56.Класифікація політичних партій

І. За політичною орієнтацією партії поділяються на:

• Ліві. Соціалістична партія (СПУ);

Комуністична партія (КПУ);

Селянська партія (СелПУ);

Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ);

Партія праці.

• Праві — партії національно-демократичної спрямованості.

Українська республіканська партія (УРП);

Організація українських націоналістів (ОУН);

Конгрес українських націоналістів (КУН);

Українська національна асамблея (УНА);

Українська національна самооборона (УНСО).

• Центристські.

Партія зелених України (ПЗУ);

Партія демократичного відродження України (ПДВУ);

Соціал-демократична партія України (СДПУ(о));

Українська партія шанувальників пива.

2. За ставленням до проблем майбутнього державного ста­тусу України партії поділяються на;

' федералістів — партії, які прагнуть бачити Україну в складі "оновленої радянської федерації" (КПУ);

• конфедералістів — партії, які виступали за утворення союзу суверенних держав або співдружності держав (ПДВУ, ПДПУ, ЛДПУ);

• самостійників — партії, які виступають за незалежну самостійну Україну. На позиції самостійників на сьогоднішній день перейшла більшість партій.

3. За співвідношенням прав людини, нації, суспільства партії поділяються на:

' заі альнодемократичні, які обстоюють пріоритетність прав людини стосовно до прав нації, прав народу щодо прав держави (ЛДПУ, ПДВУ, НПУ, ПЗУ);

• національно-демократичні, котрі визнають принципи єдності національних та особистих інтересів (ДемПУ, СДПУ, УРП, УХРП);

• національно-радикальні, що обстоюють пріоритетність прав нації (УНП, РПУ, УСДП, УНДП).

4. За ставленням до приватної власності вони поділяються на:

• партії, які обстоюють принцип рівноправності всіх форм власності (ДемПУ, ПДВУ, ПЗУ, СДПУ, НПУ, УСДП);

• партії, що розглядають приватну власність як основу економічного господарювання (ЛДПУ, УНДП, УНП, УХДП, УРП);

• партії, які виступають проти приватної власності (МП, КПУ).

5. Яке майбутнє політичне обличчя України розглядається окремими партіями:

• президентська республіка (ПДВУ, УНДП, УСДП);

• парламентська республіка (ЛДПУ, НПУ);

• "правова держава" (ДемПУ);

• "демократична правова держава", "екологічно солідарнесуспільство" (ПЗУ).

6. Відносно державного устрою партії обстоюють принцип.

• унітарної держави (ДемПУ, УНДП, УНП, УРП, УСДП,УХДП);

« федеративної держави (ПМУ, ПДВУ).

57.Класифікація сучасних партій України

Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні за­сади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням виокре­млюють національно-радикальні, національно-демокра­тичні, загальнодемократичні, соціалістичного спряму­вання, національних меншин.

Одним з головних напрямів політичної трансформації українського суспільства є перехід до багатопартійності. Політичні партії стали обов'язковим елементом нового суспільства, важливим інститутом, без якого неможливе існування представницької демократії в країні.

В Україні на початку 2001 р. було зареєстровано понад 110 політичних партій різного політичного спрямування. 'В "політологічній та історичній літературі існує кілька кла­сифікаційних моделей партій: їх поділяють за напрямами ] діяльності (екологічні, релігійні, патріотичні тощо); ха- \ рактером діяльності (помірковані, радикальні, екстреміст­ські); за способом організації та методами роботи (демо­кратичні, авторитарні, тоталітарні), за політичною орієн­тацією (праві або партії націонал-радикальної орієнтації, партії правового центру, національно-демократичні партії, центристські, ліберально-демократичні партії, партії ліво­го центру або партії соціал-демократичної спрямованості, ліві партії, соціалістичної, комуністичної орієнтації).

Праві націонал-радикальні партії. До них належать: Державна самостійність України, Українська національ­на Асамблея, Соціал-національна партія України, Кон­грес українських націоналістів та інші. Об'єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому особливостями. Для націонал-радикалів першорядною й найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет нада­ється національній державі. Найрадикальніші представ­ники цього напряму обстоюють ідею побудови національ­ної держави за всяку ціну, навіть шляхом відмови від демократії, запровадження режиму національного авто-х ритаризму, сильної влади. У їх діяльності політика час­то домінує над економікою. У зовнішній політиці вони виступають за віддалення України від країн Сходу, особ­ливо від Росії, за вихід з СНД, оскільки подальше пере­бування в цьому об'єднанні, на їх погляд, уповільнює процес державотворення, живить у Росії надію утримати Україну в орбіті власних інтересів.

