14.Анархізм

Анархізм виник майже два століття тому Для анархізму характерні два напрямку: анархо-індивідуалізм та анархо-комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані у XIX ст. німецьким філософом Максом Штірнером та французьким філо­софом Полем Жаном Прудоном. Ідеї анархо-індивідуалізму зво­дилися до того, що нове суспільство повинно базуватися на пріо­ритеті особистості, на егоїзмі. Зважаючи на те, що держава та особистість несумісні, то анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послуг, угоди дрібних власників, у якому немає антагонізму, тобто непримиренності класів, соціальних верств, насилля, досягнуто взаємного договору. Це вчення, назване Прудоном теорією взаєм­ності, розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржу­азного утопізму. Суть «теорії взаємності» полягає в тому, що у но­вому суспільстві робітничий клас має стати на шлях угоди з буржуазією, укласти з нею взаємний договір.

Теоретики анархо-комунізму Михайло Олександрович Бакунін і Петро Андрійович Кропоткін ставили головною метою визво­лення людини від насильства. Здійснення звільнення людини від насильства зв'язувалось з відмиранням держави, створенням без­державного соціально справедливого суспільства, при якому на­род позбавиться від примушення якої б то не було влади - полі­тичної, економічної, духовної. Ідея Карла Маркса про потребу встановлення диктатури пролетаріату піддана Михайлом Бакуні-ним гострій критиці. Нездійсненність марксової ідеї про дикта­туру пролетаріату пояснив тим, що увесь робітничий клас водно­час бути диктатором не зможе. Диктатура пролетаріату поступово виявиться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не на­родні, а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан.

Внаслідок відбудеться переродження пролетарської держави. З встановленням державної власності зміцниться економічний фундамент панування «червоної бюрократії». Сформується полі­тична система, яку Михайло Бакунін назвав авторитарний ко­мунізм або державний соціалізм. Логічність міркувань та пра­вомірність висновків підтверджене практикою казарменого варіанту централістсько-державного соціалізму. Замість «держав­ного соціалізму» з його централізованим управлінням «згори вниз» Михайло Бакунін пропонував побудувати соціалістичне суспіль­ство у якому буде здійснений принцип самоврядування народу, створена федеративна вільна організація «знизу вгору» робітни­чих асоціацій, громад, волостей, областей і народів. Досягається соціалістичне анархічне суспільство шляхом соціальної революції, здійснюваній водночас в усіх країнах світу.

Анархо-комуністична теорія Петра Кропоткіна розроблена на основі широких узагальнень у сфері природних та суспільних наук. Петро Кропоткін виходив з того, що людство може організувати­ся у вільне самоврядування, асоціації та спілки згідно з природ­ним законам. На основі договору, самохіть укладеного поміж асо­ціаціями, створюватиметься федерація, у якій Петро Кропоткін побачив «комуністичну форму співжиття». У такій федерації лю­дина позбавиться від насильства, що йде від держави. Людина стане вільною. Приватна власність, що породжує кривду, замі­нюється суспільною. Здійсниться розподіл за принципом: «Від кожного за його силою, кожному за його здібностями». Відбу­деться зближення між промисловою та сільськогосподарською, розумовою та фізичною працею. Усім цим буде характеризувати­ся суспільство «вільного комунізму». Повернувшись у 1917 р. до Росії, Петро Кропоткін привітав Жовтневу революцію, дав високу оцінку Радам, які розглядав як народні («низові») асоціації, що самокеруються, здатні втілити ідеали «вільного комунізму». Але незабаром змушений переглянути своє ставлення до Рад, тому що участь мас у їх діяльності дедалі більше підмінювалася диктату­рою партії більшовиків. На це Петро Кропоткін неодноразово вка­зував Володимиру Леніну, нагадуючи, що терористи періоду Ве­ликої Французької революції фактично стали її «могильниками».

Теорія анархізму пустила свої коріння у міжнародному робіт­ничому русі. На початку XX ст. сформувалася течія анархо-син­дикалізму, що особливо широко поширилася в Італії, Франції та Іспанії. У Росії, а пізніше в Югославії, анархо-синдикалізм знай­шов розвиток у період становлення соціалістичного суспільства. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії, а профспілки (синдикати), є ударною силою у битвах з капіталі­змом. У соціалістичному суспільстві профспілки замінять держа­ву, утвердиться обмін вільних виробників, конфедерація проф­спілок крізь мережу профспілкових організацій та об'єднань керуватиме суспільством та спрямовуватиме розвиток суспіль­ства. Відродження в кінці 80-х років анархістської течії у Росії, Україні та інших незалежних державах Співдружності. Відбули­ся установчі конференції та з'їзди, конфедерації анархо-синди­калістів (КАС), анархістських об'єднань у Києві, Харкові, Дон­басі та інших регіонах України. Конференції та з'їзди проголосили, що Конфедерація анархо-синдикалістів є «незалежною політичною організацією непартійного типу», що не ставиться завдання за­хоплення влади. її платформа становить синтез різноманітних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархо-комунізму та анархо-синдикалізму, охоплює спільну для них боротьбу проти бюрократичного централізму відомчого та партійного диктату, за визволення особистості та суспільства на засадах самоврядуван­ня. Для сучасного анархо-синдикалізму характерні загальноциві-лізовані риси гуманізму, індивідуальної свободи та соціальної справедливості, що несумісні ані з якою диктатурою, класово-партійною винятковістю тощо.

Аналіз основних течій анархізму дозволяє зробити висновок, що не можна характеризувати анархо-індивідуалізм, анархо-ко-мунізм, анархо-синдикалізм як антикомуністичні, відлучати від світової соціалістичної думки.