21. Трансформация тоталитарных и авторитарных режимов в демократические

В 70-х годах политологи Фридрих и Бжезинский сделали вывод о том, что тоталитарный режим не способен меняться, что его можно уничтожить лишь извне. Они доказывали, что все тоталитарные госу­дарства обречены на гибель. Однако жизнь показала ошибочность такой точки зрения. Тоталитарные режимы способны эволюционировать.

Переход к демократии, как показывает опыт, наиболее вероятен в условиях мирных перемен и происходит в трех формах.

Первая форма - реформа сверху. Так случается, когда стоящие у власти решают по своей воле воплотить программу демократических перемен. Например, в Бразилии группа генералов, захвативших в 1964 году власть, спустя некоторое время пошла на создание гражданского демократического производства.

Вторая форма трансформации тоталитарных и авторитарных ре­жимов связана со стремительным их крушением и отказом от существу­ющих режимов в пользу демократии..

Так было в связи с реформами, начатыми в СССР, Чехословакии, ГДР, Польше и других республиках Восточной Европы.

Третья форма трансформации - постепенное проведение реформ, основанных на согласовании действий сил, стоящих у власти и оппози­ции. Так, в Испании после смерти диктатора Франко совместными уси­лиями правительства и короля Хуана Карлоса было положено начало длительному пути прогрессивных преобразований в стране.

Переход от тоталитарных и авторитарных режимов к демократии связан с экономическими трудностями. Переход существенно облегчает­ся, когда экономика находится в хорошем состоянии и затрудняется в условиях ее кризиса. Состояние экономики - это первая проблема, с которой сталкиваются страны при переходе к демократии.

Вторая проблема - радикализация оппозиции, что существенно дестабилизирует экономическую и политическую обстановку. С началом процесса демократизации радикальная оппозиция выдвигает все более труднорешаемые и дестабилизирующие ситуацию требования, вплоть до отставки правительства и президента. Такая ситуация чревата пре-

кращением демократических преобразований и возвратом к авторита­ризму.

Третья большая проблема на пути к демократии связана с многона­циональным характером многих государств. Проблемы демократизации существенно усложняются, в частности, движениями за установление суверенных национальных государств. Пример — бывший Советский Союз, Югославия и др.

Четвертая проблема, заключающая в себе опасность для демокра­тии, состоит в том, что в каждом государстве есть люди (и немало), которые, находясь в оппозиции к прошлому режиму (тоталитаризму), вместе с тем не являются сторонниками демократии. Их идеал - авто­ритаризм.

Таким образом, процесс перехода от тоталитарного и авторитарного режимов к демократичному сложен, но возможен.

22.Авторитаризм.

Авторитарний режим характеризується зосереджен­ням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демокра­тизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Якщо при тоталітарному режимі влада намагається кон­тролювати всі без винятку сфери життя, прикриваючись гаслом органічної єдності з народом, то авторитарний режим порівняно з тоталітарним не вдається до тотального наса­дження ідеології з метою мобілізації народних мас на вико­нання «великих ідей», не передбачає примату партії й ідео­логії над державними інститутами, не заохочує так егалі­таризм і патерналізм. До авторитарних режимів можна віднести всі попередні абсолютні, а також сучасні монархії в слаборозвинутих країнах (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія), військові диктатури (здебільшого в Латинській Аме­риці), «патримоніальні тиранії», де держава є власністю сімей­ного клану і керується диктатурою особистої влади, а такожрежими «часткових демократій», або «опікунські режими», де панування однієї партії чи хунти співіснує з більш-менш стабільними ізольованими формами плюралізму.

Поняття авторитаризм або авторитарна влада, частково застосовується при харак­теристиці тотальної політичної системи.

Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Автори­тарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, необ­меженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереження автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії. Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'яза­ний такою формою влади, що концентрується в руках однієї люди­ни або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятив­ного змісту політичних процедур та інститутів, що зв 'язують дер­жаву і суспільство. Авторитаризм взагалі притаманний владі і по­літиці, але основи і ступінь його різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особли­вого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в крайню форму -тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади сус­пільству і нав'язане йому, а не прийнята добровільно і усвідомле­на поведінка. Об'єктивність авторитаризму може бути зв'язана з ак­тивною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безу­мовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до ак­центу на примушенні до використання волі особи, яка управляє, придушення волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згур­тування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних про­блем. З таких позицій в 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Вста­новлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх верств влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.

Особливості авторитаризму.

Авторитарній політичній системі прита­манні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається політична опозиція існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об'єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних струк­тур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових ме­ханізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке зао­хочення владою прагнення людей до трудової активності, до прид­бання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах ав­торитарного режиму поєднується з цільовими державними кре­дитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держа­ва бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Опора, в разі необхідності, на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.