Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фармакогнозія UKR.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Еритроцентаурин

Біологічна дія та застосування. Настій застосовується як гіркота для збудження апетиту, покращення травлення їжі при зниженій секреції шлун­кового соку й посилення перистальтики кишок. Трава золототисячника вхо­дить до складу апетитних та шлункових чаїв.

ТРАВА СОЛОДУШКИ — HERBA HEDYSARI

Солодушка альпійська — Hedysarum alpimim L. (Н sibiricum Роіг.), солодушка жовтіюча — Hedysarum flavescens Regel et Schmalh., род. бобові — Fabaceae

Копеечник альпийский (к. сибирский), копеечник желтею­щий; назва походить від грецьк. hedys — солодкий, латин, alpinus — альпійський.

Рослина трав’яниста багаторічна, заввишки до 1 м. Стебло пря­мостояче, розгалужене. Листки складні, непарноперисті, чергові. Квітки рожево-фіолетові, зібрані в пазушні багатоквіткові китиці. Плід — багатонасіннєвий біб з перетяжками.

Поширення. Зустрічається на півночі Росії від Кольського пів­острова до Далекого Сходу. Промислові зарості знаходяться у лісо­степовій зоні Читинської області. Росте уздовж річок, на вологих уз­ліссях. Місцями утворює солодушкові луки. Солодушка жовтіюча — середньоазіатський вид.

Заготівля. Під час цвітіння зрізають квітконосні верхівки рослини. Сушать під наметами. Рослина отруйна.

Х імічний склад сирсвини. Трава солодушки містить ксантони, се­ред яких основним є мангіферин (0,8-1,92 %), ізомангіферин (0,05-0,07 %), плюкомангіферин, глюкоізомангіферин. Окрім цього, знайдені флаво­ноїди — полістахозид, гіперозид, хедізирид; кумарини, дубильні речовини, сліди алкалоїдів.

Глюкомангіферин Глюкоізомангіферин

Біологічна дія та застосування. На основі мангіферину одержу­ють препарат алпізарин, який застосовують у вигляді таблеток і мазі для лікування герпесу та інших вірусних захворювань. Східна медицина широко використовує корені солодушки як загально- зміцнюючий засіб.

ХІНОНИ

Хінони - циклічні дикетони, з молекулі яких кетогрупи входять у систему сполучених зв’язків. Найбільше практичне значення мають бен- зохінони, нафтохінони та антрахінони.

БЕНЗОХІНОНИ

Бензохінони існують у вигляді двох ізомерів: 1,2- та 1,4-бен-

зохінону.

0

0

II

0

II

А

А

H:C0Vi: х

V

НзС

0

О '

1,2-Бензохінон

1,4-Бензохінон

Загальна формула убіхінонів

Заміщені 1,4-бензохінони - окислювачі, які оборотньо від­новлюються до гідрохінонів. Вони беруть участь у перенесенні електронів у процесі клітинного дихання. До цієї групи належить убіхінон.

Убіхінон (кофермент Q, KoQn, 2,3-диметоксі-6-метил-5-полі- пренілбензохінони). Кількість поліпренільних залишків (п) може дорівнювати від 1 до 15. У природі найчастіше зустрічаються Q6— Q10. Організму людини властивий Q10.

Убіхінони відіграють важливу роль у біоенергетиці клітин більшості прокаріот і усіх еукаріот. Основна функція убіхінонів — це перенесення електронів та протонів від різних субстратів до цитохромів при диханні та окислювальному фосфорилюванні. Убіхінони, головним чином у відновній формі убіхінолів, вико­нують антиоксидантну функцію.

Для промислового вилучення KoQ використовують біомасу мікроорганізмів (бактерій, дріжджів, грибів). Розроблені ефективні біотехнологічні методи отримання Q9 і Q]0.

