32.Громадянське суспільство, його сутність та умови становлення

Громадянське суспільство – сфера недержавних суспільних інститутів та відносин, які існують паралельно з державою. Науковці вважають, що його становлення відбулося одночасно із правовою державою в роки Великої Французької революції, після проголошення «Декларації прав людини і громадянина» (1789). Громадянське суспільство має ідентичну структуру (відносини) як і суспільство. В її структурі знаходяться суспільні відносини - соціальні, соціокультурні, економічні, політичні тощо та їх суб’єкти-інститути, окрім держави. Інститути соціальних відносин — соціальні спільності, соціокультурних - школа, церква, культурно-мистецькі заклади, економічних - приватна власність тощо, політичних - політичні партії, громадські організації, рухи і незалежні від держави засоби масової інформації тощо. Вони роблять можливим контроль громадськості за здійсненням політичної влади, сприяють тому, щоб правляча еліта якомога менше зловживала вла­дою, дбала про народ, зрештою, щоб політика і влада відповідали вимогам закону і моралі.

Не слід змішувати категорію "суспільство" як людську спільність взагалі з категорією "громадянське суспільство", яке виникло на певному етапі історичного розвитку західної цивілізації. Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб'єкта, іцо усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наді­леним певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Поняття "громадянське суспільство" з часу своєї першої згадки в XVI ст. у коментарі до "Політики" Арістотеля увібрало в себе різноманітні цінності. Це не просто поняття, а важлива концептуальна категорія політології. Саме роз­виток цивілізації визначається розвитком громадянського суспільства.

Зміст поняття "громадянське суспільство" включає су­купність неполітичних відносин у суспільстві, тобто еко­номічні, духовно-моральні, релігійні, національні. Громадян­ське суспільство — це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади.

На певній стадії свого розвитку громадянське суспільство з метою захисту власних інтересів створює державу, утримує її і певним чином здійснює контроль над нею. Громадянське суспільство домагається законодавчого упорядкування і ре­гулювання відносин з державою.

На основі інститутів громадянського суспільства (приват­ної власності, гарантованої державою свободи підприємниць­кої, трудової і споживчої діяльності) формуються різноманітні об'єднання: благочинні фонди, клуби за інтересами, споживчі кооперації і кооперативи. Характерною рисою цих об'єднань є суверенність їх членів. Самі об'єднання виникають і функціонують на добровільних засадах, не претендуючи на обмеження свободи своїх членів у галузях, які не виходять за рамки їх компетенції.

Існування громадянського суспільства передбачає високу соціально-економічну культуру населення, усвідомлення ним своїх різноманітних інтересів.

Категорія "громадянське суспільство" трактується в світлі наукової традиції, що йде від Локка, Монтеск'є, Гегеля, Токвіля. Так, у праці Дж. Локка "Два трактати про державне правління" зазначається, що суспільство склада­лося і склалося ще до появи держави. До цього люди перебували в стані повної свободи своїх дій, розпоряджалися своїм майном і особистістю в межах закону природи. З метою надійного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особистої власності люди погоджуються утворити політичне суспільство, заснувати державу. Держава не повинна обмежувати соціальної свободи та ініціативи, а гарантувати їх. Верховним сувереном у державі є не уряд, а нація. Якщо уряд (правитель) чинить всупереч діючому праву і перекручує закони або взагалі не рахується з ними, наприклад, забирає власність громадян, то піддані можуть розірвати угоду з урядом і, використовуючи право на самозахист, піднятися на насильну революцію. Будуючи державу добровільно, люди дуже точно, навіть скупо відмі­ряють той обсяг повноважень, які вони потім передають державі.

Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства у взаємозв'язку з державою належить Гегелю. Він дійшов висновку, що соціальне життя, характерне для громадянського суспільства, відрізняється від етичного світу сім'ї і від публічного життя держави. Воно, на думку Гегеля, включає ринкову економіку, соціальні класи, корпорації, інститути, завдання яких є забезпечити життєздатність суспільства і реалізацію громадянського права. Громадянське суспільство — це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які як такі прямо не залежать від політичної держави. За Гегелем, сім'я "як перший етичний корінь держави" є сутнісне ціле, члени якого вважають себе "акциденцією" (від лат. acidentia — випадковість), а не конкуруючими між собою індивідами, пов'язаними якимсь договором. Щодо громадянського суспільства, то його численні складові нес­тійкі, одні приватні інтереси стикаються з іншими, причому надмірний розвиток одних елементів громадянського суспіль­ства може заглушити інші.