Модуль 2. Сучасний стан і стратегія підвищення мкп України

Тема 5. Сучасний стан міжнародної конкурентоспроможності галузей і підприємств промисловості України.

5.1. Трансформаційна неконкурентоспроможність укр. економіки та її інституційне підґрунтя.

5.2. Міжнародні конкурентні позиції галузей і підприємств промисловості України: порівняльний аналіз.

5.3. «Детехнологізація» промислового експорту України: причини і наслідки.

5.1. Трансформаційна неконкурентоспроможність укр. Економіки та її інституційне підґрунтя.

Сучасний стан конкурентоспроможності укр. економіки є наслідком системної дії чинників в умовах трансформаційних перетворень. Аналіз цих чинників є важливим, оскільки він дозволяє розкрити «анатомію» падіння керованості укр. економіки та процесу формування її трансформаційної неконкурентоспроможності.

Системний аналіз початкового етапу розвитку укр. економіки виявляє допущену в процесах трансформаційних перетворень глибоку системну помилку. Політика пасивного невтручання держави в управління макроек. процесами в 1991 – 1998 рр. фактично означала «передоручення» реструктуризації укр. економіки світовому ринку (а фактично – зарубіжному фін. та промисловому капіталу). Підсумками цього сценарію структурної перебудови стали «реструктуризація навпаки» та стрімке зниження фізичного обсягу ВВП країни.

Прямим наслідком цих процесів стало гіпертрофоване зростання частки базових галузей – металургії, хімії, енергетики та паливної промисловості – у загальному обсязі промислового виробництва. Якщо в 1991 р. на базові галузі припадало 25,6 %, то в 2000 р. їх частка у промисловості зросла до 59 %. Водночас питома вага машинобудування в 1990 р. складала 30,7 %, а в 2000 р. – 9,3 %. Питома вага легкої промисловості в зазначений період скоротилася у 8 разів. Паралельно із підвищенням частки базових галузей промисловості збільшилась і енергоємність ВВП: на початку 2000 р. за цим показником (1,91 кг умовного палива на 1 долар ВВП) Україна значно перевищувала світові стандарти (наприклад, у країнах ЄС – 0,2 кг).

Реструктуризація економіки України за таким сценарієм стимулювалась, насамперед, іноземними інвесторами, які прагнули вкладати гроші в експортоорієнтовані сировинні та екологічно брудні виробництва, а також рекомендаціями міжнародних радників та організацій, які пов'язували ек. зростання України головним чином із розвитком експортного потенціалу цих галузей.

Ця негативна тенденція розвитку економіки України доповнювалася не менш згубною іншою – стійким скороченням її науково-технологічної сфери. За даними Світового Банку, у 1997 р. кількість фахівців, що виконували науково-дослідні та досвідно-конструкторські розробки (НДДКР) на 1 млн. населення в Україні складала 2827 чол., що в 2,4 рази менше, ніж їх середньорічна чисельність у 1981 - 1995 рр. (6761 чол.). Абсолютне звуження науково-технологічної сфери у цей період зумовлювалось значним скороченням обсягів фінансування укр. науки: у 2000 р. рівень витрат на НДДКР на одного науковця в академічному секторі України складав лише 5 % від середньоєвропейського рівня, і у десять разів менше, ніж у таких країнах як Туреччина та Греція [41, с. 6].

Наприкінці 90-х років сталася ситуація, коли підтримка відтворювальних процесів в Україні в загрозливих масштабах стала залежати від конкурентоспроможності 2 експортоорієнтованих галузей – металургії та базової хімії. Унікальність ситуації полягала в тому, що ці галузі, позбавлені державної підтримки та відірвані від внутрішнього ринку, функціонували за принципом сфери послуг, тобто не стільки виробляли метал та добрива, скільки переробляли сировину за певну плату. Споживаючи значну частину енергоресурсів країни і завдаючи довкіллю невиправної шкоди, «валютні» галузі поступово дистанціювались від «невалютних» і більшу частину доходів витрачали на підтримку власної конкурентоспроможності при зростаючій деградації інших секторів економіки. Умови підтримки конкурентоспроможності цих галузей ставились у пряму залежність від дешевизни робочої сили або від залучення іноземних інвестицій для модернізації технологічних процесів і підвищення якості металопродукції. І те, і інше означало додаткову мобілізацію ресурсів на користь «валютних» галузей та одночасне послаблення інших галузей.