Убіхінон Q10b інших країнах використовують у харчових добав­ках під назвою коензим Q10 або Co Q10. Убіхінон як переносник кисню зменшує гіпоксичні ушкодження, які викликані недостат­ністю кисню при серцево-судинних захворюваннях, тому його ре­комендують для профілактики хвороб серцево-судинної системи. Внаслідок малої токсичності коензим Qt0 ефективний у хронічних випадках, при лікуванні дітей і для зменшення кардіотоксичної дії протипухлинних препаратів. Ко Q10 має імуномодулюючі власти­вості. Він підвищує толерантність організму до перенавантаження і стресу, зміцнює імунну систему, забезпечує клітини енергією.

НАФТОХІНОНИ

Похідні нафтохінону поширені в основному в рослинах родин Juglandaceae, Plumbaginctceae, Dmceraceae тощо; вилучені також з бак­терій, є структурними фрагментами багатьох природних речовин. Деякі на­фтохінони мають високу біологічну активність. Нафтохіноном, який бере участь у процесі фотосинтезу, є філохінон (вітамін К, ). Похідні 1,4-нафто- хінону - юглон, шиконін, дрозерон відіграють значну роль у фармакологічній активності листків горіха, трави і коренів горобепника, трави росички тощо

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ НАФТОХІНОНИ

ЛИСТЯ ГОРІХА — FOLIA JUGLANDIS

Горіх волоський — Juglans regia L., род. горіхові —

Juglandaceae

Орех грецкий; назва походить від juppiter — Юпітер; латин, glans — жолудь, regius, -а, -ит — царський.

Рослина. Високе, заввишки до 35 м, дерево з розлогою кро­ною і товстим гіллястим стовбуром, вкритим сірою корою. Лист­ки чергові, великі, непарноперисті, з трьома - п ’ятьма парами листочків. Листочки видовжено-яйцеподібні, загострені, зверху — голі, зісподу — опушені Квітки одностатеві, одиночні або зібрані по 2-3. Плід — несправжня кістянка. Цвіте у квітні-травні, плоди достигають у вересні.

Поширення. У дикому стані росте на Кавказі і в Середній Азії, в горах Малої Азії. На території України розводять як пло­дове дерево.

Заготівля. Заготовляють листочки в травні-червні, відщипуючи їх від че­решка в суху погоду. Сушать у тіні, роз­стилаючи тонким шаром і час від часу перегортаючи.

Х імічний склад сировини. Лист­ки містять юглон і гідроюглон, їх глікозиди, флавоноїди, дубильні речовини, каротин, мікроелементи (Fe, Со, К, Mn).

Вільні нафтохінони, їх ди-, три- і хетрамери входять до складу ядро­вої деревини.

О

ОН о Юглон

Ядро горіха містить багато поживних речовин (50—80 % жирної олії, 10-20 % білка, 15-20 % вуглеводів), є сировиною для одержання жирної олн.

Біологічна дія та застосування. Настойка з листків горіха діє як в’яжучий, протизапальний, ранозагоювальний засіб. Настій використовують зовнішньо для полоскань при ангінах, стоматитах, гінгівітах, пародонтозі, кандидозах та внутрішньо при атеросклерозі, гастритах, проносах, як допоміжний засіб при цукровому діабеті. Олія волоського горіха виявляє про- тисклеротичну дію.

У гомеопатії використовуються листки і зелені недозрілі пло­ди при висипаннях на шкірі, екземах на голові, руках і гомілках.

ТРАВА РОСИЧКИ — HERBA DROSERAE

Росичка круглолиста — Drosera rotimdifolia L., род. росичкові —

Droseraceae

Росянка круглолистная; назва походить від грецьк. droseros — росистий (за блискучі, схожі на росу краплини секрету на лис­тках).

Рослина багаторічна трав’яниста комахоїдна. Стебло квіт­коносне, прямостояче, заввишки 10-25 см, безлисте, у кілька разів довше за листки. Листки в прикореневій розетці з довгими

черешками і круглою пластин­кою, зверху і з країв вкриті го­ловчастими червоними волос­ками. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білі, зібрані в однобічні кити­цеподібні завійці. Плід — коро­бочка.

П оширення. Росте в північ­ній частині України на торфових болотах.

Заготівля. Заготовляють тра­ву в період цвітіння, викорис­товують свіжою або сушать у за­тінку чи в сушарках при темпе­ратурі до 40 °С.

