Плоди анісу — fructus anisi vvlgAklS анісова олія — oleum anisi

А ніс звичайний (га­нус) — Pimpinella anisum L , syn. Anisum vulgare Gaertn., род. селерові — Apiaceae

Анис обыкновенный; латинізована назва походить від pimpinella — середньові­чна назва рослини неясної ети­мології; anisum від грецької назви рослини amson.

Рослина однорічна трав’яниста, опушена Стебло борозенчасте, вгорі розгалу­жене, заввишки 25-60 см.

Нижні листки довгочереш- кові, округлонирковидні, гли- бокопилчасті; серединні — прості, перисті; верхні — тричіперисторозсічені. Квітки п’ятипелюсткові, дрібні, білі, в складних зонтиках. Плоди грушеподібні, трохи сплюснуті з бо­ків двосім’янки, вкриті короткими волосками, при достиганні розпадаються на два маленьких напівплодики зеленкувато-сіро­го кольору. Смак плодів пряний, трохи солодкуватий, запах силь­ний, ароматний.

Поширення. Походить з Малої Азії. В Україні зустрічається як здичавіла, вирощують як ефіроолійну рослину.

Заготівля. Коли дозріє половина плодів, рослини скошують, досушують у снопах або валках, обмолочують і очищають від до­мішок.

Хімічний склад сировини. Плоди анісу містять ефірну олію (до 6 %), до складу якої входить анетол (80-90 %), метилхавікол

(10 %), анісовий альдегід, анісовий кетон і анісова кислота, а також жирну олію (28 %), білкові речовини, фурокумарини.

Біологічна дія та застосування. Препарати анісу мають відхаркувальні, протизапальні, антиспастичні, сечогінні та бактерицидні властивості. Плоди входять до складу грудного чаю та шлункового збору, анісова олія—до скла­ду крапель нашатирно-анісових, грудного еліксиру, сухої мікстури від каш­лю, протиаспіматинної мікстури за прописам Траскова, препаратів анітос, алталекс, стрепсілс-оригінал та ін.

ПЛОДИ ФЕНХЕЛЮ — FRUCTUS FOENICULI ОЛІЯ ФЕНХЕЛЮ— OLEUM FOENICULI

Фенхель звичайний —

F oeniculum vulgare Mill., род. селерові — Apiaceae

Фенхель обыкновенный, укроп аптечный, укроп во- лошский; латинізована назва по­ходить від зменшувальної назви foenum — сіно; vulgaris, -e — звичайний.

Рослина дворічна або багаторічна трав’яниста. Стебло розгалужене, заввиш­ки 1-2 м. Листки чергові, піхвові; нижні — черешкові, 3-4-перисторозсічені на ву­зенькі лінійні часточки, верхні — майже сидячі. Суц­віття — складні зонтики на кінцях стебла і гілок. Квітки дрібні, віночок жовтий. У по­рівнянні з іншими зонтичними плоди великі, майже циліндричні, частіш за все трохи вигнуті двосім ’янки завдовжки 4-Ю та зав­ширшки 2-4 мм. Після достигання легко розпадаються на два на- півплодики, козиний з яких мар п ’ять ребер: три —. на опуклому боці і два — по боках, між якими помітні ефіроолійні канальці.

Поширення. Батьківщина фенхелю звичайного — країни Середзем­номор’я і Західної Азії. На території України його культивують як ефіроол­ійну, лікарську, пряносмакову рослину.

Заготівля. Рослину скошують, коли плоди в центральних зонтиках на­будуть зеленкувато-буруватого забарвлення, а самі зонтики — сірувато-по­пелястого; досушують у снопах або валках, обмолочують і очищають від домішок.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (3­

5. %), у складі якої є анетол (до 60 %), фенхон (10-12 %), метил- хавікол, а-пінен, а-феландрен, анісовий альдегід, анісова кисло­та. Крім того сировина містить жирну олію, білкові речовини, кумарин умбеліферон, флавоноїди, кверцетин, кверцетин-3-арабі- нозид та ін.

Біологічна дія та застосування. Препарати фенхелю звичай­ного мають секретолітичні, спазмолітичні, вітрогінні та слабкі сечо­гінні властивості. Плоди входять до складу вітрогінного, пронос­ного та заспокійливого чаїв', ефірна олія — до складу укропноі води, крапель алталекс, антиастматичної мікстури за прописом Траскрва.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ПОХІДНІ ЦИМЕНУ

ТРАВА ЧЕБРЕЦЮ ПЛАЗКОГО — HERBA SERPYLLI

Ч ебрець плазкий — Thymus ser­pyllum L., род. ясноткові —

Lamiaceae

Тимьян ползучий, чабрец; лати­нізована назва походить від thymos — дух, мужність, сила — за збуджуючу та зміцнюючу дію, можливе й інше поход­ження — від древньоєгипетського tham — назви однієї запашної рослини; serpyllum — від грецької назви цієї рослини herpyllos, що пов’язано з дієсловом herpo — повзти.

Рослина. Низький (заввишки 10­35 см), запашний повзучий чагарник, що утворює невеличкі дернини. Гілки прямі, чотиригранні, квітконосні під суцвіттям опушені волосками. Листки дрібні, супротивні, черешкові, еліп­тичні, цілокраї, завдовжки до 1,5 см,

від краю до середини війчасті, знизу з малопомітними крапковими за­лозками, що містять ефірну олію. Квітки двогубі, рожево-лілові, дуже ароматні, зібрані на верхівках стебел у півмутовках.

Поширення. Росте на узліссях, схилах, у соснових і мішаних світлих лісах на Поліссі, та у лісостеповій зоні.

Заготівля. Траву заготовляють у період цвітіння рослини, зрізуючи ножем або серпом верхні трав’янисті пагони без нижніх здерев’янілих сте­

бел. Зривати їх не можна, бо при цьому рослина виривається з корінням, що призводить до знищення заростей. Зібрану траву сушать у затінку на відкри­тому повітрі, розстелюючи тонким шаром на папері або тканині. Після виси­хання траву обмолочують, а потім на решеті відділяють квітки і листя від стебел.

Хімічний склад сировини. Трава чебрецю містить ефірну олію (1,5%), доскладу якої входять тимол, карвакрол, цимол, а- і р-пінен, у-терпінен, а-терпінеол, борнеол та інші терпеноїди. У сировині також є флавоноїди, дубильні та гіркі речовини, камедь, тритерпенові кислоти (урсолова і олеа­нолева), мінеральні солі.

