- •Біологічно активні речовини, які одержують методом культури тканин
- •Трава ехінацеї —herba echinaceaepurpureae кореневища та корені ехінацеї —
- •Абрикосова камедь — gummi armenia cae
- •Трагакант — gummi tragacanthae
- •Листя подорожника великого — folia plantaginis majoris трава подорожника великого свіжа —
- •Plantago major l., род. Подо- рожникові — Plantaginaceae
- •Насіння подорожника блощиного —
- •Трава подорожника блошиного свіжа —
- •Листя підбілу звичайного (мати-й-мачухи) — folia farfarae
- •Папаїн — papainum
- •Арахідонова кислота
- •Мигдальна олія — oleum amygdalarum
- •Персикова олія — oleum persicorum
- •Рицинова олія — oleum ricini
- •Соняшникова олія — Oleum Helianthi
- •Кукурбітин
- •Насіння льону —seminAlini, льняна олія — oleum uni
- •Масло какао (олія какао) —
- •Цибулини часнику — bulbi allii sativi
- •Кислоти
- •Альдегіди
- •Тригідроксифеноли
- •Ехінакозид
- •Трава фіалки — herba violae
- •Herba paeoniae anomalae кореневища і корені півонії — rhizomataet radices paeoniae anomalae
- •Плоди малини - fructus rubi idaei
- •Цинарин
- •Кореневища дріоптерису чоловічого — rhizomata filicis maris
- •Умбеліферон Ескулетин Фраксетин
- •Псорален
- •Ангеліцин (ізопсорален) (фуро-2',3': 7,8-кумарин)
- •Глюкозид-о-пдроксикумарової кислоти (цис-форма)
- •Трава буркуну — herba meliloti
- •Насіння каштана—semina hippocastani листя каштана — folia hippocastani
- •Плоди амі великої — fructus аммі majoris
- •Плід пастернаку посівного —
- •6 Мм. Колір бурувато-со- лом ’який.
- •Імператорин
- •Листя смоковниці (інжиру) — folia ficusi caricae плоди смоковниці (інжиру) — fructus ficusi caricae
- •Кореневища та корені дягелю —
- •Дигідросамідин
- •Плоди віснаги морквоподібної —
- •Плоди кропу запашного —
- •Плоди моркви дикої — fructus dauci carotae
- •6. Флавон
- •7 Флавонол
- •10 Дигідрохалкон
- •Листя чаю — folia тнеае
- •Плоди горобини чорноплідної свіжі —
- •Квітки пижма — flores tana сеті
- •Корені шоломниці байкальської — radices scutellariae baicalensis
- •Frucrus sophorae japonicae пуп’янки софори японської—
- •Листя гінкго — folia ginkgo
- •Трава хвоща польового —
- •Корені солодки — radices glycyrrhizae
- •Трава череди — herba bidentis
- •Еритроцентаурин
- •Кора крушини — cortexfrangulae
- •Корені щавлю кінського — radices rumicis
- •Листя сени — folia sennae, плоди сени — fructus sennae
- •Трава звіробою —herba нурешсі
- •Кореневища і корені марени красильної — rhizomata et radices rubiae
- •Кореневища змійовика — rhizomata bistortae
- •Плоди черемхи — fructus padi
- •Класифікація ізопреноїаів
- •Листки бобівника трилистого
- •Кора калини — cortex viburni
- •Сесквітерпени і сесквітерпеноїди
- •Варіанти зображення молекули фарнезену
- •Біогенетичний взаємозв 'язок основних структурних типів сесквітерпенових лактонів
- •Госипол
- •Folia menthae piperitae м’ятна олія — oleum menthae piperitae
- •Кореневища з коренями валеріани — rhizomata cum radicibus valerianae
- •Плоди ялівцю — fructus juniperi
- •Мм; на поперечному розрізі видно шість канальців з ефірною олією. Запах ароматний, сильний, смак гіркувато-пряний.
