7.3. Інвестиційно-інноваційні імперативи підвищення міжнародної конкурентоспроможності укр. Підприємств.
Зростання ролі інноваційно-технологічних джерел формування конкурентних переваг суб’єктів світового ринку є однією з головних особливостей сучасної міжнародної конкуренції. Випереджальні темпи розвитку наукоємних галузей і виробництв в розвинених країнах зумовлюються тим, що у порівнянні із «традиційними», в них створюється велика частина доданої вартості. Якщо прибутковість «традиційних» виробництв не перевищує 5 – 10 %, то продукція наукоємних галузей забезпечує 30 – 50 % прибутку.
Темпи розвитку наукоємних галузей у світовій економіці сьогодні значно випереджають темпи розвитку світової торгівлі. За існуючими оцінками, загальний обсяг світового ринку продукції наукоємних галузей на початку ХХІ ст. перевищив 3 трлн. доларів США на рік, що значно більше ємності світового ринку металопродукції (800 – 900 млн. дол.), ринку зерна (750 – 800 млн. дол.), ринку мінеральних добрив (24 – 260 млн. дол.) і, навіть, ринку нафти (1,6 – 1,8 трлн. дол.) [139].
Порівняльні дані про структуру сучасного експорту деяких країн за критерієм залежності / незалежності від природних ресурсів, які наведено у табл. 6.3, свідчать про вирішальну роль технологічної складової в структурі експорту таких країн, як США, Німеччина, Японія і, навпаки, – про домінування природної складової в структурі експорту України і Російської Федерації, що обумовлює порівняно високу залежність торговельного і платіжного балансів цих країн від коливань світової ек. кон’юнктури.
Необхідність формування інвестиційно-інноваційної моделі конкурентоспроможності укр. економіки зумовлюється дією чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Перехід до фази оживлення у 2000 - 2002 рр. і відносно високі темпи зростання у 2003 - 2004 рр. були пов’язані з екстенсивними факторами розвитку укр. економіки, вплив яких вже у 2005 - 2006 рр. став обмеженим.
Таблиця 7.3
Структура експорту країн за критерієм залежності / незалежності від природних ресурсів, 2005 р. (в %)*
Країни Структура експорту |
США |
Німеччина |
Японія |
Росія |
Україна |
1. Обсяг експорту, залежного від природних ресурсів |
21,8 |
10,8 |
2,6 |
78,2 |
71,6 |
2. Обсяг експорту, не залежного від природних ресурсів |
78,2 |
89,2 |
97,4 |
21,8 |
28,4 |
Усього |
100 |
100 |
100 |
100 |
100 |
*Розраховано авторами за [136]
Зростання імпорту товарів в Україну до певного часу «урівноважувалось» експортом металургійної продукції та продукції базової хімії. Однак, ця модель збалансування експорту та імпорту сьогодні є не тільки неефективною, а й небезпечною у довгостроковому часі внаслідок як великої енергоємності, так і зношеності обладнання у металургійній та хімічній галузях економіки України.
Відмінності та одночасно унікальність інноваційної діяльності полягає в тому, що вона охоплює різні сфери соц.-ек. життя – науково-технологічну, соц.-ек., підприємницьку та управлінську. При цьому ефект інновації у значній мірі визначається 2 суб’єктами – інноватором як власником нової ідеї, який намагається її втілити у життя, і підприємця, який бере на себе ризик у пошуку фін. джерел, організує виробництво, просуває новий продукт на ринок, реалізуючи свій комерційний інтерес. Сукупність відносин, які виникають в процесі реалізації інноваційної діяльності між суб’єктами, їх потребами, інтересами і цілями, а також механізмами забезпечення, формує інноваційну сферу ек. системи. Найважливішими характеристиками інноваційної економіки є [99, с. 836 - 837]:
1) особлива роль науки, перетворення її із екзогенного в ендогенний чинник ек. розвитку;
2) тісний взаємозв’язок у ланцюзі «наука – технологія – виробництво – ринок»;
3) забезпечення безперервного потоку інновацій як джерела формування конкурентних переваг суб’єктів господарювання;
4) активна участь підприємницького сектора у розвитку інноваційної сфери;
5) наявність спеціалізованих інноваційних структур та розвиненої інноваційної інфраструктури;
6) суттєвий вплив інноваційної сфери на всі галузі людської діяльності, у тому числі соціальну, управлінську;
7) прогресивні структурні зміни в економіці у відповідності з домінуючим типом технологічного укладу;
8) наявність гнучкої (випереджальної) системи підготовки фахівців у галузі інноваційної діяльності та «інноваційного менталітету» у переважної частини суспільства.