Біологічна дія та застосування. Настій трави і рідкий екстракт чеб­рецю плазкого виявляють відхаркувальну, антибактеріальну, спазмолітичну та знеболюючу дію; заспокійливо діють на центральну нервову систему, збуджують виділення шлункового соку. Чебрець входить до складу препа­ратів пертусин, анітос.

ТРАВА ЧЕБРЕЦЮ ЗВИЧАЙНОГО —

HERBA THYMI VULGARIS ЕФІРНА ОЛІЯ ЧЕБРЕЦЮ ЗВИЧАЙНОГО —

OLEUM THYMI

Ч ебрець звичайний —

Thymus vulgaris L., род. яснот- кові — Lamiaceae

Тимьян обыкновенный. Рослина. Невеликий (до 50 см заввишки) напівкущик. Стебло пря­ме або підведене, дуже гіллясте, в нижній частині здерев’яніле; тра­в’янисті гілки тонкі, чотиригранні, сірувато-опушені. Листки дрібні (завдовжки 5-10 мм), супротивні, короткочерешкові, видовжено-лан- цетні, сіруваті, густоопушені, цілокраї, з крапчастими залозками і загорненими донизу краями, дуже запашні. Квітки дрібні, неправиль­ні, в пазушних кільцях. Плід скла­дається з чотирьох однонасіннєвих горішкоподібних часток.

Поширення. Батьківщиною є західні райони Середземномор’я. Культивують як ефіроолійну рослину на півдні України.

Заготівля. Використовують свіжу (для добування ефірної олії) або сушену траву чебрецю звичайного. Заготівлю проводять у два строки:

перший укіс — у період масового цвітіння рослини, другий — за півто­ра місяці до кінця вегетації. Скошену траву сушать, обмолочують, а потім на решеті відділяють квітки і листя від стебел.

Хімічний склад сировини. Трава чебрецю звичайного містить ефірну олію (1-2 %), до складу якої входять тимол (20-60 %), карвак- рол, л-цимол, монотерпеноїди, сесквітерпен каріофілен.

Важливими групами БАР е флавоноїди (лютеолін, лютеолін-7-глю- козид, лютеолін-7-диглюкозид), тритерпенові сполуки (урсолова, оле­анолева кислоти), фенолокислоти (кавова, хлорогенова, хінна).

Біологічна дія та застосування. З ефірної олії чебрецю зви­чайного одержують тимол — сильний антисептик, який використо­вують для дезинфекції ротової порожнини, лікування грибкових ура­жень шкіри, у стоматологічній практиці. Входить до складу камістад-гелю. Всередину тимол призначають як антисептичний засіб при проносах і метеоризмі для зменшення бродіння в кишеч­нику і як глистогінний засіб. Екстракт трави входить до складу пер- тусину, ефкамону, піносолу.

ТРАВА МАТЕРИНКИ — HERBA ORIGANI

Материнка звичайна —

O riganum vulgare L., род. яснот­ко в і — Lamiaceae

Душица обыкновенная, мате­ринка; origanum — латинізована грецька назва рослини, oreiganon від oros — гора, ganos — блиск; латин. vulgaris, -е — звичайна.

Рослина багаторічна трав’я­ниста. Стебло пряме або висхід­не, чотиригранне, розгалужене, до 90 см заввишки. Листки череш­кові, супротивні, довгастояйце- подібні, цілокраї або віддалено- дрібнозубчасті, тупі або загострені, завдовжки до 5 мм; зверху — зелені, зісподу •— блі­до-зелені. Квітки дрібні, непра­вильні, двостатеві або маточкові, розміщені поодинці в пазухах, ут­ворюючи щитковидно-волотисте суцвіття. Квітки завдовжки до 5 мм, чашечка правильна, дзвони­кувата, п’ятизубчаста, фіолетова;

віночок невиразно двогубий, лілово-рожевий, рідше — білуватий, з вищербленою верхівкою і трилопатевою нижньою губою. Вся рослина аро­матна.

Поширення. Росте по всій території України в розріджених хвойних та березових лісах, на узліссях, серед чагарників, на степових і кам’янистих схилах.

Заготівля. Збирають траву в період повного цвітіння — в липні-серпні, зрізуючи надземні частини на відстані 20-30 см від землі. Сушать на вільно­му повітрі у затінку, на горищі; висушену траву обмолочують для видален­ня грубих стебел.

Хімічний склад сировини. Трава містить ефірну олію (1,2%), го­ловними складовими частинами якої є карвакрол і тимол (їхній сумарний вміст досягає 44%). Виявлено також монотерпенові спирти, геранілацетат, сесквітерпени та ін. Присутні у сировині фенольні сполуки, такі як флаво­ноїди (апігенін, глікозиди лютеоліна), дубильні речовини, аскорбінова кис­лота.

Біологічна дія та застосування. Настій трави заспокійливо діє на цен­тральну нервову систему, посилює секрецію травних, бронхіальних та пото­вих залоз, посилює перистальтику, тонус кишечника, гладенької мускулату­ри матки, стимулює секрецію жовчі, підвищує діурез, регулює менструальний цикл; виявляє протизапальну, болетамувальну та антимікроб­ну дію. Екстракт материнки входить до складу уролесану. що застосовуєть­ся як літолітичний засіб.

У гомеопатії використовується свіжа квітуча рослина як заспо­кійливий засіб; посилює секрецію травних, бронхіальних та потових залоз, тонус кишечника, мускулатури матки, жовчного міхура.

ДИТЕРПЕНИ

У природі виявлено понад 800 дитерпенів різних типів, загаль­ної формули С₂₀Н₃₂. Як і інші терпени, дитерпени можуть мати ациклічну, моно-, ди-, три- та тетрациклічну будову. До найпоширеніших відносять такі типи: лабдану, абієтану, каурану.

Деякі дитерпени досить поширені в рослинному світі. Наприк­лад, спирт фітол є фрагментом хлорофілу. Гіркий смак рослин ро­дини Lamiaceae зумовлений дитерпенами. У смолах та бальзамах (розчини смол в ефірній олії) містяться дитерпеноїди, які відно­сять до сполук типу абієтану — смоляні кислоти — абієтинова, лам- бертинова та левопімарова.