- •Квітки ромашки — flores chamomillae
- •Хамазулен
- •Плоди анісу — fructus anisi vvlgAklS анісова олія — oleum anisi
- •Кореш аралі, маньчжурсько, —
- •Трава астрагалу шерстистоквіткового—
- •Спіростаноловий тип сапогеніну
- •Кореневища з коренями діоскоре, — rhizomata cum radicibus dioscoreae
- •Трава горицвіту весняного — herba adonidis vernalis
- •Трава конвалії—herba convallariae листя конвалії-folia convallariae квітки конвалії—flores convallariae
- •Азометин (шифова основа)
- •Кислота
- •Ізомери термопсин і анагірин
- •Трава софори товстоплодої —
- •Трава плауна баранця —
- •Меконова кислота
- •Я дро пептидних алкалоїдів споринні
- •Насіння шоколадного дерева —
- •Трава дельфінію сітчастошюдого—
- •Трава пасльону дольчастого —
- •Метилметіонінеульфонія хлорид
- •Рутин (3-рутинозид кверцетину)
- •Трава очитку великого свіжа —
- •Корені лопуха — radices bard anae
- •Трава полину звичайного —
- •Корені любистку — radiceslevisticae
- •Прополіс — propolis
- •Квітковий пилок
- •Лрс, яка містить па.Іс»іяри.Иі і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить фенольні сполуки і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить моно- та сесквітерпеноїди, ефірні олії і використовується у складі бад
- •Лрс, яка містить алкалоїди і використовується у складі бад
- •Лікарські ферментні препарати, які випускаються в країнах снд
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ліпіди
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить лігнани
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ірндоїди
- •Фармакологічна дія та використання лрс, яка містить ефірні олії
- •Фармакогнозія з основами біохімії рослин
Еритроцентаурин
Біологічна дія та застосування. Настій застосовується як гіркота для збудження апетиту, покращення травлення їжі при зниженій секреції шлункового соку й посилення перистальтики кишок. Трава золототисячника входить до складу апетитних та шлункових чаїв.
ТРАВА СОЛОДУШКИ — HERBA HEDYSARI
Солодушка альпійська — Hedysarum alpimim L. (Н sibiricum Роіг.), солодушка жовтіюча — Hedysarum flavescens Regel et Schmalh., род. бобові — Fabaceae
Копеечник альпийский (к. сибирский), копеечник желтеющий; назва походить від грецьк. hedys — солодкий, латин, alpinus — альпійський.
Рослина трав’яниста багаторічна, заввишки до 1 м. Стебло прямостояче, розгалужене. Листки складні, непарноперисті, чергові. Квітки рожево-фіолетові, зібрані в пазушні багатоквіткові китиці. Плід — багатонасіннєвий біб з перетяжками.
Поширення. Зустрічається на півночі Росії від Кольського півострова до Далекого Сходу. Промислові зарості знаходяться у лісостеповій зоні Читинської області. Росте уздовж річок, на вологих узліссях. Місцями утворює солодушкові луки. Солодушка жовтіюча — середньоазіатський вид.
Заготівля. Під час цвітіння зрізають квітконосні верхівки рослини. Сушать під наметами. Рослина отруйна.
Х
імічний
склад сирсвини. Трава солодушки містить
ксантони, серед яких основним є
мангіферин (0,8-1,92
%), ізомангіферин
(0,05-0,07
%), плюкомангіферин,
глюкоізомангіферин. Окрім цього, знайдені
флавоноїди — полістахозид, гіперозид,
хедізирид; кумарини, дубильні речовини,
сліди алкалоїдів.
Глюкомангіферин Глюкоізомангіферин
Біологічна дія та застосування. На основі мангіферину одержують препарат алпізарин, який застосовують у вигляді таблеток і мазі для лікування герпесу та інших вірусних захворювань. Східна медицина широко використовує корені солодушки як загально- зміцнюючий засіб.
ХІНОНИ
Хінони - циклічні дикетони, з молекулі яких кетогрупи входять у систему сполучених зв’язків. Найбільше практичне значення мають бен- зохінони, нафтохінони та антрахінони.
БЕНЗОХІНОНИ
Бензохінони існують у вигляді двох ізомерів: 1,2- та 1,4-бен-
зохінону.
0
0
II
0
II
А
А
H:C0Vi:
х
V
НзС
0
О
'
1,2-Бензохінон
1,4-Бензохінон
Загальна
формула убіхінонів
Заміщені 1,4-бензохінони - окислювачі, які оборотньо відновлюються до гідрохінонів. Вони беруть участь у перенесенні електронів у процесі клітинного дихання. До цієї групи належить убіхінон.
