9.4. Практична робота з оцінки вартості підприємства.

З метою правильної організації роботи щодо оцінки вартості майна необхідно дотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальнішу для конкретного об’єкта методику оцінки. В загальному вигляді оцінка вартості підприємства включає такі етапи:

1. Укладання договору на проведення оцінки вартості підприємства. Оцінка виконується на підставі договору між суб’єктом оціночної діяльності і замовником оцінки або на підставі відповідної ухвали суду. Замовником оцінки вартості підприємства можуть бути його власники, керівництво, органи державної влади. Перед укладанням угоди оцінювач повинен ідентифікувати об’єкт оцінки, мету, ознайомитись із загальною інформацією про підприємство й, у разі необхідності, особисто оглянути об’єкт оцінки.

1. Збір вихідної інформації про об’єкт оцінки. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ оцінювача до об’єкта оцінки, отримання ним необхідної та достовірної інформації про підприємство. Під час збору вихідних даних оцінювач повинен зібрати та проаналізувати всі суттєві відомості про об’єкт оцінки, зокрема дані про його правовий стан, техніко-економічні характеристики, інформацію про стан ринку об’єкта оцінки та продукції, яку реалізує підприємство.

1. Вибір та обґрунтування методології оцінки. Обираючи той чи інший методологічний підхід, оцінювач повинен виходити з наявної інформаційної бази, можливостей прогнозування майбутніх грошових потоків та розрахунку ставки дисконтування, врахування фактора ризику, наявності банку даних здійснених транзакцій з купівлі-продажу аналогічних підприємств тощо.

1. Застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.

1. Проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна.

1. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів і методів оцінки.

1. Складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.

2. Після проведення оцінки вартості підприємства готується звіт, що включає наступні розділи:

• Підстава, по якому робиться оцінка.

• Формулювання мети і виду вартості оцінки.

• Визначення періоду оцінки.

• Загальна характеристика підприємства.

• Обґрунтування методів оцінки і їхній опис.

• Джерела інформації.

• Опис фінансово-економічного стану підприємства.

• Опис обмежуючих факторів оцінки і корекція показників.

• Розрахунок оцінки вартості підприємства.

• Висновок.

1. Затвердження результатів оцінки. Звіт про експертну оцінки та висновки щодо вартості підприємства затверджують особи, які є замовниками оцінки.

1. Рецензування звіту про оцінку. З метою контролю за якістю оцінки вартості підприємства та на вимогу особи, яка використовує оцінку та її результати для прийняття фінансово-господарських рішень, а також інших заінтересованих осіб, законодавством передбачена можливість рецензування звіту.

Тема 10. Фінансова діяльність підприємства у сфері зовнішньоекономічних відносин

10.1. Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

10.2. Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті.

10.3. Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

10.4. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій.

10.1. Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами..

Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

1) суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України);

2) свободи зовнішньоекономічного підприємництва (праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки, здійснювати її в будь-яких формах);

3) юридичної рівності і недискримінації (рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності);

4) верховенства закону (регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України);

5) захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності);

6) еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

1) фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

2) юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів підприємництва;

3) об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

4) структурні одиниці іноземних суб’єктів підприємництва, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

5) спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб’єкти підприємництва, належать:

• експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

• надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам підприємництва, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами підприємництва суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами підприємництва; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

• кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами підприємництва; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами підприємництва зазначених установ на території України;

• спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами підприємництва, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

• підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів підприємництва; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами підприємництва;

• орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами підприємництва;

• операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або вивезенням цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів – це купівля українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

В Україні забороняється:

1) експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне, археологічне або культурне надбання українського народу;

2) імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров’ю чи становити загрозу життю населення, тваринному світу та рослинам або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди;

3) імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

4) експорт природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

5) експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;

6) експорт з території України товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй про застосування обмежень або ембарго на поставки товарів у відповідну державу.

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні операції. Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Операції резидентів, які здійснюються в рамках виконання договорів виробничої кооперації, включають значні за обсягами операції з поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого і міжгалузевого призначення, що технологічно взаємозв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з виконання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування та здійснення технологічних операцій.

До операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, належать операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигната) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найбільш прийнятних форм розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій із придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин із посередниками, страховикам та транспортно-експедиторськими організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

• управління ризиками в сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватись на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків.

Види ризиків, пов’язаних із ЗЕД:

• транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

• ризик зміни курсу валют, в якій здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

• платіжні ризики;

• політичні ризики (заборона конверсії та переказу валюти з країни, мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань інше).

Фінансисти можуть використовувати різні інструменти щодо нейтралізації ризиків. Це і страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні і складські ризики); хеджування валютних ризиків (будь-яка схема, що дозволяє виключити або обмежити ризик фінансових операцій, пов’язаних з ризиковими цінними паперами); використання спеціальних форм розрахунків ,валютні кредити, валютно-цінові застереження.

При укладанні контрактів застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, якими передбачено 13 умов поставки, що умовно розбиті на 4 групи.

У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати таким чином:

• - група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві;

• група F: витрати і ризики переходять до покупця після пере6дачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження;

• група C: продавець несе витрати до пункту призначення, однак ризики переходять до покупця після передачі товару перевізнику;

• група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики, доки товар не буде доставлено в країну чи узгоджене місце призначення.

ІНКОТЕРМС містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

• коли переходить право власності на товар;

• коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

• хто зобов’язаний застрахувати товар і заплатити страховку;

• хто зобов’язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

• хто зобов’язаний сплатити мита, податки, збори.

На сьогодні працюють правила Інкотермс-2000 (в порівнянні з Інкотермс-1990р. містить незначну кількість змін).

Зовнішньоекономічний договір (контракт ) – це належним чином оформлена угода двох (деяких випадках – кількох ) суб’єктів підприємницької діяльності – резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Контрактом в обов’язковому порядку мають бути обумовлені:

• валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпортуються), і загальна вартість (ціна) контракту;

• валюта платежу;

• фінансові санкції на випадок порушення умов контракту;

• форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;

• умови та форми розрахунків.

Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна товару у зовнішньоекономічному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Вона може бути виражена у валюті країни-експортера, країни-імпортера або в валюті третьої країни за згодою сторін. На практиці як валюта ціни найчастіше використовується долар США, бо саме в цій валюті фіксується більшість цін на товарних біржах країн світового співтовариства .

Валюта платежу – це валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів у зовнішньоекономічній угоді чи погашення міжнародного кредиту.

Вона може збігатися з валютою ціни контракту, а може й не збігатися. У разі незбігу валюти платежу з валютою ціни контракту важливим моментом експортно-імпортного контракту є визначення курсу, за яким буде проводитись перерахунок контракту в валюту платежу. Фіксація оплати в іншій валюті, ніж валюта угоди, є однією з форм запобігання валютному ризикові.