Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фармакогнозія UKR.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Листя сени — folia sennae, плоди сени — fructus sennae

С ена (касія) гостролиста —

Senna (Cassia) acutifolia Del., род. бобові — Fabaceae

Сенна (кассия) остролистная; назва походить від араб, senna — лист.

Рослина. Невеликий кущ до 1 м заввишки. Корінь стрижневий, довгий. Стебло гіллясте, нижні гілки довгі, майже стеляться по землі. Листки чергові, парнопе­ристі, з 4-5 парами листочків. Вони видовжено-ланцетоподібні або ланцетоовальні, загострені до верхівки, нерівнобокі, тонкі, ламкі, цілокраї, з дуже корот­ким черешком, завдовжки 1-3, завширшки до 2 см. Суцвіття — пазушні китиці. Плід — біб, плаский, шкірястий, слабкозігнутий, зав­довжки 3-5, завширшки 1,5-2 см. Цвіте з липня до осені, насіння до­стигає у вересні-жовтні.

Поширення. Касія гостролиста поширена в Африці, басейні Се­реднього Нілу, напівпустельних та пустельних районах. Касію гос-

тролисту та вузьколисту вирощують у Середній Азії та Азербайд­жані як однорічну рослину.

Х

СООН

імічний склад сировини. У сировині містяться димерні похідні антрона (в листках — 3, плодах — 2,5 %) — сенозиди А, В, С, D, а також моноглікозиди: глюкореїн, глюкоалое-емодин, вільні аглікони, а також флавоноли кемпферол, ізорамнетин та їхні гліко­зиди; смолисті речовини, що викликають болі в шлунку.

Біологічна дія та застосування. Настій листків сени, екстракт листа сени в таблетках, сенадексин, сенаде, сеналде, глаксена, се­нозиди А + В, комплексні препарати кафіол і регулакс діють як по­слаблююче. Сировина входить до складу послаблюючих та проти- гемороїдальних чаїв та зборів.

У гомеопатії використовується сухе листя при хронічній діа­реї, хронічному запорі. Призначають дітям зі збільшеною печінкою, ацетонурією, фосфат- і оксалатурією, при болючих кольках і про­носі з зеленуватим слизом.

Трава звіробою —herba нурешсі

Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L., род. звіробійні —

Hypericaceae

З веробой обыкновенный; назва походить від грецьк. hypo — біля і ereike — вереск, той, що росте коло вереску; латин, perforatum — продірявлений.

Зовнішні ознаки рослини та біологічну дію ЛРС див. у розділі «Флавоноїди».

Хімічний склад сировини. Мі­стить конденсовані антрацен- похідні (0,5 %): гіперицин, псев-

догіперицин, похідні діантранолу, дубильні сполуки, флавоноїди, смолисті речовини (17 %), ефірні олії, вітамін С та ін.

Похідні антрацену мають деякий вплив на сукупний терапевтичний ефект, що справляють препарати звіробою.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ПОХІДНІ АЛІЗАРИНУ

Кореневища і корені марени красильної — rhizomata et radices rubiae

М арена красильна —

Riibia tinctorum L., род. маре­нові — Rubiaceae

Марена красильная; назва походить від латин, ruber — чер­воний, tinctorum — красильний.

Рослина. Трав’янистий багаторічник з лазячими або полягаючими опушеними стеблами завдовжки до 2 м. Кореневище довге, повзуче, галузисте, циліндричне, у вузлах потовщене, багато­голове, червонувато-бру­натного кольору, розвиває кілька стебел. Листки по 4-6 в кільці, ланцетоподібні, голі, завдовжки близько 10 та завширшки до 3 см, без че­решка, по краю і середній жилці мають гачкоподібні шипики. Квітки дрібні, зелен­кувато-жовті, в розкидистих півзонтиках. Плоди кулясті, чорні, соковиті, ягодоподібні, одно-, а частіше двонасіннєві.

