- •Музична культура київської русі. Українська музика до XVIII ст.
- •Духовний концерт “Не отвержи мене во время старости”
- •Духовний концерт №15 “Придіте, воспоем”
- •Артемій ведель (ведельськии) (1767-1808)
- •Концерт “Доколе, Господи...”
- •Питання для закріплення матеріалу:
- •Михайло вербицький (1815 —1870)
- •“Вечорниці”, вставна дія до драми Тараса Шевченка “Назар Стодоля”
- •Микола лисенко (1842-1912)
- •Опера “Тарас Бульба”
- •Українська опера в лисенківську добу
- •Запитання для закріплення матеріалу:
- •Кирило стеценко (1882-1921)
- •Фортепіанна творчість Прелюд нам’яті Шевченка. Рондо сі мінор
- •Станіслав людкевич (1879 -1979}
- •110 На жаль, згодом лист було загублено в буремні роки Першої світової війни.
- •Василь барвінськии (1888-1963)
- •126 Павлишин с. Василь Барвінський. - Київ: 1990. - с. 10.
- •Прелюдії для фортепіано
- •Левко ревуцькии (1889-1974)
- •Хори на вірші Тараса Шевченка “Тече вода в синє море”
- •Михайло вериківськии (1896-1962)
- •Андрій штогаренко (1902-1992)
- •Лемківське весілля ”
- •Короткий огляд творчості інших українських композиторів 20 - 30-х pp.
- •Українська музична культура 40 - 50-х pp.
- •Запитання для закріплення матеріалу:
- •Віталій губаренко (1934-2000)
- •Моноопера “Листи кохання”
- •Леонід грабовськии (нар. 1935)
- •Валентин сильвестров (нар. 1937)
- •Леся дичко (нар. 1939)
- •Кантата “Червона калина”
- •Камерна симфонія № з
- •Українська музична культура 70 - 80-х років
Одним із авторитетних композиторів
у
радянській системі культури був
Андрій
Штогаренко. Його творча
спадщина, як і
доробок багатьох його
сучасників, була
обумовлена не тільки
власними духовними
пориваннями і
цілями, але й жорстким
ідеологічним
тиском. У творчості Штога-
ренка це
відобразилось, можливо, яскраві-
ше,
аніж в деяких інших, бо йому протягом
довгого
шляху довелось займати численні
відповідальні
посади у системі культури,
проте в
кращих зразках він постає як
яскраво національний митець, питомо
споріднений з фольклорними
джерелами,
привабливий своєю щирістю, сердечністю
і ліричним
чуттям.
Андрій Якович Штогаренко
народився 15 жовтня 1902 р. був родом з с.
Нові Кайдаки на Катеринославщині,
однак, практично, це село було вже
передмістям Катеринослава (сьогодні
- Дніпропетровськ). Його батько Яків
Софронович працював звичайним робітником
Брянського металургійного заводу,
проте це був справжній інтелігент, що
захоплювався мистецтвом, особливо ж
—музикою. Тому й всі його діти були
напрочуд музикальні та від дитинства
грали у родинному ансамблі: в голодні
воєнні роки Першої світової війни це
захоплення їм дуже згодилось, бо помогло
заробляти на хліб. А здібний і меткий
Андрій ще у 6 років почав грати в родинному
ансамблі, склад якого може видатись
дещо дивним: в нього входили баян,
гармоніка, балалайка та фісгармонія —
всі інструменти, які вдалось дістати.
Заняття музикою у Андрія переростають
межі звичайного дитячого захоплення.
З 8-ми років він навчається у заводській
початковій школі, через два роки
переходить в музичне училище
170Андрій штогаренко (1902-1992)
Українська
музична культура
Російського музичного
товариства152.
Там він вступає в клас фортепіано
Зінаїди Розовської, яка вважалась
найкращим педагогом в Катеринославі.
Вже ці учнівські роки приносять перші
композиції, ще несміливі, більше у
вигляді імпровізації, проте юний
музикант все більше відчуває потребу
творити.
