Кора крушини — cortexfrangulae

К рушина вільховидна (кру­шина ламка) — Frangula alnus Mill. (Rhamnus frdngula L.), род. жостерові — Rhamnaceae

Крушина ольховидная, кру­шина ломкая; назва походить від латин, frangere — ламати, харак­теризує ламкість деревини.

Рослина. Дерево або кущ заввишки до 7 м. Кора сто­вбурів і старих гілок сірувато- біла, па молодих гілках — блискуча, червонувато-бру­натна, світло-сіра зі світли­ми ланцетними поперечними сочевичками або сірими пля­мами. При легкому зіскоблю­ванні зовнішньої частини пробки виявляється червоний нижній шар. Листки оберненояйцеподібні або еліптичні, чергові, цілокраї, завдовжки до 12, завширшки до 6 см. з 6-8 парами дру­горядних жилок на коротких черешках. Квітки дрібні, довжиною 2,5-3,5 см, двостатеві, по 2-7 у пазухах листків на квітконіжках завдовжки близько 1 см, вузькодзвоникуваті, зеленкуваті. Плід ■— куляста кістянка, спочатку червона, після достигання — фіолето­во-чорна, діаметром 7-8 мм, з двома, рідше трьома, двоякоопук- лими кісточками, з дзьобоподібним вузьким носиком. D т р у й н а . Цвіте в травні-червні; плоди дозрівають в липні-серпні.

Поширення. Зустрічається майже по всій Україні, Білорусі, євро­пейській частині Росії, на Кавказі. Росте по берегах річок, озер, краях боліт, на узліссях; часто зустрічається разом з вільхою на заболоче­них місцях.

Заготівля. Заготовляють кору крушини навесні, в період руху соку, до появи листків. На зрубаних молодих стовбурах або гілках роблять кільцеві надрізи на відстані 15-20 см один від одного і з’єднують їх повздовжніми розрізами. Після цього кора легко знімається. Не можна заготовляти кору, вкриту мохом і лишайниками. Заготівлю проводять на місцях санітарних по­рубок, погодивши всі питання з лісовими господарствами. Запаси сировини великі.

Сушать її під наметами, на горищах або в сушарках, розсте­ливши таким чином, щоб шматки кори не потрапляли один в інший, що ускладнює сушіння. Розкладати кору слід тонким ша­ром на тканині або папері, час від часу перемішуючи. Сушіння закінчують, коли кора перестає гнутися, а ламається з тріском. Після цього Ті не менше року витримують у сухому місці абр годи­ну при температурі 100 °С. Так чинять тому, що свіжа кора містить відновлені форми антрахінону — похідні антранолу, антрону, котрі викликають біль у шлунку і кишечнику.

Хімічний склад сировини. Кора крушину містить похідні антра­цену (8 %), серед яких глікозиди — диглікозиди глюкофрангуліни А і Б, монозиди — франгуліни А і Б. У свіжій корі похідні антрацену перебувають як у відновленій, так і в окисленій формах. Крім ант- раценпохідних, сировина містить дубильні речовини (10 %), орга­нічні кислоти, незначну кількість алкалоїдів, похідні оксинафталіну.

Біологічна дія та застосування. Препарати з кори крушини мають послаблюючу дію. З сировини готують сироп, сухий та рідкий екст­ракти, стандартизований препарат рамніл (не менш як 55 % суми антрахінонових речовин), порошок з кори крушини входить до складу комплексних препаратів вікаїр та вікалін, послаблюючих і протигемороїдальних зборів та чаїв.

ПЛОДИ ЖОСТЕРУ — FRUCTUS RHAMNI CATHARTICAE

Ж остір проносний (кру­шина проносна) - Rhamnus cathartica L., род. жостерові —

Phamnaceae

Жостер слабительный, крушина слабительная; назва походить від грецьк. rhamnos — колючий, catharticos — про­носний.

Рослина. Невелике дво­домне дерево або галузистий кущ з колючками, висотою до 8 м. Кора молодих гілок червоно-брунатна, блиску­ча, старих гілок і стовбурів — майже чорна, шорстка, роз­тріскується і відшаровується.

Листки супротивні, череш­кові, еліптичні, трохи за­гострені, городчастозубчаті, з трьома парами другорядних жилок, зверху яскраво-зелені, зісподу світліші, завдовжки 2-6, завширшки 1-4 см. На плодючих гілках листки зібрані у пучечки. Квітки дрібні, зеленкуваті, одностатеві, дводомні, чо- тирьохмірні, зібрані по 10-15 у пазухах листків. Плоди соковиті, блис­кучі, чорні, ягодоподібні кістянки, діаметром 6-8 мм, з малопомітни­ми залишками стовпчика. У бурій м'якоті знаходиться три-чотири темно-бурі кісточки різноманітної форми (від тригранної до яйце­подібної).

Поширення. Широко зустрічається в Україні, Білорусі, Росії, в Західному Сибіру і Казахстані, на Кавказі, в Криму, а також у південно-східних районах Середньої Азії. Росте на сухих відкритих місцях, серед чагарників, на узліссях, кам’янистих схилах гір, по берегах річок.

Заготівля. Плоди жостеру заготовляють у період їх повної стиг­лості — у вересні-жовтні. Під час збирання не можна обламувати гілки. Плоди зривають без плодоніжок. Сушать у провітрюваних приміщеннях або сушарках при температурі не вище 50 °С, роз­кладаючи шаром у 2-3 см.

Дефектом сировини є нестиглі і підгорілі плоди. Не допуска­ються домішки інших чорних плодів, особливо крушини вільхо- подібної, які отруйні і викликають блювоту.

Хімічний склад сировини. Плоди жостеру містять антраглікози- ди (4 %), з яких основні: окислені — франгулаемодин, хризофа-

нол, рамнокатарнін (глюкофрангулін), рамноксантин (франгулін) і віднов­лені — жостерин. Крім того, в плодах знайдені флавоноїдні сполуки — квер­цетин, кемпферол, рамнетин, рамноцитрин, пектинові речовини, камеді, органічні кислоти.

Біологічна дія та Застосування. Використовують відвар плодів як м’якодіючий проносний засіб при атонічних та спастичних за­порах. Плоди жостеру входять до складу проносних зборів та чаїв.