Тема 4 Концептуальні засади управління мкп
4.1. Категоріальний апарат і методологічні основи управління МКП.
4.2. Механізм управління МКП.
4.3. Процес управління МКП.
4.1. Категоріальний апарат і методологічні основи управління мкп.
Зростання ролі критерію міжнародної конкурентоспроможності в механізмі глобальної конкуренції та в забезпеченні життєздатності її суб’єктів обумовлює об’єктивну потребу у спеціалізованому виді управлінської діяльності – управлінні МКП. Масштаби розробки та впровадження висококреативних систем управління міжнародною конкурентоспроможністю фірм і корпорацій в зарубіжних країнах свідчать про формування принципово нового засобу конкурентної боротьби на світових риках.
У площині як внутрішніх, так і зовнішніх реалій задача формування дієвого механізму управління міжнародною конкурентоспроможністю укр. підприємств виступає як завдання загальнонац. значення. Передумовою його розв’язання є чітке уявлення теоретико-методологічних і організаційних засад управління МКП. Теоретико-методологічні засади визначають категоріальне поле та методологію управління МКП – його мету, завдання, функціональний зміст, методологічні основи та особливості. Організаційні засади визначають структурно-функціональний, інформаційно-комунікативний і результативно-параметричний синтез системи управління МКП.
Взаємозв’язок теоретико-методологічних і організаційних засад управління МКП полягає в тому, що останні є функцією перших і, з одного боку, відображають стан механізму управління, а з іншого, визначають спосіб вдосконалення та розвитку. Особливості управління МКП як специфічного виду управлінської діяльності визначаються його: об'єктом, суб'єктами, метою, функціональним змістом, методологічними основами та оцінкою ефективності.
Об’єктом управління є рівень міжнародної конкурентоспроможності, що визначає конкурентну позицію підприємства та забезпечує його життєздатність як суб’єкта МЕД. Проблема рівня МКП має багатоаспектний характер і охоплює як мікроек., так і загальнодержавний рівні. Вона не є лише справою окремого підприємства, оскільки останнє виступає як частина нац., галузевої і територіальної господарської системи. Вплив рівня міжнародної конкурентоспроможності окремого підприємства мають відчувати як його власники, робітники, партнери по кооперації, місце (регіон) розташування, так і держава, валютні надходження бюджету якої формуються з прибутків суб’єктів ЗЕД.
Суб’єктами управління МКП є ек. агенти, об’єктом інтересів яких є рівень конкурентоспроможності підприємства, необхідний і достатній для забезпечення його життєздатності як суб’єкта МЕД. Суб’єктний контур управління МКП можна поділити на 3 осн. групи: уряд країни, бізнес, який включає власників і управлінські структури та найомний персонал. Об’єктом інтересів цих груп є відповідні частини суспільного продукту, а саме: податки, прибуток і заробітна плата.
До суб’єктів управління МКП відносяться також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування Їх роль визначається як природно-ресурсними так і соц.-ек. засадами ек. розвитку. Суб’єктний контур системи управління МКП наведено на мал. 4.1.
Згідно з мал. 4.1, суб’єктами управління МКП виступають:
1) державні, відомчі та регіональні органи з-поміж спеціалістів з питань зовнішньоек. політики, зовнішньоторговельного регулювання та конкурентної політики. Завдання та повноваження цього суб’єкта управління визначаються відповідними нормативно-правовими актами та підпорядкуванням діяльності органів державного управління інтересам господарських суб’єктів України;
2) власник підприємства, який самостійно реалізує осн. завдання та функції управління без залучення відповідних фахівців. Така ситуація є характеристикою для малих та середніх підприємств з обмеженим апаратом управління або взагалі без нього. За будь-яких умов власник підприємства має брати безпосередню участь у формуванні програми заходів та дій щодо підвищення конкурентоспроможності, оскільки вони пов’язані зі стратегічними цілями та мають спиратися на ек. інтереси та фін. можливості власника підприємства;
Мал. 4.1. Суб’єкти управління МКП
3) вищий управлінський персонал підприємства (заступники директора з функціональних напрямів діяльності) та керівники операційних підрозділів, у яких складається ланцюг цінностей підприємства;
4) функціональний менеджер-економіст, який спеціалізується на управлінні МКП і має відповідну фахову підготовку (бажано на рівні магістра);
5) менеджери-економісти консалтингових фірм, що можуть залучатися на підприємство на платній основі для розробки та реалізації стратегій МКП.
Зміст управління МКП визначається взаємозв’язком його функцій і мети, згідно з яким мета є функціональною, а функція – доцільною. Управління МКП – це система забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта міжнародної конкуренції, яка складається з функціональних підсистем у відповідності зі сферою його ЗЕД. Управління МКП спрямоване на:
нейтралізацію або обмеження ступеня дії негативних чинників впливу на стан об’єкту управління;
активне використання позитивних зовнішніх чинників впливу на рівень МКП;
ефективну адаптацію підприємства до вимог зовнішнього середовища шляхом розвитку стратегічного потенціалу;
забезпечення гнучкості підприємства – здатності до синхронної та адекватної його реакції на зміни зовнішнього середовища.
Згідно з процесним підходом, зміст управління МКП визначається сукупністю функцій, серед яких, зазвичай, виділяються: цілеполягання, планування, організація, мотивація, контроль та процеси прийняття рішень і комунікацій, що об’єднують окремі функції в єдиний процес управління.
Функція «цілеполягання» визначає мету управління МКП – досягнення рівня МКП, необхідного і достатнього для усталеного функціонування підприємства на релевантному зовнішньому ринку.
Функція «планування» забезпечує розробку засобів реалізації мети управління МК як межах підприємства, так і його окремих структурних підрозділів.