Абієтинова кислота Ламбертинова кислота Левопімарова кислота

Абієтинова кислота міститься в каніфолі; в живиці сибірського кедра (Pinus sibirica) переважає ламбертинова кислота, а в ялиці сибірській (Abies sibirica) — левопімарова.

До типу каурану належить відомий цукрозамінник стевіозид. Він біогенетично споріднений з важливим рослинним гормоном — гібереліновою кислотою.

Найчастіше зустрічаються дитерпенові сполуки у родинах Pinaceae, Ericaceae, Tymelaceae, Euphorbiaceae.

За фізико-хімічними властивостями дитерпени належать до ам­фотерних речовин: можуть бути ліпофільними та гідрофільними. Ступінь гідрофільності залежить від кількості сахарних залишків. На відміну від моно- та сесквітерпенів не переганяються з водя­ною парою.

Дитерпеноїди мають високу фізіологічну активність, але час­то бувають токсичними та канцерогенними. У медицині знаходять застосування дитерпенові алкалоїди з рослин родів Aconitum, Delphinium, Taxus. Як цукрозамінювач застосовують стевіозид. Моноциклічним дитерпеновим спиртом є вітамін А. Фітол викори­стовується як основа для напівсинтезу токоферолу та вітаміну К. Дитерпеноїди шавлії та розмарину впливають на активність проте­аз. Смоляні кислоти зумовлюють ранозагоювальні властивості живиці.

У флорі України найпоширенішими джерелами терпеноїдних Сполук, зокрема дитерпенів, є представники родини Pinaceae: со­сна звичайна — Pinus sylvestris L., ялина європейська (смерека) — Picea abies L., ялиця сибірська — Abies sibirica L.

Для виготовлення ліків використовують бруньки (Gemmae), зе­лені нестиглі шишки (Strobili), глицю (Folia), живицю і продукти її

переробки. Бруньки являють собою молоді пагони, розміщені на верхівках стовбура та гілок. Заготовляють їх до початку розпус­кання. Шишки збирають у червні — вересні, а глицю — в будь- яку пору року, але найкраще під час рубання дерев. Зібраний ма­теріал використовують свіжим або сушать у теплому приміщенні, а за сприятливих погодних умов — на сонці, розстеливши тонким (3-4 см) шаром. Готову сировину зберігають у сухих, добре про­вітрюваних приміщеннях без доступу світла.

Живицю одержують підсочкою. З очищеної живиці (Terebinthina communis) виготовляють скипидар (Oleum Terebinthinae), каніфоль (Colophonium), дьоготь (Pix liquida).

Пагони збирають протягом травня та у першій декаді червня і використовують свіжими. Живицю заготовляють у період росту молодих шишок (червень — серпень), у суху погоду. Жовна (вмістища живиці) знаходяться у корі і мають вигляд потовщень. Для стимуляції утворення жовен по поверхні стовбура б’ють де­рев’яним молотком, внаслідок чого на місці удару виникає жов­но незвичайних розмірів. З глиці, пагонів і шишок одержують ефірну олію (скипидар), яка є сировиною для виробництва синте­тичної медичної камфори.

Бруньки сосни містять ефірну олію (0,36 %), смоли, дубильні речовини, гірку речовину пініпікрин, каротин, аскорбінову кис­лоту, метильні похідні флавоноїдів. До складу ефірної олії вхо­дять а- і Р-пінен, карен, терпінеол, лімонен та ін.

Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефірну олію (0,6-3,0%), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (.0,3 %), ка­ротин, токофероли. До складу ефірної олії входять борнілаце- тат (30-60%), вільний борнеол, камфен (10%), а-пінен, сантен, ' бісаболен, дипентен, феландрен. Живиця являє собою розчин смоли (каніфолі), кількість якої досягає 70%, в ефірній олії. Го­ловними складовими частинами смоли є смоляні кислоти (до 50%) і резени.

Бруньки, хвоя та нестиглі шишки ялини містять ефірну олію, дубильні речовини, смолу, каротин, аскорбінову кислоту (у хвої до 0,2 %) та солі заліза, хрому, марганцю, міді та алюмінію. Жи­виця являє собою розчин смоли в ефірній олії. У дьогті містять­ся різні феноли.

Відвар бруньок сосни виявляє відхаркувальну, муколітичну, антимікробну, протизапальну, сечогінну та жовчогінну дію. Ефір­на олія сосни входить до складу крапель від нежиті піносол, настій хвої сосни — до складу протиастматичної мікстури Траскова.

Настій хвої призначають як ефективний засіб для профілак­тики і лікування цинги. Мазі з живиці застосовують для лікування ран, виразок і фурункулів.

У гомеопатії використовуються свіжі пагони сосни при зах­ворюваннях нервової системи, дихальних органів, шкіри, ревма­тизмі, подагрі, рахіті.

Скипидар одержують відгонкою леткої частини живиці. Ця безбарвна або жовтувата рідина з характерним сосновим запахом є складною сумішшю вуглеводнів, переважно терпенових (до 75% а-пінену, р-пінен, камфен, дипентен, лимонен, цимол). Його зас­тосовують у мазях, лініментах при ревматизмі та застуді, для інга­ляцій при захворюванні дихальних шляхів, а також як сировину для синтезу терпінгідрату та камфори.

Каніфоль (від назви грецького міста Колофон у Малій Азії) — тверда складова частина смолистих речовин хвойних дерев, яка залишається nicjm відгонки скипидару. Це крихка склоподібна, прозора смола, яка забарвлена від світло-жовтого до темно-бру­натного кольору. Містить 60-92 % смоляних кислот (в основно­му абієтинову кислоту), до 12 % насичених і ненасичених жирних кислот, 8-20 % нейтральних вуглеводнів (сескві-, ди- і тритер­пенів). Каніфоль буває живична (залишок при отриманні скипида­ру), екстракційна і талова (побічний продукт переробки целюло­зи хвойних дерев). Використовується вона для виготовлення пластирів.

Сировиною, що містить дитерпени. є також листя стевії — Folia Steviae. їх заготовляють від трав’янистої рослини стевії Ребо — Stevia rebaudiana, род. айстрові — Asteraceae. Рослину називають ще медовою травою, або стевією цукровою. Походить з країн Південної Америки. Культивують як однорічну рослину в Україні, Молдові, Німеччині, Китаї, США, Канаді та ін.