Поширення. Марена красильна у дикому вигляді зустрічається в Південній Європі (Середньоземноморські країни), а також в Ірані, Афганістані, Малій та Середній Азії. На території СНД — у Дагес­тані, Чечні, Інгушетії, Азербайджані, і на півдні України. Вирощу­ють марену красильну на Північному Кавказі та в Криму.

Заготівля. Заготівлю коренів в умовах культури проводять во­сени або рано навесні, на третьому році життя рослини. Сировину

сушать у затінку або в добре провітрюваному приміщенні, або в су­шарках при температурі до 45 °С.

Х імічний склад сировини. Кореневища з коренями марени кра­сильної містять до 60 похідних гідроксиметилантрахінонів, серед основних — алізарин та його біозид руберитринова кислота, луци- дин та його біозид луцидинпримверозид, рубіадин та його біозид ру- біадинпримверозид, пурпурин-3-карбонова кислота таїї біозид гал- іозин, а також пурпурин, ксантопурпурин і метилові ефіри алізарину, ксантопурпурину, 1-гідрокси-2-метилантрахінону. Вміст антрахінонів становить близько 3 %.

Сировина містить сахарозу, жирні кислоти, полісахариди та ін.

Біологічна дія та застосування. Похідні алізарину здатні розчи­няти оксалатні і фосфатні камені, що утворилися в нирках. Літо- літичну, спазмолітичну і сечогінну дію мають порошок кореневищ і коренів марени, екстракт марени красильної сухий, комбіновані препарати цистенал і марелін.

У

;

гомеопатії використовується сухе кореневище при сечо­кам’яній хворобі, літіазі всіх типів.

Д УБИЛЬНІ РЕЧОВИНИ

Дубильні речовини (таніди) — це комплекс низько- та високомолекулярних поліфенолів, генетично зв’язаних між собою, що виявляють дубильні властивості, мають в’яжучий смак, оса­джують білки та алкалоїди з розведених розчинів.

Назву «дубильні речовини» у 1796 р. французький дослідник Ф. Сеген дав речовинам рослинних екстрактів, які здатні дубити і перетворювати на шкіру невичинену шкуру тварин. Дублення — не звичайний фізичний процес, а складна хімічна взаємодія фе­нольних груп танідів з молекулами колагену шкіри. При пласкому розташуванні таніну на білковій молекулі виникають стійкі вод­неві зв’язки між ОН-групами фенолів і карбоксильними групами амінокислот

R

Прості поліфеноли (псевдотанін, харчові таніни, чайні тані­ни) мають невелику масу, тому вони не можуть утворювати міцні перехресні зв’язки і не виявляють дубильної дії, але мають в’яжу­чий смак і дають лікувальний ефект при цілому ряді захворювань. Сполуки з молекулярною масою вище 20 000 також неефективні при дубленні шкір, бо не можуть проходити між волокнами кола­гену в шкурі тварини.

Будова та класифікація

Уже перші дослідження дубильних речовин показали, що близькі за фізико-хімічними властивостями сполуки різняться за структурою.

Перша класифікація, запропонована Проктером у 1894 р., поділила дубильні речовини за продуктами їх термічного розпаду на дві групи:

пірогалолові (які дають при піролізі пірогалол) та пірокате­хінові (які утворюють пірокатехін).

У 1920 р. К. Фрейденберг запропонував розподілити таніни на підставі їх природної будови та хімічних властивостей на дубильні речовини, що гідролізуються, і конденсовані.

Дубильні речовини, що гідролізуються під впливом кислот, ферментів та лугів, розщеплюються на прості фенольні сполуки та сахар. Останній може бути глюкозою, галактозою, арабІно- зою, ксилозою, мальтозою, фруктозою, сахарозою або фрагмен­том, який виконує роль сахару,— хінна чи оксикорична кисло­та, флаван.