Х імічний склад сировини. Трава містить нафтохінони — дрозерон, плюмбагон; флавоноїди — кверцетин, гіперозид, міри­цетин, кемпферол; ферменти, дубильні речовини, кислоти, солі Fe, Mg, Р, Mn, Si, Са.

Біологічна дія та застосування. Антибактеріальний засіб проти стрептококів, стафілококів, збудників туберкульозу, ефективний протиспастичний та відхаркувальний засіб при застудах: коклюші, фарингітах, ларингітах, бронхітах, бронхіальній астмі. Екстракт росички входить до складу крапель від кашлю евкабал. Свіжий сік використовують для лікування бородавок, мозолів і затверділос- тей шкіри, мікозів.

У гомеопатії застосовується свіжа рослина, зібрана на початку цвітіння, при захворюваннях ВДШ: коклюші, спастичному кашлі, туберкульозі.

Антраценпохідними називаються сполуки, в основі структури яких лежить ядро антрацену різного ступеня окислен­ня, типу сполучення і конденсації мономерних структур.

1 о

о

Антрацен Антрахінон

Відновлені форми антрахінону — антранони, антрони і окси- антрони легко окислюються навіть киснем повітря при звичайних умовах до антрахінону, тому найбільш поширені та вивчені похідні антрахінону.

Вони є найбільшою групою природних хінонів. Відомо вже більш як 200 представників цієї групи. Близько половини з них знайдено в рослинах. Найпоширенішим антрахіноном є емодин, а найвідомішим антрахіноном вищих рослин є алізарин — основ­ний пігмент марени красильної Rubia tinctorum, Rubiaceae, що був найважливішим барвником в античні часи.

Будова та класифікація

В залежності від структури вуглеводного ядра похідні антрацену поділяють на дві групи: сполуки, в основі яких лежить одна молекула антраценпохідних (мономери), та сполуки з двома молекулами антраценпохідних (димери).

Мономерні похідні антрацену. За ступенем відновлення антра­хінонового ядра ця група поділяється на дві підгрупи:

відновлені форми — похідні антранолу, антрону і оксіантрону:

Антранол

Н' ОН Оксіантрон

окислені форми, в основі яких лежить антрахінонове ядро..

За розташуванням ОН-груп у молекулі мономерні антрахіно­ни також поділяють на дві підгрупи:

похідні емодину ( х р и з а ц и н у ), або 1,8-дигідро- ксцантрахі'нону, тобто ОН-групи розташовані в обох бен­зольних кільцях. До них належать емодин, хризофанол, реїн, алое- емодин та ін. Названі сполуки та їхні похідні діють як проносне;

похідні алізарину, або 1,2-д и г і д р о к с и а н т р а х і- нону, тобто ОН-групи розташовані в одному бензольному кільці. До них належать алізарин, пурпурин, луцидин та ін. Ці сполуки та їхні похідні виявляють нефролітичну дію.

Емодин Алізарин

Особливу групу мономерних антраценпохідних становлять антрацикліни. За структурою вони мають вуглецевий скелет, в якому ядро антрахінону лінійно з’єднане з шестичленним насиченим карбоциклом, наприклад карміноміцин.

Димерні похідні антрсп/ену. У залежності від типу сполучення димерні похідні антрацену поділяють на димерні сполуки, які з’єднані одинарним зв’язком, та конденсовані. Зустрічаються як відновлені, так і окислені форми. Відновлені форми сполучені в димери, як правило, по у-положенню (хризофанолдіантрон), а окислені по а- або p-положеннях (касианін).

Антраценпохідні, що конденсовані, відрізняються від інших димерних сполук тим, що мономерні скелети зв’язані між собою двома одинарними та одним подвійним зв’язками, наприклад у гіперицина.

Більшість антраценпохідних у природних об’єктах зустрічається у вигляді мономерів в окисленій формі з функціональними група­ми в молекулі: —ОН, —ОСН3, —СН,ОН, —СН3, —СОН, —СООН. Дуже рідко зустрічаються арильні замісники.