До складу сировини входять вісім глікозидів солодкого сма­ку, агліконом яких є тетрациклічний дитерпеновий спирт типу кау- рану —■ стевіол:

Основні глікозиди: стевіозид (5-10 %), який в 300 разів со­лодший за сахарозу, ребаудіозид А (2,4 %) — солодший в 450 разів. Вміст інших ребаудіозидів В, С, D і дуклозиду — 3-4%. Глікозиди різняться складом і кількістю сахарів, а також місцем їх приєднання до аглікону (С-13 або С-4).

Біосинтез сте”іолу подібний до синтезу важливого рослин­ного гормону — гіберилінової кислоти. Вчені вважають, що гліко­зиди стевіолу контролюють рівень цієї кислоти в рослинах.

Медичне і профілактичне застосування має подрібнена сиро­вина (порошок, таблетки, капсули) або чистий стевіозид, який одержують у промислових обсягах, як замінник цукру. Стевія є без- калорійним продуктом, нормалізує артеріальний тиск, функціонування не­рвової системи, обмін вуглеводів, особливо у людей із зайвою вагою; діє кардіотонічно.

Тритерпени мають у молекулі ізопренову одиницю C₅H_g, яка повторюється шість разів і утворює сполуки сумарної формули C_MH_4g. Бу­дова тритерпенів звичайно циклічна, за винятком сквалену, який є біогенетич­ним попередником тритерпенів і стероїдів.

Тритерпеноїди містяться у рослинах у вільному стані та у виг­ляді глікозидів, які називають тритерпеновими сапонінами.

Біосинтез

Остання біохімічна концепція біосинтезу свідчить, що три­. терпеновий С₃₀-попередник синтезується з’єднанням двох фарнезильних С_|5-залишків «хвіст до хвоста», з якого після проходження декількох про­міжних стадій утворюється сквален.

Сквален перетворюється на сквален-2,3-оксид, у молекулі якого атом С-3 асиметричний. Далі він циклізується. Цією реак­цією фотосинтезуючі рослини, які утворюють циклоартенол, відрізняються від нефотосинтезуючих організмів (гриби, твари­ни), у яких продуктом метаболізму є ланостерол. Шлях від сква- лен-2,3-оксиду до пентациклічних тритерпенів, наприклад а-амі- рину, підкріплений значними експериментальними даними.

Будова і класифікація

За кількістю циклів у молекулі тритерпеноїди поділя­ють на тетрациклічні та пентациклічні. Останні більш поширені. Відомо понад 3000 тритерпенових сполук, що відносяться за будовою до 20 основних типів.

Загальний шлях біосинтезу тритерпенів та стероїдів Ацетилкоензим А

І

Мевалонова кислота

\

Ізопреніл-пірофосфат («активний ізопрен»)

Фарнезилпірофосфат

S'

Г

22 24

Ланостан

оловні типи тетрациклічних тритерпенів являють собою похідні ро­доначальних вуглеводородів: ланостану, циклоартану і дамарану.

У формулі ланостану наведено нумерацію вуглецевого ядра, де атоми С-28 і С-29 зарезервовані для додаткових атомів вуглецю, які у рослинних стеролах приєднані до С-24.

До підгрупи дамарану відносять аглікони сапонінів женьшеня Panax ginseng, Araliaceae. Похідні циклоартану знайдені в родинах Fabaceae, ■ Ranunculaceae та ін.

Н айпоширеніші типи пентацюслічних сапонінів — це типи лупану, гопа- ну, фріделану, урсану (а-амірину), олеанану (р-амірину).

З

Фріделан

Урсан

функціональних груп у положеннях С-2, С-3, С-4, С-14, С-16, С-17, С-19 можуть бути гідроксильні, метильні, метоксильні, альдегідні, кетогрупи, лактонні й ефірні радикали. Тритерпеної­ди, що містять альдегідну, лактонну групи або ефірні зв’язки, нестійкі та можуть змінюватися у процесі виділення з рослин. Значна частина пентациклічних сполук містить у своєму складі кислотне угрупування. Звичайно сахарними залишками заміщуєть­ся гідроксил у С-3, карбоксильна група або обидві групи разом, утворюючи дисахариди. Подвійний зв’язок найчастіше зустрічаєть­ся у положеннях С_|2-С_]3 або С,₀-С,,.

Поширення

Тритерпеноїди визначені більш як у 70 родинах, для яких вони часто бувають хемотаксономічними маркерами. У при­роді найчастіше зустрічаються похідні а- і Р-амірину, наприклад олеанолова, урсолова та бетулінова кислоти, але більший фізіо­логічний вплив мають сапоніни. Тритерпеноїди локалізуються у живиці, молочному соку, покривних тканинах багатьох рослин, наприклад у родині Rosaceae (Potentilla erecta. Rubus caesius та ін.), а також у грибах (lnonotus, Ganoderma). Біологічна роль тритерпе­ноїдів у життєдіяльності рослин остаточно не з’ясована.

Фізико-хімічні властивості

Тритерпеноїди у вільному стані, як правило, кристалічні сполуки з чіткою температурою топлення, нелеткі. Це ліпофільні ре­човини, які розчинні в органічних розчинниках і нерозчинні у воді. Навпаки, їх глікозиди (сапоніни) розчинні у спирто-водних розчинах і воді. Тритерпеноїди, у складі яких є карбоксильна група, розчинні у спирто-водних розчинах малої концентрації. Розчини мають нейтраль­ну або кислу pH. Кислотність обумовлюють карбоксильні групи. Кислі тритерпеноїди утворюють солі з одновалентними металами (розчинні у воді) і з дво- або багатовалентними металами (нерозчинні у воді).

Тритерпеноїди мають багато спільних властивостей із стероїда­ми, дають позитивну реакцію Лібермана-Бурхарда. Відрізнити їх від стероїдів можна за реакцією Розенгейма з трихлороцтовою кисло­тою або реакцією Брієскорна та Брінера з хлорсульфоновою кисло­тою. Спиртові гідроксили в молекулі ацетилюються; похідні іденти­фікують спектральними методами (ІЧ, ЯМР, ПМР).

Молекули тритерпеноїдів мають багато центрів асиметрії та под­війний зв’язок у циклічних структурах, що є передумовою для гео­метричної та оптичної ізомерії. Часто ЛРС містить суміш конфор- маційних ізомерів.

Серед тритерпеноїдів медичне застосування мають тритерпенові глікозиди, але для деяких вільних тритерпеноїдів встановлена фарма­кологічна активність: протизапальна, протипухлинна, гіпоглікемічна. Звичайно тритерпеноїди супроводжують основні біологічно активні речовини і роблять свій внесок у прояв сукупного терапевтичного ефекту, наприклад у квітках нагідок, сировині глоду, коренях кульба­би і цикорію тощо.

