5. Мм; на поперечному розрізі видно шість канальців з ефірною олією. Запах ароматний, сильний, смак гіркувато-пряний.

Поширення. Росте по всій території України на луках, узліс­сях, лісових галявинах, по балках. Культивується як ефіроолійна рос­лина.

Заготівля. Збирають тоді, коли плоди перших зонтиків уже по­буріли, а решта ще зелені. Заготівлю краще проводити зранку або ввечері, щоб запобігти обсипанню зрілих плодів. Зрізані рослини зв’язують у снопики і ставлять під намет для достигання. Потім їх обмолочують і відділяють плоди на віялках або решетах. Зберіга­ють у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (3-7 %), до складу якої входять карвон (38-60 %), лімонен (40-50 %), карвеол, дигідрокарвон та інші терпеноїди, а також флавоноїди (кверцетин і кемпферол), жирна олія, поліацетилени.

Біологічна дія та застосування. Препарати плодів кмину ви­являють протимікробну, спазмолітичну, відхаркувальну і жовчогін­ну дію, збільшують лактацію, потовиділення і діурез. Використову­ють для поліпшення травлення, при атонічних запорах, метеоризмі, хронічному панкреатиті. Плоди входять до складу вітрогонного, шлункового та заспокійливого чаїв.

У гомеопатії використовується сухе старе листя при катарах верхніх дихальних шляхів, які супроводжуються гнійними виділен­нями.

Сировинні джерела камфори

Камфора (2-борнанон) існує у вигляді двох ізомерів (+) правообертаюча, природна за походженням, (—) лівообертаюча — напівсинтетична та (±) рацемату — синтетична.

(+)-Камфора міститься в ефірних оліях камфорного лавра, ялиці, базиліку камфорного, полину, шавлії. У промислових об’є­мах її одержують з деревини камфорного лавра, або камфорного дерева (Cinnamomum camphora, Lauraceae) (+)-Камфору Украї­на імпортує.

Напівсинтетичну (—)-камфору одержують з пагонів ялиці сибі­рської (Abies sibirica, Ріпасеае). Перегонкою з водяною парою от­римують ефірну олію, яка на 40 % складається з борнеолу та борн- ілацетату. їх суміш виділяють з олії ректифікацією. Борнілацетат омилюють до борнеолу, який потім дегідрують до (—)-камфори.

Борнілацетат

О

Борнеол

Камфора

держання (±)-камфори. У промисловості (±)-камфору синтезу­ють з сх-пінену (основного компоненту скипідару). Детальна характери­стика скипідару описана у розділі «Дитерпени». сх-Пінен на кислотному каталізаторі ізомеризують у камфен, який очищають від побічних про­дуктів (лимонен, фенхони та ін.), етерифікують оцтовою кислотою у борнілацетат. Далі цю сполуку омилюють розчином лугу для переведення в ізоборнеол, який дегідрують до (±)-камфори. Вміст камфори у вихід­ному продукті 87 %.

Для застосування в медицині рацемічну камфору очищають до 98 % вмісту основної речовини в субстанції.

Біологічна дія та застосування. При парентеральному застосуванні масляних розчинів камфора виявляє аналептичну дію, при зовнішньому за­стосуванні — антимікробну, подразнюючу та знеболюючу (камфоцин, кам- фамен, камфорна олія, камфорний спирт, мазь камфорна та ін.) Внутрі­шньо використовують бромкамфору як седативний та серцевий засіб.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ СЕСКВІТЕРПЕНОЇДИ

СУПЛІДДЯ ХМЕЛЮ —STROBILILUPULI

Х міль звичайний — Humulus litpulus L., род. коноплеві —Сап- nabaceae

Хмель обыкновенный; назва походить від humulus — серед­ньовічна латинізована назва хмелю, латин, lupuhis походить від італ. lupullo — назва хмелю.

Рослина. Багаторічна трав’я- нисталіана. Стебло витке, гранчасте, завдовжки 3-6 м. Листки черешкові, супротивні, округлі або яйцеподібні, зверху темно-зелені, шорсткі, з жов­тими залозками; нижні листки три — п’ятилопатеві. Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібрані в коло­соподібні суцвіття. Жіночі квітки окремі або у шишкоподібних сереж­ках. які розростаються у супліддя. Шишки продовгувато-еліптичні, оди­ночні або по декілька на тонкій плодоніжці, з розкритими лусочками, які прикріплюються до твердого стрижня, з плодами або без них. Лу­сочки з внутрішнього боку містять дрібні залозки.