Антраценпохідні зустрічаються як у вільному стані, так і у вигляді глікозидів. Агліконом у складі антраглікозидів можуть бути всі групи антраценпохідних, за винятком діантрахінонів. Сахар- ний компонент у глікозидах представлений глюкозою, рамнозою, ксилозою, арабінозою та біозидами: примверозою, рутинозою, генциобіозою. Більшість антраглікозидів — О-глікозиди. С-гліко- зиди зустрічаються значно рідше, наприклад у видах алое.

Поширення та локалізація

Антраценпохідні знайдені у вищих рослинах, лишай­никах, грибах, бактеріях, комахах та морських тваринах класу гол­кошкірих (морські лілії). Значна частина похідних антрахінону ви­ділена з грибів — Aspergillus і Penicillum; у вищих рослинах антрахінони частіше зустрічаються у видах родин Rubiaceae, Rhamnaceae, Polygonaceae, Fabaceae, Asphodelaceae, Bignoniaceae, Verbenaceae, Scrophulariaceae та ін.

Відновлені форми гідроксиантрахінонів — антраноли, антро- ни і оксиантрони в природі зустрічаються рідше.

Антрацикліни знайдені в мікроорганізмах — стрептоміцетах (актиноміцетах).

Похідні антрацену накопичуються в різних частинах рослин, але у великих кількостях частіш за все в листках, плодах, корі, підземних органах.

Антраценпохідні містяться в розчиненому стані в клітинному соку, рідше — у відмерлих частинах рослин.

Фізико-хімічні властивості

Похідні антрацену — кристалічні речовини жовтого, жовтогарячого або червоного кольору. Вільні аглікони розчиня­ються в ефірі, хлороформі, бензолі та інших органічних розчин­никах і не розчиняються у воді.

Антраглікозиди добре розчиняються в спиртово-водних сумі­шах, воді, гірше — в етанолі, не розчиняються в бензолі, хлоро­формі, ефірі. Аглікони і глікозиди добре розчиняються у водних розчинах лугів за рахунок утворення фенолятів.

Гідроксиметилантрахінони забарвлені в жовтий, жовтогаря­чий або червоний колір. Забарвлення їх у розчинах лугів і концен­трованій сірчаній кислоті посилюється.

Гідроксильна група, що розташована в a-положенні, утво­рює внутрішньомолекулярний водневий зв’язок з сусідньою кар­бонільною групою. Це зумовлює різницю у властивостях а- і р- гідроксигруп антрахінонового ядра. Гідроксиметилантрахінони, що не мають ОН-групи в P-положенні, не розчиняються в розчинах карбонатів і аміаку, але легко розчиняються в розчинах лугів, а котрі мають ОН-групи в P-положенні, утворюють солі як з розчи­нами лугів, так і з розчинами карбонатів і аміаку.

Гідроксиметилантрахінони стійкі до високих температур і окис­ників. Так, окислення алізарину двоокисом марганцю в сірчаній кислоті веде до утворення 1,2,4-тригідроксиантрахінону.

Такі окисники як азотна кислота руйнують антрахінони, при цьому кільця без ОН-групи окислюються до фталевих кислот.

Подібно до незаміщеного антрахінону, гідроксиантрахінони відновлюються гідросульфітом натрію в лужному середовищі до антрагідрохінонів.

Методи виділення та дослідження

Виділення. У лікарській рослинній сировині поряд з глікозидними формами знаходяться вільні аглікони. Якщо потрібно отримати суміш антраценпохідних і далі використовувати її без розділення, то, як правило, використовують МІЦНІ ВОДНОгСПИр- тові (70 %) суміші або чистий спирт (95 %). При необхідності роз­ділити суму речовин на окремі фракції або компоненти викорис­товують фракційну екстракцію. У випадку, коли потрібно отримати тільки аглікони, глікозиди піддають кислотному або ензиматич­ному розщепленню, а потім вилучають суму агліконів.

Дуже важливим є підбір оптимальних умов розділення суми антрахінонів на індивідуальні компоненти. Для цієї мети викорис­товують метод розщеплення солями та гідроксидами лужних і луж­ноземельних металів. Так, антрахінони, що мають в ядрі карбок­сильну групу, розчиняються у водних розчинах бікарбонату натрію та інших лужних розчинах, а антрахінони з Р-гідроксигр} пою не утворюють феноляти з бікарбонатом натрію, але взаємодіють з розчинами карбонатів і гідроксидів лугів. Якщо антрахінонове ядро в своєму складі має тільки а-гідроксили, то в цьому випадку ут­ворюються феноляти тільки в розчинах лугів.