Найважливіші тритерпеноїди

Лупеол — пентациклічний тритерпеноїд типу лупану, впер­ше виділений з жовтого люпину Lupinus luteus, Fabaceae. Сам або з а- та Р-амірином локалізується у молочному соку або корі, наприклад вільхи Alnus glutinosa, Betulaceae, пагонах омели Viscum album, Loranthaceae та ін.

Бетулін був першою тритерпеновою субстанцією, яка виділена з рослин (Lowitz, 1878). У значній кількості міститься у корі берези (до

5. %) та інших дерев. Має антисептичні властивості. Бетулінова кис­лота також міститься у корі різних дерев та травах, наприклад аврані лікарському Graciola officinalis, Scrophulariaceae. Трава аврану інтен­сивно вивчається як сировина, що має противірусну активність.

Тритерпеноїди групи лупану R = H —Лупеол

R = СН₂ОН — Бетулін R = ССХ)Н — Бетулінова кислота

Ф ріделін — пентациклічний тритерпеноїд типу фріделану; міститься у коркових покривних тканинах рослин, а також у роді Crataegus, Rosaceae. Має протизапальні властивості.

а-Амірин належить до групи урсану, має z/wc-конфігурацію циклів D/E, часто міститься у живиці. Урсолова кислота вперше була виділена з листків мучниці Arctostaphylos uva ursi, Ericaceae, звідки отримала назву. Міститься в інших представників Ericaceae, а також в омелі, шавлії, глоді, барвінку малому та ін. Має цитостатичні та протизапальні властивості, знижує рівень холестери­ну в крові.

Тритерпеноїди групи урсану	R,	r2	R3	R4
а-Амірин	н	сн3	сн3	н
Урсолова кислота	н	сн3	соон	н
Хінова кислота	н	соон	соон	н
Торментилова кислота	он	СНз	соон	он
Кратегова кислота	н	СНз	он	н

Х інова кислота у вільному стані та у вигляді глікозиду (З-хіновозиду міститься у корі хінного дерева Cortex Cinchonae. У кореневищах калгану Rhizomata Tormentillae досліджена близька за будовою торментилова кис­лота, яка утворює різні просторові ізомери. Глікозиди торментилової кис­лоти в експерименті виявляють гіпоглікемічну дію. Кратегова кислота з

листків глоду Crataegus spp. не містить карбоксильної групи, але виявляє кислотні властивості.

І

² Тритерпеноїди групи олеанану

R, = R₂ = СН₃ — (З-Амірин

= сн₃, r₂ = соон

R,

R, = СНО, R₂ = СООН R, = CH₂OH,R₂ = COOH

• Олеанолова кислота

• Гіпсогенін Гедерагенін

Ч-Амірин належить до тритерпенів типу олеанану, є одним з найпо­ширеніших тритерпеноїдів у рослинному світі. Цикли A/В, В/С і С/D в мо­лекулі ^-амірину мають шранс-конфігурацію, а кільця D/Е і/нс-конфігура- цію, як у сполук типу урсану. Зустрічається у вільному стані та у вигляді ефірів з жирними кислотами. Властивий більшості рослинам, які мають молочний сік. До похідних |3-амірину належить гліциретинова кислота, яка у значній кількості міститься у коренях солодки Radices Glycyrrhizae і має протизапальні властивості.

Олеанолова кислота зустрічається в рослинах у вільному вигляді та як аглікон сапонінів. Міститься у листках маслини Olea europea, Oleaceae, звідки отримала свою назву, а також в омелі, видах шавлії, череди, золо­тушника та ін.

Гіпсогенін — аглікон кислих сапонінів родини Caryophyllaceae, у значній кількості міститься у коренях мильнянки Radices Saponariae. Ге­дерагенін — аглікон сапонінів плюща Hedera helix, Araliaceae і насіння чорнушки Nigella sativa, Rammculaceae. Агліконову частину есцину — гліко­зиду з насіння каштана, складають протоесцигенін та барингтогенін, які та­кож належать до тритерпеноїдів типу олеанану.

Д о окремої групи сполук належать тритерпеноїди родини Asteraceae тараксастерол, арнідіол та його просторовий ізомер фарадіол.

Назва сполуки	R	Джерело
Тараксастерол	Н	Taraxacum, Cichorium, Tanacetum, Centaurea
Арнідіол	ОН	Calendula, Amica
Фарадіол	ОН	Taraxacum, Amica

Кукурбітацини і чим ovoid и — тритерпенові сполуки, які складають окремі групи. Кукурбітацини обумовлюють гіркий смак рослин з родини Cucurbitaceae. Вони мають цитостатичні властивості, якщо виділені в інди­відуальному стані, аЛе дуже токсичні.

-

О

С—сн.

О

Лимоноі'ди є модифікованими тритерпенами, які ідентифіковані в родині Rutaceae і також мають гіркий смак. Одним із представників цієї групи є лимонін. Деякі лимоноїди мають протипухлинні, антимікотичні та противірусні властивості. Похідні лимоноїдів застосовують як інсек­тициди.

Тритерпенові сапоніни

Сапонінами (від латин, sapo — мило) називають глікози­ди рослинного та тваринного походження, більша частина яких ви-; являє поверхневу, гемолітичну активність та токсичність по відно­шенню до холоднокровних тварин.

Молекули сапонінів, як і інших глікозидів, складаються з са- харної частини та аглікону, який називають сапогеніном. За типом аглікону тритерпенові сапоніни поділяють на групи дамарану, цик- лоартану, лупану, фріделану, урсану, олеанану та ін. Глікозиди містять один чи два вуглеводні ланцюги лінійної або розгалуженої структу-

ри. Найчастіше вуглеводний ланцюг знаходиться у положенні С-3, але зустрічаються речовини, що містять вуглеводний залишок по карбоксильній групі аглікону. У вуглеводному ланцюзі може знахо­дитися від 1 до 11 моносахаридів: D-глюкоза, D-галактоза, D-кси­лоза, L-арабіноза, L-рибоза, D-фукоза, L-рамноза та D-глюкуроно- ва кислота. До складу деяких глікозидів входять залишки органічних Кислот, наприклад ангелікова, тиглінова, корична, оцтова та ін.

