Тема 5. Дивідендна політика підприємства

5.1. Економічний зміст дивідендної політики підприємства та її теоретичні основи.

5.2. Типи дивідендної політики підприємства.

5.3. Форми виплати дивідендів.

5.4. Оцінка ефективності дивідендної політики.

5.1. Економічний зміст дивідендної політики підприємства та її теоретичні основи

Дивіденди ‒ частина чистого прибутку, розподілена між учасниками відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика ‒ це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Оптимізація дивідендної політики ‒ це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

• виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

• оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

• узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

• вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

• оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

До основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку належать:

1. Стадія життєвого циклу підприємства (для новоствореного підприємства доцільним є максимальне реінвестування прибутку).

1. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата дивідендів).

1. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов’язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що залежить від:

• кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;

• вартості залучення позичкового капіталу;

• інвестиційної привабливості та можливостей залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);

• накладних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу із зовнішніх джерел.

1. Обмеження. Законодавством, статутом чи угодами підприємства можуть бути встановлені певні обмеження на виплату дивідендів. Ці обмеження можуть застосовуватися, як правило, в таких випадках:

• у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;

• за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення таких підстав у результаті виплати дивідендів;

• власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу;

• повністю не сплачені поточні та накопичені дивідендів за привілейованими акціями;

• відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;

• наявність договірних обмежень, наприклад, з банком-кредитором.

1. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства).

1. Податкові наслідки застосування того чи іншого типу дивідендної політики: для власників та для самого підприємства.

1. Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ставки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які належать до тієї самої чи суміжних галузей виробництва.