеїну.

«

NH,

NH,

НООС—СН-СН2— CH2-CHj—СН2

Лізиновий» шлях біосинтезу піперидинового ядра алкалоїдів

Серед лізннових алкалоїдів виділяютьтакі групи: піперидину (лобелін з Lobelia inflata, Lobeliaceae, піперин з Pi­per nigrum, Рірегасеае, седамін з Sedum spp., Crassulaceae): коніїну (коніїн з Conium maculatum, Аріасеае): ізопелет ’єрину (ізопелет’є- . рин, пелет’єрин з Punica granatum, Рипісасеае)\ ареколіну (ареколін з Areca catechu, Агесасеае); рицину (рицинін з Ricinus communis, Euphorbiaceae); хінолізидину (цитизин, пахікарпін з Thermopsis lanceolata, Sophora pachycarpa, Fabaceae).

Лобелін, нікотин, цитизин, анабазин відносяться до «дихальних» анадептиків, які рефлекторно впливають на дихальний центр. Вони стимулюють або відновлюють функції дихальних та судинорухових центрів довгастого мозку, збуджують ганглії вегетативного відділу нервової системи й мозкового шару надниркових залоз, що веде до значного підвищення артеріального тиску.

Анабазин, лобелін, цитизин використовують для усунення нікотиново­го голоду та нікотинової абстиненції, що сприяє відвиканню від паління. Однотипність біологічної дії алкалоїдів при нікотиновому голоді можна пояснити спорідненістю їх хімічної будови з нікотином, особливо з про­сторовим розміщенням активних центрів—азоту й кисню, що мають непо- ділені пари електронів.

А

2 Ц С.Н. о 65

налептичні властивості алкалоїдів використову ють при отруєнні чад­ним газом, морфіном, снодійними засобами.

П

Пелетьєрин Ізопелетьєрин

елетьєрин, ізопелетьєрин, метилізопелетьєрин,
а також псев- допелетьєрии — алкалоїди з кори коренів гранатника звичайного (Cortex Granati radicis, гранатник звичайний — Punica granatum L., род. Punicaceae). Рослина культивується в тропічних та субтропіч­них районах Ірану, Малої Азії, на Кавказі, в Америці.

Кора коренів містить 0,5-0,9 % рідких летких алкалоїдів і близь­ко 22 % дубильних речовин. Шкірка плодів багата на дубильні ре­човини й застосовується для лікування дизентерії. Плоди гранат­ника є джерелом лимонної кислоти.

Піперин і піперитин — алкалоїди з плодів перцю чорного (Fructus Piperis nigri, перець чорний — Piper nigrum L.. род. Piperaceae).

П ерець був найдорожчою спецією в середні віки. Культивується на Малайському архіпелазі, Цейлоні, в Індії, Індонезії, Південній Америці.

Плоди містять 5-9 % алкалоїдів, 1-2,5 % ефірної олії, дитер- пени, смолу.

Перець чорний має велике значення в харчовій промисловості як спеція, що збуджує апетит та сприяє травленню. Раніше плоди застосовували для лікування гонореї та хронічних бронхітів.

Коніїн — головний леткий алкалоїд, який виділено з трави і на­сіння болиголова плямистого (Herba et fructus Conii maculati, бо­лиголов плямистий — Conium maculatum, род. Apiaceae). Дія ко­ніїну подібна до нікотину. Доза 0,5-1 г викликає смерть, яка настає внаслідок рефлекторної зупинки дихання. Трава і насіння містять 0,1 % алкалоїдів (коніїн, конгідрин, метилконіїн, коніцеїн тощо), ефір­ну олію, кавову кислоту, флавоноїди.

У терапевтичних дозах препарати болиголову мають болетаму­вальні, протисудорожні і кровоспинні властивості. У гомеопатії ви­користовують як засіб, що розсмоктує доброякісні пухлини.

Рицинін виділений з насіння рицини звичайної (Ricinus communis, род. Euphorbiaceae). Він є сильною отрутою.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ПІРИДИН-ПІПЕРИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ

ТРАВА ЛОБЕЛІЇ —HERBA LOBEUAE

Лобелія одутла — Lobelia inflata L., род. лобелієві —

Lobeliaceae

Лобелия вздутая, индийский табак; рослина названа за ім’ям М. Лобеля (1538-1616) — голландського лікаря і ботаніка, який жив в Англії та деякий час очолював королівський ботанічний сад; латин, inflatus, -а, -ит — роздутий від inflare — надимати.

Рослина однорічна трав’яниста, з прямостоячим чотиригранним малорозгалуженим, злегка опушеним стеблом заввишки 40-70 см, яке містить молочний сік. Листки почергові, голі, темно-зелені. Квітки

дрібні, світло-зелені, двогубі, в коротких китицях. Плід — двогнізда одутла срібля­ста коробочка з чашечкою, що залишаєть­ся. Насінин багато, вони дрібні, видов­жені, ямкуваті, бурі.

П оширення. Дико росте і культи­вується в США та Канаді. Раніше виро­щували в Росії.

Хімічний склад сировини. У траві знайдено 14 алкалоїдів (0,25-0,4 %), се­ред яких основним є лобелін, а також ло- беланін, лобеланідин, ізолобелін тощо.

Біологічна дія та застосування. Із трави лобелії виробляють аналептичний препарат лобеліну гідрохлорид. За кордо­ном лобелін використовують для лікуван­ня бронхіальної астми та хронічних бронхітів; він входить до складу препа­ратів, що знімають нікотинову абстинен­цію (лобесил).

У гомеопатії використовується вся свіжа квітуча рослина при псоріазі, бронхіальній астмі, ревматичних болях у суглобах.