Поширення та біологічні функції в рослинах. Сапоніни ви­явлено у 900 видах рослин, що відносяться до 90 родин. Тетра­циклічні тритерпенові сапоніни містить обмежена група родин — Araliaceae, Cucurbitaceae та деякі ін. Пентациклічна група значно поширена в природі у рослинах 40 родин, зокрема Fabaceae, Caryophyllaceae, Asteraceae, Araliaceae, Polygalaceae, Lamiaceae тощо. З вищих спорових рослин тритерпенові сапоніни містять де­які види папоротей. Дуже рідко сапоніни трапляються в організмі тварин.

Наявність сапонінів виявлена в усіх частинах рослин, але нако­пичуються вони переважно у коренях, кореневищах, бульбах, пло­дах, значно менше в корі та наземній частині. Вміст сапонінів у різних видах рослин коливається у широких межах — від слідів до 10 % (мильне дерево — Quillaja saponaria, Rosaceae). Вміст са­понінів змінюється в залежності від періоду вегетації та кліматич­них умов.

У рослинах сапоніни перебувають у вільному стані або у по­єднанні з іншими речовинами. Найчастіше їх буває декілька, причо­му один або два домінують за кількісним вмістом. При вивченні сапонінів у рослинах були виявлені деякі особливості у їх накопи­ченні. Рослини, що містять велику кількість ефірної олії, звичайно бідні на сапоніни. А. Розенталер та Л. Ружичка пояснюють це тим, що ізопрен може мати два шляхи перетворення: один веде до нако­пичення моно- та сесквітерпенів, головних складових частин ефір­ної олії, а інший — до утворення ди- та тритерпенів, а потім до на­копичення тритерпенових сапонінів.

Незважаючи на значне поширення тритерпенових сапонінів у при­роді та давнє використання їх людиною, вивчені вони недостатньо внаслідок складності хімічної і стереохімічної будови. їх дослід­жувало багато зарубіжних та вітчизняних вчених (Л. Ружичка із співавторами, 3. Чернікова, А. Хорлін, Ю. Оводов, Г. Єляков та ін.).

Існує три точки зору на роль сапонінів у житті рослин: сапоніни — проміжна ланка між низькомолекулярними та полімерними речо­винами, що містять вуглець; вони — резервні речовини (містять ба­гато сахарів); захищають рослину (їх не поїдають комахи).

Тритерпенові сапоніни впливають на проникність рослинних клітин, що пов’язано з їх поверхневою активністю. Незначні кон­центрації сапонінів прискорюють, а концентровані — уповільнюють проростання насіння, ріст та розвиток рослин.

Фізико-хімічні властивості. Сапогеніни — кристалічні речо­вини з чіткою температурою топлення. Більшість глікозидів — аморфні речовини без чіткої температури топлення (з розкладом). У кристалічному вигляді отримано сапоніни, що містять не більш як чотири моносахариди.

Розчинність сапонінів залежить від будови і, в першу чергу, від кількості моносахаридів, що входять до їх складу. Сапоніни, що містять 2-4 сахарцих залишки, розчиняються у воді погано, але із збільшенням їх кількості розчинність підвищується. Водні розчини та водні настої рослинної сировини, що містять сапоніни, при стру­шуванні утворюють стійку піну. Деякі сапоніни дають піну при роз­веденні 1:100 000. Утворення піни пояснюється тим, що сапоніни зменшують поверхневий натяг на межі двох середовиш — вода та повітря. На відміну від мильної піни, піна сапонінів має нейтральну або кислу реакцію. Властивість сапонінів утворювати стійку піну є специфічною реакцією і широко використовується для якісного і кількісного визначення їх у рослинах, але відомі сапоніни, розчини яких при струшуванні не піняться.

Сапоніни гірше розчиняються в етиловому та метиловому спир­тах. При нагріванні розчинність у спиртах підвищується, але при охо­лодженні розчинів сапоніни випадають в осад. В ефірі, хлороформі, ацетоні та інших органічних розчинниках сапоніни не розчиняються.

Усі сапоніни нестійкі по відношенню до сильних кислот, під дією яких гідролізуються. Багато сапонінів утворюють комплекси з білками, ліпідами тощо. З холестерином утворюють нерозчинні у воді, стійкі сполуки. Найхарактернішою особливістю сапонінів є їх властивість викликати гемоліз — руйнування еритроцитів з вивіль­ненням гемоглобіну, що пояснюється здатністю сапонінів утворю­вати комплекси з холестерином мембран еритроцитів. Гемолітична дія сапонінів ррунтується на здатності розчиняти ліпоїдну частину оболонки еритроцитів, перетворювати її з напівпроникної у проник­ну. Внаслідок цього гемоглобін з еритроцитів переходить у плазму крові. Кров стає яскраво-червоною, прозорою. Сапогеніни не ви­являють гемолітичної активності. Гемоліз використовувався для як­існого та кількісного визначення сапонінів у рослинах.

Внаслідок гемолітичної активності сапоніни не можна вводити у вену та під шкіру.

Через непошкоджену шкіру сапоніни всмоктуються дуже по­вільно, що може призвести до її запалення або нагноєння. Вдихання сапонінів викликає сильне подразнення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів та очей (чхання, кашель, сльозотеча).

Прийняття усередину малих доз шкоди не завдає, великі ж внасл­ідок подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту викликають блювання, пронос. Особливо токсичні сапоніни по відно­шенню до нижчих хребетних та риб.

Методи виділення та дослідження. Виділення Сировину зне­жирюють петролейним або етиловим ефіром, чотирихлористим вуг­лецем для руйнування нерозчинних у воді та водних спиртах комп­лексів сапонінів. Сумарний екстракт сапонінів звичайно отримують обробкою сировини полярними розчинниками: метанолом, етано­лом, водними спиртами. Існують методи, засновані на здатності са­понінів утворювати нерозчинні у воді або водному спирті солі з гідроксидом барію або ацетатом свинцю, комплекси з холестери­ном, танінами, білками. Солі потім розкладають сірчаною кисло­тою, холестеринові комплекси — екстрагуванням холестерину бен­золом або ефіром, танінові — екстракцією водною суспензією окису цинку, білкові — екстракцією сапонінів полярними орга­нічними розчинниками.

Дуже поширені хроматографічні методи очищення сапонінів з ви­користанням окису алюмінію, силікагелю, активованого вугілля.