Дубильні речовини, що гідролізуються, за своєю будовою поділяються на три групи:

галотаніни — ефіри галової кислоти та сахарів; елаготаніни — ефіри елагової кислоти та сахарів; несахаридні ефіри фенолкарбонових кислот.

, Галотаніни є найбільш поширеними в цій групі дубильних речовин.

Загальна формула галотанінів, де R — залишок моно-, ди-, три-, тетра-, пента- або полігалової кислоти:

ch2or

ОН /

|\OR ,)1 Н, OR

НООС—V у—он

Ro4_f

м

І 1

OR

он

Галова кислота

мета-Дигапова кислота, або депсид галової кислоти

он

П олігалова кислота

Найбільший вміст галотанінів зафіксований в утвореннях, які називаються галами. У роботах Е. Фішера і К. Фрейденберга було доведено, що у турецьких галах співвідношення глюкози з гало­вою кислотою становить 1:5-6, а в китайських — 1:9-10. Раніше ці види галів імпортували для виробництва таніну.

Елаготаніни після гідролізу утворюють елагову кислоту або кислоти, біогенетично пов’язані з нею, наприклад гексаоксиди- фенову, хебулову, дегідродигалову та ін.

Е

Гексаоксидифенова кислота Елагова кислота

лагова кислота утворюється лактонізацією гексаоксидифе- нової кислоти при гідролітичному розпаді елаготанінів. Нагріван­ня або додавання мінеральних кислот прискорює цей процес.

Першим з групи елаготанінів у кристалічному вчгляді був одер­жаний корилагін з дубильної сировини діві-діві та міробаланів. При гідролізі він утворює по одній молекулі галової та елагової кис­лот, а також глюкозу. Пізніше з суплідь вільхи клейкої виділили альнітанін.

Н есахаридний ефір галової кислоти знайдено в зеленому чаї. Він є складним ефіром галової та хінної кислот і названий тео- галіном.

З

ОН

ОН

ОН

чорного (ферментованого) чаю Thea sinensis були виділені три галоїльних ефіри, які пов’язані з катехіном, наприклад кате- хілгалат.

Подібні ефіри галової кислоти і катехіну утворюють проміжну ланку між галотанінами та флавоноїдами.

Конденсовані дубильні речовини також поділяються на три групи:

похідні флаванолів-3;

похідні флавандіолів-3,4;

похідні оксистільбенів (дифенілетилену).

Вивчення хімічної будови дубильних речовин цієї групи по­в’язано з великими труднощами, бо вони легко конденсуються під дією мінеральних кислот, окислювачів, а також високої тем­ператури.

У механізмі утворення конденсованих дубильних речовин та їх хімічній будові ще багато неясного, незважаючи на численні дослідження у цій галузі. К. Фрейденберг висунув гіпотезу катехі-

нової структури всіх конденсованих дубильних речовин. Він же вперше запропонував назву «катехіни» для речовини, що має бу­дову флаван-3-ол.

Попередником конденсованих дубильних речовин є також флаван-3,4-діол, який широко зустрічається в рослинах.

■ Існують певні структурні вимоги, яким мають відповідати похідні флавану, щоб була можливою аутоконденсація:

група-ОН або -ОСН3 в положенні 4 флаванового скелета; дві групи -ОН в мета-положенні кільця А або одна -ОН гру­па в положенні С—7.

Флаван-3,4-діоли під дією кислоти конденсуються значно лег­ше за відповідні флаван-3-оли.

Існує ряд доводів на користь того, що окислювальні реакції фенолів мають велике значення в біосинтезі лігнанів, алкалоїдів та ін.

Утворення конденсованих дубильних речовин за Фрейденбергом

Конденсовані дубильні речовини — похідні оксистільбенів, були виділені з сосни, ялини, коренів вищих рослин. Наприк­лад, стільбен піцеатанол є агліконом глікозидів з лубу ялини. Під дією фенолоксидаз, а також при нагріванні з розбавленими мінеральними кислотами піцеатанол утворює брунатні продук­ти конденсації.