Хінолізидинові алкалоїди

На віддалених стадіях біосинтезу піперидинових алка­лоїдів D-піперидеїн може вступати у реакції конденсації, циклізації, окислення тощо. Внаслідок цього утворюються різноманітні бі-, три- і тетрациклічні похідні піперидину. Серед них найхарактернішими є молекули з одно- або двоконденсованим хінолізидиновим ядром.

«Лізиновий» шлях веде до утворення піперидинового кільця без проміжної стадії синтезу Д-піперидеїну. Так, біциклічне ядро про­стіших хінолізидинових алкалоїдів типу лупініну синтезується че­рез проміжну стадію 5-амінопентаналю.

«Ацетатний» шлях утворення піперидинового кільця характер­ний для біосинтезу алкалоїдів типу коніїну.

Алкалоїди хінолізидинової групи синтезуються з лізину або відповідного аміну кадаверину. Вони належать до групи нор-лупіна- ну (хінолізидину) або лупінових алкалоїдів, які утворюють численні похідні. Кільце хінолізидину міститься у структурі алкалоїдів інших типів (протоберберину, деяких індольних, алкалоїдах блювотного кореня Ipecacuanha). Зустрічаються у багатьох видах лікарських рослин. Вперше лупаній виділено з люпину (Lupinus spp., Fabaceae).

сн2он

Н

Лупаній

ор-лупїнан ■

Спартеїн — алкалоїд, що має високу фармакологічну ак­тивність через вплив на передачу нервових імпульсів у синапсах. За­стосовується за кордоном як антиаритмічний засіб. Знайдений у ба­гатьох родинах: Berberidaceae (Leontice), Chenopodiaceae (Anabasis), Papaveraceae (Chelidonium), Ranunculaceae (Aconitum), Monimeaceae (Peumus boldus). Сировиною для отримання спартеї­ну сульфату є саротамнус віниковий (дереза) — Sarothamnus scoparius, Fabaceae. Поряд з поширеним L (-)-спартеїном іноді зустрічається D (+)-спартеїн (пахікарпін), що отримують з рослин роду Sophora spp., Fabaceae.

П ахікарпін впливає на симпатичні ганглії, що веде до зниження чутливості хромафінної тканини надниркових залоз до хімічних под­разників. Пахікарпін підвищує тонус та посилює скорочення м’язів при міопатії, має властивість блокувати Н-холінореактивні систе­ми. Використовують при спазмах периферійних судин.

Ізомери спартеїн і пахікарпін

Цитизин — аналептичний засіб, що за фармакологічною актив­ністю наближається до нікотину. Міститься у рослинах родини Fabaceae: у родах ракитник (Cytisus spp.), термопсис (Thermopsis spp.), золотий дощ (Laburnum spp.), дрік (Genista spp.). Застосову­ють як засіб проти паління (препарат tabex).

Секуринін має аналептичну дію. Його застосовують при асте­нічному стані, неврастенії зі швидким стомленням, судинною недо­статністю та гіпотензією, хронічному алкоголізмі, послабленні сер­цевої діяльності, при парезах та в’ялих паралічах після інфекційних захворювань.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ХІНОЛІЗИДИНОВІ АЛКАЛОЇДИ

ТРАВА ТЕРМОПСИСУ ЛАНЦЕТОВИДНОГО — HERBA THERMOPSIDIS,

НАСІННЯ ТЕРМОПСИСУ ЛАНЦЕТОВИДНОГО — SEMINA THERMOPSIDIS

Т ермопсис ланцетовид­ний, мишатник —

Thermopsis lanceoldta R. Br., род. бобові— Fabaceae

Термопсис ланцетовид­ный, мышатник; назва похо­дить від грецьк. thermos — люпин i opsis — зовнішній вигляд, тобто «схожий на лю­пин»; латин, lanceolatus, -а — ланцетний, від lanceta — лан­цет.

Рослина багаторічна тра­в’яниста заввишки 50-150 см.

Стебла прості або гіллясті, слабкоопушені. Листки чер­гові, трійчасті, на коротких черешках, з видовженоланцетннми ли­сточками, завдовжки 3-6 см, завширшки 5-12 мм, зверху майже голі, зісподу вкриті притисненими волосками, з двома великими яйцевидно-ланцетними прилистками. Квітки зібрані кільцями в не­густу верхівкову китицю з 2-6 кілець. Віночок метеликового типу, жовтий. Колір стебел і листків сірувато-зелений. Плід — біб, ви- довжено-лінійний, плаский, темно-бурий. Насіння рівне, блиску­че, тверде, завдовжки 2,5-5,7, завтовшки 0,5-3 мм, чорне, рідше бурувате. „

Поширення. Росте в Сибіру, Прибайкаллі і Забайкаллі — сте­пу, передгір’ях, низинах, на піщаних і солонцюватих ррунтах, іноді засмічує посіви.

Заготівля. Заготовляють траву у фазі бутонізації і на початку цвітіння, до появи плодів, як квітучі, так і вегетативні пагони, зрізу­ючи їх на висоті 3-5 см від поверхні землі, що забезпечує збере­ження бруньок і вегетативне розмноження. Можна це робити щорі­чно. Зрілі плоди збирають у вересні — листопаді.

Сушать на сонці, а в негоду — під накриттям, на горищах або в сушарках при температурі 50-60 °С.

Насіння є самостійною сировиною. Його збирають у період по­вної стиглості, очищають і сушать. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Трава містить до 2,5 % алкалоїдів, в основному термопсин, його ізомер анагірин, гомотермопсин, ци­тизин, метилцитизин, пахікарпін, а також глікозид термопсиланцин. З усіх алкалоїдів гомотермопсин є найбільш гідрованою сполукою.