Ідеалом державного, національно-територіального устрою є національна унітарна централізована держава. Вони виступають проти федеративно-земельного устрою, вільних економічних зон, існування автономії. Економі­чна платформа правих радикалів недостатньо розвинута, поєднує ідеї, які не є сумісними в реальній політиці — ідеї приватизації, лібералізму, державного патерналізму та економічного ізоляціонізму.

Правоцентристські націонал-демократичні партії.

Найвпливовіші серед них: Народний Рух України, Пар­тія «Реформи і порядок», Українська республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Українська народна партія «Собор», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» та ін.

Ідеологічною засадою національно-демократичних партій є неоконсерватизм, але з національною специфі­кою — демократичний або поміркований (освічений) на­ціоналізм. Націонал-демократи вважають демократич-"йий націоналізм певним балансом між інтересами нації та правами людини. Однак у реальній конфліктній ситу-'—ації більшість правоцентристських партій віддають пере­вагу суспільним інтересам, а де особистості, інтересам держави перед правами громадян і завжди роблять вибір на користь нації.

В основі ідеології націонал-демократів лежить також християнська філософія. Вони підтримують відроджен-йя~релігії, об'єднання усіх релігійних конфесій в країні /та створення єдиної української християнської церкви, відновлення християнської моралі, споконвічних тради­цій українського народу і поваги до сім'ї. Правоцент­ристські партії зорієнтовані на захист української куль­тури та української мови. Вони обстоюють мінімальне втручання держави в економіку країни при сильному контролі за політичним життям суспільства.

У зовнішній політиці виступають за вихід України з СНД, інакше, на їх думку, Україна ризикує бути втягну-_ тою в нову імперію, до створення якої тяжіє Росія. Вони віддають перевагу двостороннім відносинам з Росією та іншими пострадянськими країнами, виступають проти перебування російських військ на українській землі, ви­магають поділу золотого та алмазного запасів, активів колишнього СРСР в іноземних банках.

Більшість націонал-демократичних партій виступає за інтегрування України в європейські структури, вступ до НАТО. Проміжним варіантом у процесі інтеграції кра­їни у загальноєвропейський дім розглядають Балто-Чор-номорський союз.

У державному будівництві підтримують ідею сильної виконавчої вертикалі, унітарно-централізованої держави, вбачаючи у федералізації України серйозну загрозу поси­лення сепаратизму і розпаду держави.

їх економічна платформа базується на визнанні недотор­канності приватної власності як основи економічної неза­лежності та політичної свободи людини, передбачає приско­рену приватизацію, розвиток малого та середнього бізнесу.

Центристські (ліберально-демократичні) партії.

Пред­ставлені Ліберальною партією України, Міжрегіональ­ним, Міжнаціональним блоком реформ, Народно-демо­кратичною партією, Аграрною партією України, Україн­ською партією «Яблуко» та ін.

їх ідейно-теоретична засада — лібералізм, найвищим та універсальним виявом якого є свобода особистості. Для лібералів людина — більша цінність, ніж держава, нація, клас і партія. Матеріальною основою особистої її свободи є приватна власність. Держава існує заради сво­їх громадян, а не навпаки. Ліберали послідовно обстою­ють принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Будучи активними противниками монополізації в економіці й політиці, виступають за обмеження влади держави, її втручання в економіку, за невтручання в су­спільне та приватне життя громадян. Економіка у систе­мі їх поглядів займає більше місця, ніж політика.

Ліберально-демократичні партії підтримують ідею по­будови вільного демократичного громадянського суспіль­ства, правової держави.

У зовнішній політиці надають перевагу принципу ба-гатовекторності (балансу у відносинах з різними держа­вами з урахуванням національних інтересів). Стратегіч­ним завданням зовнішньої політики України вважають повномасштабну інтеграцію в Європейський Союз. Росію розглядають стратегічним партнером України і виступа­ють за тісні добросусідські відносини з нею. Ідеальною формою державного устрою для них є президентсько-пар­ламентська республіка з ефективною законодавчою, ви­конавчою та судовою владою. Україна, на їх думку, по­винна бути унітарною державою з широким регіональ­ним самоврядуванням.