Прогресуюче відставання України у конкурентному змаганні на світових ринках не в останню чергу пов’язане із політичною нестабільністю в укр. соціумі. Негативний вплив політичної нестабільності на вирішення стратегічних цілей і завдань підвищення конкурентоспроможності укр. економіки найбільшою мірою проявився в період президентських (2004 р.) і парламентських (2006 – 2007 рр.) виборів, коли уряди здебільшого орієнтувалися на формування сприятливого електорального середовища.

Погіршення макроек. параметрів розвитку та зниження рівня міжнародної конкурентоспроможності економіки України у 2005 - 2006 рр., про що свідчать дані, які наведені у додатку 1, є результатом системної дії чинників, серед яких найбільш суттєвим є такі:

1. зниження ефективності системи державного регулювання економіки та її конкурентоспроможності в умовах політичної турбулентності та нестабільності;

2. асиметричність реформаторських зусиль на макро- та мікроек. рівнях перетворень;

3. прогресуюча «детехнологізація» промислового експорту та зволікання з вирішенням завдань розвитку науково-технологічної сфери України;

4. вичерпність джерел формування цінових конкурентних переваг внаслідок зростання імпортних цін на енергоносії та «агресивної» соц. політики під час виборів;

5. погіршення зовнішньої кон’юнктури та дестабілізація цільових зовнішніх ринків в регіонах світу, які є перспективними для укр. експорту;

6. відсутність єдиного інституційного органу координації та слабкість науково-методичного забезпечення управління конкурентоспроможністю на макро- і мікрорівнях ек. розвитку.

Системна дія зазначених чинників зумовила негативні зміни в галузевій структурі, низьку продуктивність промислового сектору укр. економіки, недостатню мотивацію персоналу підприємств до високопродуктивної і прибуткової діяльності на внутр. ринку і, в підсумку, – відплив нац. ресурсів (праці, капіталу, сировини) за кордон та зростання тіньового сектору укр. економіки.

Домінування в Україні сировинної і низькотехнологічної експортоорієнтованої моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги, дешевизну енергетичних і трудових ресурсів, створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності нац. економіки та спричинило зволікання з подоланням її системних вад і недоліків. У МРТ Україна закріпилася як сировинний і низькотехнологічний придаток із випереджальними темпами зростання імпорту готової продукції іноземного виробництва. Зниження міжнародної конкурентоспроможності укр. підприємств у 2005 – 2007 рр. підтверджує минущість їх традиційних конкурентних переваг.

Заходи державної ек. політики не тільки не сприяли зміцненню конкурентних позицій укр. товаровиробників, а й нерідко суперечили реалізації стратегічного завдання підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності. Прикладом цих суперечностей є: різка ревальвація гривні на 4,8 % у 2005 р., яка, за оцінкою фахівців, спричинила зниження рівня міжнародної конкурентоспроможності укр. підприємств на 14 %; значне підвищення податкового навантаження на суб’єктів господарювання зі зростанням у порівнянні з 2004 р. з 20,8 % до 24,9 %; збільшення видатків на виплату ЗП та випереджальне зростання цін і тарифів на продовольчі та витратоутворювальні товари і послуги, що призвело до зростання інфляції та негативних змін у прибутковості підприємств; зменшення інвестиційної складової бюджетних видатків, що спричинило зниження інвестиційної активності підприємств; лібералізація зовнішньоек. режиму України та доступу на її внутр. ринок готової продукції іноземного виробництва, які не супроводжувались належною підтримкою міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Логічним наслідком дисфункції держави стало загальне погіршення конкурентних позицій укр. підприємств, переважна більшість яких залишається осторонь стратегічного потоку міжнародного ек. обміну і зосереджується в основному на торговельно-збутових зовнішньоекономічних операціях.