7. Поняття ідеології, її цінності.

Політична ідеологія - це систе­матизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі уні­версальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та ін.

Вперше у науковий обіг поняття "ідеологія" ввів французький мисли­тель Д. де Тресі. Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та яви­щах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Американський уче­ний Т. Парсонс відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Ц. Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спря­мовує їх у політику.

Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного ха­рактеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведін­ки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного обра­зу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об'єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспіль­ство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-еко­номічні прошарки населення. О. В. Назаренко та О- О. Назаренко вважа­ють, що "функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору".

Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - найтриваліша - це стадія революційної боротьби, яка передбачає схематично такий цикл: рівень емоцій - рівень ідей - рівень дій. Друга стадія - це післяреволюційне відчуження. Третя стадія - зародження нової ідеології.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життє-ішм реаліям і опиратися на досягнення науки. Різні форми власності, по­літичний плюралізм, багатопартійність у демократичних державах перед­бачають й ідеологічне багатоманіття, конкуренцію різних ідеологій. Але жодна ідеологія в демократичному суспільстві не повинна бути держав­ною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний моно­полізм. Гасло "деідеологізації", активно проголошуване в Україні на по­чатку 90-х років, не мало анархістського сенсу, а спрямовувалося проти ідеології тоталітаризму, проти того, щоб якась ідеологія нав'язувалася усім громадянам як обов'язкова.

8. Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.

У сучасному західному світі можна виділити п'ять ос­новних політичних ідеологій: комуністичну, соціал-демо-кратичну, ліберальну, консервативну, фашистську

Консервативна ідеологія спрямована на збереження вічних цінностей, таких як приватна власність, сім'я, релігія, мораль, нація, держава, і їх пристосування до сучасних модернізаційних процесів. Консерватизм на відміну від лібералізму, котрий акцентує увагу на цінностях індивідуа­лізму і прагматизму, намагається поєднати ці цінності з цінностями таких спільнот, як сім'я, церква, нація і держава. Консерватизм поділяють на такі напрями: традиціоналізм, елітарні теорії, неоконсерватизм.

Традиціоналісти (Ф. Шатобріан, Е. Берк, Ж. де Местр) заперечували ідеї революції і конституціоналізму як руй­нівні для існуючого монархічного порядку, заснованого на християнській релігії і моралі.

Елітарні теорії (В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, Хосе Ортега-і-Гассет) протиставляли активну еліту як рушійну силу прогресу і інертну масу як об'єкт політичних мані­пуляцій; вихід мас на історичну арену розглядався ними як небезпека породження фашизму і комунізму.

Сучасний неоконсерватизм є більш модернізаційним, ніж традиційним, його умовно можна розділити на англо­саксонський, який більше змикається з неолібералізмом у соціально-економічній політиці, і християнсько-демократич­ний — близький у соціально-економічній сфері з соціал-демократією. Однак у інших сферах суспільного життя ці два види неоконсерватизму відстоюють ідеї твердого пра­вового і морального порядку, розумного обмеження людини в ім'я збереження здорових начал національного буття, ме-ритократичного (аристократичного) державного управління