В основі їх економічної платформи — ідея прискоре­ної ринкової трансформації економіки, спрямованої на побудову багатоукладної економіки, що базується на приватній власності, не ігноруючи в перехідний період державного сектора, регулюючої ролі держави. Привати­зацію вважають виріпіальною умовою радикального оздо­ровлення і подальшого розвитку економіки, підтримують розвиток фермерства, малого і середнього бізнесу, висту­пають за оптимізацію податкової та фінансової політики.

Соціал-демократичні партії.

Найвідоміші серед них — Соціал-демократична партія України (об'єднана), Грома­дянський конгрес України (нова назва — Слов'янська пар­тія), Партія «Союз», Партія регіонів, «Демократичний Со­юз», Соціал-демократичний союз, «Трудова Україна».

Ідеологічні засади цих партій випливають із соціал-демократичних цінностей та ідеалів: визнання людини, її прав і свобод найвищим пріоритетом; соціальна справе­дливість (рівність людей в правах і можливостях), солі­дарність як відображення спільності людства і співчуття жертвам несправедливості. Соціал-демократи є послідов­ними прихильниками політичної, економічної та со­ціальної демократії. Необхідною передумовою політичної демократії вбачають побудову демократичної правової держави і громадянського суспільства з широким регіо­нальним самоврядуванням і децентралізованою структу­рою влади. Основою економічної демократії вважають співіснування різних форм власності, соціальну демокра­тію — високу соціальну захищеність населення.

У зовнішній політиці виступають як за участь України в процесах європейської інтеграції, так і за зміцнення СНД, стратегічне партнерство з Росією. Деякі з них (Слов'янська партія, Партія «Союз», Партія слов'янської єдності) підтри­мують інтеграцію слов'янських народів СНД, вступ Украї­ни в міждержавний союз з Білоруссю та Росією.

Україна, на їх погляд, повинна бути парламентсько-президентською республікою з широким місцевим само­врядуванням, економічною і фінансовою самостійністю регіонів (Слов'янська партія і Партія «Союз» є прихиль­никами федерально-земельного устрою України, наполя­гають на наданні російській мові статусу другої держав­ної, а мовам інших етнічних груп в місцях їх компактно­го проживання — статусу офіційної).

Економічна програма соціал-демократичних партій спрямована на створення держави з розвинутою ринковою економікою. Вони виступають за активну соціальну полі­тику, тісний зв'язок реформ з соціальними гарантіями для населення, підтримують посилення ролі держави в еконо­міці, поєднання ринку з державним регулюванням.

Ліві (соціалістичні та комуністичні) партії.

Цю групу становлять: Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Селянська партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість» та ін.

їх ідейно-теоретичною засадою є модифікований марксизм-ленінізм. Соціалізм вважають суспільством со­ціальної справедливості й рівності всіх у благополуччі, ще одна перевага якого — повновладдя трудящих. Мате­ріальну основу соціалізму вбачають у переважанні суспі­льних, колективних форм власності.

У зовнішній політиці дотримуються курсу на зміц­нення СНД, створення нового союзу народів Співдружності, виступають проти вступу України до НАТО. У дер­жавному будівництві віддають перевагу владі рад і під­тримують створення унітарної децентралізованої держа­ви з широкими повноваженнями місцевого самовряду­вання, виступають за визнання в Україні двомовності та надання російській мові статусу державної.

Економічна платформа соціалістичних і комуністич­них партій базується на визнанні соціально-орієнтованої та планово-ринкової економіки. Українські ліві сьогодні визнають ринкову економіку, вважаючи, що ринок пови­нен бути «цивілізованим», суспільна і колективна влас­ність — пріоритетними, державний сектор економіки — вирішальним, приватна власність — трудовою, а не спе­кулятивною та експлуататорською. Вони не сприймають радикальну земельну реформу, перетворення землі на то­вар, вважаючи пріоритетною в сільському господарстві колективну форму власності й господарювання. Опти­мальною, на їх погляд, була б передача землі у колектив­не, фермерське та особисте користування з правом успад­кува