Оксистільбени можуть також утворювати комбіновані полімери з флаванами.

Поширення та локалізація

Дубильні речовини зустрічаються переважно у вищих рослинах. Найбільшу кількість видів рослин з високим вмістом ду­бильних речовин відзначено в родинах Fabaceae, Polygonaceae, Anacardiaceae, Myrtaceae, Rosaceae, Hamamelidaceae, Salicaceae, Geraniaceae, Phimbaginaceae, Asteraceae. Надзвичайно багаті на танін (45 % на суху масу) стручки цизальпінії коротколистої та цезальпінії дубильної (Caesalpinia brevifolia і С. coriaria) і кора деяких видів евкаліптів (Eucalyptus sp.). Близько 64 % дубильних речовин, які гідролізуються, накопичуються в патологічних утвореннях (галах) — на листі сумаха напівкрилатого (Rhus semialata) та дуба лузитансь- кого (Quercus lusitanica).

В усьому світі відомі такі джерела танінів:

катеху — сухий екстракт з деревини індійської акації (Acacia catechu, род. Fabaceae) та інших видів. Катеху — це нерівномірні шматки темно-брунатного кольору, в’яжучого та гіркого смаку, які цілком розчиняються у воді та спирті. Містять дубильні речо­вини конденсованої групи. Застосовують внутрішньо як в’яжуче;

плоди міробалану (Terminalia chedula, род. Anacardiaceae), які містять близько 40 % танідів, використовують при шлунково-киш­кових розладах і дизентерії;

гамбір — сухий екстракт з листя та молодих пагонів Uncaria gambir, род. Rubiaceae, який одержують шляхом екстракції сирови­ни водою. Містить дубильні речовини конденсованої групи; вико­ристовується внутрішньо як в’яжуче;

ЗОЇ

кіно — сухий сік різних тропічних рослин, що містить дубильні речовини та барвники. У країнах Південної Азії його одержують з Pterocarpus marsupium, род. Fabaceae, в Австралії — з Eucalyptus rostrata, род. Myrtaceae, в Центральній Америці — з Butea frondosa, род. Fabaceae, При надрізанні з кори витікає темно-червоний сік, який збирають і висушують на сонці. Сік розчиняється у гарячій воді та спирті. Містить дубильні речовини конденсованої групи. Застосовується внутрішньо і зовнішньо як в’яжуче;

корінь ратанії з Krameria briandra, род. Fabaceae, який містить близько 20 % конденсованих дубильних речовин і велику кількість ратанієвої красені (флобафенів), яка нерозчинна у воді. Викорис­товують зовнішньо.

Фізико-хімічні властивості, виділення і дослідження

Дубильні речовини, які здатні дубити шкуру і пере­творювати її на шкіру (справжні таніди), мають молекулярну масу від 1000 до 20 000. Це аморфні речовини від блідо-жовтого до світло-бурого кольору, добре розчинні у воді, метиловому та ети­ловому спирті, нерозчинні — в хлороформі, бензолі, петролей­ному ефірі.

Ті, що мають нижчу молекулярну масу (псевдотаніни, або в’я­жучі таніни), не взаємодіють з білком шкіри, але мають в’яжучий смак та застосовуються в медичній та харчовій промисловості. Де­які з них виділені у вигляді кристалів і добре вивчені. Багато танінів оптично активні, легко окислюються на повітрі, набуваючи тем­нішого забарвлення. Окислені конденсовані таніни називаються флобафенами.

' Виділення. Із сировини дубильні речовини екстрагують гаря­чою водою, а потім екстракт очищають від супутніх сполук по­слідовною обробкою його хлороформом, діетиловим ефіром та етилацетатом.

Часто застосовують попередню екстракцію сировини органіч­ними розчинниками, щоб виділити хлорофіл, терпени тощо, а для виділення дубильних речовин сировину екстрагують етано­лом. Низькомолекулярні дубильні речовини виділяють колонко­вою хроматографією із застосуванням сорбентів — силікагелю, поліаміду та ін.