Поширення. Росте по всій території України. Зустрічається в Європі, на Кавказі, частково у Сибіру і Середній Азії у вологих місцях, ча­гарниках, по берегах річок. Культивується.

Заготівля. Жіночі суцвіття, «шишки», зривають разом з плодоніжка­ми у кінці літа, до повного дозрівання, коли вони набувають зеленкувато- жовтого забарвлення, щоб при збиранні не відпали залозисті лусочки, і швид­ко сушать у затінку.

Хімічний склад сировини. Шишки містять ефірну олію (1,0-3,0 %), до складу якої входять гумулен (до 50 %), мірцен (до 25 %), фарне­зен, {J-каріофілен. Компонентами гіркої смоли (11-20 %) є а- та Р-хмільові кислоти — похідні флороглюцину: гумулон, когумулон, аллупулон, лупулон, колупулон та ін Серед інших фенольних спо­лук — кумарини, флавоноїди, катехіни, дубильні речовини. Окрім цього є вітаміни групи В, аскорбінова кислота, токофероли та речо­вини, що діють як естрогенні гормони. Заспокійливу дію віднсййгть на рахунок нещодавно відкритої сполуки 2-метил-3-бутен-2-ола.

R = OH; R, = CH₂CH(CH₃)₂ — Гумулон R = СН₂СН = С(СН₃)₂; R, = СН₂СН (СН₃)₂ —Лупулон R = ОН; R, = СН(СН₃)₂ — Когумулон R = СН₂СН = С(СН₃)₂; R, = СН (СН₃)₂ — Колугтулон

Біологічна дія та застосування. Сировина входить до складу седа­тивних зборів. Екстракт є компонентом комплексного препарату уролесан, який застосовується як спазмолітичний та сечогінний засіб при нирковока­м’яній хворобі. Ефірна олія входить до складу седативних препаратів вало- кордін, корвалдін.

У гомеопатії застосовуються суцвіття хмелю під назвою Lupulinum як заспокійливий засіб, особливо при шлункових за­хворюваннях нервової природи. Часто застосовують у комбінації з іншими рослинами (наприклад, ячменем).

БРУНЬКИ БЕРЕЗИ — GEMMAE BETULAE ЛИСТЯ БЕРЕЗИ — FOLIA BETULAE

Б ереза повисла — Betula pendula Roth, (береза бородавча­ста — Betula verrucosa Ehrh.), бе­реза пухнаста — Betula pubescens Ehrh., род. березові — Betutaceae

Береза повислая (береза бородавчатая), береза пушис­тая; латинізована назва походить від кельт, betu — береза і латин. ptendulus, -а — повисла, verrucosa — бородавчаста.

Рослина. Однодомне дерево заввишки 10-20 м. Крона ажур­на, з пониклими гілками. Молоді пагони голі, з полиском, червоно- бурі, густо вкриті смолистими бородавочками. Бруньки подо- вжено-конічної форми, загост-

рені, завдовжки до 7, завширшки до 3 мм, голі, вкриті по краях черепицеподібними лусочками. Колір брунатний, бурий. Запах бальзамічний, посилюється при розтиранні. Листки чергові, дов- гочерешкові, трикутно-ромбічні, двопилчасті, з клиновидною ос­новою, голі. Квітки — в одностатевих сережках.

Поширення. Росте у лісових та лісостепових районах, по до­линах річок. Розводять у садах та парках.

Заготівля. Бруньки заготовляють рано навесні, в період набуб­нявіння. Листки — у квітні-травні, коли вони запашні і клейкі. Брунь­ки, що розкрилися, і старі листки втрачають свої лікувальні власти­вості. Сушать бруньки і листки на відкритому повітрі під наметом або на горищах.

Хімічний склад сировини. Бруньки та листки містять ефірну олію, сапоніни, дубильні речовини, смоли, аскорбінову та нікотино­ву кислоти. До складу ефірної олії входять бетулен, каріофілен, а- і Р-бетуленол, їх ефіри з оцтовою кислотою. Знайдені також три­терпеноїди дамаранового типу і пентациклічні лупанового типу — похідні бетулінової кислоти; флавоноїди, каротин.