Аналіз сучасного стану укр. економіки крізь ці характеристики виявляє гранично низьку її «інноваційну якість». 2 головних чинники системної дії гальмують сьогодні зростання інноваційної активності укр. підприємств. Перший пов’язаний із відсутністю дієвого захисту прав власності в Україні, другий – із організаційно-управлінським механізмом конкурентоспроможності.
В умовах конкуренції будь-яке підприємство прагне до підвищення результатів діяльності, а механізм інноваційного розвитку мав би бути «автоматичним». Однак якщо успішне підприємство може бути захоплене іншим власником, то цей «автоматизм» не спрацьовує: більш логічним стає використання коштів на поточне споживання – на премії, зарплати. Ризик втрати власності формує антистимул вдосконалення виробництва, а стан бізнес-середовища – модель господарювання в Україні, в якій успішний бізнес взагалі стає загрозливим, а поняття чесної та відкритої конкуренції, зазначає Ю. Полунєєв – голова Ради конкурентоспроможності України – у ній просто не існує.
Недостатня захищеність права власності та поширена практика нецивілізованого її перерозподілу є головними причинами того, що сьогодні укр. бізнес «очікує» та «відкладає» інвестиційні та інноваційні рішення до «кращих часів». І ніякі заклики до підвищення інноваційної активності не «спрацьовують» без вирішення питання захищеності прав власності успішно працюючих підприємств.
Складність формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку укр. економіки зумовлюється й тим, що вона являє собою систему організаційно-ек. та правових заходів із адекватним їй набором елементів ринкового та інституційного характеру. Світовий досвід свідчить про існування 5 рівнів складності інноваційних процесів і моделей розвитку [102].
1-ий рівень – «лінійна» модель інноваційного процесу, рушійною силою якого є нові технології та НДДКР, а роль ринку в ній є пасивною і зведена до споживання технологічних нововведень.
2-ий рівень – «лінійна» модель з активною роллю ринку, на потреби якого реагує сфера НДДКР.
3-ій рівень – «сполучена» модель (комбінація І і ІІ рівнів складності) з високим зв’язком технологічних генерацій і потреб ринку.
4-ий рівень – японська модель «передового досвіду», яка бере свій початок у середині 80-х років і триває до теперішнього часу. Її особливість полягає в одночасній розробці сімейства нововведень, що забезпечує прискорення розробки та виведення на ринок інноваційного продукту.
5-ий рівень – «модель стратегічних мереж», яка орієнтована на управління майбутнім станом корпорацій і характеризується тим, що паралельний процес генерації нововведень здійснюється із використанням новітніх інформаційних технологій та моделювання стану майбутньої корпорації («зустріч із майбутнім»).
Кожен із рівнів складності інноваційної моделі відтворює адекватний йому спосіб поєднання державного та ринкового механізмів. В моделі першого рівня НДДР слабко реагує на потреби ринку, який «виявляє» себе лише на стадії реалізації як споживач нововведень. Відповідно і маркетинг виступає у першій моделі як завершальний перед етапом реалізації ланцюг інноваційного процесу. У другій моделі маркетинг інноваційного продукту передує стадії виробництва, а в моделі третього рівня складності акцент робиться на зв’язки технологічних можливостей та потреб ринку. Нарешті в четвертій і особливо у п’ятій моделях маркетингове супроводження охоплює всі стадії інноваційного процесу – від НДДКР до обслуговування.
Сучасні реалії укр. економіки не дозволяють формувати інноваційні моделі ІV та V поколінь, які характерні для вищої стадії науково-технологічного прогресу, і які використовуються, наприклад, у США та Японії. Домінуюча частина наукоємних галузей економіки України знаходиться між 3-ім та 4-им технологічними укладами, а технології 5-ого укладу в країні майже не використовується. Це зумовлює потребу у формуванні стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності укр. економіки, яка ґрунтується на технології прориву.
Мислення в категоріях системного підходу, «інноваційного стрибка» і «проривних технологій» має стати домінантним в управлінській філософії та у світогляді укр. топ-менеджменту і бути глибоко інкорпорованим в моделях управління конкурентоспроможністю вітчизняної економіки та її підприємств.