Ідентифікація. Дубильні речовини утворюють осади з розчина­ми желатину і алкалоїдів; як і інші фенольні сполуки, вони дають осади (іноді забарвлені) з солями важких металів. Найчастіше використовують солі заліза. Дубильні речовини, які гідролізують­ся, з розчином залізоамонієвих галунів набувають темно-синього, а конденсовані — темно-зеленого забарвлення.

Конденсован-' дубильні речовини з ваніліном у концентро­ваній хлороводневій або 70 % сірчаній кислоті дають червоне за­барвлення.

Якщо подіяти ацетатом свинцю в оцтовокислому середовищі на суміш двох груп дубильних речовин, таніни, які гідролізують­ся, випадають в осад, а конденсовані залишаються в розчині.

Вільну елагову кислоту можна виявити, якщо додати декілька кристалів нітриту нагрію і 3-4 краплі оцтової кислоти,— розчин набуває червоно-фіолетового забарвлення. Для виявлення зв’яза­ної елагової кислоти (гексаоксидифенової) оцтову кислоту замі­нюють 0,1 Н сірчаною або 0,1 Н хлороводневою кислотою. Забар­влення в цьому випадку буде карміново-червоним, поступово змінюючись на синє.

Хроматографічний аналіз використовують тільки для низько­молекулярних танінів. На хроматограмах в УФ-світлі катехіни про­являються у вигляді плям з фіолетовим відтінком, які під дією парів аміаку дають сіро-блакитну флуоресценцію. Катехіни забар­влюються ваніліновим реактивом або розчином залізоамонієвих галунів. Галова кислота в УФ-світлі має темну флуоресценцію, при обробці солями Fe3+ набуває зеленого забарвлення.

Кількісне визначення. Тепер відомо більш як сто модифікацій різних аналітичних методів. Найпоширеніший з них — метод Ле- венталя (ДФ XI видання). В основу його покладено окислення ду­бильних речовин перманганатом калію в слабкокислому середо­вищі в присутності індикатора індигосульфокислоти. Метод досить простий, однак на точність результатів впливає велика кількість факторів і, насамперед, здатність перманганату калію в наведених умовах окислювати інші природні речовини.

Для визначення вмісту галотанінів у листі сумаху та скумпії розроблений метод комплексонометричного титрування.

Кількісне визначення катехінів проводять фотоелектроколо- риметричним методом з 1 % розчином ваніліну в концентрованій хлороводневій кислоті.

У шкіряному виробництві для кількісної оцінки рослинних танінів використовують метод осадження гольєвим (шкіряним) порошком.

Біологічна дія та застосування

Експериментальні та клінічні дані, зібрані на цей час, свідчать, що реально існують, як мінімум, три види біологічної дії рослинних поліфенолів на організм ссавців. По-перше, безпосе­редня дія на клітинні мембрани, гладком’язові клітини, на ферментні білки і нуклеїнові кислоти. По-друге, дія на обмін біологічно

активних речовин — адреналіну, аскорбінової кислоти, ацетилхол­іну. По-третє, вплив на ведучі системи нейрогуморальної і нейро­ендокринної регуляції.

Постійно надходячи до організму людини з рослинною їжею, поліфеноли тривало впливають на всі відділи травного тракту, а після всмоктування у кров — на серцево-судинну систему, нирки, інші органи та системи. Основними джерелами поліфенолів у нашій їжі є плоди, ягоди. Поліфеноли у великій кількості містяться в чаї, каві, какао, а також у настоях та відварах з рослинної сировини.

Найактивнішими щодо впливу на проникність судин є катехіни та флаван-3,4-діоли.