Убіхінон (кофермент Q, KoQn, 2,3-диметоксі-6-метил-5-полі- пренілбензохінони). Кількість поліпренільних залишків (п) може дорівнювати від 1 до 15. У природі найчастіше зустрічаються Q6— Q10. Організму людини властивий Q10.
Убіхінони відіграють важливу роль у біоенергетиці клітин більшості прокаріот і усіх еукаріот. Основна функція убіхінонів — це перенесення електронів та протонів від різних субстратів до цитохромів при диханні та окислювальному фосфорилюванні. Убіхінони, головним чином у відновній формі убіхінолів, виконують антиоксидантну функцію.
Для промислового вилучення KoQ використовують біомасу мікроорганізмів (бактерій, дріжджів, грибів). Розроблені ефективні біотехнологічні методи отримання Q9 і Q]0.
Убіхінон Q10b інших країнах використовують у харчових добавках під назвою коензим Q10 або Co Q10. Убіхінон як переносник кисню зменшує гіпоксичні ушкодження, які викликані недостатністю кисню при серцево-судинних захворюваннях, тому його рекомендують для профілактики хвороб серцево-судинної системи. Внаслідок малої токсичності коензим Qt0 ефективний у хронічних випадках, при лікуванні дітей і для зменшення кардіотоксичної дії протипухлинних препаратів. Ко Q10 має імуномодулюючі властивості. Він підвищує толерантність організму до перенавантаження і стресу, зміцнює імунну систему, забезпечує клітини енергією.
НАФТОХІНОНИ
Похідні нафтохінону поширені в основному в рослинах родин Juglandaceae, Plumbaginctceae, Dmceraceae тощо; вилучені також з бактерій, є структурними фрагментами багатьох природних речовин. Деякі нафтохінони мають високу біологічну активність. Нафтохіноном, який бере участь у процесі фотосинтезу, є філохінон (вітамін К, ). Похідні 1,4-нафто- хінону - юглон, шиконін, дрозерон відіграють значну роль у фармакологічній активності листків горіха, трави і коренів горобепника, трави росички тощо
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,
ЯКІ МІСТЯТЬ НАФТОХІНОНИ
ЛИСТЯ ГОРІХА — FOLIA JUGLANDIS
Горіх волоський — Juglans regia L., род. горіхові —
Juglandaceae
Орех грецкий; назва походить від juppiter — Юпітер; латин, glans — жолудь, regius, -а, -ит — царський.
Рослина. Високе, заввишки до 35 м, дерево з розлогою кроною і товстим гіллястим стовбуром, вкритим сірою корою. Листки чергові, великі, непарноперисті, з трьома - п ’ятьма парами листочків. Листочки видовжено-яйцеподібні, загострені, зверху — голі, зісподу — опушені Квітки одностатеві, одиночні або зібрані по 2-3. Плід — несправжня кістянка. Цвіте у квітні-травні, плоди достигають у вересні.
Поширення. У дикому стані росте на Кавказі і в Середній Азії, в горах Малої Азії. На території України розводять як плодове дерево.
Заготівля. Заготовляють листочки в травні-червні, відщипуючи їх від черешка в суху погоду. Сушать у тіні, розстилаючи тонким шаром і час від часу перегортаючи.
Х
імічний
склад сировини. Листки містять юглон
і гідроюглон, їх глікозиди, флавоноїди,
дубильні речовини, каротин, мікроелементи
(Fe,
Со,
К, Mn).
Вільні нафтохінони, їх ди-, три- і хетрамери входять до складу ядрової деревини.
О
ОН о Юглон
Ядро горіха містить багато поживних речовин (50—80 % жирної олії, 10-20 % білка, 15-20 % вуглеводів), є сировиною для одержання жирної олн.
Біологічна дія та застосування. Настойка з листків горіха діє як в’яжучий, протизапальний, ранозагоювальний засіб. Настій використовують зовнішньо для полоскань при ангінах, стоматитах, гінгівітах, пародонтозі, кандидозах та внутрішньо при атеросклерозі, гастритах, проносах, як допоміжний засіб при цукровому діабеті. Олія волоського горіха виявляє про- тисклеротичну дію.
У гомеопатії використовуються листки і зелені недозрілі плоди при висипаннях на шкірі, екземах на голові, руках і гомілках.
