84. Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи.

На різних шаблях свого розвитку політична культура сусп­ільства виконує одну з найважливіших своїх функцій -політичну соціалізацію (тобто, входження людини до політики, її підготовка та включення у владні відносини). Політична соціалі­зація здійснюється в процесі засвоєння людиною панівних куль­турних норм та орієнтирів, цінностей і моделей політичної по­ведінки. В свою чергу, політична соціалізація забезпечує відтворення існуючої політичної культури, спадкоємність політич­ного розвитку суспільства, сприяє встановленню суспільного порозуміння, впорядковує відносини між громадянином та дер­жавою. В кінцевому підсумку - гарантується відносна стабільність політичного режиму.

Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтувати­ся в політичному просторі, брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоє­ння особистістю інформації, вимог з боку політичної системи та формування лояльності до режиму. За сучасних умов цей процес має включати ще й самостійну оцінку особистістю тра­дицій і переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може суттєво відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісних стани - первинний та вторинний. Різниця між ними залежить від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності пол­ітичної поведінки та дії.

Первинна соціалізація характеризує початкове (зазвичай з трьох-п'яти років) сприйняття людиною політичних явищ, ка­тегорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуально­го ставлення людини до явищ політичного життя. Американські вчені Д. Істон та І. Деніс розрізнюють чотири головні складові цього стану. Це безпосереднє сприйняття політичного життя -інформація, яку дитина отримує у своїй родині, прислухаючись до оцінок політичних подій, що дають ЇЇ батьки. Поступово у неї формується своя позиція, тобто відбувається персоналіза-ція політики. Ті чи інші фігури, пов'язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігу­рами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський; оцінки їхньої дії дитина засвоює як ту чи іншу модель поведін­ки щодо влади. Отже, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політику. З переходом до надособистісного бачення політики цей етап політичної соціа­лізації постає як інституціаналізація її якостей і властивостей.

Вторинний етап починається тоді, коли процес засвоєння людиною політичної інформації (у конкретних формах), а та­кож оволодіння спеціалізованими ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалежно від тиску групової свідо­мості чи політичної ситуації. Вторинна політична соціалізація також може мати різні рівні. В ній найбільш важливим є здатність людини до самостійної розробки різного роду цінно­стей, уявлень, переваг.

Таким чином, політична свідомість та політична культура є одними з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспіль­ство характеризується специфічними особливостями політичної свідомості та політичної культури. Аналіз політичної свідо­мості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і навіть цілі народи ведуть себе по-різно­му в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті самі явища політичного життя. У цих феноменах втілюєть­ся зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина вхо­дить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість і політична культура несуть велике функціональне навантаження.

Сучасні західні політологи визначають декілька типів пол­ітичної соціалізації.

Гармонічний тип політичної соціалізації. Він визначає відно­сини між людиною та інститутами влади, при яких існують раціональні, важливі настанови до правопорядку, держави, до своїх громадянських обов'язків. Цей тип характерний для ста­лих демократій (англо-американський тип політичної системи). У межах цього тину налагоджений діалог між індивідом та вла­дою. Як індивід, так і влада прихильні до загальних ідеалів та цінностей, що сприяє цивілізованому механізму політичної соціалізації.

Гегемоністський тип політичної соціалізації характеризуєть­ся негативним ставленням людини до будь-яких соціальних і політичних систем, окрім «своєї». Такий тип присутній у зак­ритих політичних системах. Він був пануючим у радянському минулому. Входження людей до політики відбувається на ос­нові цінностей класу, релігії або ідеології.

Конфліктний тип політичної соціалізації поширений у краї­нах, які відносяться до частково індустріального або доіндустрі-ального типу політичної системи. Політична соціалізація у більшості країн Азії, Африки проходить на фоні жорстокої бо­ротьби між носіями різних субкультур. Досягнення порозумін­ня в умовах такого типу утруднено, він налаштований на зас­тосування сили.

Плюралістичний тип політичної соціалізації передбачає визнання людиною рівних прав усіх громадянан. Він характер-

ний для країн Західної Європи. Наявність різних субкультур не призводить до непримиренних конфліктів, оскільки люди прихильні до ключових демократичних цінностей. Вони пова­жають свободу інших та прихильні до толерантної поведінки у політиці. Порозуміння стосується таких ліберальних принципів, як приватна власність, індивідуалізм, права людини, свобода. Людина в умовах цього типу має автономію, спроможна до са­моорганізації, тому має змогу засвоювати інші ціннісні вподо­бання, навіть змінювати свої політичні орієнтири.

Існують універсальні соціальні та політичні інститути, зав­дяки яким здійснюється політична соціалізація. Серед них: сім'я, система освіти, засоби масової інформації, державні, партійні організації, групи інтересів та окремі політичні події. В залеж­ності від країни значення та спрямованість цих інститутів може відрізняться. В Україні багатопартійна система та структури громадянського суспільства ще формуються. Вплив політичних партій та участь у їх роботі населення незначні. Отже, все це робить ці канали політичної соціалізації малоефективними. Крім того, різні інститути політичної соціалізації не мають зла­годи відносно цілей виховання молодого покоління, а також відносно політичних вподобань. Такі інститути, як сім'я, шко­ла відчувають на собі кризові явища соціально-економічного характеру. В умовах боротьби за виживання зрозуміло, що роль цих інститутів знижується. Важливим аспектом негативного впливу на державу, як на інститут політичної соціалізації, є корумпованість влади, пов'язані з цим скандали, відчуження лю­дей від політики та почуття зневіри у позитивному потенціалі влади. Отже, в Україні в плані політичної соціалізації особливо виділяються засоби масової інформації та конкретні політичні події. Наприклад, події президентської кампанії 2004 року ста­ли поштовхом до прискорення процесів формування грома­дянського суспільства та активної політичної позиції більшості населення країни, призвели до зростання інтересу до політики, а також позитивно вплинули на можливість політичної впли­вовості громадян на владу.