Дубильні речовини, які надходять до організму, діють на сли­зову оболонку травного тракту, моторику, секреторну та засвоюваль- ну функції. Вони мають в’яжучий смак та сприяють утворенню тон­кого шару ущільненого білка. Це знижує подразнення слизової оболонки та усуває поверхневі ерозії, виразки. Рослинні поліфено­ли суттєво знижують токсичну дію хімічних агентів. Першочергова роль у цьому відводиться механізму ущільнення клітинних мемб­ран, що зашкоджує надходженню токсичних речовин до життєво важливих органів, допомагає збереженню ендогенної аскорбінової кислоти і глікогену.

Протизапальна дія поліфенолів сприяє загоєнню дрібних ран. Під впливом їх особливо ефективно зменшується і навіть усувається ек­судативний компонент запальної реакції, що легко пояснити з ураху­ванням дії фенолів, які ущільнюють мембрани. Поліфенольні спо­луки мобілізують у живому організмі власні механізми гомеостазу, стимулюють функцію кори надниркових залоз, глюкокортикоїдні гор­мони, завдяки чому виявляють протизапальну активність і пов’яза- ' ну з нею протимікробну, протигрибкову та протистоцидну активність. Поліфеноли у тканинах рослин і тварин виконують захисну функцію, найважливішим елементом якої є антиокислювальний ефект. У ході окислювальних реакцій в організмі утворюються вільні радикали, що при взаємодії з тканинними ліпідами дають токсичні ліпідні пе­рекиси, оксиди, які уповільнюють розмноження клітин. Рівень тка­нинних антиоксидантів відіграє суттєву роль у процесі росту злояк­існих клітин.

Фенольні сполуки, які здатні до утворення форм, що зворотньо окислюються (фенол -» семихінон —» хінон), інгібують активність тіо- лових ферментів. Однак це не єдиний молекулярний механізм біологі­чної дії поліфенолів. Доведений вплив поліфенолів на активність окис­лювально-відновних ферментів, особливо в формі семихінон —» хінон. Вивчена і достовірно встановлена пригнічуюча дія поліфенолів на де­сятки ензимів.

Дубильні речовини знайшли широке використання в медичній практиці. Вони виявляють в’яжучу, протизапальну і антимікробну дію. Препарати, що містять дубильні речовини, застосовують внутрішньо при гострих і хронічних колітах, ентеритах, гастритах, іноді як крово­спинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах. Широко використовують дубильні речовини при запальних процесах ротової порожнини, гортані, носа у вигляді полоскань, а також при опіках, про­лежнях, виразках у вигляді зрошень та змащувань. Хоча властивість зміцнювати капіляри мають всі поліфеноли, протигеморагічний ефект рослинних речовин, можливо, зумовлений не тільки їхнім впливом на судини, а й пов’язаний з посиленням згортання крові.

Катехіни призначають як Р-вітамінні засоби. Встановлена раді- опротекторна дія більшості дубильних речовин, а також здатність їх до видалення з організму радіоактивних ізотопів цезію та строн­цію.

Відомості про фармакологічну дію рослинної сировини і пре­паратів, які містять дубильні речовини, наведені в табл. 11 Додатків.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ ТА СИРОВИНА,

ЯКІ МІСТЯТЬ ДУБИЛЬНІ РЕЧОВИНИ

ЛИСТЯ СУМАХА — FOLIA RHOIS CORIARIAE

С умах дубильний — Rhits coriaria L., род. сумахові —

Anacardiaceae

Сумах дубильный; rhus — давньогрецька назва дерева, листя і молоді гілки якого застосовували для дуб­лення шкіри; латин, согіагит,

-а — шкіряний, від когіит — шкіра.

Рослина. Кущ або дерево заввишки 2-3 м, стовбур тонкий.

Пагони жовтувато- або сірувато- брунатні. Листки чергові, череш­кові, непарноперисті з 3-10 па­рами листочків. Вони видовжено-овальні, ланцетні або довгасто-яйцеподібні; вер­хівка загострена, основа — рівнобока або коса, округла або

клиноподібна, край городчасто-пилчастий, зверху голі або з роз­сіяними волосками, зісподу та черешки опушені. Головна жил­ка добре виражена, бокових жилок від 5 до 15. Квітки дрібні, од­ностатеві (дерева однодомні), зеленкувато-білі, зібрані у великі конічні китиці. Плоди ■— дрібні червоні кістянки, рясно вкриті чер­воно-бурими волосками.