Функція «організація» забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм, включаючи розподіл матеріальних, фін. та трудових ресурсів між окремими напрямами операційної діяльності, а також забезпечення узгодженості в діяльності операційних підрозділів та персоналу в реалізації прийнятих планів.
Функція «мотивація» забезпечує використання мотиваційних регуляторів суб’єктів управління МКП. Вона ґрунтується на поєднанні матеріальних інтересів суб’єктів управління з моральними, психологічними тощо мотивами.
Функція «контроль» забезпечує нагляд і перевірку відповідності реального і бажаного рівнів конкурентоспроможності підприємства, що дає змогу своєчасно вносити зміни, які сприяють досягненню поставленої мети управління.
Поєднувальний процес «прийняття рішень» забезпечує розробку, генерування альтернатив, їх скриннінг і вибір оптимального управлінського рішення. Управлінські рішення мають бути обґрунтованими, цілеспрямованими, своєчасними, кількісно та якісно визначеними. Тільки за умови дотримання цих принципів управлінські рішення здатні виконувати керівну (сприяння досягненню поставлених цілей), координаційну (узгодження дій і рішень окремих підрозділів та фахівців) та мобілізаційну функції.
Поєднувальний процес «комунікація» забезпечує обмін інформацією між суб’єктами управління міжнародною конкурентоспроможністю, який повинен бути своєчасним, повним та адекватним.
Трансграничний характер ЗЕД функціонально і технологічно перетворює управління МКП у специфічний напрям управлінської діяльності. Специфічні ознаки цього виду управління визначаються: по-перше, механізмом реалізації мікроек. інтересів суб’єктів, який має відповідати нац. умовам їх господарювання; по-друге, – міжнародним механізмом регулювання світогосподарських зв’язків, що вимагає складної процедури узгодження національно-державних інтересів країн.
Нові ознаки, за якими управління МКП слід розглядати як виокремлений і відносно самостійний вид менеджменту, полягають у: а) активному використанні міжнародного простору як важливого ресурсу сучасного ек. розвитку підприємства; б) відсутності моносуб’єкта управління та існуванні більш складного суб’єктного контуру управління; в) специфічному методологічному апараті управління, який має відображати процес перетинання товарами/послугами митних кордонів країн; г) виході суб’єктів і завдань управління міжнародною конкурентоспроможністю за межі власне ек. інтересів окремого підприємства, який зачіпає політико-ек. інтереси інших країн, породжуючи їх протистояння і навіть міждержавні конфлікти.
Складність управління МКП зумовлюється його особливостями, які пов’язані як з інститутом держави, так і з мікроек. суб’єктом. Їх врахування вимагає проектування системи управління МКП із багаторівневою ієрархічною структурою та з м’якими і гнучкими технологіями взаємодії державно-регулятивного і мікроекономічного контурів управління.
Методологічною основою управління МКП є загальна теорія менеджменту і концептуальні положення, що визначають домінуючі сучасні підходи до управління – процесний, системний, стратегічний, ситуаційний, адаптивний, проектний тощо. Їх творче використання в управлінні МКП вимагає врахування: особливостей міжнародного простору як ресурсу ек. розвитку підприємства; соц.-ек. та інституційних умов функціонування підприємств як суб’єктів ЗЕД; специфічних завдань та особливостей даного виду управління.
Методологічним стрижнем розвитку управління МКП є системний і стратегічний підходи. Історія світової управлінської думки свідчить, що ключові етапи розвитку управління соц.-ек. процесами пов’язані саме з розвитком ідей системного та стратегічного підходів. Загальний вектор розвитку можна визначити як ускладнення управлінських механізмів і технологій, зростання попиту на ефективні та м’які технології, які дозволяють системно пов’язувати та стратегувати різноспрямовані цілі та неоднорідні ресурси в межах визначеного напряму управління.
Системні вимоги до проектування систем управління МКП визначаються закономірностями функціонування та розвитку систем [32, с. 105 - 112], найбільш значущими серед яких є:
1. Закономірності взаємодії частини і цілого, які встановлюють взаємозалежності властивостей системи та її елементів.
2. Закономірності ієрархічної упорядкованості, які встановлюють ієрархічну структуру системи з виділенням у ній рівнів упорядкованості.
3. Закономірності здійсненності систем, до яких належать: закон «необхідного різноманіття», закон еквіфінальності та закон потенційної ефективності.
4. Закономірності розвитку систем, до яких належать історичність та самоорганізація.
5. Закономірності цілеполягання, які визначають: залежність формулювання мети системи управління від рівня пізнання об’єкта управління.
Врахування цих закономірностей дозволяє проектувати складні організаційні системи, які характеризуються неадитивністю, невизначеністю, баготокритеріальністю і стохастичністю
Відкритий характер системи управління МКП обумовлює функціональну залежність стану об’єкта управління від стану зовнішнього середовища. За цією ознакою управління МКП можна визначити як управління системою «підприємство – зовнішній ринок», головною рисою якого є те, що зовнішній вплив стає імперативом побудови механізму внутрішнього реагування.
Ця особливість визначає підвищене значення стратегічного підходу до проектування системи управління МКП і, передусім, – до її структурно-функціональних характеристик. Формування стратегічних характеристик системи управління МКП забезпечується стратегічною структурністю та стратегічною процесуальністю управлінського циклу. Стратегічна структурність відображається складом елементів (етапів) управлінського циклу, а стратегічна процесуальність – системою стратегічних процедур і дій, виконання яких забезпечує досягнення мети управління.
З позицій стратегічного підходу управління МКП – це система управлінських рішень і дій, що розробляються відповідно до внутрішніх можливостей та стану зовнішнього середовища, і спрямованих на забезпечення життєздатності і усталене функціонування підприємства як суб’єкта ЗЕД.