Таке мислення, як свідчить світовий досвід, надає моделям управління проривний характер і забезпечує синергетичний ефект їх використання. Так, саме відхилення від канонізованих істин менеджменту забезпечило великий проривний потенціал японського управління конкурентоспроможністю у 70 - 80 рр. ХХ ст. Технологія проривів в ек. відродженні Німеччини знайшла активне відображення в наукових концепціях В. Рьопке та В. Ерхарда [134]. Проривну функцію управлінської науки в умовах «нової конкуренції» було використано і в США в переході до науково-технологічної парадигми розвитку і підвищення конкурентоспроможності [10].
Структуроутворювальну роль в системах управління конкурентоспроможністю цих країн відігравала технологія прориву як цілісна єдність матеріальних ресурсів, ідей та оригінальних управлінських рішень. Її особливості визначаються, метою та спрямованістю дій. Якщо в межах традиційного менеджменту управлінські рішення розгортаються за принципом «для того, щоб», то в рамках проривних технологій вони визначаються принципом «в силу того, що». Саме в силу інвестиційно-інноваційних обмежень прорив укр. економіки до світового рівня конкурентоспроможності за «широким напрямком» є неможливим. Імперативом стає побудова механізму управління з інноваційним модулем прориву до світового рівня конкурентоспроможності.
Головна мета інвестиційно-інноваційного модуля полягає у досягненні світових стандартів конкурентоспроможності на основі моніторингу, ранжування та вибору пріоритетів науково-технологічного розвитку України. Системна оцінка ефективності наявного науково-технологічного потенціалу має визначати модульну схему «паспортизації» нац. програм інноваційно-технологічного розвитку України. При селективній фін. підтримці реалізація навіть окремих із них (наприклад, у розробці нових поколінь авіатехнологій, нових виробничих технологій тощо) здатна забезпечити технологічну базу 1-ого етапу прориву та створити плацдарм для включення точок зростання укр. економіки у світові технологічні мережі та комплекси.
Наведена на рис. 7.5 модель інвестиційно-інноваційного модуля прориву до світового рівня конкурентоспроможності відображає його як інтегровану сукупність 3 контурів системи управління – інформаційно-параметричного, організаційного і функціонального.
Інформаційно-параметричний контур визначає необхідні для технологічного прориву параметри нововведення, які відповідають (або перевищують) світовий рівень новизни, що створює підґрунтя для прийняття рішень щодо визначення пріоритетних науково-технологічних напрямків прориву.
Найважливішим моментом у формуванні інформаційно-параметричного контуру є інформаційне забезпечення робіт зі стандартизації, і передусім, – формування першоджерел міжнародного технологічного регулювання та каталогів стандартів, які обов’язково мають містити екологічні вимоги. Враховуючи, що вітчизняна система стандартизації створювалася в складних умовах трансформаційних перетворень, нестабільної фін. та ек. ситуації та на основі розгалуженої системи стандартизації колишнього СРСР, в процесі формування інформаційно-параметричного контуру важливого значення набуває розширення співробітництва із міжнародними організаціями і, зокрема, із системами стандартизації країн ЄС.
Організаційний контур забезпечує ранжування, оцінку та вибір пріоритетних науково-технічних програм, комплексне узгодження організаційних та соц.-ек. заходів.
Формування організаційного контуру вимагає створення в Україні єдиного органу, відповідального за координацією робіт, у виборі стратегічних напрямків інноваційно-технологічного прориву та визначення перспективних підприємств і виробництв.
Рис. 7.5. Модель формування інноваційно-технологічного модуля прориву
д
197
Функціональний контур забезпечує узгодження та реалізацію усіх стадій інноваційного процесу – від планування (проектування) до ринкового споживання інноваційного продукту.
В сукупності 3 контури системи управління інноваційним модулем забезпечують моніторинг, визначення пріоритетних напрямків, технологію інноваційного прориву та реалізацію і контроль виконання стратегії прориву до світового рівня конкурентоспроможності.
Наведена на рис. 7.5 модель формування інноваційного модуля прориву до світового рівня конкурентоспроможності відтворює положення Європейської хартії, в якій якість визначається як «ключ до конкурентоспроможності». Вона може бути визначена і як звужений для України варіант європейської «Концепції загального управління якістю та моделі досконалих організацій» [68, с. 148], у відповідністю з якою більшість країн ЄС розвивають нац. системи управління якістю та конкурентоспроможністю.