Поширення. Росте в південній частині Криму та сухих кам’я­нистих схилах, сланцях. У степових та лісостепових частинах Украї­ни культивують як декоративну та меліоративну рослину. -

Заготівля. Сировину заготовляють на початку цвітіння росли­ни і до утворення зелених плодів. Зібрані листки розкладають тон­ким шаром і сушать.

Хімічний склад сировини. Містить дубильні речовини (13-25 %), флавоноїди (мірицетин), ефірну олію (0,01 %), аскорбінову кисло­ту. Серед дубильних речовин знайдені: галотанін, вільна галова кис­лота та її метилові ефіри.

Біологічна дія та застосування. Листки сумаху — сировина для одержання таніну, який входить до галаскорбіну та рідини Нов- ікова.

ЛИСТЯ СКУМПІЇ — FOLIA COTINI COGGYGRIA E

С кумпія звичайна — Co­tinus coggyigria Scop., род. су­махові — Anaiardiaceae

Скумпия кожевенная; назва походить від латинізо­ваної грецьк. kotinos — дика маслина; coggygna — пере­кручена назва рослини kokkygea.

Рослина. Гіллястий кущ або дерево заввишки 3-6 м, з кулястою кроною. Листки чергові, довгочерешкові, ок­руглі, овальні, іноді оберне- нояйцеподібні, з тупою чи злегка виїмчастою верхів­кою, при основі листки ок­руглі, інкрли клиноподібні, завдовжки 3-12 і завширшки 2-6 см; край цільний, іноді хвилястий; бокові прожилки (7-14) на ниж­ньому боці листка помітно виділяються — відходять від голов­ної жилки під кутом 50-90°. Листки зверху зелені, зісподу — сизувато-зелені, іноді з червоно-фіолетовим відтінком. Квітки

дрібні, зеленкувато-білі, слабкоопушені, одностатеві, зібрані у роз­логі волоті. У безплідних квітках квітконіжки видовжуються до 1,5­3 см і вкриваються фіолетовими волосками. Плоди завдовжки 3-5 мм, сухі, обернено-яйцеподібні або ниркоподібні, зеленкуваті, з по­здовжніми смугами. Цвіте у червні-липні.

Поширення. Росте в горах Криму, на схилах Дністра і його про­токів, Південного Бугу, Сіверського Дінця, на сухих схилах, узліссі, на галявинах. Місцями утворює зарості. Зустрічається в природних насадженнях по Україні.

Заготівля. Листя заготовляють з травня по вересень, зриваю­чи руками. Не дозволяється зламувати гілки, а потім обривати лис­тя. Сушать сировину під наметом.

Хімічний склад сировини. Галотанін, який за складом набли­жається до таніну китайських галів, флавоноїди (мірицетин), ефірна олія.

Біологічна дія та застосування. Промислова сировина для одержання таніну і його препаратів (галаскорбін з в’яжучою і Р-віта- мінною активністю). З листя скумпії виробляють препарат флакумін, який містить суму флавоноїдів (до 75 %) і виявляє жовчогінну ак­тивність.

КОРЕНЕВИЩА БАДАНУ — RHIZOMAТА BERGENІАЕ

Б адан товстолистий —

Bergenia с rassifolia Fntsch , род. ломикаменеві — Saxi- fragaceae

Бадан толстолистный;

назва bergenia — на честь німецького лікаря і ботаніка von Bergen; латин, crassifo- lius, -а — товстолистий.

