Функціонально він має бути спрямованим на:

1) сприяння розвитку нац. економіки шляхом: розробки та реалізації різноманітних варіантів структурної (промислової) політики; розробки та реалізації науково-технологічної політики; формування та розвитку ефективної інфраструктури бізнесу (науки, засобів зв'язку, інформаційного забезпечення); впровадження гнучкої податкової, кредитно-фін., цінової та конкурентної політики; розширення ємності внутр. ринку за рахунок зростання доходів та купівельної спроможності суб'єктів попиту та пропозиції товарів (послуг) на внутр. ринку;

2) регулювання конкуренції на внутр. ринку на основі: митно-тарифних засобів регулювання; квотування та ліцензування імпорту; впровадження державних норм і стандартів споживчих характеристик товарів, які імпортуються, їх сертифікація; застосування спец. інструментів, що виконують протекціоністську функцію, – компенсаційних зборів, антидемпінгового мита, тарифної ескалації тощо;

3) підтримку нац. товаровиробників на зовнішніх ринках на основі впровадження: пільгового кредитування; державного страхування експортних кредитів; пільгового оподаткування та непрямого субсидування експортної діяльності вітчизняних підприємств; інформаційної, консультативної, рекламної, та корпоративно-інституційної підтримки вітчизняних підприємств через міжнародні інститути та укладання дво(багато)сторонніх міждержавних угод.

Головним завданням підсистеми державного регулювання є активне сприяння формуванню позитивних та нейтралізація негативних внутр. і зовнішніх чинників міжнародної конкурентоспроможності укр. підприємств. Для вирішення цих завдань механізм державного регулювання конкурентоспроможності має включати сукупність форм і методів сприяння і підтримки, достатній для вирішення усього різноманіття проблем, що виникають в умовах ЗЕД вітчизняних підприємств. Інакше – координатор підсистеми державного регулювання міжнародної конкурентоспроможності має відповідати вимогам закону «необхідного різноманіття» [32, с. 105].

Досвід світової практики свідчить про використання 4 осн. принципів координації в системах державного регулювання міжнародною конкурентоспроможністю, а саме:

• принцип координації на основі «узгодженої взаємодії», коли вищий рівень управління у відповідності з алгоритмом (стратегією) інтеграції країни у світогосподарський комплекс, виробляє селективно-орієнтовані сигнали для підсистем нижчого рівня;

• принцип координації на основі «розв’язування взаємодії», згідно з яким на мікрорівні управління використовуються доцільні сигнали координатора системи управління;

• принцип координації на основі «наділення відповідальністю», який ґрунтується на виборі доцільних сигналів координатора під впливом зворотних зв’язків;

• принцип координації на основі «створення коаліцій», коли державний контур регулювання структурує горизонтальну взаємодію підсистем нижчого рівня у формі кластерів, технопарків, технологічних мереж тощо.

На рис. 7.3 наведена модель функціонування системи управління МКП, яка дозволяє виявити особливість принципів координації її елементів.

У наведеній на рис. 7.3 моделі координації елементів системи управління підсистеми В₁ і В₂ керують об’єктами С₁ і С₂ за допомогою впливів m₁ і m₂. Координатор системи А через регулятори В₁ і В₂ виробляє координуючі сигнали r₁ і r₂, які зумовлюють зміни станів об’єктів управління С₁ і С_2.

Рис. 7.3. Дворівнева модель координації елементів системи управління МКП

Система є координованою, якщо значення m₁(ř) і m₂(ř) відповідають цільовому функціоналу системи, а збалансованість і узгодженість взаємодії елементів системи та реалізація мети її функціонування досягається за умови [36, с. 139]:

U₁ (r) = Ũ₁ (r) і U₂ (r) = Ũ₂ (r), (7.1)

де U₁ і U₂ – принцип координації – «узгоджена взаємодія».

Організаційне проектування координатора системи управління вимагає формування такої кількості сигналів, яка є необхідною для упорядкованої взаємодії елементів системи та для реалізації мети управління МКП.

Вирішенню цього завдання сприяє нарощування різноманітності координатора системи управління на основі формування нових виходів і рівнів ієрархії з метою надання права можливості вибору підприємству доцільного принципу координації (рис. 7.4).

…

Рис. 7.4. Модель нарощування різноманітності координатора державного модуля регулювання міжнародної конкурентоспроможності

Структура державного модуля регулювання конкурентоспроможності ( ) відображає увесь спектр умов зовнішньоек. діяльності підприємств ( , , ) (рис. 7.4.). Це досягається збільшенням множини сигналів координатора і множини входів і виходів, які забезпечують узгоджену взаємодію елементів системи управління МКП.

Отже, система управління МКП включає 2 функціональних контури – дер-жавний і мікроек. Об’єктивна необхідність державного контуру в системі управління МКП зумовлюється особливостями сучасної міжнародної конкуренції та посиленням ролі в ній інституційних засобів боротьби за світогосподарські позиції.

Однак, ніяке державне регулювання не здатне забезпечувати МКП без їх власних зусиль на досягнення результатів конкурування, необхідних і достатніх для їх ефективного функціонування як суб’єктів МЕД. Кожен суб’єкт системи управління міжнародною конкурентоспроможністю виконує притаманну йому функцію, але разом на зовнішніх ринках вони діють як консолідована система «держава-підприємство», тобто, як суб’єкт світового ринку, запас міцності якого не вичерпується тільки ек. потенціалом підприємства, а ґрунтується на потенціалі усієї країни базування.

Формування в Україні дієвої системи управління МКП вимагає відповідного кадрового забезпечення – цільової підготовки фахівців на базі магістерських програм навчання, які мають включати такі новітні дисципліни як: «Управління розвитком і конкурентоспроможністю», «Організаційне проектування систем управління конкурентоспроможністю», «Інформаційне забезпечення управління конкурентоспроможністю ек. систем».