ТРАВА РОСИЧКИ — HERBA DROSERAE
Росичка круглолиста — Drosera rotimdifolia L., род. росичкові —
Droseraceae
Росянка круглолистная; назва походить від грецьк. droseros — росистий (за блискучі, схожі на росу краплини секрету на листках).
Рослина багаторічна трав’яниста комахоїдна. Стебло квітконосне, прямостояче, заввишки 10-25 см, безлисте, у кілька разів довше за листки. Листки в прикореневій розетці з довгими
черешками і круглою пластинкою, зверху і з країв вкриті головчастими червоними волосками. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білі, зібрані в однобічні китицеподібні завійці. Плід — коробочка.
П
оширення.
Росте в північній частині України
на торфових болотах.
Заготівля. Заготовляють траву в період цвітіння, використовують свіжою або сушать у затінку чи в сушарках при температурі до 40 °С.
Х
імічний
склад сировини. Трава містить нафтохінони
— дрозерон, плюмбагон; флавоноїди —
кверцетин, гіперозид, мірицетин,
кемпферол; ферменти, дубильні речовини,
кислоти, солі Fe,
Mg, Р,
Mn,
Si, Са.
Біологічна дія та застосування. Антибактеріальний засіб проти стрептококів, стафілококів, збудників туберкульозу, ефективний протиспастичний та відхаркувальний засіб при застудах: коклюші, фарингітах, ларингітах, бронхітах, бронхіальній астмі. Екстракт росички входить до складу крапель від кашлю евкабал. Свіжий сік використовують для лікування бородавок, мозолів і затверділос- тей шкіри, мікозів.
У гомеопатії застосовується свіжа рослина, зібрана на початку цвітіння, при захворюваннях ВДШ: коклюші, спастичному кашлі, туберкульозі.
Антраценпохідними називаються сполуки, в основі структури яких лежить ядро антрацену різного ступеня окислення, типу сполучення і конденсації мономерних структур.
1 о
о
Антрацен Антрахінон
Відновлені форми антрахінону — антранони, антрони і окси- антрони легко окислюються навіть киснем повітря при звичайних умовах до антрахінону, тому найбільш поширені та вивчені похідні антрахінону.
Вони є найбільшою групою природних хінонів. Відомо вже більш як 200 представників цієї групи. Близько половини з них знайдено в рослинах. Найпоширенішим антрахіноном є емодин, а найвідомішим антрахіноном вищих рослин є алізарин — основний пігмент марени красильної Rubia tinctorum, Rubiaceae, що був найважливішим барвником в античні часи.
Будова та класифікація
В залежності від структури вуглеводного ядра похідні антрацену поділяють на дві групи: сполуки, в основі яких лежить одна молекула антраценпохідних (мономери), та сполуки з двома молекулами антраценпохідних (димери).
Мономерні похідні антрацену. За ступенем відновлення антрахінонового ядра ця група поділяється на дві підгрупи:
відновлені форми — похідні антранолу, антрону і оксіантрону:
Антранол
Н' ОН Оксіантрон
окислені форми, в основі яких лежить антрахінонове ядро..
За розташуванням ОН-груп у молекулі мономерні антрахінони також поділяють на дві підгрупи:
похідні емодину ( х р и з а ц и н у ), або 1,8-дигідро- ксцантрахі'нону, тобто ОН-групи розташовані в обох бензольних кільцях. До них належать емодин, хризофанол, реїн, алое- емодин та ін. Названі сполуки та їхні похідні діють як проносне;
похідні алізарину, або 1,2-д и г і д р о к с и а н т р а х і- нону, тобто ОН-групи розташовані в одному бензольному кільці. До них належать алізарин, пурпурин, луцидин та ін. Ці сполуки та їхні похідні виявляють нефролітичну дію.
Емодин Алізарин
Особливу групу мономерних антраценпохідних становлять антрацикліни. За структурою вони мають вуглецевий скелет, в якому ядро антрахінону лінійно з’єднане з шестичленним насиченим карбоциклом, наприклад карміноміцин.
Димерні похідні антрсп/ену. У залежності від типу сполучення димерні похідні антрацену поділяють на димерні сполуки, які з’єднані одинарним зв’язком, та конденсовані. Зустрічаються як відновлені, так і окислені форми. Відновлені форми сполучені в димери, як правило, по у-положенню (хризофанолдіантрон), а окислені по а- або p-положеннях (касианін).
