6.4. Комерційні кредити

Комерційний кредит ‒ це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції чи одержання товарів з відстрочкою платежів.

Рис. 6.2. Основні види комерційного кредиту

У результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари. Здебільшого товарні кредити мають короткостроковий характер і спрямовуються на фінансування оборотних активів, як правило, запасів.

У разі, якщо постачальник відвантажує продукцію з відстрочкою платежу, не передбачаючи при цьому жодних знижок за дострокову оплату, то вартість залучення такого товарного кредиту для позичальника дорівнюватиме нулю. Якщо ж умовами контракту передбачена залежність ціни товару від строків розрахунків, тобто встановлені певні знижки до базової ціни у разі здійснення дострокових платежів, то втрачений дохід покупця в результаті отримання товарного кредиту можна трактувати як плату за користування позичковим капіталом.

Товарний кредит доцільно використовувати в тому разі, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на аналогічний період.

Товарний кредит може надаватися під певний процент або безкоштовно.

Переваги товарного кредиту з точки зору позичальника:

• відносна швидкість і оперативність отримання кредиту;

• простота оформлення;

• відсутність кредитного забезпечення;

• розширення можливостей маневрування власними обіговими коштами, прискорення їх оборотності.

До недоліків залучення товарного кредиту відносяться:

• обмеженість терміну, розмірів та напрямків використання кредиту;

• висока залежність від постачальників;

• застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення кредитів, звужує кредитні рамки позичальника.

Аванс ‒ це сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями і замовниками рахунків постачальника.

Оцінка вартості залучення короткострокових авансів здійснюється за тією ж методологією, що і товарних кредитів. Одним чинників виникнення поточної заборгованості за авансами одержаними є уникнення ризику неплатежів за поставлені товари.

Довгострокові аванси як джерело формування позичкового капіталу використовуються при виконанні крупних замовлень, зокрема в будівництві, суднобудуванні, великому верстатобудуванні та в деяких інших галузях.

Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті можуть регулювати свої господарські відносини та створювати платіжні засоби у вигляді векселів ‒ зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

За своїм економічним змістом факторинг є інкасуванням дебі­торської заборгованості клієнта з виплатою суми рахунків негайно або погашенням заборгованості.

Рис. 6.3. Види факторингових операцій

Світова практика використання факторингу вирізнила низку його форм, які можуть бути класифіковані за певними критеріями (рис. 6.3.).

За характером інструментів, які використовуються у якості ви­мог до платника, розрізняють простий та вексельний факторинг. При простому факторингу експортер переуступає фактору рахунки-вимоги, а при вексельному факторингу, коли розрахунок здійснюється з використанням векселів, факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

За способом розрахунків з постачальником виділяється факто­ринг із правом регресу та без права регресу. Факторинг з регресом передбачає право банку виставити вимогу в розмірі регресу (фіксо­ваний відсоток від простроченої заборгованості) на виробника у ви­падку нездійснення дилером своєчасних розрахунків з банком. Фак­торинг без права регресу перекладає усі ризики неплатежу на фактора. Експортний факторинг здійснюється без права регресу.

За характером відносин між учасниками міжнародного факторин­гу розрізняють міжнародний прямий та непрямий факторинг та ек­спортний і імпортний факторинг.

Міжнародний прямий факторинг передбачає наявність трьох учасників факторингової операції ‒ експортера, факторингової ком­панії в країні експортера та імпортера. Обмежена кількість посеред­ників дає змогу знизити витрати на фінансування торговельних опе­рацій для їх учасників, що є перевагою цієї форми.

Міжнародний непрямий факторинг передбачає двох посередників між експортером та імпортером ‒ факторингової компанії в країні експортера та факторингової компанії в країні імпортера. Фінансові посередники укладають угоду, відповідно до якої факторингова ком­панія в країні експортера передає окремі види робіт (оцінку креди­тоспроможності імпортера, інкасування вимог, переказ коштів у ва­люті платежу на свій рахунок) факторинговій компанії в країні імпортера. Перевагою цієї форми міжнародного факторингу є мож­ливість знизити ризики неплатежу за рахунок того, що для фактор­ної компанії імпортера вимоги є внутрішніми. Міжнародна практика свідчить про можливість договірних відносин між фактор-компаніями, які передбачають здійснення факторингової діяльності у своїх країнах за дорученням та від імені контрагента ‒ взаємний або двофакторний факторинг.

За експортного факторингу фактор знаходиться в країні експор­тера, за імпортним ‒ у країні імпортера. Характерним для експорт­ного факторингу є його відкритий характер - експортер повинен повідомити імпортеру про переуступку вимог третій стороні.

Умовам факторингового фінансування відповідають насамперед довгострокові контракти, за якими здійснюються відвантаження по­стійним контрагентам (наприклад, офіційним регіональним дилерам), які позиціонуються на ринку на довгостроковій основі.

Розмір товарного кредиту безпосередньо залежить від оборотності дебіторської заборгованості (середньозваженого терміну реалізації) і становить за різними групами товарів 15-45 днів. При розрахунку розміру товарного кредиту за основу приймається місячний обсяг реалізації. Цей обсяг становить ліміт, у межах якого фактором здійснюються чергові платежі.

Розмір винагороди по факторингових операціях залежить від ризиковості операції, діючої процентної ставки та строків настання платежу.

При наданні послуги факторингу відвантаження на умовах то­варного кредиту фактично змінюється на відвантаження по передо­платі, що знижує вартість товару на 1,5-3%.

У вітчизняній практиці набули поширення такі умови факторингу.

1. Банк фінансує 50-90% дебіторської заборгованості виробника в розрізі кожного дилера. Спочатку банк за базовий об'єм розглядає вже прийняту виробником суму товарного кредиту. При встановленні ліміту на кожного дилера враховуються:

• періодичність відвантаження

• своєчасність оплати

• місячний обсяг реалізації

• середньозважений термін оборотності активів.

2. За базовий приймається дисконт на рівні 16% річних, що де­шевше, ніж кредитні ресурси.

3. Максимальний термін погашення дебіторської заборгованості по разовому постачанню ‒ 1 міс.

4. Розмір регресу на виробника становить 30-50% від суми про­строченої заборгованості.

Розрахунки з виробником проводяться за допомогою перераху­вань на банківський рахунок факторингу, після чого банк розподі­ляє виторг, що надійшов, частково на погашення заборгованості по факторингу, частково - виробникові.

Для страхування ризиків під заставу оформляється 100% про­дукції, що відвантажується.

До найважливіших функцій факторингу належать:

• функція фінансування та кредитування: підприємства уступають право на одержання грошових засобів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості;

• функція покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

• функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

У табл. 6.4 наведені порівняння умов факторингу та банківського кредитування.

Таблиця 6.4