Рослина невисока багаторі­чна трав’яниста, з міцним гори­зонтальним розгалуженим ко­реневищем, товщиною 1,5—3 см, яке досягає значної довжи­ни, зовні — (2 м і більше) тем­но-брунатне, всередині — світло-буре. Всі листки прико­реневі, зібрані у густу розетку.

Листки великі (завдовжки близь­ко 35 см), широкоеліптичні, на довгих широких черешках,

шкірясті (край злегка городчастий), темно-зелені, блискучі, зісподу ма­ють крапчасті залозки (видно під лупою). Квітки зібрані у густу щитко­видну волоть. Квітки лілово-рожеві, чашечка п’ятилиста, при основі спа­яна; пелюсток 5, плід— коробочка.

Поширення. У дикому вигляді зустрічається на Алтаї. В Ук­раїні вирощують переважно у ботанічних садах.

Заготівля. Заготовляють кореневища бадану восени, вирива­ючи руками, очищують від землі та дрібних корінців, промивають водою, ріжуть на довгі шматки і сушать. Збирають також листя.

Хімічний склад сировини. Сировина містить суміш гало­танінів і конденсованих дубильних речовин (21-25 %), фенологлі- козид арбутин (до 5 %), катехін, катехінгалат, бергенін-2-глюко- зил-4-0-метилгалову кислоту (до 11 %), галову кислоту, сліди рутину і кверцетину.

Біологічна дія та застосування. Антимікробна та протиза­пальна активність виявляються внаслідок присутності арбутину (ли­стки), а в’яжучі властивості визначаються вмістом дубильних ре­човин.

Бадан призначають при інфекційному коліті та ентероколіті у вигляді відвару, зовні — для полоскань при захворюваннях рото­вої порожнини. У гінекології — для спринцювань при ерозії шийки матки.

КОРЕНЕВИЩА ТА КОРЕНІ РОДОВИКА — RHIZOMATA ЕТRADICESSANGUISORBAE

Родовик лікарський — Sanguisorba officinalis L., род. ро­зові — Rosaceae . •

Кровохлебка лекарственная; назва походить від латин. sanguis— кров і sorbere — поглинати, всмоктувати; латин. officinalis — аптечний.

Рослина багаторічна трав’яниста з товстим горизонтальним кореневищем і довгими тонкими коренями. Довжина кореневищ та коренів сягає 20, товщина кореневищ — 0,5-2,5 см, каренів — 0,3-7*5 см,. ТІоверхня ’кореневищ і коренів гладка або дещо поздовжньотріщинувата. Злам у кореневищах нерівний, у ко­ренів —,рівніший, має променисту будову. Колір кореневищ і ко­ренів зовні темно-бурий, майже чорний, на зламі — жовтува­тий або буруватий. Стебла поодинокі або їх декілька, порожні всередині, верхня частина розгалужена, заввишки понад 100 см. При­кореневі ta нижні стеблові листочки довгочерешкові непарнопе­ристі, голі, з 7-25 листочками, верхні — сидячі. Квітки двостатеві, дрібні, зібрані в овальні голівки завдовжки 1,5-3 см, на прямих дов­гих квітконіжках з чорно-пурпуровою простою оцвітиною. Плоди —

однонасінні, сухі чотири­гранні горішки. Цвіте в червні — серпні, плодо­носить в серпні-вересні.

П оширення. Росте на заливних луках, лучних сте­пах, узліссях, берегах річок і краях боліт по всій території України.

Заготівля. Заготовля­ють кореневища з коренями після відмирання надземної частини. Викопують лопата­ми, потім миють у холодній воді і видаляють непридатні частини. Пров’ялюють на відкритому повітрі, потім су­шать при температурі 40-50 °С, розклавши тонким шаром.

Хімічний склад сиро­вини. Містить таніни (20 %), переважають дубильні речовини, які гідролізуються; вільну галову і елагову кислоти, сапоніни, стерини.

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт та відвари застосовують при ентероколітах, проносах різної етіології і як кро­воспинний засіб при маткових та гемороїдальних кровотечах.