Тим часом в країні наступали
неспокійні часи. Війна багатьох погнала
світами, заводи закривались: родина
Штогаренків 1916р. покидає Катеринослав
і вимушена переїжджати з місця на місце,
спочатку до Одеси, через рік - на Донбас,
після революції зі своїм ансамблем
мандрують селами Східної України. Лише
через 6 років, 1922 р. родина повертається
у рідний Катеринослав. А. Штогаренко
прихильно сприймає нову владу, вступає
до комсомолу та отримує завдання від
губернського комітету комсомолу
організувати музичний лекторій для
робітничої молоді, а також виявляти
здібних музикантів для культурно-просвітницької
праці. У результаті цих зусиль, 1926 р.
виник концертний колектив, що складався
з добре навчених молодих музикантів.
За рішенням центрального комітету
комсомолу України йому присвоїли назву
Першого українського камерного ансамблю
баяністів імені комсомолу. Репертуар
ансамблю був щонайширший: від шедеврів
світової класики до народних та
популярних тоді масових пісень, а навіть
музичних агіток, автором яких нерідко
був сам керівник.
Так ансамбль гастролював
по містах України впродовж чотирьох
років, аж поки 1930 р. не приїхав із черговим
концертом до тодішньої столиці, Харкова.
Тут на здібного керівника ансамблю
звернули увагу музиканти, що викладали
в Харківському музично- драматичному
інституті (що 1934 р. був реорганізований
в консерваторію), Валентин Борисов
та Микола Коляда.
Саме Борисов
намовив
А. Штогаренка поважно взятись за навчання
і взяв його у свій клас
152 Те,
що А. Штогаренко у віці 10 років вступає
до музичного училища — не дивина: перші
консерваторії в Європі, а училища в
Росії були побудовані таким чином, що
приймали дітей від 7 - 8-річного віку,
але вміщували три ступені: початковий,
що відповідав нашій музичній школі,
середній - відповідно до училища, а
потім були майстеркласи, чи вищий курс,
що передбачав вже опанування серйозним
музичним рівнем.
171
Українська
музична культура
композиції. Диплом про
консерваторську освіту Штогаренко
отримав аж у 1936 p.,
маючи вже 32 роки.
Та роки концертних мандрівок не минули
марно: на все життя він зберіг добре
чуття пісенності, популярної музики,
дуже високо цінував безпосередній
емоційний контакт з публікою.
В роки навчання А. Штогаренко
вступив до Асоціації пролетарських
музикантів України (АПМУ), що пропагувала
“рішучу боротьбу проти буржуазної
ідеології, яка проникала на концертну
естраду, проти рецидивів буржуазного
націоналізму і попівщини”153.
І хоча згодом АПМУ (як і відповідна
загальносоюзна організація) була
розігнана і засуджена, а на місце всіх
різноманітних творчих організацій, що
сповідували різні цінності, 1932 р.
директивним чином запроваджена єдина
Спілка композиторів, якою було значно
зручніше керувати “згори”, все ж
ідеологічна заанґажованість як неодмінна
ознака творчості справжнього радянського
композитора залишилася важливим
фактором діяльності А. Штогаренка. Цим
пояснюється і сама тематика багатьох
творів, і відповідна до неї система
виразності, принципово і послідовно
традиційна-на рівні російської музики
кінця XIX ст. Так,
в 1939 р. була написана симфонічна поема
“Про канальські роботи”, в 30-х роках
з’являються пісні “Пісня про Боженка”,
“Кавалерійська”, “Пісня визволення”
та інші.
Разом із тим у творчості
А. Штогаренка надалі відчутні фольклорні
витоки, він звертається до класичної
української та зарубіжної поезії. Саме
ці твори - пісні на слова Т. Шевченка
“Чернець” та “Якби мені черевики”,
на слова І. Франка “Ви чули ту пригоду”,
обробки українських народних пісень-дещо
врівноважували офіціозний пафос
замовних опусів. Зрештою, для самого
композитора ця різниця не була надто
принциповою, адже він сам щиро вірив в
комуністичні ідеали і залишився
переконаним в них до кінця. Ще 1940 р.
вступив до КГІРС і провадив активну
діяльність у партійно- пропагандистському
напрямку.
Під час Другої світової
війни А. Штогаренка разом із деякими
іншими діячами української музичної
культури евакуюють спочатку
153 Цит.