Фракції сапонінів є сумішшю близьких за будовою і властивос­тями глікозидів, розділення їх стало можливим тільки останнім ча­сом завдяки хроматографічним методам, але завжди є складним зав­данням.

Ідентифікація. Для попереднього визначення сапонінів у рослин­ному матеріалі користуються реакціями, які засновані на фізичних вла­стивостях сапонінів (реакції піноутворення та визначення хімічної при- .роди сапонінів); хімічних властивостях (осадові та кольорові реакції); біологічних властивостях (гемоліз), але вони недостатньо специфічні. Найвірогідніші результати дають хроматографічні методи виявлення та ідентифікації сапонінів. Останнім часом для дослідження сапонінів використовують фізико-хімічні методи (адсорбційна хроматографія, УФ- та ІЧ-спектроскопія).

Кількісне визначення. Для кількісного визначення сапонінів ви­користовують біологічні, вагові та фізико-хімічні методи. Довгий час основними методами виявлення сапонінів у рослинній сировині були: визначення гемолітичного індексу та пінного числа.

Гемолітичний індекс — це найменша концентрація сапонінів, що викликає повний гемоліз еритроцитів протягом 24 год.

Показником сапонінності, або пінним числом, називають наймен­шу концентрацію настою (приведену до одиниці речовини), що утво­рює стійку піну, яка не зникає протягом хвилини. Пінне число — по-

казник, типевйй тільки при високбму вмі-’ті сапонінів у сировині. Пінність викликають і супутні речовини. Цей метод використовують для попереднього дослідження,лікарської рослинної сировини.

Вміст сапонінів можна встановити і ваговим методом. Він црун- тується на здатності сапонінів осаджуватися з водних розчинів ефі­ром, міцним спиртом та деякими солями (гідроксидом барію). Ва­гові методи не знайшли широкого застосування через складність виділення, очищення та доведення індивідуальності.

Загальних фізико-хімічних методів визначення в,сировині са­понінів не існує. Те, що достовірно для одних сапонінів, н? підходить для інших.

Біологічна дія та застосування. Рослинна сировина, що містить тритерпенові сапоніни, використовується в медицині, харчовій та легкій промисловості. Сапоніни мають муколітичну властивість, тому їх використовують при сухому і тривалому кашлі (китятки, синюха, первоцвіт). їх поверхнева активність полегшує відхаркування; слиз, який утворюється, під впливом сапонінів, легко відділяється. Под­разнювальний вплив сапонінів на слизову оболонку шлунка викликає рефлекторне посилення секреції усіх залоз, що є цілющим і для бронхів. Але слід пам'ятати, що надлишок сапонінів подразнює сли­зові оболонки шлунка і кишечника.

Деякі сапоніни діють сечогінно (нирковий чай, хвощ польовий), інші тонізують центральну нервову систему або виявляють гіпотен­зивний, протизапальний та протимікробний ефекти. Встановлено та­кож, що тритерпеновт сапоніни з низьким гемолітичним індексом істотно не впливають на хід атеросклерозу, але збуджують централь­ну нервову систему (сапоніни аралієвих). В той же час, сапоніни з високим гемолітичним індексом мають виражений лікувальний ефект при атеросклерозі.

Сапоніни сприяють розчинності, транспорту і усмоктуванню інших БАР, тому навіть мала концентрація діючих речовин у присутності са­понінів викликає терапевтичний ефект.

Емульгуючі властивості сапонінів широко використовуються для стабілізації різних дисперсних систем (емульсії, суспензії).

У біохімічних лабораторіях за допомогою сапонінів проводять кількісне визначення стеринів. Індивідуальні сапоніни використову­ються для виготовлення вакцин.

У рослинництві сапоніни знайшли застосування як стимулятори проростання насіння і посилення росту клітин.

Відомості про лікувальні властивості рослинної сировини і пре­паратів, які містять сапоніни, наведено в табл. 14 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА, ЯКІ МІСТЯТЬ ПЕНТАЦИКЛІЧНІ САПОНІНИ ТИПУОЛЕАНАНУ

КВІТКИ НАГІДОК — FLORES CALENDULAE

Н агідки лікарські — Calendula officindlis L., род. айст­рові — Asteraceae

Нагодки лекарственные, кален­дула; назва походить від форми зменшувальної латин, calendae — першого дня кожного місяця у рим­лян, латин, officinalis — лікарська.

Рослина однорічна трав’яни­ста із своєрідним запахом. Стебло прямостояче, розгалужене. 30­60 см заввишки, опушене корот­кими залозистими волосками. Листки чергові; нижні — видовже- но-оберненояйцеподібні, череш­кові, верхні — ланцетоподібні, сидячі. Квітки зібрані у верхівкові кошики діаметром до 5 см. Обгор­тка сірувато-зелена, одно-, дво­рядкова; листочки лінійні, загострені, густоопушені Квітколоже злегка опукле, голе. Крайові квітки язичкові, маточкові завдовжки 15-28, завширшки 3-5 мм, із зігнутою короткою опушеною трубкою, три­зубчастим відгинам, що удвічі перевищує обгортку, та чотирма-п’ять- ма жилками. Квітки розташовані у два-три рядки у немахрових та у 10-15 рядків у махрових форм. Маточка із зігнутою нижньою одно- гніздою зав’яззю, тонким стовпчикам та дволопатевою приймочкою. Серединні квітки трубчасті з п’ятизубчастим віночком. Колір кра­йових квіток червонувато-жовтогарячий, жовтогарячий, яскраво- або блідо-жовтий; серединних — жовтогарячий, жовтувато-брунатний або жовтий. Плід — сім’янки різної форми.

Поширення. Походить з Центральної та Південної Європи. В Україні розводять як декоративну рослину, що часом дичавіє. Для лікарських потреб сорти культивуються у спеціалізованих господарствах.

Заготівля. Збирають квіткові кошики без квітконоса у період горизонтального розташування язичкових квіток. За сезон можна збирати 10-20 разів. Після попереднього підв’ялювання на сонці сировину сушать у затінку на вільному повітрі або у провітрюва-

ному приміщенні, розстеливши тонким шаром і час від часу перегортаючи. Штучне сушіння проводять при температурі 40-45 °С.

Хімічний склад сировини. Квітки містять тритерпеноїди, фла­воноїди (0,3-0,8 %), каротиноїди, поліацетилени, ефірну олію (до 0,12 %), фенолокислоти, стероли та сесквітерпенові лактони гіркого смаку (календин).

