4.2. Механізм управління мкп.

В сучасній управлінській науці та практиці поняття «механізм управління» використовується як важливий інструмент аналізу і розв’язання проблем управління конкурентоспроможністю підприємств, галузей, регіонів та економіки в цілому. Механізм управління – це сукупність форм, методів і засобів, які забезпечують функціонування та розвиток організаційної системи. Він має вхід і вихід: входом є мета системи управління, а виходом – параметри об’єкту, що зазнають змін в результаті управлінського впливу.

Механізм управління МКП – це система доцільних форм, структур, методів і засобів прямого та непрямого впливу на об’єкт управління, за допомогою яких здійснюється узгодження інтересів суб’єктів управлінського процесу та забезпечується рівень МКП, необхідний і достатній для усталеного функціонування на зовнішніх ринках.

Організаційне проектування механізму управління МКП відноситься до класу слабкоструктурованих проблем, вирішення яких вимагає використання потенціалів системного та стратегічного підходів.

Формування механізму управління МКП ґрунтується на принципах, що мають відображати: а) реальний стан системи управління або її відсутність; б) характер та особливості ЗЕД підприємства; в) системну природу об’єкту управління; г) тривалість часу синтезу нової або реорганізації діючої системи управління.

Принциповою особливістю механізму формування МКП є те, що його неможливо осмислити у площині нац. систем регулювання ЗЕД. Якщо в межах нац. економіки правила і норми конкурентної взаємодії господарських суб’єктів є результатами «арбітражної» («рівновіддаленої») державної регуляторної політики, то регулювання МЕД здійснюється за принципом «балансу сил», в якому важливу роль відіграють такі поняття, як «потенціал», «нац. інтерес», «нац. ек. простір», «нац. безпека» тощо.

Відмінності в «потенціалах взаємодії» породжують особливий у порівнянні з нац.-державними моделями механізм формування МКП, концептуально важливою складовою якого є активна державно-регулятивна компонента. Концептуальна модель системи управління МКП наведена на мал. 4.2.

Наведена на мал. 4.2 система управління МКП має ієрархічну структуру з гнучким зв’язком державно-регулятивного і мікроекономічного блоків, які мають власні принципи «горизонтальної» взаємодії елементів. Її характерними ознаками як ієрархічної системи є: вертикальна декомпозиція системи на підсистеми (рівні, блоки, страти); пріоритет підсистем вищого рівня по відношенню до нижчих; наявність декількох петель зворотних зв’язків в системі. Інтегрування державно-регуляторного і ринкового механізмів забезпечує прирощення адаптаційних можливостей системи управління та її функціонування в зоні адаптаційного максимуму.

Мал. 4.2. Концептуальна модель механізму управління МКП

Блок державного регулювання конкурентоспроможності має програмно-цільову структуру, яка відображає мету нац. програми підвищення конкурентоспроможності та її організаційно-ек. механізм реалізації. На цьому рівні визначаються пріоритетні галузі та виробництва, які мають потенціал досягнення світового рівня конкурентоспроможності та потребують державного сприяння та підтримки, а також «неперспективні» виробництва, які на даному етапі не мають перспектив розвитку. Дезагрегація глобальної мети системи управління (Д) здійснюється через стимулюючу і лімітуючу функції координатора системи управління.

Стимулююча координація задач мікроек. блоку системи управління здійснюється за допомогою принципів координації (координаційних сигналів) – сукупності методів і способів вирішення задач мікроек. блоку. Для реалізації цієї функції згідно з законом необхідного різноманіття здійснюється синтез координатора – нарощування його різноманітності за рахунок нових рівнів ієрархії (мал. 4.2), які розширюють коло принципів координації до кола проблем, що виникають у мікроек. блоці управління конкурентоспроможністю підприємств різних галузей, створюючи, таким чином, можливість самостійного вибору принципів координації мікроек. суб’єктом, адекватних стану об’єкту управління.

Лімітуюча роль координатора системи управління забезпечується обмеженням результатів, видів діяльності «неперспективних» виробництв і підприємств із використанням засобів ек. або інституційного характеру. Функціональна роль регулятивного блоку полягає в тому, що в ньому виробляються рішення, які зменшують невизначеність проблеми управління конкурентоспроможністю для нижчих рівнів.

