44.Форми державного устрою та державного правління України

Основні концептуальні засади державотворення в Україні закладалися в конституційному процесі. Він розпочався відразу після прийняття Декларації «Про державний суве­ренітет України». 22 травня 1991 р. була прийнята поста­нова Верховної Ради «Про концепцію нової Конституції України», яку, однак, не було реалізовано.

Упродовж 1991—1992 pp. до Конституції України був внесений ряд поправок і доповнень, що дало змогу частково трансформувати її у конституцію сучасної демократичної держави. Проте невдалою виявилася спроба завершити конституційний процес в липні — листопаді 1992 p., і в основ­ному законі держави надалі суперечливо поєднувалися нор­ми двох систем — радянської з «повновладдям рад» і де­мократичної — з розподілом влади.

У грудні 1994 р. Президент Л. Кучма вніс до парламен­ту проект конституційного закону «Про державну владу і місцеве самоврядування», який після піврічних гострих дебатів був прийнятий шляхом Конституційного договору між двома гілками влади (законодавчою і виконавчою).

Конституційний договір закріпив в Україні президент­сько-парламентську модель державного правління, яка була узаконена чинною Конституцією. Конституційний договір вніс ряд істотних доповнень, спрямованих на зміцнення виконавчої вертикалі й обмеження прерогатив представ­ницької радянської влади. Основні зміни щодо статусу органів влади, зафіксовані у Конституційному договорі, сто­суються насамперед значного розширення прерогатив пре­зидентської влади. Президенту надаються повноваження, якими він не був наділений чинною Конституцією, а саме:

формування уряду — Кабінету Міністрів, призначення, а також увільнення Прем'єр-міністра й інших членів Кабі­нету Міністрів;

подання кандидатур для призначення Верховною Радою Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України, Голови прав­ління Національного банку України, а також суддів Верхов­ного Суду України і Вищого арбітражного суду України;

призначення за поданням Міністерства юстиції України і погодженням з Верховним Судом України та Вищим арбітражним судом України суддів загальних та арбітраж­них судів;

призначення й увільнення (у випадку порушення Кон­ституції і законів України) голів обласних і районних дер­жавних адміністрацій, а також позбавлення повноважень голів місцевого самоврядування; призначення всеукраїн­ського референдуму.

Ці повноваження передбачають також, що для подолан­ня президентського вето тепер потрібно дві третини, а не половина голосів фактичного складу Верховної Ради. Кон­ституційний договір чіткіше визначав статус Верховної Ради як законодавчого органу на відміну від попереднього роз­пливчастого конституційного формулювання.

Встановлена процедура парламентського вотуму недо­віри урядові. Він може бути висловлений за таких обста­вин: у випадку незгоди Верховної Ради з програмою Кабі­нету Міністрів або несвоєчасного подання урядом проекту державного бюджету на парламентські слухання. Крім цього, встановлений термін (рік після прийняття парламен­том урядової програми), протягом якого накладається мо­раторій на процедуру вотуму недовіри.

Жорстка виконавча вертикаль виявляється і тоді, коли рішення органів місцевого самоврядування, а також їх голів (у випадку порушення ними Конституції і законів Украї­ни) можуть бути призупинені головами адміністрацій відповідного рівня до їх вирішення в суді; коли рішення голів органів місцевого самоврядування у частині делего­ваних повноважень державної адміністрації можуть бути скасовані головами державних адміністрацій відповідного рівня.

Крім цього, Конституційний договір закріпив статус змі­шаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи. Згідно з його положеннями створено легітимну процедуру прий­няття нової Конституції України, а саме: узгоджений між суб'єктами Конституційного договору конституційний про­ект може бути винесено на всенародний референдум.

Що стосується форми державного правління, то тут серед політиків не було одностайності: одні відстоювали парла­ментську республіку, інші — президентську або президент­сько-парламентську.