Антраценпохідні, що конденсовані, відрізняються від інших димерних сполук тим, що мономерні скелети зв’язані між собою двома одинарними та одним подвійним зв’язками, наприклад у гіперицина.
Більшість антраценпохідних у природних об’єктах зустрічається у вигляді мономерів в окисленій формі з функціональними групами в молекулі: —ОН, —ОСН3, —СН,ОН, —СН3, —СОН, —СООН. Дуже рідко зустрічаються арильні замісники.
Антраценпохідні зустрічаються як у вільному стані, так і у вигляді глікозидів. Агліконом у складі антраглікозидів можуть бути всі групи антраценпохідних, за винятком діантрахінонів. Сахар- ний компонент у глікозидах представлений глюкозою, рамнозою, ксилозою, арабінозою та біозидами: примверозою, рутинозою, генциобіозою. Більшість антраглікозидів — О-глікозиди. С-гліко- зиди зустрічаються значно рідше, наприклад у видах алое.
Поширення та локалізація
Антраценпохідні знайдені у вищих рослинах, лишайниках, грибах, бактеріях, комахах та морських тваринах класу голкошкірих (морські лілії). Значна частина похідних антрахінону виділена з грибів — Aspergillus і Penicillum; у вищих рослинах антрахінони частіше зустрічаються у видах родин Rubiaceae, Rhamnaceae, Polygonaceae, Fabaceae, Asphodelaceae, Bignoniaceae, Verbenaceae, Scrophulariaceae та ін.
Відновлені форми гідроксиантрахінонів — антраноли, антро- ни і оксиантрони в природі зустрічаються рідше.
Антрацикліни знайдені в мікроорганізмах — стрептоміцетах (актиноміцетах).
Похідні антрацену накопичуються в різних частинах рослин, але у великих кількостях частіш за все в листках, плодах, корі, підземних органах.
Антраценпохідні містяться в розчиненому стані в клітинному соку, рідше — у відмерлих частинах рослин.
Фізико-хімічні властивості
Похідні антрацену — кристалічні речовини жовтого, жовтогарячого або червоного кольору. Вільні аглікони розчиняються в ефірі, хлороформі, бензолі та інших органічних розчинниках і не розчиняються у воді.
Антраглікозиди добре розчиняються в спиртово-водних сумішах, воді, гірше — в етанолі, не розчиняються в бензолі, хлороформі, ефірі. Аглікони і глікозиди добре розчиняються у водних розчинах лугів за рахунок утворення фенолятів.
Гідроксиметилантрахінони забарвлені в жовтий, жовтогарячий або червоний колір. Забарвлення їх у розчинах лугів і концентрованій сірчаній кислоті посилюється.
Гідроксильна група, що розташована в a-положенні, утворює внутрішньомолекулярний водневий зв’язок з сусідньою карбонільною групою. Це зумовлює різницю у властивостях а- і р- гідроксигруп антрахінонового ядра. Гідроксиметилантрахінони, що не мають ОН-групи в P-положенні, не розчиняються в розчинах карбонатів і аміаку, але легко розчиняються в розчинах лугів, а котрі мають ОН-групи в P-положенні, утворюють солі як з розчинами лугів, так і з розчинами карбонатів і аміаку.
Гідроксиметилантрахінони стійкі до високих температур і окисників. Так, окислення алізарину двоокисом марганцю в сірчаній кислоті веде до утворення 1,2,4-тригідроксиантрахінону.
Такі окисники як азотна кислота руйнують антрахінони, при цьому кільця без ОН-групи окислюються до фталевих кислот.
Подібно до незаміщеного антрахінону, гідроксиантрахінони відновлюються гідросульфітом натрію в лужному середовищі до антрагідрохінонів.
Методи виділення та дослідження
Виділення. У лікарській рослинній сировині поряд з глікозидними формами знаходяться вільні аглікони. Якщо потрібно отримати суміш антраценпохідних і далі використовувати її без розділення, то, як правило, використовують МІЦНІ ВОДНОгСПИр- тові (70 %) суміші або чистий спирт (95 %). При необхідності розділити суму речовин на окремі фракції або компоненти використовують фракційну екстракцію. У випадку, коли потрібно отримати тільки аглікони, глікозиди піддають кислотному або ензиматичному розщепленню, а потім вилучають суму агліконів.