Тритерпенові сапоніни належать до похідних олеанолевої кис­лоти — календулозиди А і В, є також тритерпеноїди а- і Р-амі- рин, тараксастерол, арнідіол, фарадіол, календулодіол (похідне лу­пеолу). Після гідролізу вміст олеанолової кислоти перевищує 4 %.

Біологічна дія та застосування. Протизапальний і спазмолі­тичний засіб. Календулозиди знижують концентрацію холестери­ну у крові. Флавоноїди нагідок в експерименті виявили протиза­пальну і жовчогінну активність.

При зовнішньому застосуванні екстракт за активністю набли­жається до настойки арніки.

У гомеопатії використовується зібрана під час цвітіння трава. У дерматології застосовується для попередження нагноювання ран як замінник йодної настойки, в стоматології — як гемостатик; при тонзилітах, ангінах і стоматитах — для полоскання; в гінеко­логії — при ендометриті, ендоцервіциті, кольпіті.

КОРЕШ СОЛОДКИ—RADICES GLYCYRRHIZAE

Солодка гола — Glycyrrhiza gldbra L., род. бобові — Fabaceae

Солодка голая (лакричник)

Опис рослини, поширення і заготівлю сировини див. у розділі «Флавоноїди».

Хімічний склад сировини. Перші повідомлення про хімічне дос­лідження солодки відносяться до 1819 р., коли з коренів була ви­ділена гліциризинова кислота. Містять вони також тритерпенові глікозиди, флавоноїди, пектинові речовини та ін. Тритерпенові сполуки (20 %) представлені сапогеніном — гліциретиновою кис­лотою та біозидом — гліциризиновою кислотою, в молекулі якої два залишки глюку ройової кислоти приєднані до аглікону у поло­женні С-3.

Із біологічно активних сполук містяться також вуглеводи (20%) — моно- та дисахариди, пектини (4-6 %), є також смоли, ліпіди, гіркі сполуки. Вміст водорозчинних речовин коливається від ЗО до 40%.

Біологічна дія та застосування. Корені солодки та продукти, що одержують з них, застосовуються з лікувальною метою з часів Гіппократа. Густий екстракт та сироп полегшують відходження харкотиння та поліпшують смак ліків; сухий екстракт та порошок коренів у суміші з іншими рослинами вживають як відхаркувальний засіб.

Тепер встановлено, що тритерпени солодки впливають на вод­но-сольовий обмін в організмі аналогічно гормонам кори наднир­кової залози. Враховуючи це. на основі тритерпенових сапонінів було створено ряд препаратів: гліцирам — моноамонійна сіль гліциризи- нОвої кислоти (виявляє протизапальну та протиалергійну дію, є си- нергістом кортнкоїдних гормонів) і використовується для лікуван­ня бронхіальної астми та надниркової недостатності. Гліциренол — натрієва сіль гліциретинової кислоти — виявляє протизапальний та антимікробний ефект, використовується для лікування трихомонад­них кольпітів.

НАСІННЯ КАШТАЦА—SEMINA HIPPOCAS ТАМ

Гіркокаштан звичайний —Aesculus hippocastdnum L., род. гіркокаштанові — Hippocastanaceae

Відомості про рослину, її поширення і заготівлю сировини наведені в розділі «Кумарини».

Хімічний склад сировини. Насіння містить суміш тритерпенових сапонінів, відому під загальною назвою есцин. У продуктах гідролізу іден­тифікують два сапогеніни — протоесцигенін і барингтогенін С, які є по­хідними олеанану. Загальний вміст сапонінів складає 3-13 %. Крім того, насіння містить флавоноїди (0.15 %), у кількості значно меншій, аніж у листках. .

R = ОН — Протоесцигенін R = Н — Барингтогенін С

Біологічна дія та застосування. Для медичних цілей одержують суб­станцію есцин, яка виявляє венотонізуючу та капілярозміцнюючу дію і вхо­дить до складу багатьох комплексних препаратів (есфлазид, анавенол, ес­кувазин та ін.).

КОРЕНЕВИЩА З КОРЕНЯМИ СИНЮХИ — RHIZOMATA CUMRADIC1BUSPOLEMONII

С инюха блакитна — Ро-

Іетдпіит coeruleum L., род. синюхові — Polemoniaceae

Синюха голубая (синю­ха лазоревая, с. лазурная); латинізована назва походить від грецьк. polemos — війна (між двома правителями —

Полемоном з Понта і Філе- тайром з Каппадокії — зчинилася сварка: хто відкрив лікарські властивості росли­ни); coeruleus, -ит — блакит­ній.

Рослина багаторічна трав’яниста, з коротким, до З см завдовжки, косо зроста­ючим, товстим кореневи­щем, що густо вкрите тон­кими, завдовжки до 15 см коренями. Листки чергові, непарноперисті. Квітки блакитні, зібрані у волотеві суцвіття. Чашеч­ка дзвоникоподібна. На першому році життя рослина розвиває при­кореневі листки. Плід — стулчаста коробочка.

Поширення. Зустрічається в степовій та лісостеповій зонах Європи, на Кавказі, в Середній Азії, на Далекому Сході. Росте на лісових галявинах і узліссях, вологих луках та серед чагарників. У зв’язку із складністю заготівлі дикорослої сировини введена в куль­туру.

Заготівля. Кореневища та корені викопують восени на пер­шому році життя рослини або навесні другого року, очищають від землі, відмивають водою, товсті кореневища розрізають уздовж. Сушать на горищі або вільному повітрі, або в сушарках при темпе­ратурі 50-60 °С.

Хімічний склад сировини. Усі органи рослини містять три­терпенові сапоніни, особливо багаті на них кореневища та корені рос-

лин першого та другого року життя (20-30 %). Основні діючі ре­човини — сапоніни групи Р-амірину (полімонозиди). аглікони яких представлені ефірами високогідроксильованих тритерпенових спиртів: лонгіспіогенола, баригенола, камеліогеніна Е з оцтовою, тигліновою, пропіоновою та іншими кислотами. Крім того, містяться смолисті речовини, органічні кислоти, ліпіди та ефір­на олія. '

Біологічна дія та застосування. Препарати — відвар, су­хий екстракт. Сировина запропонована як замінник імпортної сенеги. У формі відвару застосовується як відхаркувальний та заспокійливий засіб, у комбінації з сухоцвітом багновим — при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки.