59,60. Становлення багатопартійності і політичного плюралізму в умовах незалежності Укра

З проголошенням у колишньому СРСР, у тому числі в Україні, політики перебудови, почали створюватися по­літичні структури, які спершу обстоювали послідовну соціалістичну демократію, а відтак — просто демократію, зосереджуючись на культурно-просвітницькій діяльності (Український культурологічний клуб у Києві 1987 р.), то­вариство Лева та молодіжний дискусійний політклуб у Львові, 1987 р.). Згодом почали формуватися організації політичного спрямування.

У становленні української багатопартійності виділя­ють три етапи.

Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 р.). На цьому етапі виникають політизовані й політичні орга­нізації, що своєю діяльністю підготували умови і дали по­штовх процесові творення партій. Розпочався він зі ство­рення в березні 1988 р. Української Гельсінської спілки (УГС), яка першою заявила про необхідність побудови са­мостійної української держави. У тому ж році виникли Демократичний союз та Народна спілка сприяння перебу­дові. А в січні 1898 р. відбувся перший з'їзд Українсько­го християнсько-демократичного фронту, через рік — установча конференція Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, дещо пізніше — Українського товариства «Меморіал». Політичне життя активізувалося після опуб­лікування 16 лютого 1989 р. у газеті «Літературна Украї­на» проекту програми сприяння перебудові Народного Ру­ху України (НРУ). У вересні 1989 р. в м. Києві відбувся установчий з'їзд НРУ як політизованого громадського об'єднання, у жовтні заявила про себе нечисленна, але надрадикальна Українська національна партія.

Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 р. — до подій 19—24 серпня 1991). Започаткував його установчий з'їзд Союзу трудящих України за перебудову, що відбув­ся 24 лютого 1990 р. У квітні того ж року було заснова­но партію Державна самостійність України (ДСУ), Укра­їнський християнсько-демократичний фронт реформува­вся в Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), Українська Гельсінська спілка — в Українську республіканську партію (УРП).

У травні відбувся уста­новчий з'їзд Об'єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ), а через місяць заявила про себе Українська селянська демократична партія (УСДП) та Україн­ська народно-демократична партія (УНДП).

1 липня 1990 р. в Києві відбулася перша сесія Укра­їнської міжпартійної асамблеї (УМА), яку заснували пар­тії та об'єднання національно-демократичного спряму­вання: УМА оголосила реєстрацію громадян Української Народної Республіки (УНР) на основі закону про громадянство УНР 1918 р. і скликання національного конгре­су, виступила за створення Національних Збройних сил, Національної Служби Безпеки та Національної поліції.

Восени 1990 р. політичний спектр України розширили Селянський Союз України, Народна партія України, Лібе­рально-демократична партія України. У грудні 1990 р. члени КПРС, які утворювали демократичну платформу в тодішній КПУ, створили партію демократичного відро­дження України (ПДВУ), тоді ж відбувся установчий з'їзд Демократичної партії України (ДПУ).

Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 р. до виборів до Верховної Ради України в березні 1994 р.). Відзначається принципово новими політичними і соці­ально-економічними умовами. Після серпневих подій 1991 р. КПРС та її регіональне відділення в Україні КПУ були заборонені. 24 серпня 1991 р. було проголошено не­залежність України, що уможливило демократичні пере­творення в ній. Процес творення партій отримав нові можливості й стимули. У вересні 1991 р. відбувся установчий з'їзд Ліберальної партії України (ЛПУ), у жовтні — установчий з'їзд Соціалістичної партії України (СПУ).

На основі Української міжпартійної асамблеї було ство­рено Українську Національну Асамблею (УНА).

У 1992 р. в Києві було створено Українську консерва­тивну республіканську партію (УКРП), Християнсько-де­мократичну партію України (ХДПУ). Внаслідок об'єд­нання Української національної та Української народно-демократичної партії утворилася Українська національна консервативна партія (УНКП). Активно виникали нові партії в 1993—1994 рр., серед яких Народний Рух Укра­їни (НРУ), Комуністична партія України (КПУ).

Багатопартійність в Україні стала фактом. З форму­ванням багатопартійності процес творення нових партій не припиняється.

Так, якщо на час виборів до Верховної Ради в березні 1998 р. в Україні було 52 політичні пар­тії, то на початку 2001 р. їх уже налічувалося 110. Від­буваються типові для багатопартійності міжпартійна та внутріпартійна боротьба, розколи в партіях, об'єднання партій, утворення міжпартійних блоків. Процес групу­вання партій особливо активізувався у зв'язку з підготов­кою виборів до Верховної Ради в березні 2002 р.

Багатопартійність в Україні відтворює весь ідейно-по­літичний спектр партій, який існує у світі. Так, за ідео­логічним спрямуванням в Україні діють комуністичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії. За полі­тичним спрямуванням — ліві, центристські, праві.

Партії комуністично-соціалістичного спрямування. До них належать Партія комуністів (більшовиків) Укра­їни (ПК(б)У), Комуністична партія України (КПУ), Кому­ністична партія (трудящих) (КП(т), Комуністична партія України (оновлена) (КПУ(о), Соціалістична партія Укра­їни (СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), Партія Всеукраїнське об'єднання лівих «Спра­ведливість». Ці партії відрізняються своїм чисельним складом, впливом на політичне життя, політичним зміс­том програм. Але всі вони сповідують марксизм, є при­бічниками соціалізму, суспільної власності, влади трудя­щих, соціалістичної системи господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ і МБРР, НАТО.

Партії соціал-демократичного спрямування. До них належать соціал-демократична партія України (об'єдна­на) (СДПУ(о), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Партія праці (ПП), Всеукраїнська партія трудящих (ВПТ). Вони, попри певні відмінності в програмах, ви­словлюють свою прихильність до цінностей демократич­ного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціаль­но орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарно­сті, багатопартійності, політичного плюралізму, обстою­ють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розви­ток Української держави, відродження і розвиток укра­їнської нації, її культури, мови, входження України в європейське і світове співтовариство.

Партії ліберально-демократичного спектру. Вони ста­новлять більшість, серед них: Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Демократична партія України (ДПУ), Народно-демокра­тична партія (НДП), Демократичний Союз (ДС), Україн­ська партія промисловців і підприємців (УППП), Партія регіонів України (ПРУ), Партія «Яблуко», Партія Зелених України (ПЗУ), Аграрна партія України (АПУ), Між­регіональний блок реформ (МБР), Партія «Реформи і по­рядок» (ПРП). Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови україн­ського і всіх інших народів України, свободу особи, вхо­дження України в європейські і світові структури.

Консервативні партії України. До них належать На­родний Рух України (НРУ), Український Народний Рух (УНР), Народний Рух України «За єдність», Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Україн­ська національна консервативна партія (УНКП), Україн­ська республіканська партія (УРП). їх об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського народу, його культури, мови; за дотримання національ­но-культурних прав усіх інших етнічних груп, що вхо­дять до складу українського народу, за зміцнення сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових пере­творень, приватної власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.

Християнські партії. До них належать Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська хрис­тиянсько-демократична партія (УХДП), Християнсько-ліберальний союз (ХЛС), Партія «Християнсько-народ­ний союз» (ПХНС), Республіканська християнська пар­тія (РХП), Всеукраїнське об'єднання християн (ВОХ). Вони обстоюють цінності християнської моралі в суспіль­ному й особистому житті людей, пріоритет духовних на­чал, підпорядкованість політичної діяльності моральним нормам, повагу людської гідності, є прибічниками рин­кової економіки, приватної власності, створення системи соціального захисту. Виступають за міжконфесійний мир, за створення в Україні єдиної православної помісної церкви. Розглядають релігійні організації як повноправ­ні суб'єкти суспільного життя, виступають за участь це­рков у суспільно значущих акціях.

Партії національного спрямування. Це Конгрес Укра­їнських Націоналістів (КУН), Організація українських націоналістів-державників (ОУН(д), Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), Українська національна асамблея (УНА), Соціал-національна партія України (СНПУ). Основним для них є вті­лення національної ідеї в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню Українську державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави, багатства і добробуту в умовах державного життя; за плідне її співжиття в колі волелюбних народів світу, за вирішення соці­альних проблем.

Деякі з них висловлюються за забезпечен­ня українцям пріоритетних прав, зокрема, щоб безпосеред­німи керівниками української держави були українці.

Залежно від обставин та інтересів політичної боротьби діяльність деяких партій не цілком адекватна ідейно-по­літичній суті, зафіксованій у їхніх назвах і програмних документах. Трапляються розходження між проголошу­ваними суспільно-політичними цілями партії та конкрет­ними поточними інтересами її лідерів.

Актуальною суспільно-державною проблемою в Украї­ні є формування партійної системи. Важливим кроком що­до цього стали вибори до Верховної Ради України 1998 р. У результаті виборів 9 партій провели своїх представників до Верховної Ради України й утворили в ній свої фракції: КПУ, НРУ, СПУ, СелПУ, НДП, ПЗУ, «Громада», СДПУ(о), ПСПУ. Жодна з них не здобула такої кількості депутатських місць, щоб могла сформувати уряд. Не утво­рився для сформування уряду і блок партій, що не дає під­став стверджувати про утворення партійної системи.