за: Г.Виноградов. Андрій Штогаренко. -
К.: Музична Україна, 1973. - С. 8.
172
Українська
музична культура
до
столиці Казахстану Алма-Ати, потім до
туркменського Ашхабаду,
певний
час він перебуває і в Москві. Звісно,
військово-патріо- тична тема займає
провідне місце в його доробку, зокрема
велику увагу він приділяє партизанській
темі у хорових творах “Партизан
Бумажков”, “Ой збирався в ліс партизан”,
“Що за вітер з-за гори”, піснях “Про
партизанку Галю”, “Партизан Качура”
та ін. Але основним твором військового
часу стала кантата-симфонія “Україно
моя” на слова Андрія Малишка та Максима
Рильського, яку виконали
р.
у Москві в концерті української і
російської музики. Вона може служити
одним з найбільш переконливих прикладів
поєднання офіціозно-декларативної
пропагандистської ідеї і суб’єктивної
обдарованості композитора. Її
монументальна чотиричастинна побудова
містить всі необхідні ознаки “партійного
мистецтва”: урочистий пафос оркестрової
і хорової маси, гучний фінал з неодмінним
апофеозом154,
але разом з тим друга частина, колискова
матері, містить прекрасні проникливі
ліричні епізоди, а скерцо третьої
частини на тему його власної пісні “Що
за вітер з-за гори” приваблює енергійним
активним рухом і життєствердним
настроєм.
Як
тільки Київ було звільнено від фашистів,
А. Штогаренко повертається додому.
Післявоєнний період його діяльності
і творчості сповнений успіхами і
відзнаками, кожен новий твір має нагоду
прозвучати в найкращих виконаннях,
прихильно рецензується, видається і
поширюється. Одному з небагатьох йому
дозволяють постійні виїзди за кордон
з т. зв. “творчими поїздками”, здебільшого
у країни соціалістичного табору.
Імпонуючим є і список його поважних
посад: ректор (1954 -1968) і професор (з 1960)
Київської консерваторії ім. П.
Чайковського, з 1968 завідуючий кафедри
композиції, голова правління Спілки
Композиторів України (з 1968). Маючи для
творчості якнайкращі умови, А. Штогаренко
багато пише і творить в різних жанрах.
Серед його вельми численних творів
вартують згадки насамперед ті, які не
мали конкретного ідеологічного
навантаження, не були замовними і стисло
комуністичними за задумом,
154 Апофеоз
- урочисте прославне масове завершення
вистави чи святкової концертної
програми.
173
Українська
музична культура
породжені його власними
художніми пріоритетами, насамперед
близькістю до фольклору та образами
української класики - а таких творів у
нього все ж чимало. Це окремі з шести
симфоній, “Парти- занські картини”
для фортепіано і оркестру, сюїта “Пам’яті
Лесі Українки”, поема для струнного
оркестру “Душа поета” (“Пам’яті
Кобзаря”), “Симфонічні казки”, 3 сюїти
для струнного оркестру, “Дивертисмент”
для флейти й камерного оркестру, Концерт
для скрипки з оркестром, фортепіанне
тріо, струнний квартет, численні хорові
твори, між ними цикли “Шевченкіана”
і “Жіночі портрети”, солоспіви, музика
до драматичних вистав і фільмів. Великою
популярністю користувався у піаністів
цикл “Образи”.
Крім того А. Штогаренко як
професор композиції Київської
консерваторії плекає свою композиторську
школу, яка представлена зокрема такими
помітними іменами як Юрій Іщенко чи
Валерій Подвала.
Звісно, не все в його спадщині
рівноцінне і рівнозначне, але, мабуть,
найточніше його роль в
історії
української музики визначила критик
у ювілейній статті до 100-річчя від дня
народження:
“Був він великим функціонером
від музики: ректором Київської
консерваторії, секретарем Спілки
композиторів СРСР, головою правління
Спілки композиторів України, обласканий
усіма існуючими нагородами: двома
Державними преміями СРСР, Державною
премією України ім. Т.