Особливо широко в наш час для розділення всіх класів спо­лук, у тому числі і антрахінонів, застосовуються хроматографічні методи. Для цього використовують оксид магнію, магнезол, силі­кагель, іонообмінні смоли. Останнім часом як сорбент частіш за все використовують поліамідні смоли.

Ідентифікація. Для виявлення антраценпохідних застосовують якісні реакції та хроматографічні методи.

Найбільш специфічною є реакція з розчинами лугів, у ре­зультаті чого антрахінони набувають червоного кольору, окремі похідні — фіолетового або чорного забарвлення.

За фармакопейним методом екстракцію антраценпохідних з сировини проводять спиртовим розчином їдкого калію при кипінні. Після охолодження фільтрат підкислюють хлористовод­невою кислотою до змінення червоно-бурого кольору розчину на жовто-брунатний і екстрагують водний кислий розчин диетило- вим ефіром. Ефірний розчин збовтують з розчином аміаку, при цьому ефірний шар залишається забарвленим у жовтий колір, а луж­ний набуває червоного або фіолетового кольору.

Тепер хроматографія в тонкому шарі сорбенту та на папері є ос­новним методом розділення складних сумішей природних сполук з метою виявлення того чи іншого класу природних речовин.

Після хроматографічного розділення пластинки або смужки па­перу обробляють спиртовим розчином лугу. Плями похідних антра­хінону виявляють по жовтому, червоному або фіолетовому забарв­ленню.

Кількісне визначення. Майже всі методи кількісного визна­чення антраценпохідних основані на визначенні суми вільних гідрок- симетилантрахінонів після попереднього гідролізу антраглікозидів.

Найбільш широко використовується фотоелектроколориметрич- ний метод, запропонований Аутергоффом. Метод включений до ДФ XI для визначення антраценпохідних у лікарській рослинній сировині. Метод полягає в екстракції з сировини та гідролізі антраценпохід­них глікозидів льодяною оцтовою кислотою, наступною екстракцією їх лужно-аміачним розчином і визначення оптичної густини забарв­леного лужного розчину на фотоелектроколориметрі. Метод про­стий, але на точність результатів впливає стандартна речовина — розчин кобальту хлориду. Як стандартний зразок слід використову­вати речовину антрахінонової природи — емодин або алізарин.

Для визначення окремих сполук антрахінонової природи вико­ристовують хроматоспектрофотометричні методи. З лікарської рос­линної сировини антрахінони екстрагують, а потім поділяють їх за допомогою хроматографії в тонкому шарі сорбенту або на папері. Плями антрахінонів на хроматограмах видаляють, а речовину з них екстрагують відповідним розчином і визначають оптичну густину за максимумом поглинання в УФ-спектрі.

Біологічна дія та застосування

Біологічна активність антрахінонів дуже різноманітна. Вони являють собою біохімічні носії електронів у живих органі­змах і беруть участь в окислювально-відновних процесах.

Антрахінони групи емодину здатні посилювати перистальтику товстої кишки, що зумовлює їх послаблюючу дію. Проносний ефект виявляється через 10-12 год після вживання препарату.

Алізаринові похідні марени красильної виявляють спазмолі­тичну та сечогінну дію, сприяють виведенню з нирок конкре­ментів. Відновлені форми похідних антрахінону мають виражену протизапальну дію.

З’ясовано, що конденсовані антрахінони виявляють протипух­линну дію. Досягненням останнього часу стало відкриття анти­

біотиків — антрациклінів, що мають високу протипухлинну ак­тивність.

Деякі похідні антрациклінів виявляють інгібуючу або стиму­люючу дію на активність ферментів.

Відомості про рослинну сировину та препарати, які містять антрахінони, наведено в табл. 10 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ПОХІДНІ ХРИЗАЦИНУ