У

а-Бетуленол

Каріофілен

березовому соку є сахара до 2 %, дубильні й ароматичні ре­човини, яблучна кислота, солі заліза, кальцію і магнію.

Біологічна дія та застосування. Препарати берези проявляють се­чогінні, жовчогінні, спазмолітичні, протизапальні, ранозагоювальні, анти- вірусні, глистогінні та протипаразитарні властивості. Сировина застосовуєть­ся у вигляді настою, настойки, входить до комплексного препарату пропобесан.

БРУНЬКИ ТОПОЛІ — GEMMAE POPULI

Тополя чорна — Populus nigra L., род. вербові — Salicaceae

Тополь черный; populus — латинізована назва тополі від popu­laris — народний, корисний народу; латин, niger, gra — чорний.

Рослина. Листопадне дводомне дерево заввишки до ЗО м, з роз­логою кроною. Кора стовбура товста, темно-сіра, кора гілок попелясто-сіра. Бруньки довгасто-яйцеподібні, загострені, лускаті, смолисто-липкі, ароматні, голі, клейкі; запах своєрідний, смолисто-бальзамічний. Ли­

стки довгочерешкові, майже трикутні, загострені, гладенькі, блискучі, зелені. Квітки дрібні, з приквітками, одностате­ві, зібрані в довгі циліндричні сережки.

П оширення. По всій території України, крім Карпат, по долинах і бе­регах річок, у заплавах, по берегах ста­риць і озер. Культивують як декоратив­ну рослину.

Заготівля. Збирають листкові бруньки ледь вони набубнявіли, але ще не розпустилися, відламуючи їх від гілок. Сушать у затінку на протязі або в теплому провітрюваному при­міщенні, розкладаючи шаром 2-3 см на тканині або папері та час від часу пе­регортаючи.

Хімічний склад сировини. Еф­ірна олія (0,7%), у складі якої є гуму­лен, а-каріофілен, цинеол. Бруньки тополі чорної містять сесквітер­пеноїди, фенологлюкозиди (саліцин і популін), 8% флавоноїдів (апігенін, галангін, генкванін, 3-метиловий ефір галангіну, ізальпінін, кверцетин, кемпферол, рамнетин, ізорамнетин), органічні кислоти (бензойна, ко­рична, галова, кавова, ферулова і яблучна), вітамін С. смоли, жирна олія та ін.

Біологічна дія та застосування. Препарати тополі мають діуретичні, антисептичні, потогінні властивості. При зовнішньому застосуванні вияв­ляють протизапальну, антимікробну, кровоспинну та легку анестезуючу дію. Препарати з тополиних бруньок (мазь, настій на олії, рідше — настой­ку) використовують для лікування ран, виразок, опіків, порізів, дерматиту, трихомонадного кольпіту. Входить до складу комплексного препарату про- побесан.

КОРЕНЕВИЩА АЇРУ — RHJZOMATA CALAMI

Аїр тростинний (лепехй звичайна) —Acorus calamus L., род. ароїдні — Araceae

Аир обыкновенный (аир тростниковый, а. болотный); латині­зована назва походить від грецьк. akoros — назва рослини з запаш­ним коренем і kalamos — очерет.

Рослина багаторічна трав’яниста. Кореневище товсте, циліндричне, звивисте, жовто-зелене, вкрите зверху по спіралі темними широкими листковими рубцями, зісподу з численними тонкими корінцями, розташоване горизонталь­

но, майже на поверхні.

С тебло прямостояче, нероз- галужене, сплющене, з одно­го боку жолобкувате, з дру­гого — гостро-ребристе, заввишки до 120 см. Листки мечовидні, квітки дрібні, зе­лено-жовті, зібрані в поча­ток. Плід — шкіряста черво­на ягода.

Поширення. Росте май­же по всій території України по берегах річок і водоймищ, на болотах і болотистих лу­ках, балках.

Заготівля. Збирають ко­реневища аїру восени (у вересні-жовтні), коли рівень води в ставках і озерах зни­жується, і аж до заморозків.