Г. Шевченка, орденами
Леніна, Трудового Червоного Прапора,
Жовтневої Революції, болгарським
орденом Кирила і Мефодія, званням
Народного артиста СРСР. Він - високоякісний
результат своєї епохи: син робітника,
який отримав освіту “з рук радянської
влади”, людина, що твердо і щиро вірила
в комуністичні ідеали. Так, Андрій
Штогаренко був композитором епохи
“соціалістичного реалізму” і одним
з головних її ідеологів у музиці. Якщо
йому вдалося створити справжні художні
цінності, то жодні “ідеологічні вбрання”
їх не приховають. Розібратися в цьому
допоможе час. Він позбавить і від штучних
п’єдесталів, якщо такі були, і від
засудження вищезгаданих”155.
155 Ольга
Кізлова, “Неелітарний”
Штогаренко.
Сьогодні
українському композитору
і педагогу виповнилося б 100 років //
День. -№187.-15 жовтня 2002 р.
174
Українська
музична культура __
До останніх років - а його
життєвий шлях був тривалим і активним
-він зберігав великий інтерес до
мистецьких подій в Україні й у світі;
навіть якщо щось видавалось йому дивним
і незрозумілим, він був настільки
приязною і доброзичливою людиною, що
намагався сприйняти ті незворотні
зміни, котрі наступали в оточуючому
його світі.
Помер Андрій Якович Штогаренко у Києві
в 1992 р.
ЗАПИТАННЯ
ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:
В
якому
мистецькому середовищі формувався А.
Штогаренко?
Яким був його стосунок до комуністичної
ідеології?
Які пріоритети він визначає у своїй
творчості?
Які
теми
та образи переважають в творчості А.
Штогаренка
і
чому?
МИКОЛА
КОЛЕССА (1903-2006)
У 30-х pp.
великим успіхом у
мистець-
ких і аматорських колах
Західної України
користувалася
творчість Миколи Колесси,
“нашого
модерніста”, як називала його
тоді
охоча до прізвиськ преса. Це ім’я
вза-
галі було широко відоме в Галичині
завдяки
видатним представникам роду
Колесс:
Батько - Філарет Колесса, був
видатним
фольклористом, знаним
своїми науковими
ввідкриттями в
сфері української епічної
пісні,
дядько - Олександр Колесса - був
знаним
поетом і громадським діячем.
Мати походила з родини
Лаврівських, відомих, культурних
діячів,
Іван Лаврівський був
представником “перемишльської
компози-
торської школи”. Тож юний
Микола (а назвали його так на честь
класика
української музики Миколи Лисенка,
оскільки він
народився
6 грудня 1903 p.,
в той день, коли
Лисенко
перебував у Львові
на
святкуванні свого ювілею) мав всі
підстави для щонайбільш успіш-
ного
творчого розвитку.
Професійну освіту М. Колесса
здобув у Празькій консерваторії, у того
самого професора Вітезслава Новака,
котрий підготував цілу плеяду українських
музикантів156.
У ті роки Прагу відвідували видатні
західноєвропейські диригенти, піаністи,
яких молодий митець мав змогу слухати
особисто. Вже до цих студентських років
відносяться перші плідні творчі спроби
композитора, що свідчать про неповторність
його стилю: вміння винахідливо об’єднати
модерні звучності (як, зрештою, і класичні
прийоми) з глибинним розумінням
фольклору, насамперед гуцульського й
лемківського, зразки якого М. Колесса
не раз чув під час літніх вакацій157
в Карпатах. До цих
156 Див.
примітку 125.
157 Вакації
— канікули.
Українська
музична культура
років належать його
“Українська сюїта”, яку високо оцінив
класик російської музики О.
Глазунов, Варіації для
оркестру, де передається враження від
чудового гірського пейзажу, фортепіанні
цикли “Дрібнички” та “Пасакалія158,
скерцо і фуга, в яких модерні пошуки
тогочасної західноукраїнської музики
поєднуються з національними мотивами.
Після повернення до Львова
молодий музикант з головою занурюється
в мистецьку стихію краю - він бере
діяльну участь у організації концертів,
входить до числа засновників СУПРОМ’у159.
