42.Порівняльний аналіз парламентської та президентської форм правління

Істотними ознаками парламентської республіки є:

1) дуалізм виконавчої влади (співіснування двох влад­них інститутів, президентського, який не несе відповідаль­ності перед парламентом, за винятком порушення консти­туції, та кабінету міністрів, який таку відповідальність має);

2) наявність засобів взаємного впливу, за допомогою яких парламент через процедуру висловлення вотуму недовір'я може змусити уряд піти у відставку, а уряд своєю чергою може використати право на достроковий розпуск нижньої палати парламенту;

3) президент у парламентських республіках обирається безпосередньо парламентом (Греція, Ізраїль) або колегіями, значну частину яких становлять члени парламенту і члени представницької влади областей, штатів, земель (Індія, Іта­лія, ФРН);

4) участь президента у формуванні уряду має номіналь­ний характер, хоч у деяких парламентських республіках конституція надає йому право призначити голову уряду (останній мусить керуватися довір'ям парламентської біль­шості);

5) президент може видавати акти, які набувають сили закону тільки після здійснення контрасигнатури (скріплен­ня підписами міністрів). Парламентська республіка існує в Італії, Німеччині, Греції, Швейцарії.

У президентській республіці президента обирають все-загальним прямим голосуванням або колегією виборщиків. Він виконує одночасно функції голови держави й уряду. Президент добирає і призначає міністрів або за згодою пред­ставницького органу, або на власний розсуд (Венесуела, Мек­сика). Він цілковито володіє виконавчою, а парламент — законодавчою владою. Ці два органи здійснюють владу про­тягом терміну своїх повноважень.

Парламент і президент наділені правом взаємного вето на нормативні акти. У президентській республіці, на відміну від парламентської, президент не володіє законодавчою ініціати­вою, а міністри не поєднують законодавчих функцій. Кла­сична форма такого правління історично склалася у США, існує також у Мексиці, Уругваї, Венесуелі, Пакистані.

43.Особливості основних форм територіального устрою.

Форми національно-державного устрою

Під формами державного устрою розумі­ється територіально-політична організація держави, що включає політико-правовий статус його складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Uc-новні форми державного устрою: унітарна і федеративна.

Більшість країн світу - унітарні держави.

Унітарна держава - це єдина, цілісна держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якою політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова система, єдина система вищих органів влади і управління, єдина судова система та ін. За­лежно від політичного режиму можуть існувати різні види унітар­них держав. При демократичних режимах в деяких державах місцеві органи влади обираються населенням, а контроль з боку централь­них органів влади зберігається тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія). При тоталітарних режимах виборні місцеві органи звичай­но відсутні, а функції управління на місцях здійснюються призначе­ними представниками центру.

Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною ком­петенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. З майже 220 існуючих в світі держав у третині діє федера­тивний принцип (Австралія, Австрія, Канада, Індія, США, Німеччи­на, Югославія та ін.). Федерацію складають державні утворення, що є її суб'єктами і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загально-федеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб'єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою вла­дами федерації та суб'єктів федерації чітко розмежовуються повнова­ження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб'єк­тами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно-територіальною, а за адміністра­тивно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Ра­дянський Союз, Чехословаччина, Югославія і деякі інші.

Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфедера­ція. В конфедерації, кожний її член, зберігає державну самостійність, об'єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого пе­редаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776 - 1787 pp.), Німеччині (1815 - 1867 pp.) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, що в дійсності представ­ляє федеративну форму. Елементи конфедеративного влаштування і в Співдружності незалежних держав.