В Україні спостерігаються ознаки атомізованої партій­ної системи та ознаки партійної системи поляризованого плюралізму.

Але вірогідність того, що невдовзі в Україні сформується партійна система поляризованого плюраліз­му, достатньо очевидна.

Багатопартійність в Україні стала реальністю і виво­дить її на шлях сучасного демократичного цивілізовано­го розвитку.

Нині українська багатопартійність є переду­мовою утворення партійної системи, що сприятиме утвердженню міцної, стабільної, демократичної системи влади в державі.

Партії як суспільний інститут, конкуруючи між со­бою, шукачи нових рішень і підтримки нових прихиль­ників, розвиваються, в тому числі і шляхом об'єднання на основі кількох партійних структур («Партія Регіо­нів»). Змінюються їхні організаційні форми, внутрішньо­партійне життя, характер зв'язків з масами, методи дія­льності. Сприяючи розвитку плюралізму і демократії в суспільстві, партії також демократизуються. Взаємодію­чи між собою, вони, залежно від влади, участі в ній або неучасті, утворюють різні типи партійних систем. Сучас­не плюралістичне, демократичне суспільство, що форму­валось як багатопартійне, демонструє свою життєздат­ність. Очевидно, партії як невід'ємний елемент сучасно­го цивілізованого суспільства мають майбутнє.

Розвиток політичного плюралізму.

Проголошення незалежності України та заборона компартії відкрили новий, посткомуністичний етап розвитку політичної сис­теми держави, прискорили процес формування багатопартійності. У 1993 р. було зареєстровано 18 партій, на 2003 р. — понад 130.

На 2000 р. ліве крило в політичній палітрі України становили: фор­мально новоутворена, а по суті та ж Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), Селянська партія (СелПУ) тощо. Названі партії по­долали 4% бар'єр голосів виборців і були представлені у Верховній Раді 1998 p. окремими фракціями. До певної міри їх об'єднувала про­комуністична та проросійська спрямованість, популістська ритори­ка, духовне «малоросійство».

Праве крило представляли партії національно-демократичної спрямованості, для яких важлива розбудова не абстрактної демокра­тичної і заможної України, а української за змістом. Це - Народний Рух України (НРУ), Конгрес Українських націоналістів (КУН), Ук­раїнська Республіканська Партія (УРП), Партія «Реформи і порядок», Українська Народна Самооборона (УНСО) та ін. НРУ розкололася після трагічної загибелі свого лідера В.Чорновіла в 1999 р. на НРУ і УНР (з 2003 р. Українська народна партія).

До центристських партій (умовно) належать Партія зелених Ук­раїни (ПЗУ), Народна демократична партія (НДП), об'єднання «Бать­ківщина», «Трудова Україна», Соціал-демократична партія (об'єдна­на), Аграрна партія України та ін. їм більше притаманні.лібералізм, ніж національні цінності.

Формування багатопартійності в нашій державі відзначається особливостями. Одна з них - відсутність масових політичних партій. Причиною цьому є недовіра до них виборців внаслідок перенесення, на партії негативу від часів КПРС, відсутність у них досвіду політич­ної діяльності, організаційна слабкість. Більшість партій мали схожі програми і гуртуються їх члени скоріше навколо авторитетних лю­дей, ніж оригінальних ідей. Партійні структури слабко розгалужені в провінції. Зберігається географічна залежність: у західній частині краї­ни домінують партії націонал-демократичні, у південно-східній - лівої орієнтації.

Зміцніла неофіційна «партія влади». До неї належать представ­ники державної адміністрації, директори великих підприємств, влас­ники ЗМІ, банків тощо. Вона має лоббі у Верховній Раді. (Українська державність у XX ст.).

Процес політичного плюралізму позначився також утворен­ням молодіжних партій та громадських організацій. Під комуні­стичним впливом відновлено комсомол (ЛКСМУ), Спілку піо­нерських організацій. У 2000р. утворена Молодіжна партія центристського напряму. Відроджується організація для підлітків скаутського типу «Пласт», молодіжне об'єднання «Січ». Праве крило молодіжного руху представляють Спілка ук-

раїнської молоді (СУМ), молодіжний а, -, ^І"™^кпаїнських сту-впливовішою студентською організацією є ^^^^ дентів (СУС). У молодіжному русі переважає здорове національне