Але особливо плідна ділянка
його праці - диригентська. На той час
Галичина ще не мала надто багато
професійних керівників хорів та
оркестрів, тож М. Колессу по праву можна
вважати засновником західноукраїнської
диригентської школи, з якої згодом
вийшли провідні митці зі світовим
іменем, серед них Степан Турчак, Іван
Гамкало, Юрій Луців. Крім того, він
написав підручник д ля диригентів, яким
до сьогодні користуються студенти всіх
музичних навчальних закладів.
30-ті pp.,
особливо плідні в
творчості Миколи Колесси, вражають
цікавими й незвичними творчими
знахідками. Поруч із дотепними
фортепіанними сюїтами “Дрібнички”,
де переспівується тема української
жартівливої пісні “По дорозі жук, жук”,
“Картинки Гуцульщини”, Сонатиною
виникає оригінальний оркестрово-хоровий
цикл “Лемківське весілля”, де автор
використовує справжні мелодії пісень
лемків, проте додає і “програші”
струнного квартету, імітуючи звучання
сільських музик, і вибудовує ці пісні
у своєрідне цілісне дійство. У ньому
поруч звучать і радісні, святкові, і
жартівливі, і дещо печальні пісні про
жіночу долю. Згодом такий цикл стане
прикладом для наслідування іншими
композиторами, зокрема аналогічний
твір бачимо в Євгена Козака. Дуже значну
частину творчості займають обробки
народних пісень та хори й солоспіви на
вірші українських поетів, зокрема
справжніми перлинами стали твори на
вірші Лесі Українки (“Я марила всю
ніченьку”), Івана Франка (“Ми вступаєм
до бою
158 Пасакалія
- старовинна форма, в якій початковий
мотив, викладений у басовому голосі,
проводився незмінно до кінця.
159 Про
СУПРОМ див. розд. “Станіслав Людкевич”,
с. 124.
177
Українська
музична культура
нового”),
в яких композитор виявляє свою схильність
до серйозних філософських тем, а також
суспільно-громадянської проблематики.
Багато з них написані в драматичній,
напруженій, близькій до театральної
манері.
Післявоєнний
час
виявився
для
М.
Колесси, як і для більшості представників
української інтелігенції, досить
складним. З одного боку, він продовжує
інтенсивно працювати, набирає сил
його
диригентська школа. У1956 -1965
pp.
він
був ректором Львівської консерваторії
ім. М.
Лисенка,
зробив
багато для збереження української
музичної культури. З другого ж, в умовах
комуністичної ідеології, жорстокого
переслідування новаторських творчих
прийомів, цькування з боку критики
композитор вимушений був обмежити свої
художні експерименти, повернутися до
більш традиційної палітри виразових
засобів. Вихід він знаходить у тих самих
фольклорних мотивах, які ніколи не
можуть сприйматись як застарілі: в
своїх Трьох коломийках для фортепіано
він створює напрочуд темпераментну,
жваву й запальну картину мальовничого
побуту гуцулів. Багатством оркестрових
барв і мелодій приваблює й Друга
симфонія.
Композитор
інтенсивно працював майже до останніх
років, і
в творчості, і в педагогічній діяльності
утримуючи свої художні переконання,
які здобув у роки навчання
і становлення. Так у хорах 80
- 90-х pp.,
зокрема
в таких як “Думи
мої-”
за Т. Шевченком, “Камінний
сон” на вірші Ліни Костенко,
у фортепіанних мініатюрах, спостерігається
те
ж тяжіння до гострих, незвичних
звучностей,
з
яких
розпочинався новаторський
шлях митця.
Видатні
досягнення творчої діяльності Миколи
Колесси були високо оцінені багатьма
українськими і зарубіжними нагородами.
Він отримав почесне звання Народного
артиста України, був відзначений премією
ім. Т.
Г.
Шевченка в галузі композиції, Першому
з українських композиторів йому було
присвоєно звання “Герой
України” за
визначні особисті заслуги перед
Українською державою.
Особливо
урочисто
святкувалось
100-річчя від дня народження патріарха
української
музичної культури не тільки в його
рідному місті, але й
в
усій Україні.
Помер
М.
Ф.
Колесса 9
червня
2006
р.
у
Львові.
178