Дуже важливим є підбір оптимальних умов розділення суми антрахінонів на індивідуальні компоненти. Для цієї мети використовують метод розщеплення солями та гідроксидами лужних і лужноземельних металів. Так, антрахінони, що мають в ядрі карбоксильну групу, розчиняються у водних розчинах бікарбонату натрію та інших лужних розчинах, а антрахінони з Р-гідроксигр} пою не утворюють феноляти з бікарбонатом натрію, але взаємодіють з розчинами карбонатів і гідроксидів лугів. Якщо антрахінонове ядро в своєму складі має тільки а-гідроксили, то в цьому випадку утворюються феноляти тільки в розчинах лугів.
Особливо широко в наш час для розділення всіх класів сполук, у тому числі і антрахінонів, застосовуються хроматографічні методи. Для цього використовують оксид магнію, магнезол, силікагель, іонообмінні смоли. Останнім часом як сорбент частіш за все використовують поліамідні смоли.
Ідентифікація. Для виявлення антраценпохідних застосовують якісні реакції та хроматографічні методи.
Найбільш специфічною є реакція з розчинами лугів, у результаті чого антрахінони набувають червоного кольору, окремі похідні — фіолетового або чорного забарвлення.
За фармакопейним методом екстракцію антраценпохідних з сировини проводять спиртовим розчином їдкого калію при кипінні. Після охолодження фільтрат підкислюють хлористоводневою кислотою до змінення червоно-бурого кольору розчину на жовто-брунатний і екстрагують водний кислий розчин диетило- вим ефіром. Ефірний розчин збовтують з розчином аміаку, при цьому ефірний шар залишається забарвленим у жовтий колір, а лужний набуває червоного або фіолетового кольору.
Тепер хроматографія в тонкому шарі сорбенту та на папері є основним методом розділення складних сумішей природних сполук з метою виявлення того чи іншого класу природних речовин.
Після хроматографічного розділення пластинки або смужки паперу обробляють спиртовим розчином лугу. Плями похідних антрахінону виявляють по жовтому, червоному або фіолетовому забарвленню.
Кількісне визначення. Майже всі методи кількісного визначення антраценпохідних основані на визначенні суми вільних гідрок- симетилантрахінонів після попереднього гідролізу антраглікозидів.
Найбільш широко використовується фотоелектроколориметрич- ний метод, запропонований Аутергоффом. Метод включений до ДФ XI для визначення антраценпохідних у лікарській рослинній сировині. Метод полягає в екстракції з сировини та гідролізі антраценпохідних глікозидів льодяною оцтовою кислотою, наступною екстракцією їх лужно-аміачним розчином і визначення оптичної густини забарвленого лужного розчину на фотоелектроколориметрі. Метод простий, але на точність результатів впливає стандартна речовина — розчин кобальту хлориду. Як стандартний зразок слід використовувати речовину антрахінонової природи — емодин або алізарин.
Для визначення окремих сполук антрахінонової природи використовують хроматоспектрофотометричні методи. З лікарської рослинної сировини антрахінони екстрагують, а потім поділяють їх за допомогою хроматографії в тонкому шарі сорбенту або на папері. Плями антрахінонів на хроматограмах видаляють, а речовину з них екстрагують відповідним розчином і визначають оптичну густину за максимумом поглинання в УФ-спектрі.
Біологічна дія та застосування
Біологічна активність антрахінонів дуже різноманітна. Вони являють собою біохімічні носії електронів у живих організмах і беруть участь в окислювально-відновних процесах.
Антрахінони групи емодину здатні посилювати перистальтику товстої кишки, що зумовлює їх послаблюючу дію. Проносний ефект виявляється через 10-12 год після вживання препарату.
Алізаринові похідні марени красильної виявляють спазмолітичну та сечогінну дію, сприяють виведенню з нирок конкрементів. Відновлені форми похідних антрахінону мають виражену протизапальну дію.
З’ясовано, що конденсовані антрахінони виявляють протипухлинну дію. Досягненням останнього часу стало відкриття анти
біотиків — антрациклінів, що мають високу протипухлинну активність.
Деякі похідні антрациклінів виявляють інгібуючу або стимулюючу дію на активність ферментів.
Відомості про рослинну сировину та препарати, які містять антрахінони, наведено в табл. 10 Додатків.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,
ЯКІ МІСТЯТЬ ПОХІДНІ ХРИЗАЦИНУ