Витягують на берег вилами, лопатами, граблями, потім миють, пров’ялюють на відкритому повітрі, розрізають на шматки зав­довжки 15-20 см і сушать у сушарках при температурі 25-30 °С. При вищій температурі ефірні олії, яких багато в сировині, звітрю­ються І цінність її знижується. '

Х імічний склад сировини. Кореневища містять ефірну олію (до 5 %). Склад ефірних олій дуже мінливий і залежить від по­ходження і хемотипу лепехи. До ефірної олії аїру, що заготовля­ють в Україні, входять моно- і сесквітерпеноїди: а-пінен, а-кам- фен, камфора, спирти борнеол, евгенол, метилевгенол, циклічні сесквітерпени: елемол, (J-елемен, а-камфен, акорон. На біологі­чну дію мають вплив гіркий глікозид акорин, фенольні сполуки (азарон), аскорбінова кислота, дубильні речовини.

Біологічна дія та застосування. Аїр виявляє тонізуючі, проти­запальні, знеболюючі, відхаркувальні, жовчогінні, антибактеріальні та дезинфікуючі властивості. Внутрішньо його препарати признача-

ють при неспецифічних порушеннях травного тракту як загальнозмі- цнюючий засіб, зовнішньо — при стоматитах, для промивання гнійних ран і виразок, спринцювань при кольпітах, для посилення росту во­лосся.

Лікарські форми: настій сухих кореневищ, настойка, оліметин, пдліфітап — спазмолітична, жовчогінна, сечогінна, протизапальна дія, вікалін, вікаїр, гербогастрин — препарати для лікування вираз­кової хвороби.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ СЕСКВІТЕРПЕНОВІ ЛАКТОНИ

КОРЕНЕВИЩА ТА КОРЕНІ ОМАНУ —

RHIZOMATA ET RADICES INULAE

О ман високий — Inula helenium L., род. айстрові — Asteraceae

Девясил высокий;

inula — латинізована назва рослини, helenium — можливо, від грецьк. helos — болотиста лука чи h^elios — сонце.

Рослина багаторічна тра­в’яниста. Має товсте м’я­систе кореневище з числен­ними твердими, довгими коренями. Кореневища та корені зовні сірувато-бурі, поздовжньотріщинуваті, всередині жовто-білі, з буру­ватими блискучими крапка­ми. Стебло міцне, пряме, руб­часте, заввишки до 2 м, у верхній частині розгалужене, вкрите жорсткими волосками. Листки чергові, великі, завдовжки до 50 і завширшки до 25 см, зверху жорстковолосисті, зісподу — сіроповстисті. Квітки жовті, зібрані у ве­ликі кошики, що утворюють на верхівці стебла щитковидне суцвіття.

Поширення. Росте розсіяно майже по всій території України, на узліссях, лісових луках, берегах річок. Культивується.

Заготівля. Кореневища та корені оману заготовляють восени, за­лишаючи на кожні 10 м² по одній добре розвиненій рослині для віднов-

лення заростей. Викопані кореневища і корені відмивають від землі і розрізають на шматки, пров’ялюють 2-3 дні на вільному повітрі, після чого досушують у добре провітрюваних Приміщеннях або сушарках при температурі не вище 40 °С.

Хімічний склад сировини. Кореневища та корені містять ефір­ну олію (3 %), яку називають алантовою. При кімнатній температурі це масляниста кристалічна маса, при температурі 35-45 °С вона перетво­рюється на брунатну рідину зі специфічним запахом. Кристалічна час­тина олії називається геленіном. До його складу входить суміш біцик­лічних сесквітерпенів: алантолактону, ізоалантолактону та дигідроалантолактону. Крім ефірної одії в кореневищах та коренях міститься багато інуліну (до 40%).

Біологічна дія та застосування. Галенові препарати оману по­легшують відхаркування, збуджують апетит і поліпшують травлення, зменшують секреторну активність кишечника і регулюють його мото­рику, виявляють стимулюючу дію на процес утворення жовчі, нормал­ізують обмін речовин в організмі. Алантон застосовується для ліку­вання виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, вхбдить до складу комплексних препаратів. Ефірна олія виявляє антисептичну, про­тизапальну та протиглисну дію.

У гомеопатії використовуються свіжі кореневища з коренями для лікування хронічного бронхіту, в гінекології — при дисменореї, метриті.