Мікроек. блок системи управління міжнародною конкурентоспроможністю, отримуючи від регулятивного блоку можливі варіанти, принципи і моделі вирішення проблеми, конкретизує та поглиблює алгоритм вироблення оптимального управлінського рішення. Для вироблення цього алгоритму використовуються різні підходи і принципи побудови (функціонально-технологічний, організаційний тощо), але у будь-якому випадку він має бути визначений як функціональне відображення вирішення глобальної задачі (Д).

Так, наприклад, якщо вихідний стан МКП (або групи підприємств) задається функцією Р, а його реальний стан – функцією G, то вибір управлінських рішень {m} обмежується оцінкою G = Р, а вихідний стан об’єкта управління є відображенням:

(4.1)

де М – множина альтернативних управлінських рішень; Y – множина можливих результатів управлінських рішень; U – множина невизначеностей, які відображають відсутність уявлень залежності управлінського рішення і його результату – вихідного стану об’єкта управління Y.

Відповідно функція оцінки рівня МКП є відображенням:

, (4.2)

де V – множина параметрів, які пов’язані з якістю функціонування системи управління.

Якщо множина U (формула 1) дорівнює одиниці або є пустою, що свідчить про відсутність невизначеності для даного управлінського рішення, то його вибір зводиться до задачі оптимізації: знайти таке управлінське рішення m у множині М, при якому:

(4.3)

Тобто величина була б меншою, ніж . Для будь-якого іншого рішення .

Якщо U є більшою множиною ніж одиниця, слід використовувати інші підходи і принципи вироблення оптимального управлінського рішення. Можливим варіантом є структуризація мікроек. блоку системи управління за методом «цикл управління – об’єкт управління», як це наведено на мал. 4.2. У будь-якому випадку для вироблення оптимального управлінського рішення на даному рівні необхідно уточнити множину невизначеностей U. Ця задача вирішується на вищих рівнях (блоках) системи управління МКП – адаптації та координації.

Блок адаптації конкретизує множину невизначеностей U за допомогою аналітичної обробки спостережень, аналізу досвіду та зовнішніх джерел інформації щодо можливих видів невизначеностей, та їх походження. Кінцевою метою даного блоку системи управління є звуження множини невизначеностей та спрощення моделі прийняття рішень у мікроек. блоці. У випадку стаціонарності системи та її середовища множина U звужується включно до одного елемента, а у випадку підвищеної турбулентності множина U може включати не тільки існуючі, а й гіпотетично можливі елементи впливу на прийняття рішень в системі, а отже, у разі необхідності множину U може бути розширено за межі раніше прийнятої базової гіпотези.

Блок державного регулювання є найвищим рівнем організації системи управління МКП (мал. 4.2). На даному рівні приймаються рішення політико-стратегічного характеру, які відображають стратегію та алгоритм інтеграції економіки країни у світове господарство. На основі політико-стратегічних рішень та моніторингу стану галузей і виробництв економіки країни розробляється нац. програма підвищення конкурентоспроможності та організаційно-ек. механізм її реалізації. Вони відображають глобальну мету управління міжнародною конкурентоспроможністю у її вербальному описі. Механізм зворотного зв’язку забезпечує коригування поведінки системи управління на кожному із її рівнів шляхом змін параметрів бажаного (Р) і реального (G) рівнів МКП або параметрів блоку адаптації, включаючи принципи координації компонентів системи управління.

Універсальність моделі організації системи управління МКП (мал. 4.2) зумовлюється високим рівнем концептуалізації та перевагами, які забезпечують:

– комплексне охоплення та узгодження глобальної і локальних задач макро, мезо- та мікроек. рівнів управління МКП, що в умовах трансформаційних змін і структурних зрушень в економіці є абсолютно необхідним;

– свободу управлінських дій в межах кожного з рівнів керуючої системи та накладених обмежень за рахунок розширення принципів «горизонтальної» взаємодії та взаємозв’язків елементів системи;

– зростання інформаційної потужності керуючої системи за рахунок нарощування різноманітності координатора та врахування кожним блоком системи управління впливу зовнішнього середовища;

– підвищення якості та надійності управлінських рішень за рахунок конкретизації (деталізації) проблеми та зменшення невизначеності на нижчих рівнях системи управління, властивостей її адаптивності та функціонування в зоні адаптаційного максимуму;

– можливість оперативного отримання актуальної інформації щодо результатів управління на кожному з рівнів системи управління за рахунок декількох петель зворотного зв’язку та деталізації інформації, яка передається «зверху вниз»;

– економічність процесу управління внаслідок розширення принципів координації, зростання гнучкості та адаптивності та суміщення глобальної задачі із задачами координації та управління.